Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №346/6771/25 — Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/6771/25

Провадження № 2/346/1011/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Сольського В.В.

за участю секретаря судових засідань Пігуляк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права на спадкове майно, -

У С Т А Н О В И В:

26 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що вона є дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_4 . За життя, ОСОБА_4 склала заповіт та заповіла все своє майно позивачці.

19 вересня 2025 року позивачка звернулася до Коломийської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Однак, державний нотаріус 19 березня 2025 року виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Постанова мотивована тим, що будинок належить до категорії колгоспного двору, частка померлої голови колгоспного двору та інших учасників у майні колгоспного двору не виділено.

Позивачу необхідно оформити право власності на спадкове майно, а тому вона звернулася до суду з позовом про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: в АДРЕСА_1 .

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2025 року відкрито загальне провадження у справі. Витребувано у державного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу копію спадкової справи, заведену після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

23 лютого 2026 року від відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надійшли відзиви на позовну заяву, в яких вони позов визнали повністю, заперечень щодо позовних вимог не мають.

Ухвалою суду від 22 квітня 2026 року підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явилася. 03 червня 2026 року подала до суду заяву, в якій вона просила розглянути справу без її участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, у відзивах на позовну заяву просили розгляд справи проводити без їхньої участі.

В зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

З`ясувавши позицію сторін щодо суті спору, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані у ній докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно п.1 ч.2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною шостою статті 263 ЦПК України передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої та четвертої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач-визнати позовна будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даній справі своє підтвердження в повному обсязі не знайшли.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьками зазначені: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Згідно копії свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, який розташований в АДРЕСА_2 належить на праві особистої власності колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_4 . Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Коломийської районної Ради народних депутатів № 220 від 14 жовтня 1987 року.

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 06.11.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно копії свідоцтва серії НОМЕР_2 шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 розірвано 15 березня 2000 року. Після розірвання шлюбу прізвище громадянки « ОСОБА_8 ».

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено актовий запис за № 1244.

Згідно даних технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого станом на 28.01.2025р. за адресою АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку літ «А» загальною площею 62,0 кв.м., спорудженого 1941 р., стайні «Б», гаражу «В», стодоли «Г», навіс «Д», літньої кухні «З», вбиральні «Ж», криниці №1, огорожі №2-3.

Дане узгоджується з випискою з інвентаризаційних матеріалів згідно яких, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_3 зареєстроване за головою колгоспного двору ОСОБА_4 . Свідоцтво про право власності, видане 10.01.1988 року Виконкомом Коломийської Ради на підставі рішення № 220 від 14.10.1987 року. Форма власності приватна.

Згідно експертної оцінки вартості вартості об`єкта від 21.11.2025 року житловий будинок з надвірними будівлями за адресою в АДРЕСА_1 становить 189 900 гривень.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться у користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент.

Колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 308/3775/14-ц.

Частиною першою статті 112 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь у його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору в складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 688/21/17-ц.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору.

Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.

В даній справі встановлено, що станом на 01.07.1990р. матір позивачки ОСОБА_4 , позивачка, її чоловік, а також їхні діти (відповідачі у справі) були членами колгоспного двору, а тому кожному із них належало по 1/5 частки в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Виконкомом Воронської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема і на 1/5 частку вищевказаного домоволодіння.

21 серпня 1997 року ОСОБА_4 склала заповіт на ім`я ОСОБА_1 , якій все своє майно заповіла їй.

Положеннями ст. 1217, 1218 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.. 1222, 1223 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ч.1, 3 ст.. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Так, згідно з ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (день смерті), вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом 6-місячного строку.

19 вересня 2025 ОСОБА_1 подала до Коломийської районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 .

Згідно із частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Пунктом 23 постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008№ 7«Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Постановою державного нотаріуса Коломийської державної нотаріальної контори від 19 березня 2025 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Рішення нотаріуса мотивовано тим, що з представлених спадкоємицею документів слідує, що право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 ) за померлою головою колгоспного двору ОСОБА_4 . Частки померлої голови колгоспного двору та інших його членів у майні колгоспного двору не виділено. Колгоспний двір на даний час не є суб`єктом цивільних правовідносин, а тому немає можливості видати свідоцтво про право на спадщину.

Отже, належними письмовими доказами була підтверджена неможливість оформлення позивачем в нотаріальній конторі своїх прав спадкоємця на нерухоме майно, яке залишилося після смерті її матері, що призвело до необхідності звернення до суду з даним позовом.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що в силу переходу прав спадкодавця до його спадкоємця, ОСОБА_1 отримала в порядку спадкування за законом належну її покійній матері 1/5 частку домоволодіння. Інші члени колгоспного двору, а саме чоловік позивачки ОСОБА_7 (помер), син та донька позивачки: ОСОБА_3 та син ОСОБА_2 , частки яких складають по 1/5. Разом з 1/5 часткою позивача, як члена колгоспного двору, що в загальному складає 2/5 частки. Відтак, в цій частині, суд знаходить позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 316, 328, 392, 1216-1218, 1222, 1223, 1233-1236, 1247, 1268, 1296,1297, п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» ст.4, 12,13, 81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права на спадкове майно - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/5 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_2 ).

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , жителька: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_6 , житель: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_7 , жителька: АДРЕСА_4 .

Суддя: Сольський В. В.