Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №345/1777/26 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/1777/26

Провадження № 2/345/1701/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

З А О Ч Н Е

04.05.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Пилипів Н.П., розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні в порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

13 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, в якому просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право на користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивує тим, щона підставі рішення виконавчого комітету Калуської міської ради народних депутатів від 12 червня 1985 року № 74 (що підтверджується архівним витягом від 22.03.2023 року з протоколу № 6) йому було надано спірну квартиру АДРЕСА_2 . Відповідач ОСОБА_2 є колишньою дружиною позивача, шлюб з якою розірвано рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09.03.2011 року. Відповідач зареєстрована у спірній квартирі, однак з 2007 року по теперішній час (орієнтовно 19 років) у ній фактично не проживає, покинула житлове приміщення добровільно, її особистих речей у помешканні немає, житлом вона не цікавиться та жодних претензій чи звернень щодо користування ним не виявляла. Будь-яких перешкод у проживанні відповідачу з боку позивача не чинилося. Крім того, відповідач має інше постійне житло, яке належить їй на праві приватної власності, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 467464682. Позивач зазначає, що відповідач не бере участі в утриманні житла, не сплачує внески та комунальні платежі, які в повному обсязі здійснюються виключно ним. Наразі позивач проживає у спірній квартирі разом зі своєю новою дружиною ОСОБА_3 , шлюб з якою зареєстровано 21 липня 2021 року (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 24.07.2021 року), що підтверджується довідкою від 13.01.2026 року. Наявність реєстрації відповідача ОСОБА_2 у вказаній квартирі порушує права позивача на вільне користування та розпорядження житлом, створює додаткові фінансові витрати при оплаті комунальних послуг, позбавляє можливості повноцінно скористатися право на субсидію, а також створює суттєві незручності та перешкоди у випадку здійснення позивачем приватизації цього житла. Факт тривалого непроживання відповідача підтверджується Актом про встановлення факту проживання особи за місцем реєстрації від 16 лютого 2026 року, складеним комісією ОСББ «НАШ ДІМ» Рубчака, 15 у складі заступника голови правління Фіцака В., секретаря ОСББ Головатчук Т. та в присутності свідків — співвласників квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . У зв`язку з викладеним, позивач просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області від 01.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд розгляд справи проводити за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечував

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, шляхом направлення судових повісток та через оголошення на офіційному сайті Судової влади.

Суд не має відомостей про причину неявки відповідача, який повідомлявся про час і місце розгляду справи у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України, і від якого не надійшли відзив чи заява про судовий розгляд за його відсутності, що дало підстави вирішити справу на підставі наявних у ній даних (постановити заочне рішення) у відповідністю з частиною 4 статті 223, частиною 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України, проти чого не заперечував позивач, та що відповідає передбаченим статтею 2 ЦПК України завданням та основним засадам цивільного судочинства, в тому числі і щодо розумності строків розгляду справи судом.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначає Верховний Суд, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (Постанова КЦС ВС від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18.)

У цій справі суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, тому вирішив спір по суті за відсутності відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата його складання.

Суд дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Судом установлено, що 12 червня 1985 року виконавчим комітетом Калуської міської ради народних депутатів було прийнято рішення № 74 (протокол засідання № 6), згідно з яким ОСОБА_1 було надано житлове приміщення: квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується архівним витягом від 22 березня 2023 року.

Надалі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Проте, рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області № 2-436/11 від 09 березня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було офіційно розірвано.

21 липня 2021 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 24 липня 2021 року). Нова дружина позивача фактично проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 13 січня 2026 року.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 467464682, відповідачка ОСОБА_2 забезпечена іншим постійним житлом, яке належить їй на праві приватної власності, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_3 .

16 лютого 2026 року комісією об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ОСББ «НАШ ДІМ» Рубчака, 15 у складі заступника розгляду голови правління ОСББ Василя Фіцака, члена правління та секретаря ОСББ Тетяни Головатчук, у присутності двох свідків, а саме співвласника квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_6 та співвласника квартири АДРЕСА_5 , було складено Акт про встановлення факту проживання особи за місцем реєстрації. Даним актом засвідчено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично не проживає у вказаній квартирі з 2007 року по теперішній час (орієнтовно 19 років), її особисті речі відсутні, внески та комунальні платежі сплачуються виключно ОСОБА_1 , а будь-яких звернень від неї до ОСББ щодо користування житлом не надходило.

Крім того, факт одноосібного утримання житлового приміщення та сплати всіх нарахувань позивачем підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № P9AFRP5L54OR77O7 від 18 лютого 2026 року. Згідно з вказаним документом, ОСОБА_1 за період з 01 січня 2015 року по 17 лютого 2026 року здійснював платежі за житлово-комунальні послуги, повний перелік яких відображено у Додатку № 1. Зокрема, у зазначений період позивачем сплачувалися послуги за постачання та розподіл природного газу, опалення, постачання холодної води, водовідведення, каналізацію, а також інші платежі з утримання будинку.

Суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про визнання відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Право користування жилим приміщенням позивача порушено і підлягає судовому захисту.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Суд застосовує при вирішенні цього спору житлове законодавство, зокрема положення Житлового кодексу України в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин.

Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, врегульовані нормами ЦК України та ЖК України.

Відповідно до Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13.01.2026 (який набрав законної сили 15.02.2026) Житловий кодекс України втратив чинність, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Суд також враховує зміни житлового законодавства, зокрема набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики». Водночас спірні правовідносини у даній справі виникли значно раніше - на момент вселення членів сім`ї до спірного житлового приміщення та подальшого фактичного проживання сім`ї у квартирі. Отже, правовідносини щодо користування спірним житловим приміщенням виникли та тривали у період дії положень Житлового кодексу України, які регулювали порядок користування житлом державного та комунального житлового фонду. Враховуючи принцип незворотності дії законів у часі, закріплений у статті 58 Конституції України, а також те, що спірні житлові правовідносини сформувалися за дії зазначених норм, суд застосовує положення статей Житлового кодексу України для оцінки прав та обов`язків сторін у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. У ч. ст. 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Аналіз норм ст.ст. 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Згідно зі ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені ст. 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є достатньою підставою для зняття відповідача з реєстраційного обліку за місцем проживання.

З огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є повністю обґрунтованими та підтвердженими належними письмовими доказами.

Позивачем належним чином доведено, а судом беззаперечно встановлено факт тривалої відсутності відповідачки ОСОБА_2 у спірному житловому приміщенні з 2007 року по теперішній час (понад 19 років), що значно перевищує встановлений законом шестимісячний строк тимчасової відсутності. Будь-яких поважних причин свого непроживання у квартирі чи обставин, які б перешкоджали їй користуватися житлом, відповідачкою суду не надано, а судом таких не виявлено. Навпаки, її виїзд мав добровільний та свідомий характер, вона повністю втратила інтерес до вказаного житла та забезпечена іншим постійним житлом на праві приватної власності.

Оскільки тривала реєстрація колишньої дружини, яка фактично не проживає у квартирі, порушує права позивача як користувача житла, створює йому перешкоди у повній реалізації своїх прав (включаючи додаткові фінансові витрати, ускладнення при отриманні субсидій та процесі приватизації), право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

На підставі статей 41, 47, 58 Конституції України, статей 71, 72 Житлового кодексу України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Закону України «Про основні засади житлової політики», та керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 223, 247, 258, 259, 263–265, 268, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - задоволити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право на користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

За письмовою заявою відповідача заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Інші учасники справи (в тому числі і позивач), а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено та підписано 11.05.2026.

Головуючий: