Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №216/6947/23 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/6947/23

Провадження № 2/216/175/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 року місто Кривий Ріг

Дніпропетровської області

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Онопченка Ю.В.,

за участю: секретаря судового засідання Авшаряна С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в:

24 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 15 жовтня 2020 року між сторонами було укладено договір позики, за яким відповідач отримав у борг грошові кошти в розмірі 27 150 доларів США та зобов`язався їх повернути у жовтні 2022 року. Відповідач уникає спілкування з позивачкою, станом на теперішній час борг не повернув, а тому відповідачка змушена звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, її представник ОСОБА_3 надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, його представник ОСОБА_4 надав суду заяву про розгляд справи без його участі, заперечував проти задоволення позову, без зазначення підстав відмови в позові.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що згідно розписки від 15 жовтня 2020 року ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 27 150 доларів США, які зобов`язався повернути у жовтні 2022 року (а.с.6).

Станом на теперішній час відповідачем не повернено позивачці суму боргу.

Зі змісту статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Таким чином, судом встановлено, що розписка від 15 жовтня 2020 року підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та отримання відповідачем грошових коштів із зобов`язанням повернути їх, яке останній не виконав у встановлений термін, а тому з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сума боргу за договором позики.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі N 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі N 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі N 320/5115/17).

Формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов`язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі N 761/12665/14).

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року № 500/5194/16).

Таким чином, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивачки борг в іноземній валюті – доларах США.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та для позивачки при зверненні до суду з даним позовом, станом на 2023 рік, склала 10 168,49 грн та була сплачена нею, відповідно підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5-8, 10, 11, 12, 13, 264-265 ЦПК України, ст.ст. 625, 1048, 1050 ЦК України, суд -

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики– задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) борг за договором позики від 15 жовтня 2020 року у сумі еквівалентній 27 150 (двадцять сім тисяч сто п`ятдесят) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 10 168 (десять тисяч сто шістдесят вісім) грн 49 (сорок дев`ять) коп., та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасникам справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ю.В.Онопченко