Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №204/3171/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/3171/26

Провадження № 2/204/3008/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

за участю секретаря Павлюк Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати,–

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року позивач звернувся до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова» із позовною заявою в якій просить суд стягнути з відповідача на його користь 142 118 грн. – заборгованість по заробітній платі та іншим сумам, які належать к виплаті при звільнені; 94 127,88 грн. – середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; 50 445,96 грн. – компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати. Окрім того, позивач просить відшкодувати судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він працював на Державному підприємстві «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова» на посаді слюсаря-сантехніка до 29.04.2024 року. Позивач звільнився у зв`язку з невиплатою заробітної плати за ст.38 КЗпП України, Наказ №251-вк від 29.04.2024 року, про що зроблено відмітку в Трудовій книжці під записом № 29. З Позивачем, в день звільнення - не було проведено розрахунок та не виплачено всіх сум, які йому належать, зокрема заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку. Також, в день звільнення Позивачу не було надано (не було повідомлено) належне та письмове Повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, таким чином Позивачу не було відомо, які суми повинні бути йому виплачені Відповідачем при звільненні. Відповідно до Довідки № 97/33 від 09.03.2026 року, отриману за адвокатським запитом, Відповідачем не виплачена заробітна плата Позивачу ОСОБА_1 , в розмірі 142 118 грн. Позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та просити стягнути заборгованість по заробітній плати, так як Відповідач не здійснює погашення заборгованості, а постійні посилання Відповідача на скрутне фінансове становище та кризові наслідки, не є підставою невиконання Відповідачем своїх зобов`язань із здійснення розрахунку при звільненні. Оскільки в день фактичного звільнення 29.04.2024 року з Позивачем не було проведено розрахунку та не виплачено всі суми, які належить Позивачу при звільненні, тому Позивач має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до Довідки № 97/34 від 09.03.2026 року надана Відповідачем – середня заробітна плата в день складає 713,09 грн. Період нарахування середнього заробітку за весь час затримки Позивачем визначається з 30.04.2024 року, як наступний день після звільнення, що є першим днем прострочення, так як розрахунок повинен був проведений в день звільнення 29.04.2024 року. Закінчення розрахунку Позивач зазначає 30.10.2025 року, як останній день шестимісячного строку, так як розрахунок не може перевищувати шість місяців. В період з 30.04.2024 року по 30.10.2025 року було 132 робочих днів, а тому загальна сума компенсації складає – 713,09 грн. * 132 днів = 94 127,88 грн. середнього заробітку за весь час затримки. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача, складає – 94 127,88 грн. Окрім того, посилаючись на ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 50 445,96 грн.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 31 березня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

З урахуванням вимог ст.ст.19,274,276,277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили. Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

06 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представником відповідача – Гряник О.О. до суду подано відзив на позовну заяву в якому останній просить суд залишити без задоволення позовні вимоги. В обгартування заперечень зазначається, що причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме той факт, що Державне підприємство «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» перебувало та перебуває і зараз в тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірвання контрактів з російською федерацією, які складали питому вагу в загальній кількості, великі фінансові збитки. Відповідач просить врахувати ситуацію, яка склалася внаслідок війни, і поставила підприємство на межу виживання. При цьому відповідач підтвердив про наявність заборгованості зі сплати заробітної плати позивачу в розмірі 142 118 грн. Щодо стягнення суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням їх виплати відповідач зазначив наступне. Відповідно до Положення «Про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати затвердженого Постановою КМУ від 20.12.1997р. № 1427 п. 5 даного Положення передбачено, що виплата працівникові суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості із заробітної плати за відповідний місяць. В підтвердження того, що підприємство у разі порушення строків виплати заробітної плати у місяці виплати нараховує компенсацію, надаємо копії розрахункових листів працівників, де по виду виплат 329 «Сума компенсації працівникам за затримку виплати заробітної плати» проведено нарахування суми компенсації у разі виплати заборгованості по заробітній платі. На підтвердження нарахування суми компенсації надали копії розрахункових листків. На підставі вище викладеного відповідач вважає дану вимогу такою, що підлягає відхиленню. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України відповідач зазначає, наступне. Враховуючи компенсаційний, а не штрафний характер відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а також принципи розумності, справедливості та пропорційності, просить суд, у разі встановлення підстав для застосування статті 117 КЗпП України, зменшити розмір такого відшкодування до співмірного та обґрунтованого. Також відповідач вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним із характером та складністю даної справи, яка має типовий характер, у зв`язку з чим підлягає зменшенню, а їх відшкодування має бути визначено судом у межах розумного та обґрунтованого розміру з урахуванням фактичного обсягу наданих правничих послуг.

11 травня 2026 року представником позивача – адвокатом Харламовим Д.В. через підсистему «Електронний суду» подано відповідь на відзив в якій останній позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Зазначив, що в своєму Відзиві на позовну заяву Відповідач підтверджує та не оспорює той факт, що заборгованість Відповідача перед Позивачем по невиплаченій заробітній платі складає 142 118 грн. Окрім того, адвокат наголошує на тому, що законодавством не передбачено можливість зупинення чи припинення виплати заробітної плати працівникам з будь-яких причин, в тому числі через брак коштів чи у зв`язку з воєнним станом. Також практика, на яку посилається відповідач, не є актуальною так як ст. 117 КЗпП України – була змінена в частині строку нарахування, а саме встановлено граничний термін нарахування в 6 місяців, що в свою чергу вже передбачає принцип розумності та пропорційності, а сама стаття не передбачає будь-якої можливості зменшувати розмір компенсації. Наданні копії Розрахункових листів працівників за своєю природою не можуть містити суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, так як ці Розрахункові листи працівників формуються в момент нарахування заробітної плати, а не в момент фактичного розрахунку. Наприклад, якщо Позивачу нараховано заробітну платню в січні 2021 року і сформовано Розрахунковий лист, то яким чином такий Розрахунковий лист може містити інформацію про розмір «компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», якщо цю заробітну плату за січень 2021 року буде виплачено, наприклад, в січні 2023 року. В момент створення Розрахункового листа Відповідач не може знати ні те, що ця зарплата не буде виплачена, ні коли вона буде виплачена, і тим паче не знає які розміри індексів споживчих цін будуть існувати в майбутньому.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно та всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем – Державним підприємством «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова» та був звільнений 29.04.2024 року за власним бажанням у зв`язку із невиплатою заробітної плати згідно ст.38 КЗпП з підприємства згідно наказу №251вк від 29.04.2024 року, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с.12).

Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст.22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною 1 статті 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 29.04.2024 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз`яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.

Враховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), а обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При визначенні розміру заборгованості із заробітної плати, суд бере до уваги довідку Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова» №97/42 від 09 квітня 2026 року, надану відповідачем разом із відзивом на позовну заяву, з якої вбачається, що борг підприємства перед ОСОБА_1 становить загальний розмір – 142 118,00 грн. в тому числі по місцях: за травень 2021 року – 12359 грн.; за жовтень 2021 року – 6498 грн.; за листопад 2021 року – 11402 грн.; за січень 2022 року – 12269 грн.; за лютий 2023 року – 3715 грн.; за березень 2023 року – 12634 грн.; за квітень 2023 року – 12784 грн.; за грудень 2023 року – 1142 грн.; за січень 2024 року – 9472 грн.; за лютий 2024 року – 11903 грн.; за березень 2024 року – 6805 грн.; за квітень 2024 року – 41135 грн. (а.с.35).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).

Також, судом враховуються роз`яснення викладені в п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, судом встановлено, що заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем станом на 09.04.2026 року складає 142 118,00 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Судом також враховується, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1 ст.233 КЗпП України).

Нормою частини 2 ст.233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, що визначено ст.116 КЗпП України.

Встановлено, що позивач 12.03.2026 року отримав відповідь на адвокатський запит (а.с.14), зокрема, довідку про розмір заборгованості по заробітній платі та 25.03.2026 року звернувся до суду з позовом, а отже, встановлений законом строк для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі не пропущено.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

У частині 1 статті 116 КЗпП України, зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Однак, відповідач так і не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив позивачу нараховану заробітну плату і до цього часу.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.04.2024 року (як наступний день після звільнення, що є першим днем прострочення) по 30.10.2024 року, що відповідає нормам ст.117 КЗпП, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

З довідки Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» від 09 квітня 2026 року за вих.№97/43 вбачається, що середньоденна заробітна плата, обчислена відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, та складає 713,09 грн. із розрахунку 23532,10 : 33 робочі дні = 713,09 (а.с.36).

Також, суд звертає увагу на те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України (подібні правові висновки Верховний Суд викладав, зокрема, у постановах: від 25 травня 2016 року у справі №6-948цс16, від 03 січня 2018 року у справі №331/2814/16-ц). Сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не може позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при їх звільненні.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Одночасно із цим, Велика Палата в постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23, вважає, що оскільки з прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні шістьма місяцями, то сума стягнення в цій частині не може бути зменшена судом.

Таким чином, враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, який до того ж перепав на час введення в Україні воєнного стану, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд вважає, що розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 ЦПК України за період, що не перевищує встановленим ст.117 КЗпП 6 місяцям, є обґрунтованим та співмірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Так, згідно довідки Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова» №№97/42 від 09 квітня 2026 року, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , а саме у розрізі місяців становить: за травень 2021 року – 12359 грн.; за жовтень 2021 року – 6498 грн.; за листопад 2021 року – 11402 грн.; за січень 2022 року – 12269 грн.; за лютий 2023 року – 3715 грн.; за березень 2023 року – 12634 грн.; за квітень 2023 року – 12784 грн.; за грудень 2023 року – 1142 грн.; за січень 2024 року – 9472 грн.; за лютий 2024 року – 11903 грн.; за березень 2024 року – 6805 грн.; за квітень 2024 року – 41135 грн. , що разом складає 142 118,00 грн. (а.с.35).

Позивач стверджує суду, що заборгованість відповідачем сплачена не була і до цього часу, протилежного відповідачем не доведено.

Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідача як роботодавця на свою користь як працівника компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Відповідно до п.4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Заборгованість утворилась з травня 2021 року по квітень 2024 року. Позивач просив стягнути компенсацію у розмірі 50 445,96 грн., що підтверджується відповідним розрахунком позивача (а.с.8-9), проведеним на підставі відомостей з офіційного веб-сайту Мінфіну щодо індексу інфляції споживчих цін за січень 2021 – лютий 2026 року, з яким суд погоджується, та перевіривши розрахунок, приходить до висновку, що стягненню підлягає компенсація втрати частини заробітку в розмірі 50 445,96 грн.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до переконливого висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 50 445,96 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн., суд зазначає наступне.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем до позовної заяви додані докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію договору №Т8/4 про надання правничої допомоги, здійснення захисту та представництва від 23.02.2026 року (а.с. на звороті 15); копію Акту виконаних та підготовлених до виконання послуг від 19.03.2026 року до Договору №Т8/4 про надання правничої допомоги, здійснення захисту та представництва від 23.02.2026 року, відповідно до якого вартість послуг становить 3 500 грн. (а.с.16); копію ордера серії АЕ №1486655 (а.с. на звороті 16); копію свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Харламова Д.В. (а.с.17).

За таких обставин, оцінивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та врахувавши зміст та обсяг наданих робіт, а також фактичний об`єм виконаної роботи, суд вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги у розмірі 3 500 грн обґрунтованим та таким, що відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, а також критеріям розумності та справедливості.

Також, судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в Постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 3 500 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до частин 1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, в тому числі, позивачі - у справах про стягнення заробітної плати.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, питання щодо розподілу судових витрат має вирішуватись згідно частини 6 статті 141 ЦПК України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Отже, оскільки позивач в силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та фактично за наслідками розгляду справи позовні вимоги задоволені, питання щодо розподілу судових витрат має вирішуватись відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України.

Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судових витрат й він не оплачував судовим збором позовну заяву, в цій частині судові витрати на відповідача не покладаються.

Аналогічні висновки зроблені ВП ВС у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) від 13.07.2022 року.

Одночасно із цим, судом враховано, що при подачі позову позивачем було сплачено судовий збір за вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 065 грн. Враховуючи повне задоволення вимог у цій частині, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1 064,96 грн.

Керуючись Конституцією України, Кодексом Законів України про працю, Законом України «Про оплату праці», ст. ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати – задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату, яка станом на 09.04.2026 року складає 142 118 (сто сорок дві тисячі сто вісімнадцять) грн. 00 коп., без утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 30.04.2024 року по 30.10.2024 року у розмірі 94 127 (дев`яносто чотири тисячі сто двадцять сім) грн. 88 (вісімдесят вісім) коп.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова» на користь ОСОБА_1 суму компенсації за затримку виплати заробітної плати у розмірі 50 445 (п`ятдесят тисяч чотириста сорок п`ять) грн. 96 (дев`яносто шість) коп.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 064 (одна тисячі шістдесят чотири) грн. 96 (дев`яносто шість) коп.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Державне підприємство «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова» (ЄДРПОУ – 14308368, місцезнаходження: вул.Криворізька, буд.1, м.Дніпро, 49008)

Суддя Н.В. Токар