Вирок від 07 червня 2026 р. у справі №738/1019/24 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 738/1019/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/4823/284/26

Категорія - п.п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретарів судового засідання - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

з участю: прокурора - ОСОБА_9 ,

потерпілих - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

представника потерпілої ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12 ,

захисників - ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

обвинувачених - ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження

№12024270360000013 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 , потерпілої ОСОБА_11 та заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_17 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком:

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , одружений, має на утриманні малолітню дитину, освіта середня, не працює, раніше неодноразово судимий, останній раз: 16.06.2015 Корюківським районним судом Чернігівської області за ч.3 ст.186, ч.ч.1, 4 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,

засуджений за:

- п.п.6, 12 ч.2 ст.115 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна;

- ч.3 ст.289 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією майна.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_15 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років із конфіскацією майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_15 ухвалено рахувати з дати фактичного затримання - з 10 січня 2024 року.

Запобіжний захід ОСОБА_15 , до набрання вироком законної сили, залишено без змін - у вигляді тримання під вартою.

ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець та житель АДРЕСА_3 , громадянин України, з середньою освітою, не одружений, не працює, раніше не судимий,

засуджений за:

- п.п.6, 12 ч.2 ст.115 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією майна;

- ч.3 ст.289 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_16 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 (чотирнадцять) років із конфіскацією майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_16 ухвалено рахувати з дати фактичного затримання - з 10 січня 2024 року.

Запобіжний захід ОСОБА_16 , до дня набрання вказаним вироком законної сили, залишено без змін - у вигляді тримання під вартою.

Скасовано арешти, накладені згідно з ухвалами слідчого судді Менського районного суду Чернігівської області від 10.01.2024, 12.01.2024.

Стягнуто з ОСОБА_15 та ОСОБА_16 солідарно на користь потерпілої ОСОБА_11 моральну шкоду в розмірі 1000000 грн та матеріальну шкоду в розмірі 151370 грн.

Стягнуто з ОСОБА_15 та ОСОБА_16 на користь держави процесуальні витрати в сумі 76 782 грн 67 коп. Питання про речові докази вирішено у порядку ст.100 КПК України.

Вироком місцевого суду встановлено, що у кінці листопада 2023 року, більш точної дати не встановлено, ОСОБА_20 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_4 , познайомився з ОСОБА_21 . У ході розмови у присутності ОСОБА_15 ОСОБА_21 запропонував ОСОБА_20 продати трактор, на що останній відповів, що обміркує його пропозицію.

Наприкінці листопада 2023 року, більш точної дати у ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_21 передав ОСОБА_15 грошові кошти у сумі 50000 грн в якості авансу за придбання трактору «Беларус-892», р.н. НОМЕР_1 , у ОСОБА_20 та отримав від ОСОБА_15 свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу.

У подальшому, 22.12.2023, у вечірній час, ОСОБА_15 запропонував ОСОБА_16 поїхати додому до ОСОБА_20 , щоб перегнати трактор для подальшої його реалізації знайомому ОСОБА_15 , на що ОСОБА_16 погодився.

Так, 23.12.2023, приблизно з 09 до 10 години, ОСОБА_16 з ОСОБА_15 на автомобілі HYUNDAI ACCENT, р.н. НОМЕР_2 , прибули до місця проживання ОСОБА_20 за адресою: АДРЕСА_4 .

Зайшовши до приміщення кухні будинку за вказаною адресою, ОСОБА_15 почав розмову з приводу продажу трактора «Беларус-892», р.н. НОМЕР_1 , з ОСОБА_20 , на що останній відмовив нецензурною лайкою.

Унаслідок цього між ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_20 відбувся словесний конфлікт, у ході якого у ОСОБА_15 та ОСОБА_16 виник умисел на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_20 з метою заволодіння трактором «Беларус-892», р.н. НОМЕР_1 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті потерпілого та бажаючи їх настання, ОСОБА_15 , взявши в кухні бабину зі стрейч-плівкою, двічі вдарив нею в область голови ОСОБА_20 , заподіявши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді крововиливів в шкірно-м`язовий лоскут голови правої та лівої тім`яно-потиличних ділянок, унаслідок чого ОСОБА_20 упав на підлогу. Бажаючи настання смерті ОСОБА_20 , ОСОБА_15 наказав ОСОБА_16 знайти у будинку та принести пасок для удушення ОСОБА_20 .

Реалізуючи спільний умисел на умисне вбивство ОСОБА_20 з метою заволодіння трактором «Беларус-892», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_16 знайшов у будинку ОСОБА_20 пасок, який передав ОСОБА_15 .

Накинувши пасок на шию ОСОБА_20 , ОСОБА_15 затягнув його, таким чином здійснюючи удушення потерпілого.

Після цього ОСОБА_15 дав вказівку продовжити удушення потерпілого ОСОБА_16 , який, взявши до рук пасок, затягнув його на шиї ОСОБА_20 .

Унаслідок спільних дій ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які виразились у здавленні органів шиї потерпілого паском, ОСОБА_20 помер від механічної асфіксії 23.12.2023 на місці події.

Доводячи до кінця спільний умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, 23.12.2023, приблизно об 11:00 год, перебуваючи на території господарства за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_15 , діючи повторно, сів за кермо трактора «Беларус-892», р.н. НОМЕР_1 , вартістю 626 735 грн, який знаходився у законному володінні ОСОБА_20 , та, запустивши його двигун, виїхав з подвір`я у напрямку м. Мена Чернігівської області для подальшої передачі вищевказаного трактора ОСОБА_21 .

У свою чергу ОСОБА_16 на автомобілі HYUNDAI ACCENT, р.н. НОМЕР_2 , поїхав слідом за ОСОБА_15 у напрямку м. Мена Чернігівської області для подальшої передачі вказаного трактора ОСОБА_21 .

Захисник ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_15 . Послався на необґрунтованість вироку суду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказав на недоведеність стороною обвинувачення вини ОСОБА_15 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Зазначив, що судом не надано належної оцінки доказам, які спростовують пред`явлене ОСОБА_15 обвинувачення, зокрема, показанням обвинуваченого ОСОБА_15 , які узгоджуються з показаннями обвинуваченого ОСОБА_16 та свідка ОСОБА_21 , в тому, що ОСОБА_15 лише здійснював посередництво в продажі ОСОБА_20 трактора ОСОБА_21 . За показаннями ОСОБА_15 , на момент вилучення транспортного засобу та залишення домоволодіння потерпілого, останній перебував в стані алкогольного сп`яніння та був живий. Також зауважив, що згідно з показаннями свідка ОСОБА_22 , потерпілий мав борг по аліментам, позичав кошти, і не мав посвідчення водія. Згідно з протоколом огляду місця події від 05.01.2024, під час огляду домоволодіння в АДРЕСА_4 , обстановка в будинку порушена не була, що в сукупності підтверджує показання ОСОБА_15 щодо наявності у потерпілого перед ним боргу, відсутності потреби в тракторі та відсутності конфлікту між ними, який би потягнув убивство ОСОБА_20 . Захисник вказує, що суд безпідставно послався у вироку на протоколи слідчого експерименту від 10.01.2024 за участю обвинувачених ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , з огляду на те, що повідомлена ними під час слідчої дії інформація не підтвердилась при судовому розгляді. До того ж обвинувачені заперечили добровільність показань, наданих у ході проведення вказаної процесуальної дії. Послався на недопустимість як доказів - протоколів за результатами проведення НСРД - аудіо-відеоконтроль особи від 22.03.2024 відносно обвинувачених, оскільки прокурором не доведено, що голос, зафіксований на аудіо записах, належить саме обвинуваченим, а фоноскопічна експертиза у кримінальному провадженні не проводилась. Зазначив, що системна оцінка кожного доказу окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних та досліджених у судовому засіданні доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дає підстави дійти до висновку про недоведеність вини ОСОБА_15 в пред`явленому йому обвинуваченні.

Не погоджуючись із рішенням суду, потерпіла ОСОБА_11 подала апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію дій ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , доведеність їх вини, просила скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_15 й ОСОБА_16 остаточне покарання за п.п.6,12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289 КК України, з урахуванням вимог ч.1 ст.70 КК України, у виді довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна. В обґрунтування скарги послалась на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених, внаслідок м`якості. Вказала на те, що ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , будучи молодими, фізично здоровими людьми, не працюють, ведуть антисоціальний спосіб життя, жорстоко та безжально вчинили холоднокровне вбивство потерпілого, який перебував з ними у дружніх відносинах та не створював для них жодної небезпеки.

Прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію дій обвинувачених, доведеність їх вини, просив скасувати вирок суду першої інстанції, в частині засудження ОСОБА_15 , та ухвалити новий вирок, яким призначити останньому покарання за: ч.3 ст.289 КК України - у виді позбавлення волі на строк 12 років, з конфіскацією майна; п.п.6, 12 ч.2 ст.115 КК України - у виді довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна. Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_15 покарання у виді довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна. Послався на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_15 , внаслідок м`якості. Просив урахувати обставини вчинення злочинів, зокрема, керівну роль ОСОБА_15 , який фактично організував вбивство ОСОБА_20 та заволодів його транспортним засобом, надав вказівку ОСОБА_16 додушити потерпілого, а також спосіб вчинення злочину, що вказує на підвищену суспільну небезпечність вчиненого та виключну небезпеку ОСОБА_15 для суспільства. Вважає, що призначаючи ОСОБА_15 покарання, місцевий суд недостатньо врахував дані, які характеризують особу обвинуваченого, а також його ставлення до вчиненого злочину.

Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_15 та його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу та просили її задовольнити й відмовити у задоволенні апеляційних скарг потерпілої та прокурора; обвинуваченого ОСОБА_16 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13 та просили відмовити у задоволенні апеляційних скарг сторони обвинувачення; думку прокурора, потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та їх представника, котрі просили задовольнити їх апеляційні скарги та відмовити у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.

За змістом ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, кваліфікація його дій в апеляційних скаргах учасниками процесу не оспорюються.

Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289 КК України КК України, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку суду.

У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачені ОСОБА_15 та ОСОБА_16 свою вину не визнали та категорично заперечили свою причетність до вбивства ОСОБА_20 .

Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289 КК України, його вина знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, вона відображена низкою доказів, яким суд дав належну оцінку.

Потерпіла ОСОБА_10 в судовому засіданні апеляційного суду підтвердила свої показання, надані нею в місцевому суді, де показала, що вона є матір`ю ОСОБА_20 . Син проживав окремо. З обвинуваченими близько не знайома, бачила їх один-два рази. Які були відносини у сина з обвинуваченими не знає. 19.12.2023 син був у неї, довго сидів, щось його наче турбувало. 20.12.2023 він прийшов знову до неї, взяв продукти в рейс і сказав, що прийде 21.12.2023 взяти речі. Потім 20.12.2023 зателефонував їй і сказав, що не вийшло поїхати. З сином останній раз спілкувалась 22.12.2023. У суботу вона подзвонила сину десь о 10 годині, телефон був зайнятий. Потім вона подзвонила знову, якийсь чоловік взяв слухавку і сказав, що ОСОБА_23 біля трактора, а він його роботодавець. Вона почувши це заспокоїлась. Наступного разу вона зателефонувала синові у неділю, але він був недосяжний. В понеділок, 25.12.2023 з телефону сина на її телефон прийшла вітальна смс, хоча раніше так син не робив. Потім вона телефонувала синові у вівторок, але не додзвонилась, телефон його то був включений, то виключався. До будинку сина вона прийшла із подругою, нікого вдома не було. Випав сніг, але слідів біля будинку не було. Пішла на базу, де син працював, там нікого не було. Пішла знову додому до сина. По дорозі зустріла ОСОБА_24 , він сказав, що сина її не бачив. Знайшла ключі від будинку сина, які лежали там, де і завжди. В будинку побачила, що згорнута килимова доріжка та у «холодну» кімнату були відкриті двері. Іншого безладу не було. Лише диван не був прибраний. В середу пішла до сільради, там сказали, що сина не бачили. Дали їй телефон ОСОБА_15, вона йому зателефонувала і він сказав, що бачив ОСОБА_23 в суботу, дав в борг йому ( ОСОБА_23 ) 3 тисячі гривень. ОСОБА_15 сказав, що прийде до неї. Потім до неї подзвонила сусідка і сказала, що до вас приїхав ОСОБА_15 і щоб вона не сідала до нього в машину. ОСОБА_15 зайшов до неї в кухню, почали ромову за собаку. ОСОБА_15 запропонував поїхати в ліс та шукати ОСОБА_20 . Наступного дня вона подзвонила ОСОБА_15 , але той сказав, що не їздив шукати сина, бо вийшов на роботу. Подзвонила йому наступного дня, він теж сказав, що не їздив. Але казав, що ОСОБА_23 його підвозив. В поліції 29.12.2023 написала заяву, що син зник. З телефону сина в понеділок 25.12.2023 прийшла вітальна смс, в середу прийшла смс - «мама…не кипішуй», але це не були слова її сина, бо він таких слів не вживав. Коли прийшла ця смс, то вона одразу кинулась дзвонити, але телефон вже був вимкнений. І в понеділок прийшла смс - «мама я ховаюсь, бо взяв кошти». 05.01.2024 вона знову написала заяву в поліції, оскільки пройшов час, але син не з`явився. Трактор стояв у сина у дворі. Якби він мав намір продати трактор, то він би з нею порадився. Вважає, що син би трактор не продав, бо має землю, яку треба обробляти, до роботи ставився відповідально.

Потерпіла ОСОБА_11 в судовому засіданні апеляційного суду пояснила, що померлий ОСОБА_20 був її батьком. Станом на 23.12.2023 вона проживала окремо від батька, який проживав в с. Феськівка. Останній раз із батьком спілкувалась 19.12.2023 по телефону, бо вона не змогла приїхати на свято. Було дивним, що батько наполягав на тому, щоб вона приїхала і залишилась у нього. У батька був трактор, восени бачила, що трактор знаходився на подвір`ї, де жив потерпілий. За характером батько був чуйний, з людьми спілкувався охоче, був неконфліктний.

Допитаний у місцевому суді свідок ОСОБА_22 показав, що із ОСОБА_15 він познайомився приблизно за рік до зазначених подій. ОСОБА_16 також знає. Потерпілого теж знає, бо рік працював у нього водієм. ОСОБА_20 не мав водійського посвідчення, тому він і наймав його працювати. Йому дзвонила мати ОСОБА_20 та запитувала, чи не знає він, де її син, бо його шукають. Потім був похорон. Йому подзвонила ОСОБА_24 (дівчина ОСОБА_20 ) і сказала, що мабуть ОСОБА_23 напозичався грошей і тепер ховається. Приїздив до нього і ОСОБА_15 , казав, що шукають ОСОБА_23 . Наступного дня ОСОБА_22 зателефонував слідчий і він прийшов у поліцію, де його допитували. ОСОБА_15 користувався його банківською карткою Монобанку, оскільки картка обвинуваченого була заблокована. ОСОБА_15 сказав йому, що на картку будуть перераховувати кошти. Знає, що у ОСОБА_20 був трактор МТЗ, ОСОБА_22 на ньому працював. Про наміри ОСОБА_20 продати трактор не чув. ОСОБА_15 був у свідка в день похорон, розмовляли про те, що ОСОБА_20 зник. Гроші від ОСОБА_27 на картку ОСОБА_28 не надходили. ОСОБА_15 користувався автомобілем «Хюндай» червоного кольору, який належить його батькам.

Свідок ОСОБА_29 у судовому засіданні місцевого суду пояснив, що має у власності евакуатор, його найняв ОСОБА_21 , який сказав, що купує трактор і щоб він приїхав до м. Мена, а він буде там його зустрічати. Поки він їхав, то йому телефонував ОСОБА_21 і казав, що продавець не виходить на зв`язок. Зустрілися на АЗС на виїзді в м. Мена. Трохи почекали. Приїхав трактор, за кермом був хлопець. ОСОБА_29 завантажив його на евакуатор, ОСОБА_21 дав йому ключі та техпаспорт. Він поїхав в с. Шатрище, куди привіз трактор. ОСОБА_27 розрахувався за послугу. ОСОБА_27 приїхав на місце зустрічі у м. Мена на таксі. Як він добирався в Сумську область, не знає, останній казав, що хтось його підвезе.

В суді першої інстанції свідок ОСОБА_30 надав показання, що він є головою ФГ «ОСОБА_58». Наймав ОСОБА_20 із вантажним автомобілем для перевозки зерна. Трактор належав ОСОБА_20 , просто був зареєстрований за фермерським господарством. ОСОБА_20 трактор віддали під виплату, бо у господарства були борги. Потерпілий за трактор повинен був заплатити ще 15 тис. грн., залишилось лише перереєструвати його на ОСОБА_20 .

Допитаний у місцевому суді свідок ОСОБА_21 показав, що з ОСОБА_15 познайомився у 2023 році, він застряг на службовій машині і працівник викликав ОСОБА_15 на допомогу. Потім працювали у м. Мена, ОСОБА_16 знав як товариша ОСОБА_15 . Останній познайомив його з ОСОБА_20 . Свідок побачив у ОСОБА_20 трактор, спитав чи має намір продати, ОСОБА_20 відповів, що подумає. Потім ОСОБА_15 сказав, що ОСОБА_20 готовий продати трактор, сказав за 500 тис грн, але це була висока ціна. Розмова про ціну відбувалась в листопаді-грудні 2023 року. Через тиждень ОСОБА_15 сказав, що готовий уступити і продати транспортний засіб у розстрочку. Погодили ціну у 200 тис грн. ОСОБА_21 віддав ОСОБА_15 50000 грн готівкою, а решту перераховував на карту. До Нового року він віддав ОСОБА_15 половину боргу, а решту повинен був віддати після Нового року. Техпаспорт ОСОБА_15 привіз йому десь у листопаді, трактор він також отримав. 27-28 грудня 2023 року він закінчував роботу в м. Мена і повинен був забрати трактор. Трактор мав намір перегнати у с. Шатрище. Евакуатор він найняв. Зустрілися з ОСОБА_15 на АЗС на виїзді з м. Мена. Евакуатор належить його товаришу - ОСОБА_31 . Евакуатор приїхав десь о 7-8 ранку. Чекали трактор 40 хв. За кермом трактора був ОСОБА_15 ОСОБА_16 в той день їздив з ними в машині «Хюндай». Евакуатор з трактором поїхав в с. Шатрище. Після того як він отримав трактор, то перераховував гроші на карту, яку дав ОСОБА_15 , поклав на карту десь 50 тис грн. А решту 100 тис грн він повинен був віддати після нового року. Після нового року із ОСОБА_15 спілкувались по телефону, про зникнення ОСОБА_20 розмов не було. Він сам запитав у ОСОБА_15 про це, коли йому 09.01.2024 подзвонили із поліції. ОСОБА_15 відповів, що ОСОБА_20 «забухав».

Окрім показань потерпілих та свідків, вина обвинуваченого ОСОБА_15 підтверджується наступними дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно із заявами ОСОБА_10 від 29.12.2023 та від 23.12.2023 на ім`я начальника ВП №1 в м. Мена, остання зазначає, що зник безвісті її син ОСОБА_20 і до цього часу не повернувся.

Також згідно із заявою ОСОБА_10 від 08.01.2024, вона просить провести перевірку за фактом незаконного заволодіння трактором марки МТЗ-82, синього кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який перебував у власності її родини.

Відповідно до протоколу огляду від 10.01.2024 господарства за адресою: АДРЕСА_4 , проведеного з дозволу ОСОБА_10 , на кухні будинку з правої сторони в правому ближньому куті (будинку) кімнаті виявлено предмет циліндричної форми, виготовлений із паперу. На даному циліндрі намотано прозору стреч-плівку. У подальшому даний предмет (рулон зі стреч-плівкою) поміщено до паперового конверту та опечатано.

Згідно з протоколом про здійснення зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи фото-, кінозйомки, відеозапису від 06.01.2024 з фотознімками (інформація з камер відео спостереження «Безпечне місто»), 23 грудня 2023 року об 11:20 год, зафіксовано факт перевезення трактора, р.н. НОМЕР_1 , на евакуаторі, р.н. НОМЕР_3 , котрий прямує з напрямку с. Феськівка при в`їзд/виїзд м. Мена, та цей самий евакуатор з трактором, котрий об 11:22 год. прямує в напрямку смт Сосниця, Чернігівської області з центру м. Мена. Також зафіксовано автомобіль марки Hyundai Accent, р.н. НОМЕР_2 , який 23.12.2023 о 12:25 год, в смт Сосниця вул. Чернігівська - вул. Корнєва прямує в напрямку с. Змітнів Корюківського району.

Відповідно до протоколу огляду речей від 07.01.2024, який проводився по вул. Нова в с. Шатрище, Ямпільської ТГ, Шосткинського району Сумської області, а саме: трактора колісного синього кольору, дах трактора (кабіни) білого кольору, марки «БЕЛАРУС-892», р.н. НОМЕР_1 та свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу серії НОМЕР_4 , які добровільно видав працівникам поліції ОСОБА_32 відповідно до заяви від 07.01.2024, які в подальшому були вилучені.

Згідно з протоколом огляду речей від 07.01.2024 з ілюстративною таблицею до протоколу: смартфону марки «ZTE», модель «А7020», з номером НОМЕР_5 , який добровільно для огляду надала власник - ОСОБА_10 , відповідно до заяви від 07.01.2024 про добровільну видачу для огляду належного їй мобільного телефону; при відкритті додатку Viber наявний чат (переписка) з абонентом, який підписаний « ОСОБА_23 », що має номер НОМЕР_6 . При відкритті даного чату наявна інформація про те, що вказаний абонент останній раз був в мережі 05 січня. Зміст часу :25.12.2023 від абонента « ОСОБА_23 » надійшло відео з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », час відправки 10:33. 28.12.2023 вихідний дзвінок абоненту « ОСОБА_23 ». 29.12.22023 о 16 год 42 хв повідомлення абоненту « ОСОБА_23 » - «Де ти є!». Наступне за цим повідомлення є повідомлення від абонента « ОСОБА_23 » о 16:42 - « ОСОБА_33 у мене все нармально не поднимай кипиш скоро прииду». 05.01.2024 від абонента « ОСОБА_23 » о 19:44 повідомлення наступного змісту : Привет … Ти подняла кипиш у мене все нормально я просто щас хаваюсь бо я должен куцю грошей я таби на днях пазваню и пагаварим пазвани минтам скажи шо ти загной гаварила бо ти робеш мени хуже тим шо паднимаэш кипиш». У ході огляду журналу дзвінків з абонентом « ОСОБА_23 » встановлено вихідний дзвінок - 22, 23, 25, 26 грудня, вхідний дзвінок - 22 грудня. Відповідно до смс повідомлень встановлено, що абонент « ОСОБА_23 » з`являвся на зв`язку 25, 26, 27, 29 грудня.

Відповідно до протоколу огляду речей від 07.01.2024 з ілюстративною таблицею до протоколу: мобільного телефону марки IPhone Xs MTAX2J/A, який добровільно надав на огляд власник - ОСОБА_22 , згідно з заявою від 07.01.2024 про добровільну видачу працівникам поліції належного йому мобільного телефону; в ході огляду зазначеного мобільного телефону було встановлено, що в телефону наявний мобільний додаток «Телеграм», в якому наявна переписка з абонентом підписаним « ОСОБА_34 ». Оглядом переписки встановлено, що 04.12.2023 ОСОБА_22 від вказаного абонента надійшло сповіщення із зазначенням банківської картки НОМЕР_7 . 07.12.2023 надіслано номер банківської карти НОМЕР_8 . 11.12.2023 ОСОБА_22 надіслано фото обличчя ОСОБА_35 з тілесними ушкодженнями на обличчі. 04.01.2024 ОСОБА_22 надіслано фото дівчини з хлопцем, на що ОСОБА_22 надіслав голосове повідомлення. За 08.01.2024 міститься така переписка :

- ОСОБА_34 - здорова ти мене шукав

- ОСОБА_22 - да, ти куди пропав

- ОСОБА_34 - у Чернігові, ти по ділу чи так

- ОСОБА_22 - та так, поняв

- ОСОБА_34 - поняв у раядел не дергали

- ОСОБА_22 - ти зае..ал, додому приходили

- ОСОБА_34 - шо

- ОСОБА_22 - шукають

- ОСОБА_34 - коли

- ОСОБА_22 - в общаге лазили, час назад, и дзвонили

- ОСОБА_34 - шо вони там шукають

- ОСОБА_22 -

ОСОБА_24 - ОСОБА_34 - йобнуті

- ОСОБА_22 - бо до мамки приходили питали два мужика якісь

- ОСОБА_34 - шо

- ОСОБА_22 - так и по селах їздять .. за ОСОБА_37 розпитують .. в нас Дягові сегодня були.

- ОСОБА_34 - мене вчора забрали.. з дому ..на детектор

- ОСОБА_22 - ого капец его шукають

- ОСОБА_34 - пришлось адвоката визивать .. значить комусь він дуже сильно багато грошей должен ..

- ОСОБА_22 - я теж так думаю

- ОСОБА_34 - еслі так шукають

- ОСОБА_22 - тут и

ОСОБА_38 - а він…никаетца

- ОСОБА_22 - капец

- ОСОБА_34 - де

- ОСОБА_22 - у мене

- ОСОБА_34 - звідки ти знаеш

- ОСОБА_22 - баба наша дзвонила

- ОСОБА_34 - ясно.. дивись іще тебе на детектор посадять

- ОСОБА_22 - хай в жопу йду я з ним довго не общаюсь

- ОСОБА_34 - ладно завтра наберу

- ОСОБА_22 - ок.

Також міститься детальний вигляд руху грошових коштів на банківській картці Монобанк НОМЕР_9 .

Згідно з протоколом пред`явлення речей для впізнання за фотознімками від 06.01.2023, свідок ОСОБА_29 упізнав на фото №4 автомобіль, який він 23 грудня 2023 року бачив спочатку у м. Мена біля магазину при в`їзді у місто з правого боку в напрямку від м. Чернігів та в який сів ОСОБА_27 та чоловік, який пригнав трактор, а пізніше в с. Шатрище Сумської області цього ж дня. З даними особами був ще один хлопець, якого він може впізнати, та довідкою, що на фото №4 зображений автомобіль марки «Хюндай», р.н. НОМЕР_10 , червоного кольору.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи ля впізнання за фотознімками від 06.01.2023, свідок ОСОБА_29 на фото №4 впізнав особу, яка 23.12.2023 приїхала за кермом трактора в м. Мена та заїжджала ним на евакуатор, потім у

с. Шатрище та в смт. Ямпіль біля магазину в центрі. Згідно із довідкою до протоколу на фото №4 зображений ОСОБА_15 .

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.01.2023, свідок ОСОБА_29 на фото №2 впізнав особу, яка була присутня під час розвантаження трактору з евакуатора, а пізніше в центрі смт. Ямпіль біля ларьків разом з ОСОБА_27 та особою, котра пригнала трактор, заїжджала та виїжджала їм з евакуатора. Згідно із довідкою до протоколу на фото №2 зображений ОСОБА_16 .

Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.01.2023, свідок ОСОБА_40 на фото №2 впізнав особу, яка 23.12.2023 перебувала в с. Шатрище під час розвантаження трактора з евакуатора. Дана особа приїхала на авто «Хюндай» разом із ОСОБА_21 та чоловіком, котрий пригнав трактора та заїжджав і з`їжджав з евакуатора. Згідно із довідкою до протоколу на фото №2 зображений ОСОБА_16 .

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.01.2023, свідок ОСОБА_40 на фото №4 впізнав особу, яка перебувала в м. Мена на ГАЗС «Метан» на виїзді в напрямку м. Чернігів, потім біля магазину на в`їзді до м. Мена зі сторони м. Чернігів. Пізніше в с. Шатрище Сумської області. Згідно із довідкою до протоколу на фото №2 зображений ОСОБА_15 .

Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.01.2024, свідок ОСОБА_40 на фото №4 впізнав автомобіль, який 23.12.2023 він бачив в м. Мена, біля ГАЗС «Метан» на виїзді з міста в напрямку м. Чернігів. Потім біля приміщення магазину при в`їзді в м. Мена зі сторони м. Чернігів. Після чого цього ж дня в с. Шатрище. Згідно із довідкою до протоколу на фото №4 зображений автомобіль марки «Хюндай», р.н. НОМЕР_2 , червоного кольору;

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.01.2024, свідок ОСОБА_32 на фото №4 впізнав особу, яку звати ОСОБА_41 та який з`їжджав з евакуатора трактором. Потім вони разом обідали у свідка вдома. Згідно із довідкою до протоколу на фото №4 зображений ОСОБА_15 .

Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.01.2023, свідок ОСОБА_32 на фото №2 впізнав особу, яка 23.12.2023 була присутня під час розвантаження трактору з евакуатора в с. Шатрище. Дану особу звуть ОСОБА_42 . Після розвантаження дана особа була вдома у свідка, обідала. Також ОСОБА_42 приїздив на авто разом з ОСОБА_43 та ОСОБА_21 . Згідно із довідкою до протоколу на фото №2 зображений ОСОБА_16 .

Відповідно до висновку експерта №09, за результатами проведення експертизи в період з 12.01.2024 по 04.04.2024, встановлено, що смерть ОСОБА_20 настала від механічної асфіксії через здавлення органів шиї. Смерть настала ІНФОРМАЦІЯ_4 . Виявлені тілесні ушкодження могли утворитись унаслідок здавлення органів шиї, в тому числі паском, який має ширину близько 3-4 см, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті. Дані тілесні ушкодження утворились в короткий проміжок часу (обмежений хвилинами) до настання смерті. Крім того, виявлене тілесне ушкодження у вигляді синця в ділянці підборіддя справа, що міг утворитись від однократної дії тупого предмету незадовго до смерті останнього і має ознаки легких тілесних ушкоджень. Також виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців на повіках правого та лівого ока, що могли утворитись від дії тупих предметів по типу удару (достатньо по одному травматичному впливу в ділянку правого та лівого ока), за декілька днів до настання смерті, крововиливів в шкірно-м`язовий лоскут голови правої та лівої тім`яно-потиличної ділянки, які могли утворитись від двократної дії тупих предметів в день настання смерті, мають ознаки легких тілесних ушкоджень та в причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті не знаходяться. Виявлені тілесні ушкодження, що мають посмертний характер: садна по тильній поверхні правої кисті в ділянці п`ястково-фалангових суглобів ІІ-ІІІ пальців, по тильній поверхні лівої кисті, ран в ділянці правої бокової поверхні шиї з переходом на правий кут нижньої щелепи, рани лівої половини обличчя, яка охоплює ліве крило носа, ліву щоку. Вушну раковину, верхню третину шиї, що могли утворитись від дії тупих предметів, які мають ребристу поверхню - зубів гризунів. Для утворення тілесних ушкоджень, що стали безпосередньою причиною смерті, було виконано не менше двох травматичних впливів тупих предметів. У момент отримання тілесних ушкоджень, які в подальшому стали причиною смерті, потерпілий міг знаходитись у горизонтальному чи близькому до такого положенні, повернутий задньою поверхнею тіла до травмуючого предмету. Тілесні ушкодження, що в подальшому стали причиною смерті, могли утворитись внаслідок здавлення органів шиї тупим предметом, в тому числі паском, який має ширину близько 3-4 см. Тілесних ушкоджень, характерних для самооборони на тілі потерпілого не виявлено. Після отримання тілесних ушкоджень, які стали причиною смерті, потерпілий не міг виконувати будь-які цілеспрямовані дії. Після отримання тілесних ушкоджень, що стали причиною смерті, при наданні своєчасної медичної допомоги прогноз для життя потерпілого негативний.

Згідно з висновком експерта №92, за результатами проведення експертизи крові трупа ОСОБА_20 , в період часу з 13.02.2024 по 15.02.2024, за яким кров від трупа ОСОБА_20 відносить до групи А (ІІ) з ізомаглютиніном анти-В за ізосероогічною системою АВО.

Відповідно до висновку експерта №455 за результатами проведення експертизи крові трупа ОСОБА_20 , в період часу з 06.03.2024 по 07.03.2024, в крові від тіла ОСОБА_20 етанол не виявлено.

Як слідує з протоколу огляду місця події від 10.01.2024 та фото таблиці до нього, була оглянута ділянка місцевості, що знаходиться біля автодороги Мена-Корюківка, поблизу повороту на санаторій «Остреч». В ході огляду було виявлено: під снігом наявне покривало кольорове, в якому видно частину ніг людини. Труп чоловічої статі. Труп зігнутий, в сильному замороженні. Ноги зігнуті у колінних суглобах, приведені до тіла на праву сторону. Ліва рука під тулубом, права - уздовж тіла. Голова приведена до лівого плечового суглобу. Права вушна раковина відокремлюється разом з покривалом. Труп було вилучено разом з одягом, покривалом та направлено до моргу.

Згідно з протоколом огляду трупа ОСОБА_20 від 11.01.2024 та фототаблиці до нього, у ході огляду трупа встановлено, що в ділянці шиї виявлено осаднення шкіри, що нагадують борозду шириною до 4 см, темно-червоного кольору. На обличчі та шиї сліди укусів тварин без крововиливів.

Згідно з протоколами отримання біологічних зразків для експертизи від 09.02.2024 у ОСОБА_15 та ОСОБА_16 відібрано біологічні зразки - папілярних візерунків з пальців з обох рук.

Відповідно до висновку судово-трасологічної експертизи від 29.02.2024 за №СЕ-19/125-24/2010-Д із ілюстративною таблицею до нього, сім слідів рук, придатних до ідентифікації осіб, які зафіксовані на трьох таблицях до протоколу огляду місця події від 05.01.2024, проведеного за адресою АДРЕСА_4 залишені ОСОБА_20 , ОСОБА_16 та іншою особою.

Відповідно до протоколу огляду предметів від 12.01.2024, проведено огляд рулону стрейч-плівки, який вилучено в ході ОМП за адресою АДРЕСА_4 , на якому згідно з висновком судової молекулярно-генетичної експертизи експерта від 11.03.2024 №СЕ-19-24/11156-БД встановлено генетичні ознаки (ДНК-профіль) зразка крові потерпілого ОСОБА_20 , які наведено в таблиці результатів дослідження 1.1., додатку 1.

Згідно з протоколом огляду предметів від 14.01.2024, було оглянуто вирізи з чотирьох кутів покривала, дві вирізки з центру та одну вирізку з кута зі слідами речовини бурого кольору, на яких відповідно до висновку судової молекулярно-генетичної експертизи від 13.03.2024 за №СЕ-19-24/11163-БД, виявлено поодинокі клітини з ядрами. Генетичні ознаки клітин, виявлених на зрізі кута покривала (об`єкт №4), придатні для ідентифікації лише за домінуючим ДНК-профілем, який збігається з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_15 . На інших об`єктах неможливо виявити генетичні ознаки,

Відповідно до висновків судової автотоварознавчої експертизи від 18.01.2024 за №43/24-24 та від 13.02.2024 за №131/24-24, вартість трактора колісного марки «Беларус-892», 2017 року випуску, з урахуванням зносу станом на 23.12.2023 складає 626 735 грн, а ринкова вартість телефону марки «Xiaomi Redmi 9A, 32 GB Granite Grey», який зник у ОСОБА_20 з урахуванням зносу станом на 23.12.2023 складала 3160 грн.

Згідно з протоколом огляду документа від 01.04.2024, було оглянуто диск із написом «Універсал Банк», на якому міститься папка з файлами «2864-Т», де міститься файл із фото паспорту ОСОБА_22 , анкета на відкриття картки Монобанк на ОСОБА_22 , при відкриття файлу 5375414128834354 наявна довідка про рух коштів клієнта ОСОБА_22 . У ході вивчення руху коштів встановлено, що 04.12.2023 ОСОБА_44 відправляв грошові кошти ОСОБА_22 в сумі 3000 грн, 27.12.2023 ОСОБА_44 відправляв грошові кошти ОСОБА_22 в сумі 1000 грн, 27.12.2023 ОСОБА_44 відправляв грошові кошти в сумі 20 000 грн, 28.12.2023 ОСОБА_44 відправляв грошові кошти ОСОБА_22 в сумі 10 000 грн, 01.01.2024 ОСОБА_44 відправляв грошові кошти ОСОБА_22 в сумі 10 000 грн, 04.01.2024 ОСОБА_44 відправляв ОСОБА_22 грошові кошти в сумі 8000 грн.

Відповідно до інформації про опрацювання телефонних з`єднань абонентів мобільного зв`язку, якими користувались потерпілий ОСОБА_20 , підозрюваний ОСОБА_15 , підозрюваний ОСОБА_16 , було встановлено, що 23.12.2023 о 08 год 30 хв. відбулась розмова ОСОБА_20 із ОСОБА_15 . Далі о 09 год 45 хв. телефон перебуває в с. Феськівка. Далі в період часу з 23.12.2023 о 10 год 17 хв по 05.01.2024 - нульові з`єднання, але телефон увімкнений. Зокрема, о 10 год 09 хв - розсилка смс, о 10 год 53 хв - вул. Соборна, теж розсилка смс. О 12 год 10 хв - телефон у м. Мена, о 13 год 20 хв - телефон у м. Кролевець, 19 год 40 хв - смт Короп.

Згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 10.01.2024, за адресою: с. Феськівка, вул. Вишнева, в період часу з 16:32 год по 19:59 год, за участю підозрюваного ОСОБА_15 , під час слідчої дії останній повідомив, що 23.12 2023 він та ОСОБА_16 приїхали до ОСОБА_20 , який відчинив двері, вони зайшли в будинок. Діалог переріс у сварку. ОСОБА_15 взяв якусь палку та наніс удар ОСОБА_20 у ділянку голови, останній упав обличчям униз. Він взяв пасок і потягнув. Пасок дав ОСОБА_16 ОСОБА_16 теж тягнув, коли він відпустив. Все вийшло спонтанно в ході сварки. Ніхто не хотів вбивати. Хотів налякати ОСОБА_20 . Усе вийшло на емоціях. Про те, щоб ОСОБА_20 продав трактор розмова була давно, але останній почав відмовлятися. ОСОБА_20 разом з ОСОБА_16 відтягнули в кімнату, поклали його під ліжко. Завели трактор і поїхали на АЗС. На заправці погрузили трактор на евакуатор. Через день-два повернулись, зайшли в будинок. ОСОБА_16 пішов сам у хату. Винесли труп ОСОБА_20 , який завернули у килим і поклали в багажник автомобіля. Труп вивезли за м. Мена. Місце, де залишили труп, вибрали теж спонтанно. Мобільний телефон ОСОБА_20 ОСОБА_16 викинув в селі Киселівка, але куди точно він не бачив.

Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 10.01.2024 в період часу з 18:12 год по 19:27 год, за участю підозрюваного ОСОБА_16 , останній пояснив, що був у ОСОБА_20 у двадцятих числах грудня разом з ОСОБА_15 . ОСОБА_20 сидів за столом. ОСОБА_15 двічі вдарив ОСОБА_20 по голові, останній упав на живіт. ОСОБА_15 сказав піти і взяти пасок, що ОСОБА_16 і зробив. Пішов до кімнати, витягнув ремінь із штанів і приніс ОСОБА_15 . ОСОБА_15 почав душити ОСОБА_20 , наступав на нього ногою. ОСОБА_15 сказав - «души далі, а я піду заведу трактор». ОСОБА_16 все так і робив. Потім ОСОБА_15 повернувся, відтягнули ОСОБА_20 у іншу кімнату, поклали під ліжко. Вбили ОСОБА_20 спонтанно, тому що ОСОБА_20 відмовився надавати трактор в оренду ОСОБА_15 . ОСОБА_15 поїхав на тракторі, а ОСОБА_16 на його автомобілі марки «Хюндай» за ним. Трактор продали чоловіку на ім`я ОСОБА_48 , прізвище його не знає. Він взяв ще ключі від хати та телефон ОСОБА_20 . Ремінь також забрали. Потім ремінь він викинув у сміттєвий бак біля свого будинку, коли ОСОБА_15 підвіз його додому 23.12.2023. Два рази він відсилав смс матері ОСОБА_20 і один раз з нею була розмова, він сказав, що ОСОБА_20 зайнятий. Будинок замкнули, ключі і телефон викинули. Коли ховали труп, то телефон та ключі були у нього. Десь через тиждень чи трохи пізніше за трактор ОСОБА_15 дав йому 5 тис грн.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта №86 від 22.02.2024, ОСОБА_16 на час вчинення правопорушення, яке йому інкримінується, був здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними та на час проведення експертизи примусові заходи медичного характеру йому не показані.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №87 від 22.02.2024, ОСОБА_15 на час вчинення правопорушення, яке йому інкримінується, був здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними та на час проведення експертизи примусові заходи медичного характеру йому не показані.

Отже, місцевий суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні всі вищевказані докази в їх сукупності, як такі, що узгоджуються між собою та не викликають сумніву, правильно дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій, зокрема, обвинуваченого ОСОБА_15 за п.п.6, 12 ч.2 ст.115 КК України, як вчинення умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_20 , вчиненому з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, та за ч.3 ст.289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вартість якого у двісті п`ятдесят та більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, з чим погоджується і колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту здебільшого зводяться до недоведеності вчинення обвинуваченим ОСОБА_15 інкримінованих йому кримінальних правопорушень та відсутності належних та допустимих доказів, які підтвердили наявність в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених п.п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289 КК України.

Проте, ці доводи захисника колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах закону та, на переконання колегії суддів, є лише способом уникнення обвинуваченим ОСОБА_15 кримінальної відповідальності.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Під час досудового розслідування, в ході судового розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій були встановлені і досліджені всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, проведені необхідні слідчі дії, належним чином з`ясовані обставини, що характеризують об`єкт і об`єктивну сторону кримінальних правопорушень.

Вказані у вироку та досліджені судом докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на їх системну оцінку, також достатніми для обґрунтованого висновку про наявність у діях, зокрема, обвинуваченого ОСОБА_15 складу кримінальних правопорушень, передбачених п.п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289 КК України, та доведеності його вини у їх вчиненні.

Учиненим за попередньою змовою групою осіб (п.12 ч.2 ст.115 КК України) умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві та більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.

За цей злочин відповідають і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об`єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.

З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан із тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо.

Крім того, співучасть у вчиненні злочину передбачає: об`єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену спільну діяльність усіх співучасників; те, що вчинюваний співучасниками злочин є єдиний для всіх; спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину; причинний зв`язок між діяннями всіх учасників і загальним злочинним результатом. Спільна участь у вчиненні злочину може проявитися як у дії, так і в бездіяльності. Головною рисою спільної дії (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, роблячи свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного з учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником та настання спільного злочинного результату.

Водночас домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися в будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

(Постанова Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 462/6260/20).

Як було встановлено судом першої інстанції, 23.12.2023 ОСОБА_16 з ОСОБА_15 прибули до місця проживання ОСОБА_20 і, зайшовши до приміщення кухні будинку, ОСОБА_15 почав розмову з потерпілим з приводу продажу трактора «Беларус-892», на що останній відмовив нецензурною лайкою. Розуміючи, що потерпілий добровільно трактор не продасть, у ОСОБА_15 та ОСОБА_16 виник умисел на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_20 з метою заволодіння трактором «Беларус-892. Під час словесного конфлікту між обвинуваченими та ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , реалізуючи свій злочинний умисел, взявши бабину зі стрейч-плівкою, двічі вдарив нею в область голови ОСОБА_20 , заподіявши потерпілому тілесні ушкодження, унаслідок чого ОСОБА_20 упав на підлогу. Привівши таким чином потерпілого у безпорадний стан, бажаючи настання його смерті, ОСОБА_15 наказав ОСОБА_16 знайти у будинку та принести пасок для удушення ОСОБА_20 . ОСОБА_16 знайшов пасок, який передав ОСОБА_15 , який в свою чергу, накинувши пасок на шию ОСОБА_20 , затягнув його, таким чином здійснюючи удушення потерпілого. Після цього ОСОБА_15 дав вказівку продовжити удушення потерпілого ОСОБА_16 , який, взявши до рук пасок, затягнув його на шиї ОСОБА_20 .

У результаті таких дій ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , з урахуванням спрямування зусиль кожного співучасника, було досягнуто взаємообумовленого результату злочину, а саме - заподіяння ОСОБА_20 смерті, який помер від механічної асфіксії 23.12.2023 на місці події.

Доводячи до кінця спільний умисел, обвинувачені незаконно заволоділи трактором «Беларус-892», р.н. НОМЕР_1 , який перебував на території господарства ОСОБА_20 , та запустивши його двигун, виїхали з подвір`я у напрямку м. Мена Чернігівської області для подальшої передачі трактора ОСОБА_21 .

Указане підтверджується вищезазначеними доказами, дослідженими місцевим судом та перевіреними судом апеляційної інстанції.

У цьому аспекті було проаналізовано показання свідків, інформацію операторів мобільного зв`язку щодо місцезнаходження телефону потерпілого ОСОБА_20 , який певний час перебував у ОСОБА_16 ; інформацію з відеокамер «Безпечне місто» щодо руху трактора «Беларус-892» та автомобіля HYUNDAI ACCENT, р.н. НОМЕР_2 , яким користувався обвинувачений ОСОБА_15 , разом з фактичними даними, отриманими за результатами проведення слідчих експериментів з ОСОБА_15 та ОСОБА_49 , а також даними, отриманими за результатами проведених негласних слідчих (розшукових) дій.

Отже, спираючись на наведене вище, колегія суддів вважає неспроможними доводи сторони захисту щодо недоведеності винуватості, зокрема, ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289 КК України.

Крім того, в поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_13 посилається на недопустимість ряду доказів, а саме: протоколів слідчих експериментів від 10.01.2024 за участі обвинувачених ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , а також протоколів за результатами проведених негласних слідчих (розшукових) дій - аудіо-відеоконтроль особи від 22.03.2024 відносно обвинувачених.

При оцінці доводів захисту щодо недопустимості тих чи інших доказів, колегія суддів, виходить з практики Верховного Суду та, зокрема, позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження 13-3кс22).

Так, відповідно до ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

На користь відповідного висновку свідчить зміст ст.87 КПК України, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування, у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Частинами другою і третьою цієї статті передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.

З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст.3 Конвенції, ч.1 ст.28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч.3 ст.6 Конвенції, ст.59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч.3 ст.6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст.8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч.1 ст.63 Конституції України).

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

З огляду на зазначене, суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання".

Окрім оцінки доводів сторони захисту щодо недопустимості окремих доказів, колегія суддів також має переконатися чи була забезпечена під час розгляду кримінального провадження справедливість судового розгляду в цілому.

У цьому аспекті колегія суддів враховує позицію ЄСПЛ, який зазначив, що основним принципом, який регулює застосування статті 6, є справедливість (Gregacevic v. Croatia, § 49). Однак складові справедливого судового розгляду не можуть бути предметом єдиного незмінного правила та повинні залежати від обставин конкретної справи (Ibrahim and Others v. the United Kingdom [ВП], § 250). У кожній справі першочерговим завданням Суду є оцінка загальної справедливості кримінального провадження. Дотримання вимог справедливого судового розгляду повинне розглядатися в кожній справі з урахуванням розвитку провадження в цілому, а не на основі окремого розгляду одного конкретного аспекту чи одного конкретного інциденту. Проте неможливо виключити, що конкретний фактор може бути настільки вагомим, що зробить можливим проведення оцінки справедливості судового розгляду на більш ранньому етапі провадження (там само., § 250). Крім того, сукупний ефект різних процесуальних недоліків може викликати порушення статті 6, навіть якщо кожен недолік, взятий окремо, не переконав Суд у несправедливості провадження (Mirilashvili v. Russia, § 165).

Щодо доводів сторони захисту про недопустимість протоколів слідчих експериментів від 10.01.2024 за участі обвинувачених ОСОБА_15 та ОСОБА_16 колегія суддів зауважує наступне.

Сторона захисту стверджує, що протоколи слідчих експериментів за участю

обвинувачених є недопустимим доказом, оскільки перед слідчою дією до останніх було застосовано незаконні методи слідства. Тому під час її проведення ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , під тиском працівників правоохоронних органів, фактично повторили те, що їм сказали говорити працівники поліції.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними такі доводи захисника, з огляду на таке.

Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності (ст.23 КПК України), суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де протокол слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст.94 цього Кодексу. Отже, протокол слідчого експерименту після його оцінки судом із точки зору належності, допустимості й достовірності набуває значення судового доказу.

Заразом термін «показання» у контексті ч.4 ст.95 КПК України використовується для позначення відомостей, які надаються в судовому засіданні під час судового провадження. Правило, закріплене в цій нормі, має застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійному процесуальному джерелу доказів за вимогами ст.95 цього Кодексу. Якщо відомості повідомлено підозрюваним, обвинуваченим під час проведення інших процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як іншого окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати. Отже, показання та протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст.94 КПК України.

Така позиція узгоджується із усталеною судовою практикою Верховного Суду.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив протоколи слідчих експериментів від 10 січня 2024 року за участю ОСОБА_15 та ОСОБА_16 та встановив, що зазначену слідчу дію проведено із дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства.

Той факт, що в судовому засіданні обвинувачені змінили свої показання, не є підставою для визнання протоколів слідчих експериментів за їх участю недопустимим доказом, оскільки слідчий експеримент та показання, як уже було вказано вище, є окремими процесуальними джерелами доказів.

Так, із досліджених протоколів цієї слідчої дії, а також їх відеозаписів, проведених за участю захисників ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , слідує, що ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , у присутності захисників та понятих, не лише розповіли, але й показали, як відбувалися події вчинення злочинів. Зокрема, безпосередньо відтворили обставини скоєння злочинів, показали місця їх вчинення, місце схову трупа, маршрут пересування, а також їх конкретні дії, пов`язані з учиненням ними злочинів.

Крім того, варто звернути увагу, що слідчі експерименти було проведено за участю захисника ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_50 , захисника ОСОБА_16 - адвоката ОСОБА_51 , однак ні обвинувачені, ні захисники не висловлювали жодних зауважень під час проведення слідчого експерименту, стосовно його результатів чи порядку здійснення цієї слідчої дії.

До того ж, постановою слідчого П`ятого слідчого відділу (з дислокацією у місті Чернігові) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Києві від 25.09.2025, кримінальне провадження №62025100150003075 від 30.07.2025, відомості про яке були внесені до ЄРДР на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 27.06.2025, закрито у зв`язку із встановленням відсутністю в діях співробітників органів Національної поліції складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.365 КК України.

А тому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо застосування недозволених методів досудового слідства під час проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які на переконання сторони захисту, повторили інформацію, надану ним під тиском працівників правоохоронних органів, під час слідчого експерименту.

Крім того, як слідує з висновку експерта від 17.10.2025 за №СЕ-19/125-25/9229-ПС за результатами проведення судово-психологічної експертизи встановлено, що комунікативна діяльність ОСОБА_15 у процесі відтворення ним подій під час проведення слідчого експерименту від 10.01.2024, характеризується вищою за середню діалоговою активністю, більшість відповідей є розгорнутими та часто змістовно виходять за межі поставлених запитань. Тенденція до самостійного розширення ОСОБА_15 змісту відповідей за рахунок специфічних деталей, уточнень, додавань, асоціативних зв`язків - вища за середню. Відсутні ознаки інформаційно-навідного та інформаційно-випереджального впливу запитань на відповіді підекспертного. Відсутні вербальна розузгодженість та сюжетна незбалансованість розповіді. Констатується помірна деталізація передачі змісту діалогів та особливостей взаємодії з іншими особами. Наявна індивідуальна аргументація власних повідомлень. В доступних для спостереження експертом проявах вербальної та невербальної комунікації не виявлено ознак неконгруентності. Поведінка ОСОБА_15 у процесі відтворення ним подій під час проведення слідчого експерименту від 10.01.2024 характеризується достатньою самостійністю та активністю при відтворенні подій. Відповіді на запитання ОСОБА_15 супроводжує комунікативними та ілюстративними рухами руками середньої інтенсивності, а також жестами-емблемами, які конгруентні з його вербальними повідомленнями та співвіднесені з ситуацією. Дані психологічні особливості та реакції ОСОБА_15 властиві для самостійного відтворення подій. У відеозаписі проведення слідчого експерименту від 10.01.2024 за участю ОСОБА_15 у межах візуально доступних експерту проявів зафіксованих у відеозапису, відсутні ознаки здійснення на нього психологічного впливу з боку осіб, які брати участь у проведенні слідчої дії.

Комунікативна діяльність ОСОБА_16 у процесі відтворення ним подій під час проведення слідчого експерименту від 10.01.2024, характеризується вищою за середню діалоговою активністю, більшість відповідей є розгорнутими та часто змістовно виходять за межі поставлених запитань. Тенденція до самостійного розширення ОСОБА_16 змісту відповідей за рахунок специфічних деталей, уточнень, додавань, асоціативних зв`язків - вища за середню. Відсутні ознаки впливу на хід відтворення реконструкції згадуваних подій ОСОБА_16 відсутні вербальна розузгодженість та сюжетна незбалансованість розповіді. Констатується помірна деталізація передачі змісту діалогів та особливостей взаємодії з іншими особами. Наявна індивідуальна аргументація власних повідомлень. В доступних для спостереження експертом проявах вербальної та невербальної комунікації не виявлено ознак неконгруентності. Поведінка ОСОБА_16 у процесі відтворення ним подій під час проведення слідчого експерименту від 10.01.2024 характеризується достатньою самостійністю та активністю при відтворенні подій. Відповіді на запитання ОСОБА_16 супроводжує комунікативними та ілюстративними рухами руками середньої інтенсивності, а також жестами-емблемами, які конгруентні з його вербальними повідомленнями та співвіднесені з ситуацією. Дані психологічні особливості та реакції ОСОБА_16 властиві для самостійного відтворення подій. У відеозаписі проведення слідчого експерименту від 10.01.2024 за участю ОСОБА_16 у межах візуально доступних експерту проявів зафіксованих у відеозапису, відсутні ознаки здійснення на нього психологічного впливу з боку осіб, які брати участь у проведенні слідчої дії.

Отже, як видно з матеріалів кримінального провадження, слідчі експерименти було проведено з дотриманням вимог ст.240 КПК України за участю захисників і понятих, від яких жодних зауважень щодо порядку його проведення та правильності відображених у протоколі даних не надходило.

Правильність їх оцінки судом відповідає вимогам закону та критеріям, визначеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року в провадженні № 51-6070кмо19 (справа №740/3597/17), а тому ставити під сумнів допустимість цих доказів, колегія суддів не бачить підстав.

Доводи сторони захисту про недопустимість доказів - протоколів за результатами проведення НСРД - аудіо-відеоконтроль особи від 22.03.2024 відносно обвинувачених, з огляду на те, що прокурором не доведено, що голос, зафіксований на аудіо записах належить саме обвинуваченим, а фоноскопічна експертиза у кримінальному провадженні не проводилась, є неспроможними, з наступних підстав.

Так, ухвалою №72т про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 08.01.2024 було надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_52 - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, послугами яких він користується, як користувач кінцевого обладнання споживача комунікаційних послуг (мобільний телефон) з абонентськими номерами НОМЕР_11 , НОМЕР_12 та НОМЕР_13 ; аудіо-, відеоконтроль під час його розмов, візуальне спостереження.

Згідно з протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової дії) - аудіо-відеоконтроль особи від 22.03.2024, зафіксовані розмови ОСОБА_15 із чоловіком на ім`я ОСОБА_48 . Зокрема, в ході даних розмов зафіксовано, що ОСОБА_15 повідомляє, що тим, що попалось під руку, наніс удар ОСОБА_20 , «а малий дав ремінь у руки, я душонув поняв і то я пустив, а малий добив, може б він був живий як би малий не добив».

Відповідно до ухвали №71т про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 08.01.2024 було надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_16 - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, послугами яких він користується, як користувач кінцевого обладнання споживача комунікаційних послуг (мобільний телефон) з абонентськими номерами НОМЕР_11 , НОМЕР_12 та НОМЕР_13 ; аудіо-, відеоконтроль під час його розмов, візуальне спостереження.

Згідно з протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової дії) - аудіо-відеоконтроль особи від 22.03.2024, зафіксовані розмови ОСОБА_16 із чоловіком на ім`я ОСОБА_54 . Зокрема, в ході даних розмов зафіксовано, що ОСОБА_16 повідомляє, що разом із товаришем вбили людину, задушили ременем удвох, трактор хотіли забрати за борг.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, з урахуванням змагальності та диспозитивності кримінального провадження, сторона захисту мала можливість висловити заперечення щодо належності номерів обвинуваченим у суді першої інстанції, заявити клопотання про витребування доказів.

А так само сторона захисту на стадії досудового розслідування могла самостійно залучити експерта для проведення фоноскопічної експертизи чи заявити клопотання про її проведення в суді. Натомість, такого клопотання сторона захисту ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не заявляла.

Крім того, під час судового розгляду були досліджені протоколи НСРД.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на стадії судового розгляду сторона захисту не заявляла клопотання про безпосереднє дослідження звукозаписів протоколів НСРД, з посиланням на неналежність голосів на звукозаписах обвинуваченим.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що негласні слідчі (розшукові) дії у цьому кримінальному провадженні було проведено органами досудового розслідування відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а докази, встановлені внаслідок цих НС(Р)Д, є належними та допустимими.

Твердження захисника, що за показаннями ОСОБА_15 , на момент вилучення транспортного засобу та залишення ним домоволодіння потерпілого ОСОБА_20 , останній перебував в стані алкогольного сп`яніння, був притомний та живий, є безпідставним та суперечить висновку експерта №455 за результатами проведення експертизи крові трупа ОСОБА_20 , згідно з яким в крові від тіла ОСОБА_20 етанол не виявлено.

Також захисник вказує, що згідно з протоколом огляду місця події від 05.01.2024, під час огляду домоволодіння в АДРЕСА_4 , обстановка в будинку порушена не була, що в сукупності підтверджує показання ОСОБА_15 щодо наявності у потерпілого перед ним боргів, відсутності потреби в тракторі та відсутності конфлікту між ними, який би потягнув вбивство ОСОБА_20 .

Дійсно, під час огляду домоволодіння в АДРЕСА_4 , обстановка в будинку порушена не була, що в свою чергу підтверджує, що між обвинуваченими та потерпілим ОСОБА_20 була відсутня бійка, а лише словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_15 двічі вдарив потерпілого по голові бабиною зі стрейч-плівкою, чим одразу подолав опір потерпілого, та в подальшому задушив його разом з ОСОБА_16 .

Також сторона захисту в апеляційній скарзі посилається на те, що судом безпідставно покладено у вину ОСОБА_15 протоколи пред`явлення особи та речей для впізнання за фотознімками від 06.01.2023 за участю свідків ОСОБА_55 та ОСОБА_56 , оскільки дані свідки не були допитані в судовому засіданні.

Разом з тим, як убачається з журналу судового засідання від 20.05.2025 (т.4, а.к.п.208 зворот), на питання головуючої-судді прокурор у судовому засіданні відмовився від виклику та допиту, зокрема, свідка ОСОБА_57 . Під час заслуховування думки учасників процесу з приводу клопотання прокурора, останні, в тому числі і захисник ОСОБА_13 , не заперечували проти відмови прокурора від допиту цього свідка.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод згідно якої - «вимога справедливого судочинства не накладає на суд обов`язку допитувати свідків, призначати експертизу або інші слідчі заходи лише тому, що сторона цього вимагає.

Коли захист наполягає під час розгляду на допиті свідка або отриманні інших доказів, національний суд вправі вирішувати, чи необхідно або розумно прийняти ці докази для розгляду у суді» /Huseyn and Others v. Azerbaijan, Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia/.

Відповідно до ч.3 ст.404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Проте, захисник ОСОБА_13 , посилаючись на безпідставність вищевказаних доказів - протоколів пред`явлення особи та речей для впізнання за фотознімками від 06.01.2023 за участю свідків ОСОБА_55 та ОСОБА_56 , клопотання про допит вказаних свідків в суді апеляційної інстанції також не заявляв.

Крім того, захисник у своїй апеляційній скарзі вказує на безпідставність посилання місцевого суду у вироку як на докази вини обвинуваченого ОСОБА_15 на ряд письмових доказів, а також ряд документів, які є процесуальними рішеннями органу досудового розслідування і прокурора, та не несуть доказового значення. Однак, ці доводи не заслуговують на увагу, з наступних міркувань.

Колегія суддів, звертає увагу на те, що висновок про винуватість ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289 КК України, зроблений судом за результатом оцінки сукупності усіх досліджених доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку.

У цьому аспекті слід звернути увагу на правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 30.01.2019 (справа №757/30683/16-к), відповідно до якого КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих (стосовно цього елемента доказування) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку. Навпаки, ст.94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Як засвідчує судова практика, доказування суб`єктивної сторони досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) таких елементів суб`єктивної сторони злочину, як умисел чи наявність певної спеціальної мети.

З огляду на вищевказану позиції Верховного Суду, не заслуговує на увагу посилання сторони захисту на безпідставне, на його думку, посилання суду у вироку на протокол огляду місця події від 06.04.2017 та протокол огляду речей і документів від 07.04.2017, оскільки вказані документи жодним чином не підтверджують причетність ОСОБА_15 до вчинення злочину.

Інші доводи захисника щодо численних порушень з боку суду першої інстанції та органу досудового розслідування й відсутності по справі сукупності достатніх, належних та допустимих доказів та наявність непереборних та розумних сумнівів щодо винуватості ОСОБА_15 , мають суто суб`єктивний характер та спрямовані на ухилення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, у зв`язку з обраною лінією захисту. Такі твердження апелянта повністю спростовуються об`єктивними відомостями дослідженими судом першої інстанції в судовому засіданні за участю сторін, внаслідок чого судом їм надано обґрунтовану оцінку в нарадчій кімнаті за наслідками проведення всього судового розгляду.

У даному випадку колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Отже, проявів упередженості щодо обвинуваченого ОСОБА_15 , а так само і обвинуваченого ОСОБА_16 з боку органів досудового розслідування та суду вивченням матеріалів кримінального провадження не виявлено. Та обставина, що суд по-іншому оцінює наведені у вироку докази порівняно з оцінкою їх захисником у апеляційній скарзі, не свідчить про необ`єктивність чи упередженість суду.

За таких підстав, рішення суду першої інстанції про винуватість, зокрема, ОСОБА_15 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, на думку колегії суддів, прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини (рішення «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011), а тому підстав для задоволення апеляційних вимог за обставин, викладених в апеляційній скарзі сторони захисту, не вбачається.

Разом з тим, доводи апеляційних скарг потерпілої ОСОБА_11 та прокурора щодо невідповідності призначеного ОСОБА_15 покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості, заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з пунктами 2, 4 ч.1 ст.420 КПК України, апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання чи неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Частиною 1 ст.421 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано, окрім іншого, у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання лише у разі, якщо на цих підставах апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948, кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканість.

Аналогічне положення міститься у ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966, ратифікованого 19.10.1973.

Крім цього, відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід`ємне право на життя.

Згідно зі ст.27 Конституції України, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_16 міру покарання, місцевий суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, ставлення обвинуваченого до скоєного; дані про його особу, який раніше не судимий; відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання; та прийшов до правильного висновку про необхідність призначення йому покарання саме у виді позбавлення волі на строк, передбачений санкціями п.п.6, 12 ч.2 ст.115 та ч.3 ст.289 КК України, з урахуванням вимог ч.1 ст.70 КК України, при призначенні остаточного покарання, що буде необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.

Відтак, всі обставини, на які посилається потерпіла ОСОБА_11 , судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_16 покарання враховані, тому доводи про м`якість призначеного покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги потерпілої у цій частині.

Що стосується виду і розміру призначеного обвинуваченому ОСОБА_15 покарання, колегія суддів вказує на таке.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_15 міру покарання, місцевий суд врахував ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії особливо тяжких злочинів; дані про його особу, який раніше судимий, прогресивну систему відбування ним покарання у виді позбавлення волі; відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання; та прийшов до висновку про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що місцевий суд не повною мірою врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_15 злочинів, які класифікуються, як особливо тяжкі, пов`язані із посяганням на життя потерпілого, що згідно з Конституцією України є найвищою соціальною цінністю, а тому призначене йому покарання колегія суддів вважає м`яким, у зв`язку з чим вирок суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

Згідно із ч.1 ст. 64 КК України, довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Призначаючи ОСОБА_15 міру покарання, відповідно до вимог ст.65 КК України, колегія суддів ураховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, їх підвищену суспільну небезпеку, конкретні обставини їх вчинення, наслідки вчиненого у вигляді загибелі людини, яка не створювала для нього жодної небезпеки, не чинила щодо нього протиправних дій, поведінку обвинуваченого до, у момент та після вчинення злочинів, зокрема, приховування слідів, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Крім того, колегія суддів бере до уваги, що поведінка ОСОБА_15 свідчить про його чітко виражену антисоціальну спрямованість, зневажливе ставлення до закону та загальноприйнятих норм моралі. Незважаючи на наявність беззаперечних доказів своєї вини, останній не розкаявся у скоєному, свої дії не засуджував, а надавав суперечливі показання з метою уникнути відповідальності за вчинене, а відношення до скоєного свідчать про його жорстокість та винятковий цинізм і його виправлення та перевиховання можливе лише в умовах постійної ізоляції від суспільства.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що лише виняткова міра покарання у виді довічного позбавлення волі відповідатиме меті, визначеній у ст.50 КК, оскільки виправлення обвинуваченого, в разі застосування навіть максимальної межі строкового покарання, неможливе через його суспільну небезпечність як особи, яка без жалю та вагань позбавила життя людини.

Саме покарання у виді довічного позбавлення волі, призначене ОСОБА_15 , буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

А тому апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_11 , в частині призначеного ОСОБА_15 покарання, підлягають задоволенню.

За таких обставин, вирок місцевого суду, в частині призначеного покарання ОСОБА_15 , підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.

Керуючись ст.ст.404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_11 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_17 - задовольнити.

Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 грудня 2025 року щодо ОСОБА_15 та ОСОБА_16 - скасувати, в частині призначеного ОСОБА_15 покарання.

ОСОБА_15 призначити покарання за:

- п.п.6, 12 ч.2 ст.115 КК України - у виді довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна;

- ч.3 ст.289 КК України - у виді позбавлення волі на строк 12 років, із конфіскацією майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_15 призначити остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі із конфіскацією майна.

У решті цей же вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців, а засудженими, які утримуються під вартою, - в той самий строк з дня вручення їм копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4