Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №335/10516/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 27.05.2026 Справа № 335/10516/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/10516/25 Головуючий у 1- інстанції Гашук К.В.

Провадження № 22-ц/807/1115/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Товстопятко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кам`янської селищної військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Черкун Валентина Іванівна, про визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в особі свого представника – адвоката Кобця К.В., звернулася до суду з позовом до Кам`янської селищної військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Черкун В.І. про визнання права власності на спадкове майно.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжі помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є чоловіком позивачки ОСОБА_1 , про що видано свідоцтво про смерть Оріхівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), серія НОМЕР_1 .

У померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , при житті було майно у вигляді житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де він і проживав.

Приватним нотаріусом Черкун В.І. було розглянуто спадкову справу № 3/2025 та було зроблено висновок, що на підтвердження складу спадкового майна нотаріусу було надано свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане Виконкомом Куйбишевської селищної ради Куйбишевського району Запорізької області 05.05.1999 на підставі рішення Виконкому Куйбишевської селищної ради від 26.04.1999 № 49, на житловий будинок АДРЕСА_1 (до змін смт. Куйбишеве) Пологівського району (до об`єднання Куйбишевського району) Запорізької області, право власності зареєстровано в Куйбишевському державному МП «Промінь» 05.05.1999 в реєстровій книзі № 14 за реєстровим номером № 2832.

При з`ясуванні та перевірці документів по вищевказаній спадковій справі з`ясувалось, що право власності зареєстроване в Куйбишевському МП «Промінь» 05.05.1999 на паперових носіях і відправити запит на підтвердження достовірності правового документу та його реєстрації на житловий будинок до Куйбишевського державного МП «Промінь» від 05.05.1999 немає можливості у зв`язку з окупацією смт. Кам`янка Пологівського району Запорізької області Російською Федерацією, тому відповідно до вимог чинного законодавства немає можливості отримати відповідь з Куйбишевського державного МП «Промінь» на підтвердження реєстрації правового документа на житловий будинок, у разі коли відповідна реєстрація проводилась виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні права) ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації.

Враховуючи те, що позивачкою не було надано відповідної довідки з Куйбишевського державного МП «Промінь», приватним нотаріусом Черкун І.В. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 03.09.2025 № 4/02-31.

За вказаних обставин, як зазначає представник позивача, єдиним способом реалізації позивачем своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку, у зв`язку із чим позивач змушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Просили визнати за ОСОБА_1 , право власності на житловий будинок, загальною площею 117,3 метрів квадратних, де житлова площа складає 52,1 метрів квадратних, допоміжна 65,2 метрів квадратних, з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2026 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просили оскаржуване рішення скасутави та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції правильно встановлено, що єдиною перешкодою для оформлення за ОСОБА_1 права на спадщину, у вигляді житлового будинку, є неможливість отримання нотаріусом підтвердження реєстрації права власності за спадкодавцем на житловий будинок в Куйбишевському державному МП «Промінь», а даний факт відповідає цивільно-правовим відносинам, що виникають із спадкування, щодо порядку відкриття спадщини, прийняття спадщини.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню, з огляду на наступне.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.

Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява не містить жодного належного обґрунтування підстав заявлених позовних вимог, відповідно до яких позивач просить в судовому порядку визнати право власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом та в даному випадку зміст позовних вимог не відповідає змісту порушених прав, оскільки необхідність захисту прав позивача фактично обумовлена відмовою державного реєстратора у проведені реєстраційних дій за заявою позивача, проте це рішення позивачем не оскаржувалося.

Колегія суддів не погоджується з таким рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 від 27.08.2024, повторно виданого Оріхівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №1039.

Померлий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є чоловіком позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_2 , видане повторно 15.01.2025, Оріхівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 41.

Відповідно до свідоцтва про право власності, яке видане 05.05.1999 Виконкомом Куйбишевської селищної ради Куйбишевського району Запорізької області на підставі рішення Виконкому Куйбишевської селищної ради від 26.04.1999 № 49, житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_2 , право власності зареєстровано 05.05.1999 Куйбишевським державним МП «Промінь», реєстрова книга № 14 за реєстровим номером № 2832.

ОСОБА_4 13.01.2025 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Черкун В.І. із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2 , яка зареєстрована за № 4, внаслідок чого було заведено спадкову справу № 3/2025.

Як убачається з матеріалів спадкової справи № 3/2025 спадкоємцем померлого також є його син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яким 24.01.2025 було подано нотаріусу заяву про відмову від спадщини на користь матері ОСОБА_1 .

З метою реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, позивачка звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради Бачурина О.Ю. №77392765 від 21.02.2025, зупинено розгляд заяви за реєстраційним номером №65289331 від 18.02.2025 у зв`язку із неподанням заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 №1127, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року, відсутність зазначеної інформації є підставою для направлення запиту до суб`єкта, який відповідно до законодавства проводив оформлення та/або реєстрацію прав в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року. Документи, які не подано заявником, мають бути подані державному реєстратору протягом 30 робочих днів.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради Бачурина О.Ю. №78205680 від 04.04.2025, відмовлено в проведенні реєстраційних дій за заявою №65289331 від 18.02.2025, у зв`язку із тим, що заявником не були усунуті обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.

Постановою приватного нотаріуса Черкун В.І. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09.09.2025 №4/02-31, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії стала відсутність у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів.

Так, відмовляючи ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, приватний нотаріус у своїй постанові зазначила, що спадкоємцем надано нотаріусу свідоцтво про право власності, яке видане 05.05.1999 Виконкомом Куйбишевської селищної ради Куйбишевського району Запорізької області на підставі рішення Виконкому Куйбишевської селищної ради від 26.04.1999 № 49, житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_2

При з`ясуванні та перевірці документів по спадковій справі з`ясувалось, що право власності зареєстровано в Куйбишевському державному МП «Промінь» 05.05.1999 на паперових носіях і відправити запит на підтвердження достовірності правового документу та його реєстрації на житловий будинок до Куйбишевського державного МП «Промінь» немає можливості у зв`язку з окупацією смт. Кам`янка Пологівського району Запорізької області Російською Федерацією.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Згідно зі статтею 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 392 ЦК власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Встановлено, що спадкоємцями першої черги після померлого ОСОБА_2 є ОСОБА_4 , дружина померлого, яка 13.01.2025 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Черкун В.І. із заявою про прийняття спадщини, яка зареєстрована за № 4, внаслідок чого було заведено спадкову справу № 3/2025 та його син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яким 24.01.2025 було подано нотаріусу заяву про відмову від спадщини на користь матері ОСОБА_1 .

Таким чином, спадщину прийнято тільки ОСОБА_4 .

Предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідача про визнання права власності на об`єкт нерухомого майн в порядку спадкування за законом.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що єдиною перешкодою для оформлення за ОСОБА_1 права на спадщину, у вигляді житлового будинку, є неможливість отримання нотаріусом підтвердження реєстрації права власності за спадкодавцем на житловий будинок в Куйбишевському державному МП «Промінь».

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 20252 року у справі №303/6910/22 наголосив на тому, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, який має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справу нотаріальному порядку, і спадкове майно не змінило володільця на іншого спадкоємця (спадкоємців), у випадку з нерухомим спадковим майном - не зареєстроване за спадкоємцем (спадкоємцями) померлого на праві власності.

Таким чином, на думку колегії суддів, неможливість оформлення за ОСОБА_1 права на спадщину, у вигляді житлового будинку, у зв`язку з неможливістю отримання нотаріусом підтвердження реєстрації права власності за спадкодавцем на житловий будинок в Куйбишевському державному МП «Промінь» є підставою для звернення заявниці до суду за захистом свого порушеного права шляхом визнання права власності на спадкове майно.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав та інтересів позивача, у даному випадку, має бути оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову в проведенні реєстраційних дій, що в подальшому надасть можливість позивачу отримати свідоцтво про право на спадщину за законом у приватного нотаріуса, колегія суддів вважає помилковим.

Застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень законодавства щодо державної реєстрації прав є помилковим, оскільки позивачка не є власником прав на нерухоме майно, не може звертатись з заявою про реєстрацію прав на нерухоме майно за нею та як наслідок, не може оскаржувати рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Також колегія суддів враховує, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (див. постанову Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 280/4/18 (провадження № 61-403св19), тобто позивачкою правильно встановлено коло учасників справи, у тому числі відповідача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зайшли своє підтвердження під час розгляду колегією суддів матеріалів справи.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовної заяви про визнання права власності на спадкове майно.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2026 року скасувати, ухвалити постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до Кам`янської селищної військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Черкун Валентина Іванівна, про визнання права власності на спадкове майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , право власності на житловий будинок, загальною площею 117,3 метрів квадратних, де житлова площа складає 52,1 метрів квадратних, допоміжна 65,2 метрів квадратних, з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 08 червня 2026 року.

Головуючий

Судді: