Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №334/3898/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 27.05.2026 Справа № 334/3898/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/3898/25 Головуючий у 1-й інстанції: Фетісов М.В.

Провадження № 22-ц/807/1081/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Товстопятко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Світлицького Дмитра Анатолійовича, на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусова Вікторія Олегівна, про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 22.02.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений Кредитний договір № ZP38AU19010052.

Відповідно до п. 7.3 Кредитного договору № ZP38AU19010052 від 22.02.2007 року, забезпеченням виконання ОСОБА_2 зобов`язань виступає автомобіль DAEWOO-FSO LANOS TF69Y, тип легковий седан, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним Кредитним договором, 22.02.2007 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено Договір застави рухомого майна № ZP38AU19010052, відповідно до якого ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № ZP38AU19010052 від 22.02.2007 передано автомобіль DAEWOO-FSO LANOS TF69Y, тип легковий седан, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску.

У лютому 2013 року позивач для погашення заборгованості за кредитним договором, внаслідок нестачі грошових коштів звернувся до банку та запропонував повернути їм автомобіль для повного погашення заборгованості. Позивач передав транспортний засіб та ключі від нього співробітникам ПАТ КБ «ПриватБанк», які продали транспортний засіб третім особам, а грошові кошти внесли на погашення заборгованості за кредитним договором. У той самий час позивачу повідомили, що автомобіль продано для погашення заборгованості за кредитним договором. Позивач був впевнений, що кредит повністю погашено.

Позивачу на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 , у якій він проживає і зареєстрований з 07.12.2004 по теперішній час.

22.11.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис № 10200 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів у сумі 199 225,56 гривень, з яких 197 525,56 гривень – заборгованість за кредитним договором, 1 700 гривень – витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напису.

15.11.2019 в рамках виконавчого провадження № 53998347 державним виконавцем Дніпровського ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

07.07.2020 ДП «СЕТАМ» проведені електронні торги, за результатами яких відповідачку було визнано переможцем щодо квартири, яка належала ОСОБА_2 . Майно реалізовано за 232 589,70 гривень. 17.07.2020 державним виконавцем Сіваковою О.О. складено акт про проведення електронних торгів. 23.07.2020 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О. видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 1016 на ім`я відповідачки та того ж дня здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру за останньою.

Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 01.04.2021 у справі № 334/4026/20 позовну заяву ОСОБА_2 про скасування виконавчого напису № 10200 від 22.11.2016 задоволено, а виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 11.02.2022 у справі № 334/4498/21 позов ОСОБА_2 про визнання електронних торгів недійсними задоволено. Визнано недійсними електронні торги, протокол, акт про проведені електронні торги, свідоцтво про придбання нерухомого майна, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано право власності за ОСОБА_2 на квартиру.

В подальшому вказане рішення було скасовано, але це не змінює факту того, що позивач був не обізнаний про відчуження його єдиного нерухомого майна.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22.08.2023 у справі № 334/4498/21 рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 11.02.2022 скасовано.

Постановою Верховного Суду від 06.03.2024 постанову Запорізького апеляційного суду від 22.08.2023 залишено в силі.

На даний час існує реальна загроза виселення ОСОБА_2 з належної йому до незаконних торгів квартири на підставі виконавчого напису, який визнано судом таким, що не підлягає виконанню. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.01.2021 у справі № 334/4026/20, яким виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, є обов`язковим до виконання на всій території України. Визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, прямо свідчить про відсутність законних підстав для примусової реалізації його майна на момент проведення електронних торгів. Продаж квартири на електронних торгах відбувся на підставі виконавчого напису, який згодом був визнаний незаконним. Таким чином, правова підстава, яка формально легітимізувала звернення стягнення та подальшу реалізацію майна, є недійсною. Хоча самі торги не були визнані недійсними, первинна правова підстава для їх проведення - виконавчий напис - визнана судом такою, що не підлягає виконанню. Це ставить під сумнів законність набуття права власності відповідачкою, оскільки відсутня належна правова підстава для звернення стягнення на майно ОСОБА_2 . Хоча у справі ОСОБА_2 оскарження дійсності торгів у вищих інстанціях виявилося невдалим через пропущення строків, факт незаконності первинної підстави для відчуження майна залишається встановленим судовим рішенням.

Внаслідок примусової реалізації майна ОСОБА_2 на підставі виконавчого напису, визнаного судом таким, що не підлягає виконанню, було порушено його право власності. Через відсутність волі ОСОБА_2 на відчуження майна, нерухоме майно, що належало позивачу, вибуло з його володіння поза його волею, оскільки він не був належним чином повідомлений про виконавче провадження, арешт майна та проведення торгів.

Оскільки право власності відповідачки набуто на підставі незаконної примусової реалізації, державна реєстрація цього права підлягає скасуванню. Оскільки виконавчий напис, на підставі якого відбулася реалізація майна, визнано таким, що не підлягає виконанню, підстава для набуття права власності відповідачкою є сумнівною, незаконною та не відповідає вимогам закону. Оскільки його нерухоме майно – квартира за адресою: АДРЕСА_1 , вибуло з володіння ОСОБА_2 поза його волею, позивач має право витребувати його від особи, яка на даний момент є його незаконним володільцем. Оскільки судом було встановлено, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про проведення торгів та відчуження його майна, волевиявлення на продаж його квартири було відсутнє. Таким чином, договір купівлі-продажу, укладений за результатами недійсних торгів, не може вважатися таким, що відбувся за вільною волею ОСОБА_2 .

По суті, вчинення виконавчого напису відбулось внаслідок зловмисної домовленості представника ПАТ КБ «ПриватБанк» з приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , вибула з володіння позивача без його згоди, так як він не знав про те, що його нерухоме майно було арештовано, оцінено, передано на реалізацію через прилюдні торги, а в подальшому продано на прилюдних торгах. Відсутність проінформованості позивача про реалізацію його єдиного нерухомого майна свідчить про те, що його нерухоме майно вибуло поза його волею. Щодо неправомірності набуття права власності на нерухоме майно є чітка позиція Верховного Суду, яка складається з низки правових позицій, це зокрема: Постанова ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, Постанова ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, Постанова ВП ВС у справі № 199/8324/19, Постанова ВП ВС від 01.09.2021 у справі № 910/1234/20, Постанова ВС від 15.03.2021 у справі № 904/5678/19, Постанова ВС від 10.06.2020 у справі № 910/7890/19, Постанова ВС від 25.02.2020 у справі № 916/1111/19, Постанова ВС від 05.12.2018 у справі № 914/2222/18, Постанова ВС від 18.09.2019 у справі № 917/3333/19.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив суд:

1) витребувати квартиру з незаконного володіння відповідачки та зобов`язати її передати йому квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 від 23.07.2020, видане приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О. на ім`я відповідачки на вказану квартиру;

3) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розподілу) від 23.07.2020, індексний номер 53264602, прийняте приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О., права власності на квартиру, яка була зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі вказаного свідоцтва;

4) припинити право власності відповідачки на квартиру та визнати право власності за ним (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2129711023101).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .

У позові в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 325,90 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Якушев С.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції в порушення норм матеріального права неправомірно застосовано положення ст. 1212 ЦК України, а отже, судом здійснено неналежний спосіб захисту прав позивача, бо застосування ст. 1212 ЦК України в такий спосіб є неможливим, а отже, суд повинен був відмовити в задоволенні позову з цих підстав.

Зауважує, що дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності правочину, і позивачем не надано доказів неправомірності цієї угоди, тому вважає, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна.

Більш того, в порядку ч. 4 ст. 82 ЦПК України існують обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі № 334/4498/21, що набрало законної сили, які не доказуються при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи.

Вважає, що відповідач ОСОБА_1 правомірно набула нерухоме майно/квартиру за результатами електронних торгів, що є договором купівлі-продажу, отже застосування положення ст. 1212 ЦК України є неможливим (постанова Верховного Суду від 10.09.2018 р. по справі № 638/11807/15-ц, провадження № 61-1215св17), а відсутність ознак безпідставності його набуття вже встановлено Верховним Судом у справі № 334/4498/21.

Звертає увагу, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні при застосуванні ст. 1212 ЦК України помилково посилався на судову практику, викладену у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, згідно яких предметом цих спорів/позовів були гроші, а не нерухоме майно.

З рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року не погодилась також ОСОБА_1 , її представник – адвокат Світлицький Д.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду містить суттєві логічні протиріччя. Суд у мотивувальній частині правомірно встановлює, що підставою виникнення права власності ОСОБА_1 є акт про проведені електронні торги та свідоцтво про придбання майна. У той же час, суд робить помилковий висновок, що "правова підстава... є недійсною", оскільки виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню. Вважає, що суд безпідставно ототожнив виконавчий напис (який є лише підставою для відкриття виконавчого провадження) із результатами електронних торгів (які є самостійним договором купівлі-продажу та підставою переходу права власності).

На думку представника скаржника, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України, яка регулює повернення безпідставно набутого майна.

Вважає, що суд першої інстанції проігнорував імперативну заборону, встановлену законом. Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 388 ЦК України, «Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень» (до якого прирівнюється і виконання написів нотаріуса). Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, при «віндикаційному імунітеті», закріпленому для майна, проданого в порядку примусового виконання, не має значення, чи відбулося вибуття майна з володіння власника з його волі чи поза нею, оскільки відчужувачем виступає не власник, а державний чи приватний виконавець.

Велика Палата ВС у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 чітко зазначила, що у процедурах примусового відчуження діють обмеження правосуб`єктності власника майна, тому воля боржника не є визначальною.

З огляду на не спростовану презумпцію добросовісності ОСОБА_1 , майно у неї не могло бути витребуване в принципі.

Зауважує, що єдиним можливим законним варіантом витребування майна у покупця з торгів є попереднє визнання цих торгів як правочину недійсними. Позивач вже двічі намагався визнати спірні торги недійсними:

- Справа № 334/4498/21: Постановою Верховного Суду від 06.03.2024 року ОСОБА_2 було остаточно відмовлено у визнанні електронних торгів недійсними.

- Справа № 334/2713/24: Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12.08.2024 року ОСОБА_2 вдруге було відмовлено у подібному позові.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені цими судовими рішеннями, мають преюдиційне значення. Електронні торги є чинними та дійсними.

Крім того, електронні торги відбулися 07.07.2020 року. Виконавчий напис був скасований рішенням суду лише у квітні 2021 року (справа № 334/4026/20). На момент проведення торгів виконавчий документ був чинним і підлягав обов`язковому виконанню. Скасування виконавчого напису в майбутньому не має зворотної дії в часі і не породжує правових наслідків щодо недійсності правочину (торгів), вчиненого та виконаного до набрання рішенням про скасування напису законної сили.

Вказує, що суд першої інстанції фактично переписав доводи позивача, які ґрунтуються на відвертих маніпуляціях із судовою практикою. Так, позивач посилався на низку постанов Верховного Суду (від 01.09.2021 у справі № 910/1234/20, від 15.03.2021 у справі № 904/5678/19, від 10.06.2020 у справі № 910/7890/19 тощо), стверджуючи, що вони нібито підтверджують можливість витребування майна у подібних відносинах. Проте, ці постанови є абсолютно не релевантними, а деякі з них взагалі не існують у тому вигляді, як їх подав позивач.

Представник скаржника також вважає, що цей позов є виключно інструментом штучного затягування та блокування розгляду іншої справи - № 334/4208/24 про виселення позивача з належної ОСОБА_1 квартири.

Від представника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сівакової О.О. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому вона просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Також від ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Великанова М.О. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).

Судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції встановив, що правові підстави набуття відповідачкою права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку примусового виконання виконавчого напису № 10200, вчиненого 22.11.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в сумі 199 225,56 гривень, відпали, оскільки рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 01.04.2021 у справі № 334/4026/20 вказаний виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню.

За таких обставин, суд виснував, що спірна квартира підлягає поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України.

Також суд виходив із того, що ненадання відповідачці компенсації в зв`язку з витребуванням спірної квартири, не свідчить про порушення принципу «пропорційності» при задоволенні позову, оскільки покупець, у якого вилучається майно, не позбавлена можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Суд вважав, що за обставин цієї справи, витребування майна є законним, пропорційним та виправданим заходом, який переслідує легітимну мету та необхідний у демократичному суспільстві, а тому не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності відповідачки на спірну квартиру та визнання права власності за позивачем не підлягають задоволенню, оскільки вони не є необхідними для ефективного захисту прав та інтересів позивача.

Також не є необхідною для ефективного захисту прав та інтересів позивача його вимога про зобов`язання відповідачки передати йому спірну квартиру, оскільки належним способом захисту у цій справі є саме витребування майна з чужого незаконного володіння.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та витребування з незаконного володіння відповідачки на користь позивача квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, погодитися з такими висновками суду не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22.11.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис № 10200 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № ZP38AU19010052 від 22 лютого 2007 року у розмірі 199 225,56 гривень.

23.05.2017 державним виконавцем Дніпровського ВДВС міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Білокур Л.А. винесені постанови про відкриття виконавчого провадження № 53998347 з примусового виконання вказаного виконавчого напису та про арешт майна боржника.

15.11.2019 державним виконавцем Білокур Л.А. винесена постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника, відповідно до якої була описана та накладений арешт на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 42,8 кв.м., житловою площею 19,9 кв.м., що належить боржнику ОСОБА_2 . Відповідальним зберігачем призначений ОСОБА_2 . Опис та арешт майна проведені в присутності представника стягувача та двох понятих.

Також 15.11.2019 державним виконавцем Білокур Л.А. винесена постанова про призначення відповідального зберігача, відповідно до якої відповідальним зберігачем квартири АДРЕСА_2 призначений ОСОБА_2 .

Постановами про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні та по призначення суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Сівакової О.О. від 09.12.2019 та від 16.12.2019 у виконавчому провадженні № 53998347 призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі, які надіслані за адресою місця проживання ОСОБА_2 , що підтверджується копіями конвертів.

13.02.2020 суб`єкт оціночної діяльності провів оцінку арештованого майна, про що складено звіт № 216/19 про визначення ринкової вартості нерухомого майна, який 03 березня 2020 року надійшов до Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі, та повідомлено ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується листом Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 04.03.2020 № 24200 та фіскальними чеками від 05.03.2020.

Повідомлення або відомості про оскарження оцінки арештованого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 до Дніпровського відділу ДВС у місті Запоріжжі станом на 27.04.2020 не надходило, що підтверджується довідкою про відсутність надходження повідомлення про оскарження оцінки від 27.04.2020 № 45213.

27.04.2020 начальник Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі оформив та направив до Запорізької філії ДП «Сетам» заявку на реалізацію арештованого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

26.05.2020 та 16.06.2020 ДП «Сетам» провело перші та другі електронні торги, які не відбулись, що підтверджується протоколами проведення електронних торгів № 485295 від 16.06.2020 та № 481739 від 26.05.2020.

07.07.2020 ДП «Сетам» провело треті електронні торги, про що складено протокол № 489427, відповідно до якого переможцем торгів визнано ОСОБА_1 . Майно реалізоване за ціною 232 589,70 гривень.

Розпорядженням № 53998347 від 15.07.2020 грошові кошти в сумі 220 960,21 гривень, які 14.07.2020 надійшли на рахунок з обліку депозитних сум примусового виконання виконавчого листа № 10200, розподілено СОД ОСОБА_3 , АТ КБ «ПриватБанк», на виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.

Згідно з платіжним дорученням № 5993 від 15.07.2020, отримані від продажу майна боржника кошти у розмірі 199 225,56 гривень, перераховані АТ КБ «ПриватБанк» для погашення заборгованості ОСОБА_2 за виконавчим документом від 22 листопада 2016 року.

17.07.2020 державним виконавцем Сіваковою О.О. складено акт про проведення електронних торгів при примусовому виконанні виконавчого напису № 10200.

20.07.2020 державним виконавцем Сіваковою О.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 53998347 з примусового виконання виконавчого напису № 10200, вчиненого 22.11.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі згідно з виконавчим документом.

23.07.2020 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусова В.О., на підставі акта про проведені електронні торги видала ОСОБА_1 свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, зареєстровано в реєстрі за № 1016.

Відповідно до інформації з ДРРП на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 23.07.2020 № 1016, виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О., власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 . З відомостей про об`єкт нерухомого майна вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 23.09.2004, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Ніколаєвською Л.Б., зареєстрованого в реєстрі за № 1630, власником вказаної квартири був ОСОБА_2 .

Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 01.04.2021 у справі № 334/4026/20 визнано виконавчий напис, вчинений 22.11.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною та зареєстрований в реєстрі за № 10200 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в сумі 199 225,56 гривень, таким, що не підлягає виконанню.

З матеріалів справи також вбачається, що певні правовідносини між сторонами врегульовані судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Так, у червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), яке було реорганізоване в Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_1 , державного підприємства «Сетам», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусова В.О., про визнання електронних торгів недійсними, визнання недійсним акта про проведені електронні торги, визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, припинення права власності та визнання права власності на спірне нерухоме майно (справа № 334/4498/21).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2022 року позов задоволено.

Визнано недійсними електронні торги, проведені ДП «Сетам», на яких 07 липня 2020 року була реалізована квартира АДРЕСА_2 , та за результатами яких був складений протокол електронних торгів від 07 липня 2020 року № 489427 за лотом 427594.

Визнано недійсним акт про проведені електронні торги, складений 17 липня 2020 року старшим державним виконавцем Сіваковою О.О. в межах виконавчого провадження № 53998347 на підставі протоколу електронних торгів від 07 липня 2020 року № 489427 за лотом № 427594, затверджений ДП «СЕТАМ».

Визнано недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 1016, видане 23 липня 2020 року приватним нотаріусом Бєлоусовою В.О.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 23 липня 2020 року, індексний номер 53264602, яке прийняте приватним нотаріусом Бєлоусовою В.О.

Припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2129711023101) та визнано право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 грудня 2023 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 06 березня 2024 року постанову Запорізького апеляційного суду від 22 серпня 2023 року залишено без змін.

Також, рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2024 року у справі № 334/2713/24 у задоволення позову ОСОБА_2 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_1 , Державного підприємства «СЕТАМ», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання електронних торгів недійсними було відмовлено. Рішення набрало законної сили 12 вересня 2024 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиціальні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиціального значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиціальне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21)).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для задоволення позовних вимог у цій справі та витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нерухомого майна – квартири АДРЕСА_2 , позивач покликається на рішення суду про визнання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 22.11.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., що зареєстрований в реєстрі за № 10200, таким, що не підлягає виконанню.

Стосовно спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відбулася спеціальна процедура продажу такої державним виконавцем на прилюдних торгах.

Поряд з цим, електронні торги з реалізації належної позивачу квартири відбулись 07.07.2020 року на підставі виконавчого напису нотаріуса від 22.11.2016 року, а рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 01.04.2021 року у справі №334/4026/20, яким визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса від 22.11.2016 року, набрало законної сили лише 06.05.2021.

Таким чином, всі виконавчі дії відбулись задовго до того, як рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 01.04.2021 у справі № 334/4026/20 визнано виконавчий напис, вчинений 22.11.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною та зареєстрований в реєстрі за № 10200 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості в сумі 199 225,56 гривень, таким, що не підлягає виконанню, та набрання таким законної сили.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

У частині першій статті 2 ЦПК України зазначено, що метою цивільного судочинства визначено ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У статті 330 ЦК України встановлено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 набула квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами електронних торгів, які проводились на примусове виконання виконавчого напису нотаріуса від 22.11.2016 року.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який було підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 592/7963/16-ц (провадження № 61-32603св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18 (провадження № 61-1287св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 295/3225/17 (провадження № 61-14765св20), від 07 травня 2022 року у справі № 640/14276/17 (провадження № 61-14677св21).

З урахуванням встановлених обставин та вищенаведених норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для витребування у відповідачки ОСОБА_1 спірної квартири, яка набута нею за результатами проведення вищевказаних електронних торгів.

Аналогічні висновки щодо відсутності підстав для витребування майна у переможця електронних торгів, які не були визнані недійсними, викладено в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 201/1538/22 (провадження № 61-2523св23).

Таким чином, доводи апеляційних скарг знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Світлицького Дмитра Анатолійовича, задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2026 року у цій справі скасувати та ухвалити постанову наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусова Вікторія Олегівна, про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 08 червня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко