Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №749/361/26 — Сновський районний суд Чернігівської області

Справа № 749/361/26

Номер провадження 2/749/354/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року Сновський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Чигвінцева М.С.

з участю секретаря Михалевич М.В.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сновськ у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 749/361/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Орган опіки і піклування Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить позбавити відповідачку батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачка ОСОБА_3 протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо малолітніх (неповнолітніх) дітей. Позивач зазначає, що діти фактично проживають разом із батьком та перебувають на його повному утриманні. Відповідачка з липня 2025 року залишила сім`ю, виїхала за межі України, з дітьми не спілкується ,не бере участі у вихованні дітей, не цікавиться станом їх здоров`я, навчанням та розвитком, не підтримує з ними належних стосунків, не надає матеріальної допомоги, аліменти не сплачує, не спілкується з педагогами та не бере участі у вирішенні питань, пов`язаних із навчанням і вихованням дітей. При цьому всі обов`язки щодо забезпечення належних умов проживання, виховання, навчання та розвитку дітей здійснює позивач.

Вважаючи, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та не бере участі в житті дітей, позивач просить суд позбавити її батьківських прав.

Ухвалою Сновського районного суду Чернігівської області від 23 березня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

22 квітня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду по суті.

Представник позивача адвокат Хоминська О.С. у судовому засіданні просила позов задовольнити, посилаючись на те, що зібраними у справі доказами підтверджується тривале ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей. Зазначила, що після виїзду за межі України відповідачка фактично припинила спілкування з дітьми та іншими членами сім`ї, не бере участі в їх вихованні, не надає їм моральної та психологічної підтримки, не цікавиться їхнім життям та потребами.

Представник позивача звернула увагу на показання свідків, які підтвердили відсутність спілкування відповідачки з дітьми протягом тривалого часу, а також на наявність заборгованості зі сплати аліментів, що, на її думку, свідчить про невиконання відповідачкою обов`язку щодо матеріального утримання дітей.

Крім того, представник позивача зазначила, що після розірвання сімейних відносин відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, тоді як усі питання, пов`язані з вихованням, утриманням та доглядом за дітьми, фактично здійснюються позивачем за допомогою близьких родичів.

Щодо висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав представник позивача зазначила, що такий висновок підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі та не містить достатнього обґрунтування причин, з яких орган опіки та піклування дійшов відповідного висновку. З огляду на викладене просила суд позбавити відповідачку батьківських прав щодо неповнолітніх дітей.

Відповідачка у судове засідання не з`явилась, надала заяву, в якій зазначила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей, позовні вимоги визнає та просить справу розглядати без її участі.

Представник третьої особи Органу опіки і піклування Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності та зазначив, що позовні вимоги не підтримує. При цьому у наданому до суду висновку від 25.02.2026 № 01-06/448 Орган опіки та піклування дійшов висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно її неповнолітніх дітей.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання 04 червня 2026 року не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі. У судовому засіданні 20 травня 2026 року підтримав позов з тих обставин, що викладені в ньому, та пояснив, що дружина виїхала та перебуває за кордоном, діти перебувають разом з ним, на його утриманні, мати не приймає участі у вихованні своїх дітей.

Також у судовому засіданні 20 травня 2026 року було допитано свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Допитана в якості свідка ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що знає позивача та відповідачку особисто, проживає з ними по сусідству, з родиною перебувала у дружніх стосунках. Зі слів свідка, їй стало відомо від інших осіб, що відповідачка влітку 2025 року виїхала за межі України. Особисто про такі наміри відповідачка їй не повідомляла. Свідок зазначила, що дітей часто бачить, вони проживають удома, навчаються у школі, за ними доглядає дідусь - батько відповідачки, а також батько дітей - позивач, який приїжджає додому на вихідні та займається дітьми. В останнє відповідача за місцем проживання свідок бачила приблизно в червні 2025 року. При цьому свідок повідомила, що їй невідомо, чи підтримує відповідачка спілкування з дітьми, оскільки вона не контактує з нею.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що тривалий час знає сторони, проживає з ними по сусідству, їхні сім`ї підтримували дружні стосунки, а діти сторін є ровесниками її дитини. Також свідок зазначила, що певний час була вчителькою дітей. За словами свідка, раніше відповідачка займалася вихованням дітей, працювала, підтримувала належний догляд за ними та брала участь у їхньому житті. Разом з тим приблизно за рік до судового розгляду поведінка відповідачки змінилася: вона змінила коло спілкування, почала активно відвідувати церкву, звільнилася з роботи, стала менш комунікабельною. З приблизно червня 2025 року свідок перестала бачити відповідачку, а згодом зі слів позивача дізналася, що остання виїхала за межі України. Свідок також пояснила, що зв`язатися з відповідачкою неможливо, оскільки та припинила спілкування. Діти, зі слів свідка, проживають у своєму будинку, перебувають під доглядом батька та обох бабусь і дідусів, які беруть активну участь у їхньому вихованні. Свідок повідомила, що регулярно бачить дітей у школі та за місцем проживання.

Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 29 грудня 2007 року, який, відповідно до рішення Сновського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2025 року шлюб між сторонами розірвано.

Від шлюбу сторони мають двох доньок.

Так, позивач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом з батьком, позивачем ОСОБА_2 . Так, відповідно відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно довідки від 20.01.2026 №4, наданою директором Сновського ліцею №1 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, ОСОБА_5 , є ученицею 9-В класу Сновського ліцею №1 і не знаходиться на повному державному утриманні.

Згідно з наданої характеристики- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за період навчання проявила себе старанною, вихованою, працьовитою дитиною. Навчається з більшості предметів на достатньому та середньому рівні. Учениця позитивно сприймає навчальний заклад, із задоволенням відвідує ліцей. Дівчина охайна, доглянута, забезпечена усім необхідним для навчання приладдям, без поважних причин уроків не пропускає.

Відповідно довідки від 20.01.2026 №5, наданою директором Сновського ліцею №1 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, ОСОБА_4 , є ученицею 9-В класу Сновського ліцею №1 і не знаходиться на повному державному утриманні.

Згідно з наданої характеристики- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за період навчання проявила себе старанною, вихованою, працьовитою дитиною. Навчається з більшості предметів на достатньому та середньому рівні. Учениця позитивно сприймає навчальний заклад, із задоволенням відвідує ліцей, дисциплінована, старанна, виконує домашні завдання вчасно; бере активну участь у житті класу. Дівчина охайна, доглянута, забезпечена усім необхідним для навчання приладдям, без поважних причин уроків не пропускає.

Згідно довідки від 20.01.2026 №6, наданою класним керівником 9-В класу Сновського ліцею №1 Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, матір дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 контакту зі школою не підтримує, не бере участі у прийнятті рішень щодо вибору форми навчання дітей, згоди на профільне навчання, успішністю дітей не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Батько дітей постійно на зв`язку з вчителями, які навчають доньок, та класним керівником; піклується про навчання і виховання, присутній на батьківських зборах, контролює організованість та дисциплінованість доньок. Діти доглянуті, охайні, забезпечені всім необхідним для навчання та розвитку; регулярно присутні на уроках, беруть участь у виховних заходах.

За результатами обстеження умов проживання позивача від 20.01.2026 року встановлено, що він фактично проживає у АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно наданого Сновським ВДВМ СМУ МЮ розрахунку заборгованості боржника ОСОБА_3 зі сплати аліментів, вбачається наявна станом на 20.01.2026 заборгованість у розмірі 22 437,93 грн.

З висновку органу опіки та піклування – Сновської міської ради від 25.02.2026 №01-06/448, вбачається, , що, діючи в інтересах дітей, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовними вимогами про позбавлення батьківських прав, Кусий як на підставу своїх порушених прав послався на те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться життямдітей, не займається вихованнямдітей, не забезпечує їхматеріально.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовногоі соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989, що ратифікована Україною 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991 (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Преамбулою Конвенції визначено, що держави-учасниці беруть до уваги принципи, закладені в Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю 20.11.1959. У відповідності до 6 принципу цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини 4 статті. 10 ЦПК України слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» ("Mamchur v. Ukraine", заява №10383/09, рішення від 16.07.2015, п. 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Також у рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» («Hunt v. Ukraine», заява №31111/04, п.п. 57-58) Європейський суд з прав людини вказав на те, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є, з одного боку засобом захисту прав дитини, і з іншого, заходом впливу на батьків, які не виконують свої батьківські обов`язки щодо дитини, а тому є крайнім заходом впливу на цих осіб.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключним заходом, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.

Згідно із статтею 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У відповідності до п.п. 15 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.03.2007, № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідачка про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 638/6919/16-ц).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 24.06.2020 року у справі № 344/6374/18, від 08.04.2020 року у справі № 645/731/18, від 29.01.2020 року у справі № 127/31288/18, від 29.01.2020 року у справі № 643/5393/17, від 17.01.2020 року у справі № 712/14772/17, від 25.11.2019 року у справі № 640/15049/17, від 24.04.2019 року у справі № 331/5427/17, від 13.03.2019 року у справі № 631/2406/15-ц.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду: від 28.02.2024 у справі N 303/4697/22, провадження N 61-16164св23, від 12.02.2024 у справі N 202/1931/22, провадження N 61-14340св23, від 07.02.2022 у справі N759/3554/20, провадження N 61-1544св21.

Приписами частини 5, частини 6 статті 19 Сімейного кодексу України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду: від 15.11.2023 у справі N 932/2483/21, провадження N 61-5203св23, від 10.11.2023 у справі N 401/1944/22, провадження N 61-10115св23, від 07.02.2022 у справі N 759/3554/20, провадження N 61-1544св21, від 26.07.2021 у справі N 638/15336/18, провадження N 61-13690св20).

При цьому, необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків, тощо.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід, як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Суд окремо звертає увагу на те, що чинне законодавство України не передбачає інституту відмови від батьківських прав за власним волевиявленням особи. Батьківські права і обов`язки є невідчужуваними та не можуть бути передані, відступлені або скасовані за заявою батька чи матері. Визнання позову відповідачкою у справі про позбавлення батьківських прав, так само як і заява про відмову від батьківських прав, не мають самостійного правового значення та не є безумовною підставою для задоволення позову. Суд зобов`язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для застосування такого виняткового заходу та встановити, чи відповідатиме це якнайкращим інтересам дітей.

Приймаючи до уваги наведене вище, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 є батьками неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Шлюб між сторонами розірвано рішенням Сновського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2025 року. Діти проживають з батьком та дідусем ОСОБА_9 .

Довідкою з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 01.04.2026 підтверджується, що ОСОБА_3 30.07.2025 виїхала з України через пункт пропуску «Тиса». Суд констатує цей факт, однак зауважує, що сам по собі виїзд за кордон під час дії військового стану не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав, якщо відсутні докази того, що такий виїзд є свідомою та тривалою відмовою від дітей із повною втратою інтересу до них.

Оцінюючи показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , суд враховує, що обидва свідки тривалий час знайомі зі сторонами, проживають з ними по сусідству та безпосередньо спостерігали спосіб життя сім`ї, а тому їхні показання є послідовними та узгоджуються між собою в частині того, що відповідачка тривалий час відсутня за місцем проживання дітей, а діти фактично проживають разом із батьком та перебувають під наглядом інших членів родини.

При цьому жоден зі свідків не зміг підтвердити обставини щодо повного припинення відповідачкою спілкування з дітьми, наявності умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків чи свідомого нехтування інтересами дітей, оскільки їм такі обставини достеменно невідомі.

Таким чином, показання свідків підтверджують факт тривалої відсутності відповідачки за місцем проживання дітей та здійснення фактичного догляду за дітьми батьком і близькими родичами, однак самі по собі не є достатніми для беззаперечного висновку про наявність у діях відповідачки свідомого та винного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Суд оцінює висновок органу опіки та піклування від 25.02.2026 № 01-06/448 про недоцільність позбавлення батьківських прав як такий, що ґрунтується на принципі збереження сімейних зв`язків між матір`ю та дітьми. Відповідно до частин 5,6 статті 19 Сімейного кодексу України висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер і підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Разом із тим суд враховує, що орган опіки виходив із того, що поспілкуватися з відповідачкою не вдалося через її відсутність, проте це водночас орган опіки зафіксував, що до Служби у справах дітей жодного разу не надходила інформація про неналежне виконання матір`ю батьківських обов`язків до виникнення нинішньої ситуації, а педіатр підтвердив, що мати належним чином піклувалася про здоров`я доньок.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду достатні та переконливі докази, які б свідчили про наявність усіх необхідних умов для застосування такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав.

Встановлений судом період фактичного самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків є відносно нетривалим - з липня 2025 року (менше одного року на момент розгляду справи). У матеріалах справи відсутні докази попереднього неналежного виконання матір`ю батьківських обов`язків, жорстокого поводження з дітьми або систематичного ухилення від виховання. Навпаки, орган опіки підтвердив, що протягом усього часу проживання сторін у Сновській громаді скарг щодо поведінки матері стосовно дітей не надходило, а педіатр засвідчив, що мати належно піклувалася про здоров`я доньок і вчасно виконувала рекомендації лікаря. Це узгоджується і з показами свідка ОСОБА_10 , за словами якої, раніше відповідачка займалася вихованням дітей, працювала, підтримувала належний догляд за ними та брала участь у їхньому житті.

Суд зважає й на те, що відповідачка перебуває за кордоном в умовах воєнного стану, що може суттєво ускладнювати або унеможливлювати як її спілкування з дітьми, так і сплату аліментів. Суд не може виключати, що ізоляція відповідачки від дітей є наслідком не лише її власного вибору, а й об`єктивних обставин, пов`язаних із воєнним станом та можливими труднощами у поверненні на територію України. Ці обставини не досліджені у повному обсязі.

Щодо поданої відповідачкою заяви про визнання позову та відсутності заперечень проти позбавлення її батьківських прав, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України, якщо визнання позову відповідача суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову і продовжує судовий розгляд.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового характеру, який застосовується судом лише за наявності винної поведінки батьків, свідомого та злісного ухилення ними від виконання своїх обов`язків, і коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо.

Як випливає з правової позиції Верховного Суду, висловленої у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 369/5974/18 та від 29 січня 2021 року у справі № 243/7206/19, факт визнання позову відповідачем у цій категорії справ не звільняє позивача від обов`язку доведення підстав позову, а суд - від обов`язку дослідити інші докази у справі в їх сукупності. Декларативна згода батька чи матері на позбавлення батьківських прав не є тотожною винній поведінці щодо ухилення від виховання дитини.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 686/2261/19 наголосив, що чинне законодавство України не передбачає процедури «відмови від дитини». Правовий статус батьківства покладає на особу не лише права, а й імперативні обов`язки, які є невідчужуваними. Добровільна згода батьків на позбавлення їх батьківських прав суперечить закону.

Приймаючи до уваги вищевказані правові висновки, суд не приймає визнання позову відповідачкою, оскільки воно спрямоване на добровільне зняття з себе батьківських обов`язків, що прямо суперечить закону та інтересам дитини.

Суд наголошує, що обов`язок доказування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, покладається на позивача відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Разом з тим, позивачем не надано, а судом в ході розгляду справи не здобуто жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б беззаперечно свідчили про винну поведінку відповідачки та її злісне ухилення від виховання й утримання дитини. Матеріали справи не містять відомостей про притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків, довідок з навчальних чи медичних закладів про повне ігнорування нею потреб дитини, а також даних про звернення позивача до правоохоронних органів чи органів опіки з приводу неправомірної поведінки матері. Сама по собі письмова заява відповідачки про визнання позову за відсутності інших підтверджуючих доказів не може слугувати самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав є незворотним та тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері, так і для дітей (стаття 166 Сімейного кодексу України). Суд вважає, що за обставин цієї справи застосування такого виняткового заходу є передчасним і не відповідає принципу пропорційності втручання у сімейні правовідносини. Інтереси дітей не вимагають негайного та безповоротного розриву юридичних зв`язків із матір`ю, оскільки діти перебувають під належним піклуванням батька, забезпечені необхідними умовами для проживання, навчання та розвитку.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивач не довів суду наявності виняткових обставин, які б виключали можливість зміни поведінки відповідачки на краще та які б свідчили про необхідність застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав. Відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 141, 150, 155, 157, 164, 166 Сімейного кодексу України, статтями 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», статтями 10, 12, 13, 76–89, 95, 141, 142, 197, 198, 258–268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки і піклування Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, про позбавлення батьківських прав – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга поданапротягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Сновський районний суд Чернігівської області відповідно до п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.

Повний тест рішення складено 08 червня 2026 року.

Суддя М.С. Чигвінцев