Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №489/10432/24 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/10432/24

Провадження № 2/489/63/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08 червня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Костюченка Г.С.,

із секретарем судових засідань - Козловською А.В.,

за участі позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Гриненко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним та захист прав споживачів та стягнення коштів,

встановив.

Позивачка, через свою представницю - адвокатку Гриненко Т.В., звернулася до суду з позовом, яким просила суд: визнати недійсним договір кредиту № 24102400039160 від 24.10.2024 року, укладений між АТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 , стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь позивача ОСОБА_1 матеріальні збитки на загальну суму 106 466,00 гривень, які складаються з погашення неотриманого кредиту згідно договору 24102400039160 від 24 жовтня 2024 року в сумі 18 294,50грн., з грошових коштів депозиту в розмірі 24 000,00грн., з грошових коштів сплачених у розмірі 29 700,00грн., знятих з універсальної карти шахраями, 34 471,50 грн знятих шахраями з пенсійної карти, а також судові витрат які складаються з витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 гривень та судовий збір у розмірі 1211,80 грн.

Мотивуючи вимоги тим, що 24.10.2024 року о 01 годину 26хвилин шляхом шахрайських дій був здійснений вхід в «Приват24» та невідома особа з карти ОСОБА_1 № НОМЕР_1 перерахувала на карту невідомої особи 2 512,50грн. Після протягом 6 хвилин невідома особа перевела 7 разів грошові кошти на карту невідомої особи на загальну суму 34 471,50 грн. Далі невідома особа 24.10.2024 року о 02 години 07 хвилин отримала кредит в розмірі 18 000,00грн. Після надходження кредитних коштів, невідома особа продовжила перераховувати грошові кошти на невідомі картки на суму 17 788,50грн., поповнено номер мобільного телефону НОМЕР_2 двічі на суму 42,00 та 52,00 гривень. 24.10.2024 в період часу з 03:35 здійснено поповнення номеру телефону НОМЕР_3 на суму 52,00грн., о 04:13 здійснено поповнення номеру телефону НОМЕР_4 на суму 52,00грн. 24.10.2024 року о 05:00 з карти ОСОБА_1 невідомою особою було знято частину депозиту в розмірі 20 000,00 грн. та ще 4000,00 грн. 24.10.2024 року пенсійна карта була заблокована та закрита ОСОБА_1 у Миколаївському відділенні № 32 та проведено перевипуск нової карти. Жодних смс повідомлень, про проведені транзакції за картковими рахунками за прив`язаним до мобільного додатку «Приват24» номером телефону, а саме тел. НОМЕР_5 , позивач не отримувала. Позивач також повідомляє, що нею не розголошувалася третім особам інформація про номери карткових рахунків, пін-коди та інша конфіденційна інформація. Картки не губилися, доступу до них треті особи не мали.

Після чого, ОСОБА_1 з ранку 24.10.2024 року звернулась до відділу поліції з заяво про шахрайські дії. Одразу звернулась до Приватбанку з повідомленням про шахрайські дії, всі карти до яких отримали доступ шахраї були заблоковані, закриті.

Відтак, позивач ОСОБА_1 зазнала матеріальних збитків від дій шахраїв шляхом сплати грошових коштів за неотриманий кредит у розмірі 18 294,50грн, за сплату боргу по універсальній карті з використаним лімітом на суму 29 700,00 грн, втратила частину депозиту у розмірі 24 000,00 грн, та з пенсійної картки втрачено 34 471,50грн., що разом складає - 106 466,00 грн., які вона просить стягнути з відповідача на її користь.

Ухвалою Ленінського ( на теперішній час - Інгульського) районного суду м.Миколаєва від 03.01.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі. Витребувано у АТ КБ «Приватбанк» оригінал договору кредиту №24102400039160 від 24.10.2024 року укладений нібито з ОСОБА_1 , листування з Позивачем з приводу отримання кредиту, платіжну інструкцію про перерахування грошових коштів на банківську карту якщо є, інші документи пов`язані з оформленням цього кредиту.

Витребувані судом документи надійшли на адресу суду.

31.01.2025 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якою АТ КБ «ПриватБанк» вказаний позов не визнає з огляду на наступне. Представник відповідача зазначає, що позивач не надає будь-яких доказів, що виконані платежі проведені з порушенням правил підтвердження авторизації та вказує, що позивач сама в позовній заяві визнає, що її дії про передачу третім особам інформації про свій фінансовий телефон призвели до втрати доступу до її фінансового номеру телефону та доступу до платіжного застосунку ПриватБанка (Приват24), через який вона ініціює платіжні операції по карт-рахункам. По-третє позивач включає в суму понесених нею збитків втрату з карт-рахунків грошових коштів які їй не належали - 21 300,00 грн. (18 000,00 кредитні кошти Банка + 2 500,00 + 200,00 + 300,00 + 300,00 кошти які надійшли від третіх осіб позивачу). АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що відповідальність за проведення операцій (транзакцій) 24.10.2024 р. по карт-рахункам ОСОБА_1 несе позивач., а також зазначають, що позивачем не доведено, невірне виконання відповідачем своєї функції як банка-емітента по проведенню операцій за карт-рахунками позивача. АТ КБ «ПриватБанк» вірно провів автентифікацію та авторизацію спірних операцій за карт-рахунками позивача, доказів зворотного позивачем не надано. Вважають, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки Банк діяв в межах Договору про надання банківських послуг, укладеним між Позивачем та Відповідачем й вимог Закону України «Про платіжні послуги».

Представник позивача направила до суду письмові пояснення на відзив, де заперечувала проти доводів представника відповідача, зазначила, що їх твердженні є помилковими, не погодилась з тим, що відповідальність за проведення операцій (транзакцій) 24.10.2024 року по карт-рахункам ОСОБА_1 несе позивачка, заперечення обґрунтувала тим, що позивачка є потерпілою, яка стала жертвою шахраїв та неналежної кібербезпеки ПриватБанку.

Ухвалою суду від 12.05.2025 року суд за клопотанням представника відповідача витребував додаткові докази у справі.

Витребувані судом матеріали надійшли на адресу суду 19.05.2025 року та 20.05.2025 року.

Ухвалою суду від 22.07.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Представник відповідача 10.09.2025 року направив до суду додаткові пояснення у справі, де підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача та позивач у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили задовольнити

Представник відповідачу не з`явився у судове засідання через технічні проблеми, направив заяву де просив розглядати справу за його відсутності та просив врахувати письмові тези направлені ним на адресу суду та відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Позивачка вказує, що тривалий час була добропорядним клієнтом АТ КБ «Приватбанк», користувалась послугами банку, відкрила універсальну картку НОМЕР_6 , з 2014 картку для виплат пенсії НОМЕР_1 , оформила депозитні вклади « Резерв» та « Стандарт» угода SAMDNWFD0073711645700 від 07.01.2024року ( НОМЕР_7 ) і додатковим рахункам договору SAMDNWFC000100714994.

24.10.2024 року о 01 годину 26хвилин шляхом шахрайських дій був здійснений вхід в «Приват24» та невідома особа з карти ОСОБА_1 № НОМЕР_1 перерахувала на карту невідомої особи 2 512,50 грн. Після протягом 6 хвилин невідома особа перевела 7 разів грошові кошти на карту невідомої особи на загальну суму 34 471,50грн.

Далі невідома особа 24.10.2024 року о 02 години 07 хвилин отримала кредит в розмірі 18 000,00грн.

Після надходження кредитних коштів, невідома особа продовжила перераховувати грошові кошти на невідомі картки на суму 17 788,50грн., поповнено номер мобільного телефону НОМЕР_2 двічі на суму 42,00 та 52,00 гривень.

24.10.2024 в період часу з 03:35 здійснено поповнення номеру телефону НОМЕР_3 на суму 52,00грн., о 04:13 здійснено поповнення номеру телефону НОМЕР_4 на суму 52,00грн.

24.10.2024 року о 05:00 з карти ОСОБА_1 невідомою особою було знято частину депозиту в розмірі 20 000,00 грн. та ще 4000,00грн. 24.10.2024 року о 06:03 невідома особа намагалась перерахувати на карту ОСОБА_1 ( у прізвище помилка, правильно ОСОБА_2 ) суму 2211,00грн. 25.10.2024 року о 14:31 годин вказана сума була повернута на нову картку яку відкрила ОСОБА_1 із зазначенням ( повернення коштів за забракованим платежем від 24.10.2024 року на суму 2211,00грн)

24.10.2024 року зняття невідомою особою грошових коштів з карти ОСОБА_1 відбувалось до 06:29. Останній переказна карту ОСОБА_3 в розмірі 4003,00грн.

ОСОБА_1 з ранку 24.10.2024 року звернулась до відділу поліції з заяво про шахрайські дії. Одразу звернулась до Приватбанку з повідомленням про шахрайські дії, всі карти до яких отримали доступ шахраї були заблоковані, закрити. ОСОБА_1 визнана потерпілою у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань № 12024152040001350 від 25.10.2024 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

07.01.2024 року Позивач відкрила депозит на 22 500,00грн. Станом на 08.10.2024 року на депозитному рахунку було 24 750,00грн. 24.10.2024 року завдяки шахрайських дій з картки знято частину депозиту у розмірі 24 000,00грн. ( 20тисяч та 4 тисячі гривень). Що підтверджується випискою банка від 25.12.2024 року.

Позивач стверджує, що ніколи не зверталась до відповідача АТКБ «Приватбанк» з метою отримання кредиту у розмірі 18 тисяч гривень, а також не знімала частинами депозит, та взагалі не робила жодної операції 24.10.2024 в період часу з 00год 00 хв до 06:30 годин ранку.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У відповідності до пунктів 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Взагалі одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Отже, підпис є невід`ємним елементом письмової форми договору, в тому числі як електронний підпис або одноразовий ідентифікатор у електронному договору. Наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, забезпечувати їх ідентифікацію.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинених з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що під час укладання договору кредиту №24102400039160 від 24.10.2024 року було порушено вимоги ч.3 ст.203 ЦК України, а саме було відсутнє волевиявлення та внутрішня воля позивачки на укладення кредитного договору.

Тобто, у цьому разі кредитний договір №24102400039160 від 24.10.2024 вважається таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Неукладеність і недійсність договору тягнуть за собою різні правові наслідки, оскільки договір є неукладеним, то і не потребує визнанню недійсним.

Так, в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц дійшла висновку про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Так, визнання правочину (договору) недійсним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом; судам слід відмовляти у задоволенні позову з такою вимогою.

Однак, якщо в ході розгляду судового спору суд виявить ознаки, за якими договір можна визначити як неукладений, а, отже, таким, що не породжує правових наслідків, і тому не потребує визнання недійсним, то суд має вказувати про це у мотивувальній частині судового рішення.

Встановлені судом обставини не є підставою для визнання договору недійсним, проте є підставою для визнання договору неукладеним, не виходячи за рамки позовних вимог та одночасно задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Представник відповідача посилається на те, що вхід до Системи Приват24 позивача виконувався з використанням інформації ОСОБА_1 яку вона повинна зберігати, не повинна передавати та/або розголошувати третім особам (а саме: не втрачати та не передавати номер фінансового телефону: + НОМЕР_5 та ПІН-код карти НОМЕР_1). 00:37 24.10.2024 в Системі Приват24 ОСОБА_1 змінено пароль входу та здійснено вхід до Системи Приват24.

Та вказує, позивачка сприяла невідомій особі у вчиненні шахрайських дій, бо позивачка ОСОБА_1 вказала, що після передачі третім особам нею інформації зі свого фінансового номеру (коди в СМС повідомленнях) втратила доступ до платіжного інструменту - Приват24.

Суд вважає, що повідомлення позивачем невідомій особі телефоном чотирьох цифр з смс-повідомлення від оператора мобільного зв`язку «Лайфселл» не можна кваліфікувати як сприяння у вчиненні шахрайських дій, нівелюючи тим самим статус потерпілого.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина перша статті 1066 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (стаття 1073 ЦК України).

Банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, які він не виконував або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та за необхідності відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Користувача не можна притягнути до відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб був використаний без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Без установлення обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, немає підстав вважати користувача винним, вказані доводи мають своє відображення в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 11 вересня 2024 року у справі № 753/12781/23 вказано, що мам по собі факт коректного введення вихідних даних для ініціювання такої банківської операції як списання коштів з рахунку користувача не може достовірно підтверджувати те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення слід тлумачити переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах ,що в повному обсязі спростовує доводи представника відповідача про те ,що відповідальність за проведення транзакцій 24.10.2024 року по карт-рахункам ОСОБА_1 має нести позивач.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 28 травня 2025 року у справі № 757/14963/23-ц та інших.

Вказана судова практика Верховного Суду є сталою та сформованою.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В силу частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співвмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Такий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 20 травня 2020 року у справі № 154/1435/18-ц та від 17 березня 2021 року у справі № 712/1720/19.

На підтвердження сплати послуг адвоката позивачкою надано Акт виконаних робіт та квитанцію до прибуткового касового ордеру.

З огляду на вищевикладене, розподіляючи витрати, понесені на професійну правничу допомогу позивачем, суд, бере до уваги співмірність витрат зі складністю справи та із наданим адвокатом позивача обсягом послуг під час розгляду справи в суді, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, взявши до уваги, виконані роботи, відсутність, відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Згідно із ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За такого, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп..

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 247, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним та захист прав споживачів та стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати неукладеним договір кредиту за № 24102400039160 від 24 жовтня 2024 року, укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 .

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки на загальну суму 106 466,00 грн.(сто шість тисяч чотириста шістдесят шість тисяч) гривень, які складаються з погашення неотриманого кредиту згідно договору 24102400039160 від 24 жовтня 2024 року в сумі 18 294,50 грн., грошових коштів депозиту в розмірі 24 000,00 грн., грошових коштів сплачених на користь банку у розмірі 29 700,00 грн., знятих з універсальної карти шахраями, 34 471,50 грн знятих шахраями з пенсійної карти.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 .

Відповідач:Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д;

Повний текст судового рішення складено «08» червня 2026 року

Суддя Г.С.Костюченко