Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №295/15121/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/15121/25 Головуючий у 1-й інст. Стрілецька О. В.

Категорія 70 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Талько О.Б.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу №295/15121/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , представника ОСОБА_1 – Товянської Ірини Олегівни на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 березня 2026 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2026 року, ухвалені під головуванням судді Стрілецької О.В. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом у якому просив стягнути з ОСОБА_2 аліменти на своє утримання в розмірі частини всіх видів його доходів (заробітку) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до дня смерті позивача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є непрацюючим пенсіонером, з 14.12.2023 є особою з інвалідністю третьої групи, його дохід становить лише пенсія за віком в розмірі 3096,09 грн, яка не дозволяє забезпечити собі належне лікування, реабілітацію, харчування, проживання. Додатково вказав, що у зв`язку зі станом здоров`я йому протипоказана важка фізична праця, рекомендоване лікування у травматолога, спостереження в ревматолога, він потребує технічних засобів у вигляді палиці, носіння зимового та літнього ортопедичного взуття. Вказував, що відповідач є його повнолітнім сином, зобов`язаний надавати йому матеріальну допомогу, але ухиляється від свого обов`язку, жодним чином не бере участі в житті батька, добровільно фінансової допомоги не надає, хоча має таку можливість, оскільки має дохід від здачі в оренду двох земельних ділянок. Враховуючи свої витрати та доходи сина, вважає, що син має можливість платити аліменти в розмірі частини від свого доходу щомісячно, але не менше 100% прожиткового мінімуму. Також зазначав, що має доньку ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю, є непрацездатною, а відтак не може брати участь в його утриманні.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 03 березня 2026 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Додатковим рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2026 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, 02 квітня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу і якій просить їх скасувати. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції не враховано право позивача на виживання, проте безпідставно враховано бездоказові твердження представника відповідача про ніби то належний – задовільний матеріальний стан позивача. Крім того, судом не враховано недостовірні докази, надані представником відповідача щодо отримання коштів за надання правничої допомоги адвокатом Єсіною О.П., а саме квитанція до касового ордеру має ознаки підробки і містить виправлення. Судом було порушено рівність сторін. Окрім того, ст. 62 ЦПК України передбачено, що адвокат зобов`язаний надати нотаріально завірене доручення на право представляти свого довірителя. Суд прийшов до хибного висновку, що позивачем не доведено наявність об`єктивної потреби в матеріальній допомозі.

06 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 – Товянська І.О. на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги особам, які визначені пунктами 1-2,9-23,26-29 частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» від 11 грудня 2025 року за №004-0611865 подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції, викладаючи мотивувальну частину рішення, вийшов за межі своїх повноважень та допустив суб`єктивні оціночні судження щодо особи позивача, що є неприпустимим та свідчить про порушення принципу неупередженості суду. Суд не має права надавати оцінку особистим якостям сторін, висловлювати власне ставлення або використовувати формулювання, що можуть свідчити про упередженість або негативне ставлення до сторони спору. Сам по собі факт подання декількох позовів не може свідчити про зловживання процесуальними правами, оскільки відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Позивач у даній справі звернувся до суду з вимогами про стягнення аліментів на утримання батька, що пов`язано із триваючим правовідношенням та можливістю зміни матеріального становища сторін, а тому повторне звернення до суду є правом особи, а не проявом недобросовісності. Таким чином, суд першої інстанції допустив оціночні судження щодо особи позивача, вийшов за межі предмету доказування, фактично висловив негативне ставлення до сторони, порушив принцип неупередженості суду. З матеріалів справи не вбачається підстав передбачених ч. 1 ст.204 СК України для звільнення відповідача від сплати аліментів на утримання позивача. Посилання відповідача у відзиві на той факт, що позивач ніколи не вважав своєю рідною дитиною, не виховував його та не приділяв йому ніякої батьківської уваги не заслуговує на увагу та не підтверджені відповідними доказами. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Обґрунтовуючи необхідність у матеріальній допомозі, позивачем надано докази значних витрат на придбання ліків за станом здоров`я та на оперативне втручання. Також як передбачено програмою реабілітації інваліда, передбачено носіння спеціалізованого ортопедичного взуття. Отже всі умови, встановлені ст. 202 СК України дотримані. Позивач являється непрацездатним батьком відповідача та потребує матеріальної допомоги. Посилання суду першої інстанції на той факт, що позивач має у власності будинок, спростовується самим же відзивом, де відповідач зазначає, що в будинку проживає його сестра. Отже відповідач не заперечує, що його батько не в змозі користуватися даним будинком, оскільки там проживає інша родина. Отримувати допомогу від доньки, позивач не має можливості, оскільки донька є особою з інвалідністю, що не було взято судом до уваги. Посилання суду на той факт, що «відповідач з матір`ю позбавлені можливості проживати в належній матері частині житлового будинку через дії позивача, який привів будинок в непридатний для проживання стан, шляхом від`єднання від комунікацій», не підкріплені жодним доказом, і не має значення для вирішення справи по суті.

07 травня 2026 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_4 надіслала відзив у якому просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_5 , рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03.03.2026 та додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23.03.2026 залишити без змін. У відзиві зазначає, що судом першої інстанції належним чином досліджувалися матеріали справи. Всім наданим позивачем доказам суд надав повну та об`єктивну оцінку та ухвалив законне рішення. Твердження позивача, що суд у мотивувальній частині вийшов за межі своїх повноважень не відповідає дійсності. Додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до вимог закону.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства. Так, за положеннями частини другої ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За положеннями частини третьої ст.12 та частини першої ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Частини п`ята та шоста ст.81 ЦПК України передбачають, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено, що є його обов`язком, на підставі належних, допустимих та достатніх доказів, які долучені до матеріалів справи, існування в нього об`єктивної потреби в матеріальній допомозі.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Частиною першої ст.202 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Відповідно до положень частини першої ст.205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.

Отже, необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав: 1) непрацездатність батьків та 2) потреба у матеріальній допомозі.

При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків, що передбачено частиною першою ст.204 СК України.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Обов`язок повнолітніх дітей щодо утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (усиновлення); непрацездатність матері, батька; потреба батька, матері в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї з вказаних обставин.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (ст. 204 СК України).

З указаного вбачається, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19.

Таким чином, при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребує матеріальної допомоги.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 27 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком (3-я група, загальне захворювання), що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 та розмір виплаченої йому пенсії з квітня 2025 по вересень 2025 року 3067,09 грн у місяць.

Зміст понять «непрацездатна особа» і «особа, яка потребує матеріальної допомоги» наведений законодавцем у ст. 75 СК України.

Згідно з ч. 3 ст. 75 Сімейного кодексу України непрацездатною вважається особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 СК України особа є такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання її майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», чинний на момент звернення позивачем з позовом, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить, 2361,00 грн.

Таким чином, сума пенсії, яку отримує позивач, в розмірі 3067,09 грн перевищує суму прожиткового мінімуму на осіб, які втратили працездатність, визначених відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Зі змісту форми Індивідуальної програми центру реабілітації інваліда № 465 вбачається, що ОСОБА_1 рекомендовано медикаментозне лікування 2 курси на рік, профілактичні заходи, санаторно-курортне лікування, медичне спостереження ревматолога, засоби пересування-палиця, ортопедичне взуття зимове та літнє.

Згідно з випискою-епікризом із медичної картки стаціонарного хворого №44623(25)15.11.2025 ОСОБА_1 в КНП «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Горбачевського» Житомирської обласної ради, проведено оперативне втручання по відновленню розриву кон`юнктиви, що було викликано побутовою травмою, надано медикаментозне лікування, рекомендовано спостереження в лікаря за місцем прописки, лікування медичними препаратами на 10 днів - розчин Левоксимед, мазь Флоксал, зняття мікрошвів через 14 днів. Термін перебування в стаціонарі 1 день.

Позивачем не підтверджено доказами його доводи, що він має захворювання, у зв`язку з яким, йому призначено дороговартісне лікування і що він виконує призначення лікаря.

Крім того, з огляду на те, що в Україні діє програма «Доступні ліки» для зменшення фінансового навантаження на пацієнтів та збільшення доступності ліків, завдяки якій люди з хронічними захворюваннями мають змогу отримувати необхідні препарати безоплатно або з частковою доплатою, та оскільки позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що він постійно купує дороговартісні ліки, колегія суддів вважає, що позивач не довів вказану обставину на підтвердження потреби в матеріальній допомозі.

З змісту відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, наданої Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області, за період з січня 2024 року по вересень 2025 року ОСОБА_2 отримав дохід: у вересні 2024 року - від ТОВ «Укрінагропром» від надання земельної ділянки в оренду в розмірі 5000,00 грн, у серпні та вересні 2025 року - заробітну плату від ТОВ «КСМ-Груп» в розмірах відповідно 1904,76 грн та 20000,00 грн.

Згідно з відповіддю з АТ «Райффайзен Банк» №81-15-9/2124 від 04.02.2026 відомості про відкриті на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , банківські рахунки відсутні.

В АТ «Ощадбанк» відсутні відкриті банківські рахунки на ім`я ОСОБА_2 , що підтверджується листом банківської установи.

Зі змісту відповіді з АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_2 відкриті два банківських рахунка, на одному з яких залишок коштів складає 6378,35 грн, на іншому 0 грн.

Згідно з консультаційним висновком лікаря онколога від 09.12.2025 ОСОБА_6 , матір відповідача, має діагноз: рак правої молочної залози стадія 2А клінічна, стан після комбінованого лікування в процесі отримання гормонотерапії, рекомендовано медикаментозне лікування на постійній основі.

Встановлено, що ОСОБА_2 проживає разом з матір`ю, яка є особою з інвалідністю другої групи, має онкологічне захворювання, мати відповідача систематично проходить обстеження та лікування, що підтверджується медичними документами, в яких містяться призначення лікування, чеки на придбання ліків, які наявні у відповідача, що підтверджує, що саме він бере участь в таких витратах.

Також колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що у позивача ще є повнолітня донька, яка також несе певні обов`язки з утримання батька. Сама по собі непрацездатність, ще не є самодостатньою підставою для задоволення позову, оскільки має бути доведена потреба матеріальної допомоги. Позивач отримує дохід у вигляді пенсії в розмірі 3067,09 грн, який перевищує прожитковий мінімум, він на праві власності володіє нерухомим майном - частиною житлового будинку, земельними ділянками, що може бути джерелом додаткового доходу.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частиною шостою ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В матеріалах справи відсутні достатні та беззаперечні докази на підтвердження того, що позивач ОСОБА_1 потребує матеріальної допомоги та того, що дохід позивача не дозволяє забезпечити йому належне лікування, харчування, оздоровлення та проживання.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду про відсутність доказів на підтвердження необхідності матеріальної допомоги з боку відповідача ОСОБА_2 .

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції.

06 березня 2026 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшла заява, у якій просить ухвалити додаткове рішення та стягнути з позивача судові витрати за надання правничої допомоги в сумі 10000,00 грн, понесені у зв`язку з розглядом справи.

13 березня 2026 року ОСОБА_1 направив клопотання про відмову в ухваленні додаткового рішення, в якому вказав, що подана адвокатом Єсіною О.П. заява є по суті зустрічною позовної заявою про компенсування витрат на послуги адвоката.

За правилами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на правничу допомогу.

За правилами п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові.

Згідно п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Проте, норми ЦПК України не містять положень щодо звільнення позивача від необхідності сплати інших видів судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на правничу допомогу.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частина перша статті 15 ЦПК України визначає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Право учасника судового провадження на відшкодування понесених судових витрат у разі, якщо відмовлено в задоволенні позову позивача, гарантовано нормами ЦПК України і не підлягає звуженню незалежно від характеру спору, заявлені в такому випадку до стягнення судові витрати лише можуть бути зменшенні з підстав, які передбачені процесуальним законом.

Повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлює, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до статей 133, 134, 137, 141 ЦПК України.

За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником Єсіною О.П. надано: договір про надання професійної правничої допомоги, укладений 26.12.2025 між ОСОБА_2 та адвокатом Єсіною О.П.; ордер №1110565 від 10.01.2026 на представництво інтересів в Богунському районному суді м. Житомира та апеляційному суді; акт від 03.03.2026 про здачу-прийняття робіт за грудень 2025 - березень 2026 в цивільній справі №295/15121/25, який підписаний замовником ОСОБА_2 та виконавцем адвокатом Єсіною О.П., згідно з яким, до переліку наданих адвокатом послуг входить ознайомлення з матеріалами цивільної справи 1000,00 грн; вивчення судової практики з питань, заявлених в позовній заяві – 1000,00 грн; підготовка відзиву на позовну заяву – 2000,00 грн; участь в двох судових засіданнях - 6000,00 грн (по 3000,00 грн одне засідання; квитанція до прибуткового ордеру №3 від 03.03.2026 про сплату ОСОБА_2 адвокату Єсіній О.П. грошових коштів в розмірі 10000,00 грн на підставі надання правничої допомоги.

Обсяг виконаних адвокатом робіт підтверджується матеріалами справи. Зокрема, після укладення з адвокатом договору про надання правничої допомоги був поданий відзив на позовну заяву, представник відповідача брала участь в двох судових засіданнях, в яких здійснювався розгляд справи по суті, що відповідає часу, який витратила адвокат, вказаний в акті виконаних робіт.

В акті про здачу-прийняття робіт за грудень 2025 - березень 2026 в цивільній справі №295/15121/25 наведений детальний опис послуг, наданих адвокатом Єсіною О.П., та їх вартість, що цілком відповідає вимогам ЦПК України.

Суд критично ставиться до доводів апеляційної скарги щодо неналежного доказу перерахування коштів, що підтверджено квитанцією до прибуткового ордеру №3 від 03.03.2026, яка містить виправлення, оскільки дослідивши зміст вказаної квитанції в ній не виявлено жодних виправлень, а відтак квитанція до прибуткового касового ордера є належним і достатнім доказом оплати послуг адвоката. Вона підтверджує факт передачі готівкових коштів адвокату на підставі договору про надання правничої допомоги.

Крім того, відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду №280/2635/20 від 21.01.2021 року.

Суд відхиляє доводи, викладені ОСОБА_1 з приводу наявності в нього сумнівів в тому, що підпис в договорі може не належати відповідачу, що він має сумніви, що відповідач надавав будь-які доручення для надання послуг адвокату Єсіній О.П., оскільки вони спростовуються матеріалами справи і такі обставини не підлягають встановленню судом. Так, на підтвердження повноважень, адвокат надала суду документи, які передбачені ст. 62 ЦПК України, ордер, зі змісту якого вбачається, що він виданий на підставі договору про надання правової допомоги.

Посилання в апеляційній скарзі на ст. 62 ЦПК України є помилковими, оскільки частина 2 зазначеної статті вказує, що довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально, або у визначеному законом випадках, іншою особо. Разом з тим, представництво інтересів Мантуленка Є.В. здійснює адвокат, а його повноваження визначає ч.4 ст. 62 ЦПК України.

Частинами 4, 5 статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц зазначено, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Відповідно до послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).

Отже, з огляду на те, що у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, стороною відповідача понесені судові витрати на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги, що підтверджено належними доказами, з урахуванням того, що сторона відповідача дотрималась порядку подання заяви про ухвалення додаткового рішення, враховуючи, що позивач неодноразового звертався із позовом до відповідача про стягнення аліментів, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви представника відповідача ОСОБА_4 про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, що відповідає засадам розумності та справедливості.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 березня 2026 року та додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Т.М. Павицька

Судді О.О. Бондар

О.Б. Талько