Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №295/18390/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/18390/25 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.

Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Бондар О.О., Панкеєвої В.А.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу №295/18390/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» – Гурського Германа Юрійовича на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Лєдньова Д.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» звернулось до суду із даним позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання коштів у позику №2197008473-607293, що укладений між сторонами 06 лютого 2022 року в електронній формі у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію в розмірі 18306,25 грн, судовий збір та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн . Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно договору, позичальнику ОСОБА_1 надано грошові кошти в сумі 5 050,00 грн, відсоткові ставки за користування коштами: дисконтна ставка, що становить 2,15 % на добу за початковий строк кредитування (лояльний період), визначений п.3.6, п. 3.7 договору; базова ставка – 2,2 % на добу за продовжений строк користування кредитом, визначений п.3.5, п.3.6, п.3.7, п.3.8 договору. Відповідач ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов`язань, згідно умов договору, протягом усього часу не здійснює погашення заборгованості. Оскільки позичальник був попередньо ознайомлений та погодився із фактом, що користування сумою кредиту після закінчення початкового періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України та має наслідком продовження строку користування кредитом на умовах п.п. 3.7, 3.8 договору – тобто з нарахуванням базової процентної ставки, розрахунок заборгованості за 90 днів з 08.03.2022 року по 05.06.2022 року здійснено із застосуванням ставки 2,2 % на добу. Станом на день звернення із позовом розмір заборгованості становить 18 306,25 грн., з яких: 5050,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 13 256,25 грн. – заборгованість по відсотках.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 березня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Кошельок» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за договором кредиту від 06.02.2022 року, в сумі 8307,25 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» судовий збір у розмірі 1101,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Кошельок» – Гурський Г.Ю. подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати в частині відмови та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а також витрати на професійну правничу допомогу надані в суді першої інстанції в розмірі 10000,00 грн та в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000,00 грн. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що у пункті 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду. (п.3.7 договору). З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним. (п.3.8. договору). Таким чином, сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 120 днів з моменту укладення договору (30 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 08.03.2022 року до 05.06.2022 року є погодженим сторонами договору. Вказує, що до спливу лояльного періоду у 30 днів відповідач не виконав свій обов`язок за договором та не повернув кредит, отже, відповідач продовжив користуватися кредитом після закінчення лояльного періоду, що за договором є відкладальною обставиною , внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 120 днів з моменту укладення договору до 05.06.2022 року. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. договору, є законним. При цьому акцентує, що позичальник, який не повернув кредит до спливу лояльного періоду, ніяким чином не порушив договір (а відтак не йдеться про відповідальність), відповідач продовжив користуватися кредитом, але на інших умовах і саме про це домовились сторони договору. Відповідна умова договору, зазначена в пункті 3.6 цього правочину і названа його сторонами "відкладальною", незалежно від такої назви, є на час вирішення спору обов`язковою для сторін і правомірною в розумінні статті 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку. Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального і порушив норми процесуального права та безпідставно дійшов висновку про сплив строку кредитування після закінчення лояльного періоду. Вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу в сумі 10 000 грн були доведені, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим, а також позивачем дотримані критерії розумності їх вартості.

Рішення суду першої інстанції оскаржується частині відмови у стягненні всієї суми заборгованості за відсотками, тому в іншій частині судом апеляційної інстанції на законність та обґрунтованість не перевіряється.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Встановлено, що 06 лютого 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у позиву №2197008473-607293, відповідно до умов якого, товариство надає позичальнику кредит на наступних умовах: сума кредиту 5050,00 грн, дисконтна ставка, що становить 2,15 % на добу за початковий строк кредитування (лояльний період), визначений п.3.6, п. 3.7 договору; базова ставка – 2,2 % на добу за продовжений строк користування кредитом, визначений п.3.5, п.3.6, п.3.7, п.3.8 договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, кредит надається строком на 30 днів – лояльний період.

Відповідно до п. 3.6. договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом на наступних умова: зобов`язання щодо повернення основної суми переноситься на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду.

Договір про надання коштів у позику №2197008473-607293 підписаний ОСОБА_1 електронним підписами одноразовими ідентифікаторами: 1797 – 06.02.2022 року.

Згідно із довідкою АТ «Таскомбанк», 06.02.2022 було здійснено переказ коштів в сумі 5 050,00 грн. за реквізитами картки – НОМЕР_1 , що підтверджується також і повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» про проведення успішного зарахування коштів по рахунку НОМЕР_2 .

Відповідно до розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «Кошельок» за період з 06.02.2022 по 05.06.2022 заборгованість за договором становить 18306,25 грн, з яких: 5050,00 грн – заборгованість за кредитом; 13256,25 грн – заборгованість за відсотками..

Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.

Отже, відповідач уклав договір про надання коштів у позику та підписав його у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір вважається такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих у кредит коштів.

Щодо посилання представника ТОВ «Кошельок» – Гурського Г.Ю. в апеляційній скарзі, що строк дії договору 120 днів, тому відсотки Товариством нараховувалися в межах строку дії договору, то такі посилання є обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.1 договору, кредит надається строком на 30 днів – лояльний період.

Відповідно до п. 3.6. договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом на наступних умова: зобов`язання щодо повернення основної суми переноситься на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що протягом лояльного періоду ОСОБА_1 не здійснено оплату всіх нарахованих відсотків, що свідчить про продовження останнім користування кредитом та як наслідок, після закінчення лояльного періоду, що згідно договору є відкладальною обставиною, строк користування кредитом продовжився не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду, тобто до 05.06.2022 року.

Таким чином, сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 120 днів з моменту укладення договору (30 днів лояльного періоду + 90 днів пролонгації), по закінченню якого, у відповідача виник обов`язок повернути суму кредиту та нараховані відсотки за користування кредитом.

Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення лояльного періоду.

Тобто строк кредитування з 08.03.2022 року до 05.06.2022 року є погодженим сторонами договору.

Згідно розрахунку заборгованості, відсотки за користування кредитом нараховувалися Товариством з 06.02.2022 по 05.06.2022 в межах строку дії договору №2197008473-607293, який визначений до 120 днів.

Відтак, заборгованість за відсотками, згідно договору про надання коштів у позику №2197008473-607293 становить 13256,25 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за договором про надання коштів у позику №2197008473-607293 від 06.02.2022 в розмірі 8307,25 грн підлягає зміні із збільшенням суми стягнутої заборгованості із 8307,25 грн до 18306,25 грн, з яких: 5050,00 грн – заборгованість за сумою кредиту та 13256,25 грн – заборгованість за відсотками.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлює, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано: договір про надання правової допомоги від 12.02.2025 року, додаток до договору з наведенням відомостей про види послуг, їх тривалість, вартісне значення: оформлення документів – 1000,00 грн, збір та аналіз доказів – 2000,00 грн, складення позовної заяви - 4000,00 грн., формування додатків – 2000,00 грн, відправка позову – 1000,00 грн.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що позовна заява надійшла до суду через систему «Електронний суд», а тому додані до позовної заяви копії письмових та електронних доказів належним чином не засвідчувалися.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції представник ТОВ «Кошельок» - Гурський Г.Ю. надав договір про надання правової допомоги від 12.02.2025 року, додаток до договору з наведенням відомостей про види послуг, їх тривалість, вартісне значення: відправка апеляційної скарги 1 год -2000,00 грн, витрачено 2 год. – 4000,00 грн.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанціях, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 137 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Оформлення документів щодо надання правничої допомоги (додаток до договору), збір та аналіз доказів, формування правової позиції, формування додатків до позовної заяви, відправка позову стороні в цілому є складниками такої послуги як підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості, а тому вони не можуть мати окремий вартісний показник.

Крім того, формування адвокатського досьє не є послугою, наданою позивачу в розумінні ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Оцінивши надані позивачем докази на підтвердження розміру понесених ним судових витрат в суді першої та апеляційної інстанціях, ураховуючи складність справи, ціну позову, обсяг виконаної адвокатом роботи в контексті критерію реальності адвокатських витрат, керуючись принципами справедливості та верховенства права, колегія суддів вважає за можливе частково задовольнити заявлений розмір витрат та стягнути із відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції в розмірі 3000,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000,00 грн.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі №205/5969/15-ц.

Згідно статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позов ТОВ «Кошельок» задоволено повністю, відтак із ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422,40 грн за звернення до суду із позовом та 3633,60 грн за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» – Гурського Германа Юрійовича задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 березня 2026 року змінити, збільшивши розмір стягнутої заборгованості із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» за договором про надання коштів у позику №2197008473-607293 від 06.02.2022 із 8307,25 грн до 18306,25 грн, з яких: 5050,00 грн – заборгованість за сумою кредиту та 13256,25 грн – заборгованість за відсотками.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 березня 2026 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судових витрат змінити, збільшивши розмір стягнутого судового збору з 1101,00 грн до 2422,40 грн та збільшити розмір стягнутих витрат на правничу допомогу надану в суді першої інстанції з 2000,00 грн до 3000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» 3633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.М. Павицька

Судді О.О. Бондар

В.А. Панкеєва