Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №308/8362/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 308/8362/25

Провадження № 2/761/3303/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Філіпової Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У червні 2025р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом (а.с. 1-8) до відповідача Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просив суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача 2000000,00 грн. - відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2021р. по справі № 260/992/21, було визнано протиправним звільнення позивача з військової служби, скасовано відповідний наказ та поновлено його на роботі на посаді начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_1 Управління внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Однак на момент ухвалення вищезазначеного рішення суду, позивач вже перебував на державній службі, на посаді заступника начальника з організаційних питань Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, куди він був призначений 04 серпня 2021р., за результатами успішно пройденого конкурсу.

Однак, не дивлячись на відсутність волевиявлення позивача та відсутності відповідного виконавчого листа, відповідачем 08 листопада 2021р. було видано наказ № 1141-ОС про поновлення позивача на військовій службі.

10 листопада 2021р. позивачем було отримано лист відповідача за №121-33499/0/6-21, яким позивачу було запропоновано прибути до НОМЕР_1 прикордонного загону для продовження військової служби.

17 листопада 2021р. позивач повідомив відповідача про відсутність його волевиявлення на поновлення на військовій службі; наявність об`єктивного конфлікту інтересів, оскільки позивач вже перебував на публічній державній службі; неможливість одночасного перебування на двох посадах.

24 листопада 2021р. відповідач листом № 143/Р-15694-9051 відмовив позивачу, посилаючись на негайне виконання судового рішення.

У відповіді на адвокатський запит від 13 грудня 2021р. відповідач продовжив ігнорувати аргументи позивача, натомість повторно надіслав позивачу вимогу негайно прибути до місця проходження військової служби, а також надіслав лист до нового роботодавця позивача - Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, повідомивши про поновлення позивача на військовій службі, при цьому відповідачем, як вважає позивач було направлено безпідставно до Територіального управління ДБР у м. Мелітополі завідомо неправдиве повідомлення про нібито вчинення позивачем злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України.

14 квітня 2022р. Восьмий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог. Однак 09 листопада 2022р. Касаційний адміністративний суд скасував рішення апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, яким звільнення позивача зі служби було визнано незаконним. У період з 19 квітня 2022р. позивач добровільно мобілізувався до Служби безпеки України, де проходить військову службу до теперішнього часу.

01 травня 2023р. відповідачем було надіслано до Служби безпеки України лист з вимогою прибуття позивача до військової частини ДПСУ, при цьому відповідачем було проігноровано об`єктивні обставини, відсутність волевиявлення позивача та факт чинної військової служби позивача в Службі безпеки України.

Так, позивач вважає, що в період часу з 2021 по 2023рр. відповідач системно продовжує вчиняти протиправні дії, здійснювати на позивача адміністративний і моральний тиск, поширювати відносно позивача недостовірну інформацію, створювати перешкоди у проходженні публічної служби та військової служби в Службі безпеки України, чим завдає позивачу моральну шкоду, яку він оцінює в 2000000,0 грн.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх порушених прав.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 червня 2025р. матеріали цивільної справи направлені за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2025р. визначено головуючого суддю Волошина В.О.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2025р. відкрито провадження по справі, за правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.

12 серпня 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 95-104), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що доводи позивача є надуманими, не наведено фактів перенесених страждань чи приниження, спричинених діями відповідача, що мало б наслідком заподіяння моральної шкоди, не наведено причинного зв`язку між діями суб`єкта владних повноважень і заподіяною, на думку позивача, шкодою та не зазначено у чому саме полягає моральна шкода, яку позивач зазнав, як і не обґрунтовано її матеріальний вираз.

Крім того, сторона відповідача зазначала, що під час розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 . Закарпатським окружним адміністративним судом по справі № 260/992/21, позивачу було відомо, що він успішно пройшов конкурс на державну службу та призначений на посаду, однак про дану обставину адміністративний суд першої інстанції він не повідомив та від позовної вимоги про поновлення на військовій службі не відмовився. Тобто, не змінив предмет або підстави позову, не зменшив розмір позовних вимог, шляхом подання письмової заяви ні до закінчення підготовчого засідання, ні до ухвалення адміністративним судом рішення 20 жовтня 2021р. При цьому сторона відповідача звертала увагу суду, що Закарпатським окружним адміністративним судом при ухваленні рішення суду про поновлення позивача на військовій службі, було допущено негайне виконання рішення суду про поновлення позивача на військовій службі. Також сторона відповідача зазначила, що звернення відповідача до Територіального управління ДБР у м. Мелітополі, є правом сторони відповідача, на подання повідомлення щодо можливого вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України.

Також у відзиві на позов, сторона позивача клопотала, в порядку ст. 267 ЦК України, про пропуск стороною позивача строків позовної давності без поважних причин.

14 серпня 2025р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 111-121), в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, зазначивши, що доводи та аргументи наведені відповідачем у відзиві на позов є безпідставними та необґрунтованими. Так, поданий позивачем до суду позов стосується окремого та самостійного факту завдання позивачу моральної шкоди, який виник внаслідок тривалого психологічного тиску, протиправних адміністративних дій та зловживання владними повноваженнями, з боку посадових осіб відповідача після звільнення позивача, і до моменту подання цього позову до суду. Крім того, позивач наголошував, що відповідачем не враховано стала практика Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, що втручання органів влади у приватне та професійне життя особи, особливо коли воно є непропорційним або не має законної підстави, розглядається як порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема: справa «Olujic v. Croatia» (2009) - Європейський суд визнав, що публічні дії та офіційний тиск з боку державних органів, які впливають на професійну репутацію особи та її можливість здійснювати професійну діяльність, становлять втручання у приватне життя, що потребує суворої правової оцінки; справa «Kudeshkina v. Russia» (2009) - суд визнав порушення ст. 8 Конвенції у випадку тиску на державного службовця з метою вплинути на його поведінку, що призвело до порушення його честі, гідності та професійної репутації; справa «Stoll v. Switzerland» (2007) - суд підкреслив, що будь-яке втручання держави має бути пропорційним та переслідувати легітимну мету, інакше воно кваліфікується як зловживання владою; постанови Верховного суду від 03 квітня 2019р. у справі № 569/7860/16-ц; від 20 травня 2021р. у справі № 640/3456/19.

Також, сторона позивача зазначила, що заява сторони відповідача, в порядку ст. 267 ЦК України, є безпідставна, оскільки позивачем не пропущені строки звернення до суду з вказаним позовом.

20 серпня 2025р. на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с. 124-128), в яких відповідач проти позову заперечив, за змістом зазначена процесуальна заява по суті, є аналогічна відзиву на позов.

20 серпня 2025р. на адресу суд надійшли додаткові пояснення позивача (а.с. 134-137).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, відповіді на відзив, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила, з підстав, наведених у відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив, просила суд відмовити в задоволені позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, наказом голови Державної прикордонної служби України № 202-ос від 11 березня 2021р. позивача було звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості їх використання на службі на підставі пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021р. по справі № 260/992/21, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено. Було визнано протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не призначення ОСОБА_1 на рівну посаду та звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» в запас, визнано протиправним та скасовано наказ ІНФОРМАЦІЯ_4 № 202-ОС від 11 березня 2021р., в частині розірвання контракту та звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас, визнано протиправним та скасовано наказ Голови Державної прикордонної служби України № 208-ОС від 12 березня 2021р., в частині виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 , поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_1 Управління внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з 11 травня 2021р.; стягнуто на користь ОСОБА_1 із Адміністрації Державної прикордонної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 травня 2021р. по 21 жовтня 2021р. у розмірі 91330,40 грн., допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_5 та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_2 », та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 17939,97 грн.

08 листопада 2021р. наказом Голови Державної прикордонної служби України за № 1141-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 було поновлено на військовій службі.

10 листопада 2021р. позивач отримав лист відповідача за № 121-33499/0/6-21, яким відповідач повідомив про поновлення позивача на військовій службі, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021р. по справі № 260/992/21 та запропонував позивачу прибути до НОМЕР_1 прикордонного загону для продовження військової служби.

17 листопада 2021р. позивач письмово повідомив відповідача про відсутність його волевиявлення на поновлення на військовій службі; наявність об`єктивного конфлікту інтересів, враховуючи те, що 04 серпня 2021р. позивач успішно пройшов конкурс на державну службу та був призначений на посаду заступника начальника з організаційних питань Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства.

24 листопада 2021р. відповідач листом за № 143/Р-15694-9051 повідомив позивачу, про відсутність правових підстав для не виконання відповідачем рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021р. по справі № 260/992/21, яким було допущено негайне виконання рішення цього суду в частині поновлення позивача на військовій службі, та відповідач звернувся до Територіального управління ДБР у м. Мелітополі, з повідомленням, щодо можливого вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022р. рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021р. по справі № 260/992/21 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022р. постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022р. - скасовано, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021р. залишено в силі.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача наголошувала, що внаслідок, протиправних дій відповідача, які здійснював останній, після ухвалення Закарпатським окружним адміністративним судом, рішення від 20 жовтня 2021р. по справі № 260/992/21, та які полягали у психологічному тиску на позивача, поновлення позивача на військовій службі, без його волевиявлення, без виконавчого листа та з повним ігноруванням вимог законодавства, спричинили позивачу моральну шкоду, яку він оцінив в 2000000,0 грн.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги сторона позивача посилалася на спричинення моральної шкоди, яка виявилась у порушенні права сторони позивача, зі сторони відповідача, щодо вибору подальшої роботи та здійснення психологічного та адміністративного тиску, що надає право на захист, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Так, Верховний Суд, у постановах від 15 грудня 2020р. по справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові, внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (див. постанову Верховного Суду від 03 серпня 2020р. по справі № 817/48/18).

За змістом ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 1167 ЦК України передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 3, 5 Постанови за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правої відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу, на підтвердження протиправності дій відповідача, причинно - наслідкового зв`язку між протиправними діями та наслідками.

При цьому судом враховано, що відповідно до положень ст. ст. 129, 129-1 Конституції України, до основних засад судочинства належить: забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов`язковість судового рішення. Крім того, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Так, п. 2), 3) ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (ч. 2 ст. 372 КАС України).

Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду належні і допустимі докази, в обґрунтування того, що відповідач діяв протиправно, видавши 08 листопада 2021р. наказ за № 1141-ОС «Про особовий склад», яким позивача було поновлено на військовій службі, враховуючи те, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021р. по справі № 260/992/21, було допущено негайне виконання рішення суду, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_1 Управління внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_2 », та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 17939,97 грн.

Таким чином, суд вважає, що доводи сторони позивача, про незаконність дій відповідача, щодо видачі наказу № 1141-ОС від 08 листопада 2021р., а також те, що відповідач, не мав право на апеляційне оскарження рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021р. по справі № 260/992/21, не заслуговують на увагу.

Не погоджується, суд і з твердженнями сторони позивача, що відповідачем здійснювався на позивача психологічний тиск, коли в досудовому порядку відповідач, як роботодавець, повідомляв Службу безпеки України та Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, про поновлення позивача на попередньому місці роботи, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021р. по справі № 260/992/21. При цьому, в судовому засіданні позивач визнав той факт, що ним не змінювався предмет позову, під час розгляду Закарпатським окружним адміністративним судом його позову.

У постанові від 10 квітня 2019р. по справі № 464/3789/17 Верховним Судом зазначено, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено наявність моральної шкоди завданої відповідачем та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Таким чином, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову. Посилання сторони позивача, у відповіді на відзив, на правові позиції Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, у вищенаведених рішенням, судом не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони не є релевантними, враховуючи спірні правовідносини.

У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018р. у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зробила висновок про те, що «виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням, в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону».

Аналогічні висновки Великою Палатою Верховного Суду були наведені в постанові від 29 червня 2021р. у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) вказано, що «суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. […] позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин».

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволені позову по суті заявлених позовних вимог, заява сторони відповідача, в порядку ст. 267 ЦК України, не підлягає до задоволення.

Так, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 110, 141, 142, 206, 258, 259, 263-266, 268, 354, 355 ЦПК України; ст. 56 Конституції України; ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. ст. 13, 15, 16, 23, 1167 ЦК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ: 00034039, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26) про стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 08 червня 2026р.

Суддя: