Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №127/10566/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/10566/26

Провадження 2/127/3153/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04 червня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,

адвоката позивачки – Жовмір Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась адвокат Жовмір Дарія Олександрівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.09.2025 між позивачкою та відповідачкою було укладено договір позики, що підтверджується власноручною розпискою відповідачки. Згідно із домовленостями між сторонами, було визначено кінцевий строк повернення коштів – 25.01.2026, а також визначено, що кошти повертаються всією сумою. Сума позики становила 290 500, 00 гривень та здійснювалась у національній валюті. Грошові кошти передавались позичальнику у готівковій формі, особисто, однак станом на 25.01.2026 кошти позивачці повернуті не були. Відповідачка не відповідає на телефонні дзвінки та всіма способами уникає зустрічей, змінюючи місця проживання.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду адвоката позивачки із вимогою про стягнення з відповідачки на користь позивачки заборгованості за договором позики від 25.09.2025 в сумі 290 500, 00 гривень. Також адвокат позивачки просила стягнути з відповідачки на користь позивачки понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 01.04.2026 було забезпечено вищевказаний позов шляхом накладення арешту на рухоме майно та нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 , в межах ціни позову – 290 500, 00 гривень.

Ухвалою суду від 09.04.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою учасникам справи запропоновано надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом; роз`яснено наслідки ненадання заяв по суті справи та доказів у встановлений судом строк без поважних причин; витребувано у позивачки оригінали доказів по справі.

На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України та ухвали суду від 03.04.2026 адвокатом позивачки надано до позову, поданого до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачці за адресою її останнього відомого місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 2102000907280). (а.с. 48зв., 50)

За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення повернулося на адресу відправника із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

З матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення із процесуальними документами та судовими повістками, направлені відповідачці за повідомленою позивачкою адресою місця проживання відповідачки, вказаною останньою у договорі, заборгованість за яким є предметом спору у даній справі, а також останньою відомою адресою її місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулися до суду із відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 60-65, 70-73). Також судом було опубліковано оголошення про розгляд справи на офіційному вебсайті судової влади України. (а.с. 57, 69) Таким чином, суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідачки про розгляд справи.

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідачка була належним чином повідомленою про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 09.04.2026 вважається врученою відповідачці.

У строк, визначений судом ухвалою від 09.04.2026, від відповідачки відзив на позов не надійшов.

19.05.2026 на адресу суду від адвоката позивачки надійшли оригінали витребуваних ухвалою суду від 09.04.2026 доказів.

Будь-які докази по справі чи клопотання, крім поданих адвокатом позивачки разом із позовною заявою та на виконання вимог ухвали суду від 09.04.2026, від учасників справи на адресу суду не надходили.

У судове засідання відповідачка повторно не з`явилась, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України була повідомленою належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомлено. Від відповідачки на адресу суду заяви про відкладення розгляду справи та/або розгляд справи у її відсутність не надходили.

Адвокат позивачки не заперечувала щодо проведення судового засідання у відсутність відповідачки та проведення заочного розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, думку адвоката позивачки та положення ст.ст. 223 і 280 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність відповідачки та провести заочний розгляд справи (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу судового засідання).

Адвокат позивачки позовні вимоги підтримала, аргументуючи мотивами викладеними у позовній заяві, та просила задовольнити їх у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

25.09.2025 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики грошей б/н.

Згідно умов вищевказаного договору відповідачка отримала від позивачки у борг грошові кошти в розмірі 290 500, 00 гривень, які зобов`язався повернути до 25.01.2026.

На підтвердження укладення вищевказаного договору позики та його умов було складено відповідну розписку. (а.с. 9)

Адвокат позивачки стверджує про порушення прав позивачки відповідачкою внаслідок невиконання умов договору позики від 25.09.2025 і неповерненням грошових коштів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви , а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані адвокатом позивача разом із позовом та на виконання вимог судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 09.04.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, заслухавши пояснення адвоката позивачки в засіданні, дослідивши письмові пояснення викладені у позовній заяві та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11.06.2021 у справі № 753/11670/17, від 14.07.2021 у справі № 750/2316/19, від 23.12.2021 у справі № 501/1243/20, від 26.04.2022 у справі № 753/1349/20, від 16.11.2022 у справі № 301/2052/18, від 06.01.2025 у справі № 569/8833/20, від 04.06.2025 у справі № 552/5712/23.

Розписка від 25.09.2025 як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, містить умови отримання відповідачкою у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та твердження про отримання таких коштів на момент написання цієї розписки.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 05.09.2018 у справі № 756/8630/14-ц, від 08.04.2021 у справі № 500/1755/17, від 05.10.2022 у справі № 463/9914/20.

Судом враховано, що сам факт підписання розписки відповідачкою свідчить про укладення сторонами договору позики на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржницею від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів у розмірі 290 500, 00 гривень, враховуючи при цьому відсутність належних та допустимих доказів на спростування цього факту.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 3 та ч. 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

У відповідності до ст. 203 ЦК України, судом встановлено, що зміст договору позики не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідачка на момент укладення договору позики мала необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину на момент його укладення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Воля сторін правочину на момент його укладення полягала в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки за договором, що й було здійснено позивачкою та відповідачкою. Ця воля була взаємною і спрямованою на досягнення певної мети. Правочин вчинено у формі, встановленій законом і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Протилежного матеріали справи не містять.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Суд звертає увагу на те, що правомірність правочину презюмується.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з умов договору позики, відповідачка отримала позику, яку зобов`язалась повернути до 25.01.2026.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивачки, яка міститься в матеріалах справи, свідчить про те, що відповідачкою грошові кошти не повернуто. (а.с. 75)

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 27.03.2024 у справі № 596/1123/19, від 05.06.2024 у справі № 640/15157/16-ц, від 04.06.2025 у справі № 552/5712/23.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідачка могла б викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими вона не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористалась. Відповідачкою не оспорювався факт отримання нею позики, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Отже, судом встановлено, що взяте на себе зобов`язання відповідачка не виконала, грошові кошти, отримані в позику, позивачці не повернула. Доказів протилежного суду відповідачкою не надано.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивачки шляхом стягнення на її користь з відповідачки заборгованості за договором позики від 25.09.2025 в сумі 290 500, 00 гривень.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачкою при зверненні до суду було сплачено судовий збір за подання позову в сумі 2 905, 00 гривень та за подання заяви про забезпечення позову в сумі 665, 60 гривень, що підтверджується квитанціями від 26.03.2026. (а.с. 10)

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 570, 60 гривень.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 26.03.2026 між позивачкою та адвокатом Жовмір Д.О. було укладено угоду про надання правничої допомоги № 26-03/26, на підставі якої видано ордер. (а.с. 3, 10зв.-11)

Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Жовмір Д.О. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 761 від 31.07.2012.

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Як вбачається із умов угоди про надання правничої допомоги № 26-03/26 від 26.03.2026, сторони даного правочину досягли домовленості, що вартість правничих послуг адвоката (гонорар) становить 13 000, 00 гривень (п. 3.1. договору).

Судом прийнято до уваги, що у разі встановлення сторонами договору про надання правової допомоги гонорару у фіксованому розмірі, як у даному випадку, надання детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, не є необхідним, оскільки розмір гонорару, в такому випадку, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.

Крім цього, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

На виконання умов угоди про надання правничої допомоги № 26-03/26 від 26.03.2026 позивачкою було сплачено адвокату Жовмір Д.О. гонорар в сумі 13 000, 00 гривень, що підтверджується квитанцією від 26.03.2026. (а.с. 12)

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Матеріали справи не містять клопотання відповідачки про зменшення витрат позивачки, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Надання адвокатських послуг позивачці підтверджується матеріалами справи. Судом прийнято до уваги, що беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації і захисту прав та інтересів клієнта. Однак суд прийшов до висновку, що зазначена адвокатом позивачки сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000, 00 гривень, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, приймаючи до уваги те, що справа є незначної складності, її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження, а також наступне.

З матеріалів справи вбачається, що адвокатом позивачки, зокрема на участь у судових засіданнях, було витрачено загалом 29 хв. (04.05.2026 з 10 год. 08 хв. до 10 год. 12 хв. – 4 хв.; 04.06.2026 з 09 год. 44 хв. до 10 год. 09 хв. – 25 хв.). При цьому судом враховано, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні.

Оцінка дій адвоката позивачки, як то вбачається з матеріалів справи, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є занадто значними.

Також судом враховано поведінку сторін під час розгляду справи, дії сторін щодо досудового врегулювання спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи; значення справи для сторін; фінансовий стан сторін; те, що сума витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем до відшкодування – 13 000, 00 гривень не перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку.

При цьому суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачкою сумі (13 000, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 7 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на корить позивачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000, 00 гривень. Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачкою.

До ухвалення рішення у справі ні позивачка, ні відповідачка не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 01.04.2026 продовжують діяти, оскільки під час ухвалення рішення підстави для їх скасування, визначені ст. 158 ЦПК України – відсутні.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, ст.ст. 3, 12, 13, 15, 16, 202, 203, 509, 524-526, 530, 533, 547, 549, 551, 553, 554, 610, 611, 612, 614 617, 625-629, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10-13, 43, 44, 76-83, 89, 133, 141, 158, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279-282, 284, 288-289, 354-355 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25.09.2025 в сумі 290 500, 00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3 570, 60 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000, 00 гривень.

Витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000, 00 гривень залишити за ОСОБА_1 .

Заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою суду від 01.04.2026, зберігають свою дію протягом дев`яноста днів з дня набрання законної сили даним судовим рішенням або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду позивачем може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; останнє відоме місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_3 .

Рішення суду складено 08.06.2026.

Суддя