Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №761/38267/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/38267/25

Провадження № 2-о/761/126/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Дибань А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту проживання малолітньої дитини з батьком, самостійного виховання та утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Заявник, в інтересах якого діє адвокат Шевченко І.О., звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження, в якій просить встановити факт проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком, а також факт самостійного виховання та утримання батьком сина без участі матері. Заява вмотивована тим, що з листопада 2019 року батьки дитини проживають окремо, а шлюб між ними розірвано рішенням суду від 08.06.2021 року. За домовленістю сторін, яка згодом була закріплена у нотаріально посвідченому договорі від 21.06.2024 року, дитина проживає з батьком, який самостійно забезпечує її утримання, навчання та розвиток. Мати дитини, ОСОБА_2 , у зв`язку із наявністю хронічного психічного захворювання (Шизофренія параноїдна, безперервний перебіг), що підтверджується довідкою КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія», не має можливості брати повноцінну участь у вихованні сина. Встановлення вказаного факту заявнику необхідно для набуття статусу «батька-одинака», реалізації соціально-побутових прав (самостійного вирішення питань навчання, лікування та виїзду дитини за кордон), а також для отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Заявник у судовому засіданні вимоги заяви підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з наведених в ній підстав.

Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надав висновок про те, що батько забезпечує належні умови для виховання дитини, проте вирішення питання щодо правового статусу батька залишив на розсуд суду, а також просив провести розгляд справи за відсутності свого представника.

Заінтересована особа ОСОБА_2 (мати дитини) в судовому засіданні проти задоволення заяви не заперечувала.

Заслухавши пояснення учасників розгляду справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити повністю з огляду на таке.

Відповідно до ч. 7 ст. 19 та ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік таких фактів визначений у ч. 1 ст. 315 ЦПК України, проте він не є вичерпним.

За змістом ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналіз норм цивільного процесуального та сімейного законодавства вказує на те, що визначальними критеріями для розгляду справи у порядку окремого провадження є: відсутність спору про право; наявність у заявника мети захисту чи реалізації суб`єктивних прав; відсутність чинного позасудового або іншого визначеного законом судового порядку встановлення такого факту/статусу.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч. 4 ст. 157 СК України, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір щодо того, з ким із батьків буде проживати дитина, яка з них матиме право на її утримання, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 червня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено та нотаріально посвідчено Договір про визначення місця проживання дитини, утримання та участь у її вихованні.

Пунктом 1 цього Договору сторони чітко врегулювали, що малолітній ОСОБА_3 проживає разом із батьком за адресою його проживання.

Чинне законодавство України надає такому договору повну юридичну силу. Відтак, правовий статус місця проживання дитини вже є офіційно визначеним та врегульованим у встановленому законом позасудовому порядку самими батьками на паритетних засадах, тому ці питання не потребують дублювання або додаткового «підтвердження» судом у порядку окремого провадження фактів, які вже належним чином зафіксовані чинним правочином.

Заявник обґрунтовує необхідність встановлення цього факту потребою в отриманні відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

З цього приводу суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 569/5738/23 (провадження № 14-124цс23) сформувала чітку правову позицію щодо розмежування юрисдикцій та недопустимості розгляду подібних заяв у порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо встановлення факту самостійного виховання дитини чоловіком пов`язується з виникненням права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, то такий факт є передумовою для реалізації прав у сфері публічно-правових (військово-облікових) відносин.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду: «Справи про встановлення фактів, що мають юридинець значення, розглядаються у порядку цивільного судочинства, якщо вони впливають на цивільні права та обов`язки фізичних осіб. Якщо ж встановлення факту необхідне особі для підтвердження її прав у публічно-правових відносинах (зокрема, відносинах із ТЦК та СП щодо мобілізації), то оцінка наявності чи відсутності такого факту, а також документів, що його підтверджують, належить до виключної компетенції відповідних суб`єктів владних повноважень (комісій при ТЦК та СП) або має оскаржуватися в порядку адміністративного судочинства».

Також Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїх рішеннях послідовно наголошує, що норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначають спеціальний адміністративний порядок надання відстрочки. Оцінку доказам самостійного виховання дитини (у тому числі нотаріальним договорам, актам обстеження умов проживання, медичним документам про стан здоров`я матері) зобов`язана давати профільна Комісія при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (

ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовляє у наданні відстрочки за наявності чинного нотаріального договору та медичних довідок, таке рішення чи бездіяльність органу влади підлягає оскарженню до адміністративного суду, а не виправленню шляхом штучного ініціювання цивільної справи в порядку окремого провадження. Цивільний суд не може перебирати на себе функції органів військового управління.

Посилання заявника на те, що встановлення факту необхідне йому для набуття статусу «батька-одинака» та одноосібного прийняття рішень щодо дитини без згоди матері, також є не обгрунтованими на вимогах закону.

Відповідно до статті 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливають на обсяг їхніх прав і не звільняють від обов`язків щодо дитини.

Згідно з ч.1 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Статус одинокого батька (батька-одинака) чітко визначений законодавством і пов`язується з об`єктивними юридичними фактами: смерть матері, позбавлення її батьківських прав, або якщо запис про матір здійснено за вказівкою батька (ст. 135 СК України).

У цій справі мати дитини жива, батьківських прав не позбавлена і юридично залишається законним представником дитини.

Згідно зі статтями 30, 36, 39 ЦК України, кожна фізична особа має цивільну дієздатність. Наявність хронічного психічного захворювання є підставою для обмеження цивільної дієздатності особи або визнання її недієздатною виключно за рішенням суду в порядку, передбаченому процесуальним законом. До ухвалення такого рішення особа вважається дієздатною.

Наявність у ОСОБА_2 психічного захворювання (шизофренії) та її перебування на лікуванні, безумовно, ускладнює виконання нею батьківських обов`язків. Проте, за змістом Сімейного кодексу України, у випадку неможливості одного з батьків через стан здоров`я повноцінно виховувати дитину, належним та ефективним способом захисту інтересів дитини та врегулювання правового статусу є позбавлення батьківських прав (за наявності вини) або відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав (стаття 170 СК України) в порядку позовного провадження, або визнання особи недієздатною (ст. 39 ЦК України) чи обмежено дієздатною (ст. 36 ЦК України) з встановленням опіки/піклування.

Також суд звертає увагу на підписаний сторонами нотаріальний Договір від 21.06.2024 року, який в п.п. 3, 6 та 7 вже надав ОСОБА_1 право самостійно обирати навчальні та медичні заклади, а також подорожувати з дитиною світом без згоди матері. Відтак, жодні цивільні права заявника наразі не порушені і додаткового судового захисту в порядку окремого провадження не потребують.

Враховуючи, що встановлення вказаних фактів у порядку окремого провадження суперечить процесуальній природі цивільного судочинства, оскільки правовий статус дитини вже врегульований діючим нотаріальним договором, а мета отримання відстрочки від мобілізації лежить у площині публічно-правових відносин та має вирішуватися в адміністративному порядку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, 293-294, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, в задоволенні заяви про встановлення факту проживання малолітньої дитини з батьком, самостійного виховання та утримання дитини.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: