Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №143/362/26 — Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/362/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

08.06.2026 року м. Погребище

Суддя Погребищенського районного суду Вінницької області Сич С.М., розглянувши матеріали, які надійшли від Сектору поліцейської діяльності № 1 ВП № 4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП,-

встановив:

До Погребищенського районного суду Вінницької області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 613669 від 13.03.2026 року та додані матеріали, в яких зазначено, що 13.03.2026 року о 10 год. 05 хв. в м.Погребище по вул.Чернеча ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Jetta, д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортним засобом відповідної категорії, будучи притягнутим до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП 25.09.2025 року.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, за ч.5 ст. 126 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вину в інкримінованому адміністративному правопорушенні не визнав та пояснив, що 13.03.2026 року о 10 год. 05 хв. в м.Погребище по вул.Чернеча він перебував на водійському сидінні транспортного засобу Volkswagen Jetta, д.н.з. НОМЕР_1 , однак керування ним не здійснював. Також зауважив, що відносно нього не виносилася постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за закріплення номерного знака у невстановленому місці та порушення правил користування ременем безпеки, а письмові пояснення, в яких він зазначив, що керував транспортним засобом, він не читав та вони були відібрані у нього поліцейським лише після того, як останній запевнив його в тому, що він не понесе суворого покарання.

Відповідно до положень ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд не може самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином суд перебере на себе функцію обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

З огляду на наведене суддя звертає увагу на гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка за своєю структурою встановлює загальні принципи та постулати щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення.

Вирішуючи питання про розповсюдження гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на розгляд даної справи, суд виходить з прецедентної практики ЄСПЛ, яка зводиться до того, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, однак по суті їй пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Михайлова проти Російської Федерації»).

Наведені обставини свідчать, що адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП, за критерієм суворості потенційного покарання (штраф в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого) може бути віднесено до «кримінального обвинувачення» в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.

Одним із основоположних базисних засад кримінального судочинства є забезпечення доведеності вини особи поза розумним сумнівом на підставі встановлених відповідним державним органом фактичних обставин та наданих ним доказів на їх підтвердження.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було учинене і особа є винною у вчиненні цього правопорушення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим звинуваченням.

Відтак, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Надаючи оцінку достатності доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, суд виходить із наступного.

Відповідно до диспозиції ч. 5 ст. 126 КУпАП підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.

Приписи ч.2 ст.126 КУпАП передбачають відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

За підпунктом «а» п.2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Здійснення особою керування транспортним засобом та підстави зупинки транспортного засобу, як законні передумови для породження у поліцейського права вимагати у водія надати посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, мають бути належним чином задокументовані особою, котра складає протокол про адміністративне правопорушення (див. постанову Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі №686/11314/17).

Із дослідженого в судовому засіданні запису із портативного відеореєстратора поліцейського слідує, що означений вище транспортний засіб перебуває в статичному стані та не рухається, в цей час ОСОБА_1 підіймається із водійського сидіння транспортного засобу. Поліцейський, підійшовши до транспортного засобу, повідомив, що підставою для зупинки транспортного засобу є закріплення номерного знака у невстановленому місці, а також зауважив, що водій не пристебнутий ременем безпеки.

Відповідальність за керування транспортного засобу з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, передбачена ч.1 ст.121-3 КУпАП.

Відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки урегульовано ч.5 ст.121 КУпАП.

Проте, у матеріалах справи відсутні докази як керування ОСОБА_1 транспортним засобом, так і винесення поліцейським постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП та/або ч.5 ст.121 КУпАП.

Щодо наданих ОСОБА_1 письмових пояснень від 13.03.2026 року, в яких він вказав, що здійснював керування транспортним засобом, то суд відзначає, що як вбачається із запису із портативного відеореєстратора поліцейського Очеретяної О., яка складала протокол, перед відібранням пояснень ОСОБА_1 упродовж тривалого часу спілкувався із іншим поліцейським, який не складав протокол, та в подальшому оформив згадані письмові пояснення. Про цьому відібрання пояснень у ОСОБА_1 одним поліцейським здійснювалося одночасно зі складанням відносно нього протоколу за ч.5 ст.126 КУпАП іншим поліцейським, текст якого (протоколу) було роздруковано до закінчення процедури відібрання пояснення.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП).

Наведене свідчить про те, що поліцейська Очеретяна О. розпочала складати та роздрукувала протокол за ч.5 ст.126 КУпАП до закінчення відібрання у ОСОБА_1 письмових пояснень іншим поліцейським, що вочевидь не узгоджується із вимогами ст.252 КУпАП щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідженні всіх обставин справи.

З метою встановлення обставин, пов`язаних із оформленням адміністративного матеріалу, в судове засідання викликалася поліцейська Очеретяна О., яка складала протокол, однак остання в судове засідання не з`явилася, пославшись в поданій нею до суду заяві від 08.06.2026 року на службову зайнятість.

Окрім того, як виснувано у п.32 постанови Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17 сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Тобто усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна норма міститься і в ст. 62 Конституції України.

Рішенням Конституційного суду України від 20.10.2011 № 12-рп/2011 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, яке є обов`язковим до виконання на території України, встановлено, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.

З огляду на викладене особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б у сукупності та взаємозв`язку поза розумним сумнівом доводили факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Ураховуючи викладене, суддя не вбачає підстав для визнання винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому адміністративному правопорушенні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема за відсутності складу адміністративного правопорушення.

Ураховуючи, що в судовому засіданні не доведена вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП, суддя вважає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно останнього підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. ст. 247, 266, 276, 278, 284 КУпАП, суд, -

постановив:

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, за відсутності складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з часу її винесення.

Суддя