Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №509/2780/26 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2780/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року с-ще. Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Спічака Вадима Олексійовича,

за участю: секретаря судового засідання Лисенко Ольги Дмитрівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-

?ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

До Овідіопольського районного суду Одеської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому позивач просить вжити заходи щодо зупинення на час судового розгляду позовної заяви дії Постанови № R473927 від 13.04.2026р. по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адміністративне провадження у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за фактом порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчинені в особливий період припинити; Повернути ОСОБА_1 штраф у розмірі 8500 гривень, стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_3 ЄДРПОУ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 судовий збір у розмірі 665(шістсот шістдесят п`ять) 60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

Представник ОСОБА_1 – Дубіна О.П. позов обґрунтовує тим, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 № R473927, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 ст. 210-1 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000(сімнадцять тисяч) грн., оскільки за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що « ОСОБА_3 , не прибув(ла) за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст.22 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”), чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Представник позивача зазначає, що вважає, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1КУпАП є незаконною, оскільки в порушення вимог ст. 283 КУпАП постанова не містить взагалі конкретний опис обставин, встановлених під час розгляду справи, що стосується обов`язкову вимогу зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення, то нормативні акти наведені у Постанові суперечать фактичним обставинам, так: ОСОБА_1 ставиться в провину порушення ст. 22 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, яка містить 6 частин, кожна з яких має підпункти; У Постанові від 13.04.2026р. Зазначено, що ОСОБА_1 не прибув(ла) за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці, проте у Постанові не зазначено дату повістки, як і не зазначено дату, час і до якого саме ТЦК та СП необхідно було прибути ОСОБА_1 . У Постанові від 13.04.2026р. відсутні дані про те, у який саме спосіб повістка адресована ОСОБА_1 , адресу позивача не приходило впродовж 2025-2026р. ніяких повісток від ІНФОРМАЦІЯ_5 так і інших ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому представник позивача зазначає, що у березні 2026р. в телефоні позивача у мобільному застосунку “Резерв+” з`явилось повідомлення, що ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулось до Національної поліції України з приводу доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_3 для складення адміністративного протоколу за не прибуття за повісткою до ТЦК та СП. Позивач офіційно працевлаштований на ПП “Юніон трейд плюс”, яке є стратегічно важливим для економіки України підприємством та має право на бронювання працівників під час мобілізації, на посаді комплектувальника товарів, що підтверджується Наказом № 163 від 08.04.2026р. Після чого, Позивач через мобільний застосунок “Резерв+” звернувся до ТЦК та СП з заявою про розгляд справи, сподіваючись, що під час розгляду справи буде з`ясовано, що на його адресу ніяких повісток не надходило та з підставами для бронювання, він оформить відповідні документи для відсрочки від мобілізації. Проте отримав через застосунок “Резерв+” повідомлення про штраф у розмірі 17 000грн. Та ще повідомлення про те що він не пройшов(відмовився від проходження) ВЛК. Після чого, Позивач сплатив штраф у розмірі 8500грн., зо підтверджується банківською квитанцією від 16.04.2026р. Після сплати штрафу у Позивача в мобільному застосунку Резерв+ знову з`явилось повідомлення, що ТЦК та СП звернулось до органів Національної поліції з приводу доставлення Позивача до ТЦК та СП для складення адміністративного протоколу за не проходження ВЛК. Отримавши зазначене повідомлення, Позивач вдруге звернувся до ТЦК та СП через мобільний застосунок “Резерв+” із відповідною заявою про розгляд справи. Після чого, у мобільному застосунку “Резерв +” Позивача з`явилось вже третє повідомлення, що ТЦК та СП звернулось до органів Національної поліції з приводу доставлення Позивача до ТЦК та СП для складення адміністративного протоколу за неявку за повісткою, хоча Позивач вчасно оновив данні із зазначенням дати - 04.08.2025р. через мобільний застосунок “Резерв +”, що підтверджується військово обліковим документом.

На підставі викладеного, позивач вказує, що не погоджується із зазначеною Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 бо вважає себе невинним, постанову № R473927 від 13.04.2026р. необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню в зв`язку з неповними з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 квітня 2026 року відкрито провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 , розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями, передбаченими ст. 286 КАС України.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, представником позивача було подано до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та задоволення позовних вимог.

Відповідач повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився. Про розгляд справи повідомлявся належним чином. Заяв, клопотань про відкладення розгляду справи від останнього не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що Постановою № R473927 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, складеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 ст. 210-1 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн.

У постанові зазначено, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст.22 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до військово-облікового документу, сформованого 19.04.2026, 09:36 у мобільному застосунку Резерв+ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовозобов`язаним, номер в реєстрі Оберіг 290920210640057800048, ВОС 999097 Потребує проходження базової загальновійськової підготовки, солдат резерву, не прибув за повісткою до ТЦК та СП.

Судом також встановлено, що, не зважаючи на аргументи позивача, наведені у позовній заяві, у прохальній частині позовної заяві відсутня позовна вимога про скасування постанови № R473927 про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом положень ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 7 КУпАП встановлено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно з частиною першою статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.210-1 КУпАП України встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Вказана норма є бланкетною, серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов`язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким становлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За текстом оскаржуваної постанови, за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист”, чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, та вчинив правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП в період дії особливого періоду.

Разом з тим, будь-яких відомостей з посиланням на номер та дату повістки щодо того, у який день та час, конкретно, позивач був зобов`язаний прибути по повістці для проходження ВЛК , і якими доказами підтверджується обізнаність позивача з`явитися у зазначений час для проходження ВЛК, оскаржувана постанова не містить.

Вказані відомості також відсутні в інших матеріалах адміністративної справи.

Відповідно до ч.1 ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, які пом`якшують чи обтяжують відповідальність.

У свою чергу, згідно із ч.2 ст.283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 року у справі № 513/899/16-а.

Формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу його вчинення, мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів мають вказуватись у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи. При цьому, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актів, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.

Крім того, диспозиція ч.3 ст.210-1 КУпАП є бланкетною, а тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов`язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи.

Сутність пред`явленого обвинувачення повинна відповідати диспозиції статті закону, яким встановлено відповідальність за вчинення правопорушення.

Суд зазначає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності.

Склад адміністративного правопорушенняце сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак, що визначають діяння (дію чи бездіяльність) як адміністративне правопорушення (проступок). Елементами складу адміністративного правопорушення є: об`єкт, об`єктивна сторона; суб`єктивна сторона; суб`єкт.

Зокрема, об`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону правопорушення. Це такі ознаки як саме протиправне діяння - дія чи бездіяльність, шкідливі наслідки діяння, причинний зв`язок між протиправним діянням та шкідливими наслідками, що наступили; час, місце, умови, способи та засоби вчинення правопорушення. Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони є протиправне діяння.

Згідно з вимогами пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», встановлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не звернувся самостійно до ТЦК та СП або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані , крім іншого, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно 4 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Також, відповідно до п.п.3.1 3.2 глави 3 розділу 2 «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністерства оборони України МОУ № 402 від 14.08.2008 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП, та повторний медичний огляд військовозобов`язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.

Отже, суд вважає, що для проходження військовозобов`язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби законодавством передбачено прийняття відповідного рішення військово-лікарською комісією чи відповідним районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, або керівником ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП.

Відповідно до п.12 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право: видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, для вирішення питання правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до статті 210 КУпАП встановленню підлягають наступні обставини: чи вчинені особою відповідні дії (бездіяльність), що становлять об`єктивну сторону вказаного правопорушення та стали підставою для прийняття рішення про притягнення до адміністративної відповідальності.

З огляду на зазначене вище, при винесені оскаржуваної постанови не з`ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема в матеріалах справи відсутні, а представником відповідача не надано суду рішення військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, або керівника ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП, тобто наказ або розпорядження керівника про проведення медичного огляду позивача.

Висновок органу чи посадової особи, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, про винність особи у вчиненні такого правопорушення, повинен бути винесеним на підставі передбачених ст.251 КУпАП доказів.

Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

На підставі з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме відповідач зобов`язаний довести правомірність складання ним постанови, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення позивачем вимог Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за що передбачена відповідальність КУпАП.

Натомість відповідачем не доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП. Відповідач в особі представника не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення посадова особа дотрималася вимог 280 КУпАП орган та при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача врахувала вимоги щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи.

Натомість, суд зауважує, що у прохальній частині позовної заяві відсутня позовна вимога про скасування постанови № R473927 про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 п. 1 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ч. 3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи, що суд при розгляді справи може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, проте позивачем не було обрано самостійно ефективний спосіб захисту його права, суд вважає необхідним з власної ініціативи вийти за межі позовних вимог та скасувати постанову № R473927 про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення, та провадження у справі про адміністративне правопорушення за фактом вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП закрити через відсутність складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення, а також закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Враховуючи встановлені при розгляді справи обставини, суд приходить до висновку про те, що при притягненні позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані вимоги Конституції України та КУпАП та не встановлено наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, у зв`язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Разом з тим, вирішуючи питання про можливість задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 8500,00 грн. сплаченого штрафу, перерахованого до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку суд визнає протиправною та скасовує, суд вважає необхідним зазначити, що вказана позовна вимога розгляду в порядку адміністративного судочинства не підлягає, і може бути заявлена позивачем в порядку цивільного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 зроблено висновок, що сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави (п. 39).

У п. 53 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі ст. 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави.

Також Верховного Суду України в постановах від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15 зазначив, що у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Тобто набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин(частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.

За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (частина друга статті 45 БК України у редакції, чинній на час звернення до суду).

Аналізуючи викладені обставини, суд вважає, що після скасування судом постанови щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення останній згідно зі статтею 1212 ЦК України, має право на звернення до суду з позовом про стягнення суми перерахованих коштів до Державного бюджету України, як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

У зв`язку з цим, провадження у цій частині позовних вимог підлягає закриттю відповідно до положень п.1 ч.1 ст.238 КАС України, і суд роз`яснює позивачу його право на звернення до суду з позовом про стягнення суми перерахованих коштів до Державного бюджету України, як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішення питання про судові витрати

Так, відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За текстом пункту 1 частини першої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з вимогами ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.01.2025 року по справі №240/32993/23.

Таким чином, враховуючи що стороною позивача під час звернення до суду із позовом сплачено судовий збір у розмірі 605,60 грн, а також понесено витрати на допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату судового збору, договором про надання правової-допомоги та актом виконаних робіт, втім позовні вимоги задоволено частково, що є підставою для покладання правових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд вважає, що наявні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі: 302,80 грн зі сплати судового збору.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд вважає необхідним зазначити наступне:

Як було встановлено судом, представником позивача не було обрано правильний спосіб захисту прав позивача, не було зазначено у прохальній частині постанови основну вимогу про скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, і суд з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів ОСОБА_1 був вимушений вийти за межі позовних вимог. Крім того, представником позивача була заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача 8500 гривень в порядку 1212 ЦК України, яка в порядку адміністративного судочинства не підлягає розгляду, і має розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Також суд зауважує, що у тексті позовної заяви міститься суттєва кількість описок, орфографічних та стилістичних помилок, зокрема, замість прізвища, ім`я та по-батькові позивача його представник вказував у тексті позовної заяви « ОСОБА_3 », позовна заява не містила повного та належного правового аргументування, яке мало б бути застосовано у даних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також те, що зазначена справа є нескладною, участі у судовому засіданні представник позивача не приймав, суд вважає необхідним зменшити заявлену до стягнення суму витрат позивача на професійну правничу допомогу до 1000 гривень.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 48, 77, 243, 246, 250, 255, 286, 292 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,- задовольнити частково.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № R473927 від 13.04.2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення за фактом вчинення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП закрити через відсутність складу адміністративного правопорушення.

В частині вимог про повернення ОСОБА_1 штрафу у розмірі 8500 гривень, провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 302 гривень 80 копійок та витрати на правову допомогу адвоката Дубіни О.А. у розмірі 1000 гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 08 червня 2026 року

Суддя Спічак В.О.