Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №486/1395/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа №486/1395/25

Провадження №2-о/521/47/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Тополевої Ю.В.,

за участю секретаря Онуфрієнко К.О.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи: Південноукраїнська міська територіальна громада в особі Південноукраїнської міської ради Миколаївської області про встановлення факту, що має юридичне значення, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження, в якій просив встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім?єю не менше п`яти років до дня смерті останнього.

Заява обґрунтована наступними обставинами. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживав однією сім?єю зі своїми бабою та дідом – ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 померла баба заявника, а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід заявника – ОСОБА_2 . Заявник зазначає, що після смерті баби він продовжував проживати однією родиною з ОСОБА_2 , як онук із дідом, постійно опікувався дідом та здійснював догляд за ним, в чому йому інколи допомагала матір – ОСОБА_4 , яка є дочкою ОСОБА_2 . Інших членів сім`ї у ОСОБА_2 не було. Після смерті ОСОБА_2 залишилась спадщина, яка складається із квартири АДРЕСА_1 . Для оформлення спадкових прав заявник звернувся до нотаріуса, однак нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, яка обґрунтована тим, що заявник не звертався з заявою про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, та проживав окремо від спадкодавця.

Заявник та його представник у відкритому судовому засіданні заяву підтримали та просили її задовольнити, обґрунтовуючи свою позицію наданими суду доказами. При цьому представник заявника звернула увагу, що в період спільного проживання заявника з ОСОБА_2 однією сім?єю вони вели спільне господарство, мали спільний побут, та заявник здійснював догляд за ОСОБА_2 , який потребував стороннього догляду в останній час перед смертю, а за оформленням спадкових прав заявник не звертався до нотаріуса, так як проживав із спадкодавцем разом, та фактично прийняв спадщину.

Представник заінтересованої особи у відкритому судовому засіданні зазначила про відсутність доказів, що підтверджують спільне проживання заявника з ОСОБА_2 , що свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .

Суд, вивчивши заяву, заслухавши пояснення заявника, його представника та представника заінтересованої особи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності вважає, що заяву ОСОБА_1 належить задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи наступні фактичні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , про що Южноукраїнським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 200. Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 ( а. с. 20).

Заявник ОСОБА_1 є рідним онуком померлого ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження заявника Серії НОМЕР_2 (а. с. 9), копією свідоцтва про народження матері заявника Серії НОМЕР_3 (а. с. 15) та копією свідоцтва про шлюб матері заявника Серії НОМЕР_4 (а. с. 12).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Із акту про фактичне проживання від 25 червня 2025 року вбачається, що за адресою АДРЕСА_2 також проживав заявник – ОСОБА_1 (а. с. 27).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, яка складається із квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала померлому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20 серпня 1999 року (а. с. 22).

Із матеріалів справи вбачається, що 08 квітня 2025 року заявник ОСОБА_1 звернувся із заявою до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Лобової О.М. про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

08 квітня 2025 року приватним нотаріусом Лобовою О.М. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії із посиланням на те, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про прийняття спадщини після спливу шестимісячного строку після смерті спадкодавця (а. с. 25).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , понад п`ять років до часу смерті останнього, для подальшого отримання права на спадкування як спадкоємець за законом четвертої черги.

За нормою частини першої статті 1258 Цивільного кодексу України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, повинні бути вчиненні протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ст. 1270 Цивільного кодексу України).

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 1296, 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20)).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. А саме, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить - виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Тож справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21).

При розгляді справи суд враховує, що встановлення факту проживання заявника та ОСОБА_2 однією сім`єю не менше п`яти років до дня смерті спадкодавця має юридичне значення, та від його встановлення залежить виникнення спадкових прав у заявника, такий факт не може бути встановлений у позасудовому порядку.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, якщо немає спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19)).

Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц (провадження № 61-872св21), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)).

Оцінюючи доводи заяви ОСОБА_1 та позицію заінтересованої особи, суд дійшов до висновку про те, що у справі немає спору про право, так як посилання заінтересованої особи в окремому провадженні лише на те, що заявник не довів свої вимоги, не є підставою для висновку про наявність спору про право, так як спір про право та недоведеність обставин є різними правовими категоріями в цивільному процесі.

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.

Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

У п. 6 рішення від 3 червня 1999 р. № 5-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Кожна особа має право на проживання в сім`ї. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (ч. ч. 3, 4 ст. 4 СК України).

Відповідно до статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Заявник ОСОБА_1 в обґрунтування заяви зазначає, що із померлим дідом ОСОБА_2 , починаючи з 2019 року спільно проживали за однією адресою, вели спільне господарство, мали спільні витрати, до сімейного бюджету включались та враховувались витрати на придбання продуктів харчування та одягу, спільно харчувались, придбавалось майно для спільного користування. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 брали участь у спільних витратах на утримання житла, надавали один одному взаємну допомогу, у них існував відповідний порядок користування житловим приміщенням.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 показали, що вони проживали по сусідству із ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_2 . За показаннями свідків ОСОБА_1 проживав разом із своїми дідом та бабою більше, ніж п`ять років до смерті ОСОБА_2 , вони разом харчувались, здійснювали разом такі побутові речі, як прання, прибирання. ОСОБА_1 придбавав продукти харчування, медикаменти, здійснював догляд за ОСОБА_2 , який за станом здоров`я його потребував.

Аналогічні свідчення надала також і свідок ОСОБА_4 , яка є спадкоємицею ОСОБА_2 першої черги, та яка пояснила суду про відсутність у неї претензій щодо спадкового майна на користь ОСОБА_1 .

Факт проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_2 однією сім`єю за період понад 5 років за адресою: АДРЕСА_2 підтверджується також актом про фактичне проживання (а. с. 27).

Спільні витрати на утримання помешкання за адресою проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджуються копіями платіжних інструкцій (а. с. 186-205).

Таким чином, доводи ОСОБА_1 щодо проживання із померлим ОСОБА_2 однією сім`єю більш ніж п`ять років до часу відкриття спадщини знайшли своє підтвердження зібраними у справі доказами, підтверджено наявними матеріалами справи, а тому заява є законною та обґрунтованою, що дає підстави для висновку про її задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1258, 1264, 1268, 1270, ст. ст. 293, 315 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи: Південноукраїнська міська територіальна громада в особі Південноукраїнської міської ради Миколаївської області про встановлення факту, що має юридичне значення – задовольнити.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім?єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ю.В. Тополева