Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №947/39553/25 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 947/39553/25

Провадження № 2/505/2119/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року місто Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Дзюбинського А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Антонюк Ю.А.,

розглянувши під час відкритого судового засідання в залі судових засідань в м. Подільськ Подільського міськрайонного суду Одеської області справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі за текстом - ТОВ «ФК «Ейс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 11 086 грн. Просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.

Позов мотивовано тим, що 21.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Макс кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00-9785395 у формі електронного документа. Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у сумі 5 000 грн. Позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на момент подання позову складає 11 086 грн, з яких: 5 500 грн - заборгованість за тілом кредиту та 5 586 грн - заборгованість за несплаченими відсотками. Право вимоги за вказаним договором перейшло до позивача на підставі договорів факторингу № 25112024-МК/Ейс від 25.11.2024, укладеного між первісним кредитором ТОВ «Макс кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс».

Позиція відповідача

Відповідачем заяви по суті справи до суду не подано.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 09.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін. Визначено порядок подання до суду сторонами документів по суті справи.

У визначену дату та час судового засідання сторони у справі до суду не з`явилися, про дату та час судового засідання були належним чином повідомлені. Відповідно до змісту позовної заяви та заяви представника позивача, позивач просив провести судове засідання за відсутності сторін.

Представник позивача у позовній заяві просив розгляд справи здійснювати за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, процесуальні дії не вчинялись.

Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

При цьому, суд бере до уваги позицію Верховного Суду, сформульовану у постанові КЦС ВС від 24.10.2024 по справі № 752/8103/13-ц (провадження № 61-6892св23) згідно якої, якщо сторони, представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин суд вважає за можливе справу розглядати по суті за відсутності сторін, на підставі наявних в справі доказів з ухваленням заочного рішення.

Ухвалою суду від 05.06.2026 прийнято рішення про проведення заочного розгляду справи.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Судом встановлено, що 21.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Макс кредит» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 00-9785395 (далі - кредитний договір) у формі електронного документа, шляхом підписання його одноразовим ідентифікатором «23867» у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов Договору відповідачу було надано кредит у розмірі 5 000 грн, строк кредитування 360 днів, стандартна процентна ставка 1,47 % в день. Дата повернення кредиту - 16.05.2025.

Крім того, в матеріалах справи міститься Паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем та в якому містяться дані позичальника, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови, підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора «99180».

ОСОБА_1 отримала 21.05.2024 грошові кошти в сумі 5 000 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «Платежі онлайн», сформованою щодо операції 21.05.2024, номер транзакції 41628-92591-35654, на банківську карту НОМЕР_1 , зазначену відповідачем у реквізитах кредитного договору.

Відповідач зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів належним чином не виконав. Станом на дату звернення до суду позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 11 086 грн, з яких 5 500 грн - заборгованість за тілом кредиту та 5 586 грн - заборгованість за несплаченими відсотками.

Щодо відступлення права вимоги, то судом встановлено, що відповідно до договору факторингу № 25112024-МК/Ейс від 25.11.2024, згідно реєстру боржників, акту приймання-передачі реєстру боржників від 25.11.2024 право вимоги за кредитним договором № 00-9785395 від 21.05.2024 відступлено від ТОВ «Макс кредит» до ТОВ «ФК «Ейс». Згідно з реєстром боржників від 25.11.2024 до вказаного договору факторингу до позивача у цій справі перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на суму 11 086 грн, з яких 5 500 грн - заборгованість за тілом кредиту та 5 586 грн - заборгованість за несплаченими відсотками.

Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та відповідачем ОСОБА_1 є відносини, які пов`язані із укладанням кредитного договору, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором, а також їх поверненням та сплатою комісії, процентів за користування ними (кредитні правовідносини).

Норми права, які застосовував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1054 ЦК України також передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Статтею 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 361/2105/16-ц).

Щодо законодавчого обмеження розміру процентної ставки

Відповідно до ч. 2 ст. 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 265/6582/16-ц від 04.09.2019.

Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX, який набув чинності 24.12.2023, пунктом 5 розділу І цього Закону, внесені зміни до ст. 8 та Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Так, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено ч. 5, у якій зазначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» доповнені п. 17 у якому зазначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів (з 25.12.2023 до 22.04.2024) - 2,5 %, протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024).

Водночас у п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тобто, вимоги п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", діють лише щодо договорів про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом (до 24.12.2023) і лише, якщо строк їх дії продовжувався після набрання чинності цим Законом.

У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку, що оскільки кредитний договір у цій справі укладений після набуття чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", то на нього не поширюється п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», відтак у зазначених договорах максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Щодо порядку обчислення максимального розміру денної процентної ставки 1 %

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Порядок обчислення денної процентної ставки регламентований ч. 4 ст. 8 Закону «Про споживче кредитування», де визначено формулу: ДПС = (ЗВСК / ЗРК) / t ? 100%, де ЗВСК - це загальні витрати за споживчим кредитом (які включають комісії), а не лише номінальні проценти, ДПС - денна процентна ставка, ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом, ЗРК - загальний розмір кредиту, t - строк кредитування у днях.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, до яких включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо, інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Відтак, обмеження денної процентної ставки в 1 % стосується не лише номінальної відсоткової ставки, зазначеної в договорі, а сукупного показника вартості кредиту.

Відтак, встановлене обмеження у розмірі 1% на день є граничною межею для денної процентної ставки (ДПС), яка обчислюється з урахуванням усіх витрат споживача, зокрема й сплати комісії за видачу кредитних коштів.

Отже, для визначення відповідності умов кредитного договору частині 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», враховується фактичне здорожчання кредиту за рахунок нарахованих комісій та інших обов`язкових платежів, оскільки вони, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону, є невід`ємною складовою загальних витрат за споживчим кредитом (ЗВСК).

У разі зазначення в договорі номінальної денної процентної ставки в розмірі 1 % та наявності інших платежів, зокрема комісії за видачу кредиту, сукупний розмір такої ставки, в розумінні ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», буде виходити за дозволені законом межі. Відтак, згідно з ч. 6 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», такі положення договору в частині перевищення максимального розміру денної процентної ставки є нікчемними, в силу ч. 5 ст. 12 зазначеного закону.

Мотивована оцінка аргументів, наведених учасниками справи

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд за результатами оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, із врахуванням того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, перевіривши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності для вирішення справи, дійшов наступних висновків.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, заявлений стороною позивача.

Розглядаючи справу на підставі наданих позивачем доказів та стандарту доказування більшої переконливості (більшої вірогідності), суд вважає доведеним, що між ТОВ «Макс кредит» та відповідачем був укладений договір кредитної лінії № 00-9785395 від 21.05.2024.

ОСОБА_1 будучи вільною в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, будучи обізнаною з умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, підписала електронними одноразовим ідентифікатором кредитний договір, таким чином погодилась з умовами сплати процентів за користування кредитними коштами. Даний договір укладений в електронній формі у порядку, визначеному статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», що повністю підтверджується матеріалами справи.

ОСОБА_1 отримала кредитні кошти і у неї виникло зобов`язання повернути їх, у розмірах та у строки, що зазначені в Договорі.

Право грошової вимоги до відповідача виникло у кредитора згідно вищезазначеного договору факторингу.

Щодо стягнення заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту)

Відповідно до умов кредитного договору та наданих позивачем доказів відповідачу фактично було надано кредитні кошти у розмірі 5 000 грн. При цьому позивачем заявлено до стягнення заборгованість за тілом кредиту у сумі 5 500 грн, однак належних та допустимих доказів, які б підтверджували збільшення основної суми боргу на 500 грн, матеріали справи не містять. Зокрема, позивачем не надано доказів видачі відповідачу додаткових кредитних коштів, зміни умов кредитного договору щодо розміру основного зобов`язання або інших підстав виникнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі, що перевищує фактично отриману суму кредиту.

Лише сама обставина зазначення у реєстрі боржників суми 5 500 грн не є доказом виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення додаткових 500 грн.

За таких обставин вимоги, з урахуванням отримання відповідачем суми кредиту у розмірі 5 000,00 грн, вказана сума і підлягає стягненню з відповідача.

Щодо нарахування відсотків суд зазначає наступне.

Відповідно до розрахунку заборгованості, нарахування процентів позивачем проведено за період 189 днів з 21.05.2024 до 25.11.2024, відповідно до встановленого пунктом 1.5.1. кредитного договору розміру процентів 1,47 % щодня.

Проте, як зазначено у розділі «Щодо законодавчого обмеження розміру процентної ставки» цього рішення, розмір процентів за користування кредитом за цим договором підлягає перерахунку з урахуванням імперативних законодавчих обмежень максимальної денної процентної ставки на рівні 1 %.

Згідно з розрахунком суду, розмір заборгованості за відсотками становить 9 450 грн (5 000,00 грн х 1 % х 189 днів).

Суд, керуючись принципом диспозитивності, визначеним у ст. 13 ЦПК України, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, та згідно з яким учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, доходить висновку, що стягненню підлягають проценти за користування в розмірі зазначеному у позовних вимогах позивача - 5 586 грн.

Вирішуючи спір між сторонами щодо неналежного виконання умов кредитних договорів та обґрунтованості позовних вимог про стягнення заборгованості за ним, суд надав об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до суду, а також визначив чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача, та дійшов висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами неналежного виконання умов договору зі сторони відповідача, та, як наслідок, наявність порушеного права, що є підставою для прийняття судового рішення про часткове задоволення позову.

Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у справі, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позивачем ТОВ «ФК «Ейс» належними та допустимими доказами перед судом доведено факт порушення його права у вказаних правовідносинах із відповідачем ОСОБА_1 , а тому з останньої на користь позивача, враховуючи принцип диспозитивності та суму заявлених вимог, слід стягнути заборгованість за кредитним договором, яка в сукупному розмірі складає 10 586,00 грн, з яких: 5 000,00 грн - за основною сумою боргу, 5 586 грн - заборгованість за процентами.

Розподіл судових витрат у справі

Судовий збір

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви до суду ТОВ «ФК «Ейс» сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Оскільки позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у пропорційно до суми задоволених вимог в розмірі 2 313,15 грн (2 422,40 грн х (10 586,00 грн / 11 086 грн)).

Витрати на професійну правничу допомогу

Разом із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про відшкодування понесених витрат на правову допомогу у загальному розмірі 7 000,00 грн.

У п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За нормами частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 1,2 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 3-5 ст.137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат .

До схожого висновку Верховний Суд дійшов у своїй постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) та постанові від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

Отже, витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною та доказами такої сплати.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 із протоколом погодження вартості послуг (додаток № 1), додаткову угоду № 25770809313 до Договору № 20/08/25-01 від 20.08.2025, відповідно до якого замовник послуг (позивач) доручив адвокатському бюро "Соломко та партнери" надавати юридичну допомогу по захисту його прав та інтересів з питань, що відносяться до юрисдикції господарських судів, судів загальної юрисдикції, адміністративних судів по справам про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Відповідно до п. 1 доручено представляти інтереси позивача щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 00-9785395 від 21.05.2024, акт прийому-передачі наданих послуг до у справі за позовом до ОСОБА_1 із описом виконаних робіт на загальну суму 7 000 грн, в тому числі складання позовної заяви впродовж 2 годин - 5 000 грн, вивчення матеріалів впродовж 2 годин - 1 000 грн, підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації протягом 1 година - 500 грн, підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів протягом 1 година - 500 грн.

Аналізуючи подані представником позивача документи про сплату витрат на правничу допомогу в частині обґрунтованості розміру, заявленого до сплати, суд виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Відтак, позивач повинен підтвердити, що витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Оцінюючи предмет позову у цій справі суд дійшов висновку, що наразі існує усталена судова практика щодо стягнення факторами кредиторської заборгованості за договорами споживчого кредиту. Отже предмет позову не вимагає витрачання значної кількості часу для формування позиції позивача, вивчення великої кількості документів та нормативно-правових актів.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги обсяг наданих послуг представником, їх складність, наявність усталеної судової практики зі спірного питання, суд уважає, що 4 500 грн є пропорційним обсягу та складності наданих послуг, достатнім для відшкодування понесених витрат на правничу допомогу та відповідатиме критеріям розумності та справедливості. Водночас, означена сума відшкодування не буде нести надмірний тягар для відповідача у порівнянні із сумою заборгованості за кредитним договором, що підлягає до стягнення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі пропорційному до суми задоволених вимог 4 297,05 грн (4 500 грн х (10 586,00 грн / 11 086 грн)).

Загальний розмір судових витрат, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 6 610,20 грн (2 313,15 грн + 4 297,05 грн).

Керуючись ст. 2, 12, 13, 49, 76, 81, 120, 123, 126, 127, 141, 178, 247, 258, 259, 263-265, 278, 280-289 ЦПК України, ст. 207, 526, 546, 626, 628, 634, 638, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість у сумі 10 586 (десять тисяч п`ятсот вісімдесят шість) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати в розмірі 6 610 (шість тисяч шістсот десять) гривні 20 копійок, в тому числі судовий збір у сумі 2 313,15 грн та 4 297,05 грн витрати на надання професійної правничої допомоги.

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення буде виготовлено протягом п`яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42986956, місцезнаходження: Україна, 02090, місто Київ, вул. Алматинська, 8, офіс 310а, тел. +380955092154

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_3

Суддя

Подільського міськрайонного суду

Одеської області Андрій ДЗЮБИНСЬКИЙ