Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №333/11069/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 333/11069/25

пр. № 2/759/6271/26

08 червня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року за підсудністю від Комунарського районного суду міста Запоріжжя до Святошинського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №789471639 у загальному розмірі 41 398 грн 51 коп.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 16.12.2020 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_2 в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства було укладено кредитний договір № 789471639, у відповідності до умов якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» зобов`язалося надати ОСОБА_2 кредит, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за його використання та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» своє зобов`язання за кредитним договором виконало належним чином, надавши у розпорядження ОСОБА_2 погоджену суму кредитних коштів. У свою чергу, ОСОБА_2 свої обов`язки з повернення кредиту та сплати процентів за його використання не виконав, що призвело до прострочення грошового зобов`язання та утворення заборгованості у загальному розмірі 41 398 грн 51 коп., з яких: 11 062 грн 54 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 30 335 грн 97 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

За результатами почергового укладення договорів факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», № 20102022 від 20.10.2022 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» право вимоги ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ОСОБА_2 за кредитним договором № 789471639 перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

З моменту отримання права вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювало жодних нарахувань за договором, а ОСОБА_1 не здійснював погашення виниклої заборгованості.

З урахуванням вищевикладеного, ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості та вирішити питання про розподіл судових витрат.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У матеріалах справи міститься відповідь № 2036122 від 24.11.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, зі змісту якої вбачається, що відповідач ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання на тимчасово окупованій території України - Запорізька область, Мелітопольський район, м. Мелітополь.

У зв`язку з встановленням наявності в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери відомостей про реєстрацію ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи ухвала від 22 січня 2026 року разом з копією позовної заяви та додатками до неї неодноразово направлялась відповідачу ОСОБА_1 на його фактичне місце проживання відповідно до відомостей Єдиної інформаційної системи соціальної сфери - АДРЕСА_1 .

Згідно з наявними у матеріалах справи доказами, відповідні поштові відправлення було повернуто до суду без вручення у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Частина 1 статті 131 ЦПК України зобов`язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У постановах від 14.08.2020 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 Верховний суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Суд також звертає увагу, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).

Суд зауважує, що наразі у суду відсутні можливості сповіщення відповідача за допомогою інших засобів зв`язку, а подальші, додаткові дії щодо направлення виклику відповідачу до суду за місцем його реєстрації призведуть лише до несвоєчасності розгляду справи.

Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк був повідомлений в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).

У Постанові КЦС ВС від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 зроблено висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4, 6, 8 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постановах КЦС ВС від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 08.04.2026 у справі № 705/1938/25 зроблено висновок, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Судом встановлено, що 16.12.2020 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства було укладено договір № 789471639. Договір підписаний ОСОБА_1 шляхом введення одноразового ідентифікатора електронного підпису «MNV2E7K5».

Відповідно до п. 1.1 договору № 789471639 від 16.12.2020 ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

У розділі 1 кредитного договору № 789471639 від 16.12.2020 сторонами було погоджено наступні умови кредитування: сума кредиту - 100 грн 00 коп.; строк кредитування - 30 днів з можливістю його продовження у порядку, встановленому в п. 1.3 договору; процентна ставка у розмірі 1,66% за кожен день користування кредитом; у випадку користування кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів у порядку, передбаченому п. 1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і перерахунок процентів за цей період здійснюється за ставкою у розмірі 1,70% за кожен день користування кредитом; у випадку користування кредитом після закінчення дисконтного періоду строк кредитування автоматично продовжується у порядку, передбаченому п. 1.7 договору, шляхом відкладання терміну повернення суми кредиту на один день, але не більше ніж на 90 днів від дня закінчення дисконтного періоду, у такому випадку проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою у розмірі 2,30% за кожен день користування залишком кредиту.

Додатками до кредитного договору є графік розрахунків та паспорт споживчого кредиту, які містять вичерпну інформацію про специфікацію кредитного продукту, який надається ОСОБА_1 за кредитним договором, порядок повернення кредиту. Кредитний договір та додатки до нього відтворюють положення законодавства про захист прав споживачів та споживче кредитування.

Таким чином, судом встановлено, що 16.12.2020 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 виникло кредитне зобов`язання на вищезазначених умовах.

Зі змісту платіжного доручення від 16.12.2020 встановлено, що 16.12.2020 ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» здійснило переказ грошових коштів у сумі 100 грн 00 коп. на картковий рахунок № НОМЕР_1. Отримувачем платежу зазначається ОСОБА_1 , а призначенням платежу - переказ грошових коштів згідно з договором № 789471639 від 16.12.2020.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» належним чином виконало своє зобов`язання за кредитним договором, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредитних коштів.

19.12.2020 двічі, 08.01.2021, 13.01.2021, 28.01.2021, 31.01.2021 двічі, 03.02.2021, 06.02.2021, 09.02.2021, 13.02.2021, 16.02.2021, 24.02.2021, 06.03.2021, 08.03.2021, 09.03.2021, 10.03.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства було укладено додаткові угоди до кредитного договору № 789471639 від 16.12.2020. На підставі цих угод загальну суму кредиту було збільшено на 21 900 грн 00 коп., а термін повернення кредиту продовжено до 16.03.2021. Кожна додаткова угода містить відкоригований графік розрахунків з відомостями про оновлені термін повернення кредиту, загальну суму кредиту, що підлягає поверненню, а також розмір процентів, що підлягають сплаті за користування цим кредитом.

До позовної заяви долучено платіжні доручення, за результатами дослідження яких судом встановлено, що ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти, передбачені вищезазначеними додатковими угодами. Переказ кредитних коштів здійснювався на той самий картковий рахунок ОСОБА_1 ( НОМЕР_1).

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 досягли згоди щодо зміни істотних умов кредитного зобов`язання. За результатами зміни умов зобов`язання сума кредиту була визначена в 22 000 грн 00 коп., а термін повернення кредиту встановлено на 16.03.2021. ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» належним чином виконало своє зобов`язання за додатковими угодами шляхом перерахування ОСОБА_1 додаткових кредитних коштів.

Зі змісту розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», вбачається, що ОСОБА_1 частково виконав своє зобов`язання за кредитним договором № 789471639 від 16.12.2020, перерахувавши на користь товариства грошові кошти у сумі 21 583 грн 00 коп., які були зараховані на погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами за його використання.

Обставини часткового виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання свідчать про визнання ним факту укладення кредитного договору, виникнення кредитного зобов`язання та отримання кредитних коштів.

Оскільки сплачених ОСОБА_1 грошових коштів було недостатньо для повернення тіла кредиту та сплати процентів за його використання, то це призвело до прострочення грошового зобов`язання та утворення заборгованості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

Зі змісту розрахунку заборгованості вбачається, що внаслідок порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за укладеним договором виникла заборгованість у загальному розмірі 27 088 грн 27 коп., з яких: 11 062 грн 54 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 16 026 грн 73 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц).

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц).

Зважаючи на умови кредитування, що були погоджені сторонами, обставини часткового виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання за договором, суд погоджується з наданим розрахунком заборгованості та вважає такий розрахунок правильним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором, у свою чергу, може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Таким чином, договірні відносини факторингу передбачають особливий суб`єктний склад, оскільки сторонами такого договору можуть бути лише чітко визначені актом цивільного законодавства особи: клієнтом за договором факторингу може бути будь-яка фізична та юридична особа, які є суб`єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), а фактором - банк чи інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).

У Постанові ВС від 18.10.2023 у справі № 905/306/17, а також постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

До позовної заяви долучено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018. Зі змісту додаткової угоди вбачається, що ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» погодилися викласти текст договору факторингу у новій редакції.

Відповідно до п. 2.1 оновленої редакції договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» зобов`язалося відступити ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зобов`язалося їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 4.1 оновленої редакції договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 сторони погодилися, що наявне право вимоги переходить від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку.

Водночас, окрім вищезазначеної додаткової угоди № 26 від 31.12.2020, до позовної заяви не долучено жодних доказів, що стосувалися б зобов`язання за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018.

Тобто, позивачем не надано: 1) оригіналу або належним чином завіреної копії первісного договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, з якого б вбачалося, що він дійсно був укладений між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», і додаткова угода № 26 від 31.12.2020 є невід`ємним додатком до існуючого, укладеного, підписаного основного договору; 2) оригіналів або належним чином завірених копій актів прийому-передачі реєстрів боржників, самих реєстрів боржників, з яких би вбачалося, що саме на підставі цього договору факторингу ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» право вимоги до ОСОБА_1 , що виникло на підставі кредитного договору № 789471639 від 16.12.2020; 3) платіжних доручень про виконання ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» свого зобов`язання з фінансування ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА»; 4) повідомлення ОСОБА_1 про зміну кредитора на ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» тощо.

Однієї додаткової угоди № 26 від 31.12.2020 та додатків до неї, які встановлюють тільки форму та зміст документів, які мають підписуватися між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», недостатньо для встановлення судом тих обставин, що ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» право вимоги за кредитним договором № 789471639 від 16.12.2020, що був укладений з ОСОБА_1 .

Оскільки позивачем не надано достатньої сукупності належних, допустимих, достовірних доказів, з яких би вбачалося, що на виконання п. 4.1 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було підписано реєстр прав вимоги встановленої форми і в цьому реєстрі містилося право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 789471639 від 16.12.2020, суд вважає недоведеним факт переходу до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права вимоги ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ОСОБА_1 за кредитним договором № 789471639 від 16.12.2020.

Обставини подальшого нарахування ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» процентів за кредитним договором № 789471639 від 16.12.2020, відступлення прав за цим договором на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» шляхом укладення договору факторингу не спростовують вищевикладені висновки суду, оскільки стосуються розпорядження правами кредитора за кредитним договором № 789471639 від 16.12.2020, отримання яких ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» не підтверджується наявними матеріалами справи.

Оскільки позивачем не доведено, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 789471639 від 16.12.2020 перейшло від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», суд вважає недоведеним, що це право вимоги перейшло від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ЄАПБ», оскільки ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» не могло передати право, яке не отримало.

Внаслідок вищевикладеного суд доходить висновку про недоведеність наявності в ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимагати стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 789471639 від 16.12.2020, а отже, і про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору або отримання права вимоги за цим договором та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів позовної заяви, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів приходить до висновку, що позивачем доведено факт 1) виникнення кредитного зобов`язання між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 ; 2) виконання ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» свого зобов`язання за кредитним договором; 3) порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за цим договором. Водночас, позивачем не доведено факту отримання права вимоги до ОСОБА_1 за цим кредитним договором, оскільки не доведено перехід права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», від якого позивачем начебто було набуто право вимоги до відповідача.

Пред`явлення позову особою, вимоги якої не підтверджені матеріально-правовими підставами, є підставою для відмови у задоволенні позову. У зв`язку з цим у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 слід відмовити.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то судові витрати позивача не підлягають розподілу. Відповідачем не заявлено про понесення судових витрат, які б підлягали розподілу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Судові витрати залишити за сторонами справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08 червня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко