Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №947/929/26 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/929/26

Провадження № 2/947/1315/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.

представника позивача Алєксєєва В.В.

представника відповідача Пилаєвої В.В.

розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова група « Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних витрат в порядку регресу -

ВСТАНОВИВ:

Заходами електронного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 57372,21 гривень в рахунок матеріальних витрат в порядку регресу з яких страхове відшкодування - 34232,20 грн., інфляційні втрати 6334,28 грн., пеня 15215,05 грн., 3% 1590,68 грн. до Київського районного суду м.Одеси звернувся ТОВ «СГ «Оберіг».

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідача який застрахував власну цивільно-правову відповідальність перед третіми особами у позивача , здійснив дорожньо-транспортну пригоду внаслідок якої автомобілю третій особі було заподіяно матеріальну шкоду, яка була виплачена Страховиком, однак під час вивчення матеріалів ДТП було з`ясовано що відповідач під час укладення Договору страхування на зазначив факт використання транспортного засобу в якості таксі , внаслідок чого при укладенні договору була застосовано коригуючий коефіцієнт К3=1, замість К3=1.1-1.4, тобто значно менший, ніж передбачено чинними нормативно-правовими актами, тож особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодуванняа також компенсацію за порушення строку виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О.

Ухвалою судді від 12.02.26 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із викликом учасників справи до судового засідання.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову у повному обсязі з підстав визначених у позові.

Відповідач та його представник, у судовому засіданні та письмових поясненнях заперечували проти задоволення позову з мотивів недоведеності факту використання автомобіля відповідача в якості таксі, не згодні із розміром заподіяної шкоди , вважають що права відповідача, якого не запрошували на експертне дослідження транспортного засобу потерпілої особи, були порушені при визначені розміру страхового відшкодування та вважають необґрунтованими розрахунки інфляційних витрат та пені.

Як встановлено судом 18.02.2023 сталась дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю NISSAN BLUEBIRD, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 та KIA SORENTO, державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.

Цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу NISSAN BLUEBIRD, державний номер НОМЕР_1 , VIN- код НОМЕР_2 , станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-210962354.

Відповідно до наданої Страхувальником інформації щодо транспортного засобу NISSAN BLUEBIRD, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 при укладенні Полісу було невірно зазначено “Сфери використання транспортного засобу (К3)” та застосовано коригуючий коефіцієнт лише К3=1, як до легкового автомобіля (крім таксі).

За змістом постанови Київського районного суду м. Одеси від 12.04.2023 року у справі №947/9171/23 ОСОБА_1 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення , передбаченого ст. 124 КУпАП , по обставинам ДТП за участю транспортних засобів NISSAN BLUEBIRD, н/з НОМЕР_1 та KIA SORENTO, н/з НОМЕР_3 .

Разом з тим, в ході розслідування страхового випадку, було встановлено що транспортний засіб NISSAN BLUEBIRD, державний номер НОМЕР_1 , VIN- код НОМЕР_2 використовується для надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування або для надання послуг із перевезення пасажирів та їх багажу на таксі, що підтверджується фотофіксацією з місця ДТП на яких на транпортном засобів відповідача прикріплена особлива позначка Таксі.

Позивачем було здійснено врегулювання страхового випадку та обчисленого розмір страхового відшкодування відповідно до Закону № 1961-IV, що підтверджується матеріалами страхової справи, які містять документи щодо порядку обчислення страхового відшкодування, складових та кінцевого результату, ці документи наявні в додатках, які долучені як докази до позовної заяви.

Враховуючи матеріали страхової справи, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» здійснило обчислення суми належної до виплати в якості відшкодування Позивачем шкоди третій особі за полісом страхування №EP-210962354 у зв`язку з пошкодженнями внаслідок ДТП транспортного засобу KIA SORENTO, державний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 . За полісом страхування №EP- 210962354 було передбачено суму франшизи (за ризиком нанесенню шкоди майну третіх осіб - 0,00 грн.), яку було утримано з кінцевого розміру страхового відшкодування до виплати. Належний кінцевий розмір страхового відшкодування за вирахуванням франшизи до виплати склав 68.464,41 грн.

Позивач, на виконання полісу страхування №ЕР-210962354, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування з метою відшкодування шкоди третій особі за пошкодження транспортного засобу КІА SORENTO, державний номер НОМЕР_5 , VIN-код НОМЕР_4 , здійснив виплату відповідного страхового відшкодування в сумі 68.464,41 грн., що підтверджується платіжними документами, які додано до позовної заяви.

Але, відповідно до п. 4 розділу ІІІ таблиці “Коригуючі коефіцієнти та їх розміри” Розпорядження Сфери використання транспортного засобу (К3) Визначається залежно від сфери використання транспортного засобу легковий автомобіль або автобус з кількістю місць для сидіння до 20, який використовується фізичною особою для надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування або для надання послуг із перевезення пасажирів та їх багажу на таксі має розмір корируючого коефіцієнта 1.11.4.

Таким чином, Полісом щодо транспортного засобу NISSAN BLUEBIRD, державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 було застосовано коригуючий коефіцієнт К3=1, замість К3=1.1-1.4, тобто значно менший, ніж передбачено чинними нормативно-правовими актами, тож особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування, що складає 34.232,20 грн.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правовідносини пов`язані із правом регресної вимоги Страховика, який здійснив виплату страхового відшкодування третій особі, до страхувальника врегульовані як Цивільним кодексом України ( далі ЦК України) так і Законом України "Про страхування" і Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ( далі Закон 1961-IV) у редакції що діяла на момент ДТП.

Згідно ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

За приписами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 979 ЦК України встановлено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Пунктом 17.3 ст. 17 Закону № 1961-IV визначено, що при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.

Згідно статті 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна (п. 36.2. ст. 36 Закону № 1961-IV).

Приписами п. 38-1.1. ст. 38-1 Закону № 1961-IV зазначено, що у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбаченихпунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Згідно ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вказаний правовий висновок визначений Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У даному випадку суд вважає доведеними належними та допустимими доказами факт укладення між позивачем ( як страховиком ) та відповідачем ( як страхувальником) Договору страхування, на підставі якої була застрахована цивільно-правова відповідальність страхувальниками за майнову шкоду заподіяну внаслідок ДТП третій особі , факт не зазначення страхувальником при укладені договору обставин використання застрахованого транспортного засобу для надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів ( таксі ) що призвело до здійснення страхування з використанням більш низького коригуючого коефіцієнту К3=1, замість коефіцієнту К3=1.1-1.4 який використовується для страхування автомобілів які користуються в якості таксі , що призвело і до меншої оплати страхувальником при укладенні договору, факт використання під час ДТП транспортного засобу страхувальника для надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів, факт дтп який стався з вини відповідача.

Суд критично ставиться до висловлювань відповідача що позначка таксі на автомобілі була з моменту його придбання і не свідчить про його використання для надання послуг з перевезення пасажирів, так як вказаний автомобіль не є спеціальним для перевезення пасажирів а тому у випадку не використання його для надання відповідної послуги так позначка була б знята , без особливої технічної проблеми.

Встановлення вказаних обставин дозволяє суду прийти до висновку про наявні правові обґрунтування наявності регресної вимоги позивача, як страховика який здійснив страхову виплату до страхувальника, який з власної вини не зазначив у договорі страхування необхідні дані , що призвело до застосування більш низьких корегуючих коефіцієнтів визначення вартості послуги страхування.

Суд , також, вважає доведеними і розмір страхового відшкодування . яке було здійснено страховиком та його обґрунтованість, так як дані обставини доведені звітом №130090 від 12 березня 2023 року та квитанціями про здійснення виплати.

Водночас з боку відповідача, окрім загальних тверджень про наявність порушення, жодних критичних зауважень по звіту, який міститься у матеріалах справи , невідповідності звіту протоколу огляду пошкодженого транспортного засобу, не надано , а тому вказані твердження , на думку суду , не заслуговують прийняттю як обгрунтовані та доведені заперечення.

Таким чином, на підставі вимог ст. 38-1 Закону № 1961-IVз відповідача підлягає стягненню на користь позивача компенсація 50% страхового відшкодування . у розмірі 34 232,20 грн.

Що стосується вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних як компенсації за несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Суд, враховуючи встановлення наявності грошового зобов`язання відповідача у розмірі 34 232,20 грн., факт належного направлення грошової вимоги за адресою яку сам відповідача визначив у договорі як основне місце проживання , яке також відповідає офіційному місту проживання відповідача як тимчасово переміщеної особи та відсутність повідомлення , з боку відповідача, на ім`я позивача , як сторони договору , про зміну міста проживання , вважає доведеним виникнення у відповідача з 09.05.2024 року прострочення виконання грошового зобов`язання, а також доведеним і розмір інфляційних витрат у сумі 6 334,28 грн, і 3% річних у сумі 1 590,68 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Грошове зобов`язання відповідача не є зобов`язанням за кредитним договором, а є зобов`язанням яки виникли внаслідок порушення , тому пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягає застосуванню, оскільки звільнення від відповідальності за статтею 625 ЦК України розповсюджується лише на грошові зобов`язання за договором, за яким позичальнику надано кредит ( позика).

Що стосується вимог про стягнення пені у розмірі 15 215,05 грн., за прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вважає зазначені вимоги необґрунтованими.

Так , згідно положень ст. 546, 549,550 ЦК України, пеня є одним з видів неустойки, яка виникає в силу умов договору або закону , тобто видом штрафу за невиконання зобов`язання.

У даному випадку суд вважає що позивачем не надані докази які підтверджують відповідно право страховика на стягнення такого штрафу так і безумовний обов`язок страхувальника сплачувати неустойку у випадку порушення строків повернення компенсації визначеної положеннями ст. 38-1 ЗУ 1961-IV, а тому вказані вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова група « Оберіг» (код ЄДРПОУ 39433769, місцезнаходження: м. Київ, вул.Васильківська, буд. 14) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання ТПО : АДРЕСА_1 ) про стягнення матеріальних витрат в порядку регресу.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова група « Оберіг» (код ЄДРПОУ 39433769), у порядку регресу, грошові кошти у загальному розмірі 42 157,16 ( сорок дві тисячі сто п`ятдесят сім гривень шістнадцять копійок) грн., з яких: компенсація за виплату страхового відшкодування у сумі 34 232,20 грн., а також компенсація за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді інфляційних витрат у сумі 6 334,28 грн., та 3% річних у сумі 1 590,68 грн.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Страхова група « Оберіг» у позовних вимогах про стягнення з ОСОБА_1 пені.

Питання розподілу судових витрат вирішити у порядку визначеному ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 08.06.2026.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В. О. Луняченко