Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №497/102/26 — Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

07.05.2026

Справа № 497/102/26

Провадження № 2/497/733/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2026 року Болградський районний суд Одеської області у складі: головуючого – судді Кравцової А.В., секретар судового засідання Георгієвої А.В., без участі сторін, розглянувши у приміщенні суду в м.Болград цивільну справу за позовом адвоката Сахарової Ніни Миколаївни - представника ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності,

ВСТАНОВИВ:

09.01.2026 року до суду надійшов вищезазначений позов, яким представник позивача просить рішенням суду визнати за позивачкою ОСОБА_1 , у порядку поділу майна подружжя, – право спільної сумісної власності на 1 / 2 частку земельної ділянки розміром 0,2158га, з кадастровим номером 5121483600:02:002:0207 і цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), – що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; а також визнати за нею у порядку поділу майна подружжя, – також і право спільної сумісної власності на 1 / 2 частку житлового будинку – що розташований за цією ж адресою.

В обґрунтування своїх вимог заявниця стверджує, що позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 - з 15.11.1987 до 05.05.2025року, протягом шлюбу сторони працювали та на спільні кошти збудували будинок, який станом на 14.04.1991р. відносився до типу "колгоспний двір" і який 10.07.2020р. був оформлений на ім`я відповідача - ОСОБА_2 , після чого - оформили присадибну земельну ділянку, на якій розташований будинок, і це нерухоме майно позивачка вважає їхньою спільною власністю, однак між сторонами не досягнуто добровільної згоди у поділі цього майна, тому позивачкаа змушена звернутися до суду з цим позовом для захисту свого права власності.

Ухвалою суду від 13.01.2026р. було відкрито провадження у даній справі з повідомленням сторін, сторони до суду не прибули, представник позивача заявою підтримала вимоги позову, просила розглянути його без участі позивачки, відповідач не заперечує проти задоволення вимог позивачки і їх задоволення.

Розглянувши позов та надані матеріали, дослідивши надані суду докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вивчивши правові норми, що регулюють дані правовідносини, - суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Суд, ухвалюючи рішення, вирішує серед іншого наступні питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін вбачаються з встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України). Відповідно до ч.3ст.3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст.5 цього Кодексу суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Ст.3 ЦК України та ч.1ст.4 ЦПК України визначене право кожної особи на звернення у порядку, встановленому законом, до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Аналогічні роз`яснення з посиланням на статті 55, 124 Конституції України викладені у ч.2 Постанови Пленуму ВСУ від 12.06.2009р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції». Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю, повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. В Рішенні КСУ від 30.01.2003р. у справі №3-рп/2003 наголошувалося, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.

Відповідно до норм ст.81 ЦПК України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з нормами параграфу 1 гл.5 «Докази та доказування» ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності, достатності. А, також і Європейським судом з прав людини в рішенні у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011р.) зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може наслідком співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

На підставі наданих суду і досліджених в ході розгляду справи доказів та пояснень судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини:

- 15.11.1987р. сторони зареєстрували шлюб, який рішенням суду від 05.05.2025р. був розірваний (справа №497/736/25, а.с.8-9);

- інформаційною довідкою приватного нотаріуса Агбун М.І. з Державного реєстру речових прав про реєстрацію права власності на нерухоме майно - за №216335675 від 15.07.2020р., – підтверджується, що відповідач, згідно виписки з погосподарської книги №2 Каракурської сільської ради Болградського району Одеської області від 02.06.2020р. та його заяви від 10.07.2020р., - значиться у державному реєстрі власником домоволодіння (житлового будинку) загальною площею 165,6кв.м., з яких житлова – 83,5кв.м., – що розташований на земельній ділянці площею 0,2158га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий її номер - 5121483600:02:002:0207, а цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) тобто, це майно було придбане і оформлене на ім`я відповідача за період його перебування у шлюбі з позивачкою (а.с.13);

- зі звіту визначення оціночної вартості вищевказаного спірного житлового будинку з господарськими будівлями та дворовими спорудами - його ринкова вартість становить 200000грн. (а.с.17-29);

- зі звіту визначення оціночної вартості земельної ділянки кадастровий номер - 5121483600:02:002:0207, загальна площа - 0,2158га, - її ринкова вартість становить 406730грн. (а.с.16);

- випискою з погосподарської книги №2, що видана Каракуртською сільською радою Болградського району Одеської області 02.06.2025р. підтверджується розмір та розташування і тип спірного житлового будинку.

У зв`язку з тим, що сторони добровільно між собою не дійшли згоди про поділ нерухомого майна подружжя – позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Чинним законодавством, а саме - ч.1ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а у ч.2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. При цьому слід виходить з положень ст.11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або не настання певної події.

Статтею 60 СК України регламентовано, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. А, згідно ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним з подружжя. Якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Статтями 63,69-71 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними; дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за наявності обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування; майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Постановою Пленуму №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ВСУ, у п.19 вказав, що «вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди мають враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє. А, п.22 зазначив, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. П.23 цієї ж Постанови визначено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК (2947-14), ч.3 ст.368 ЦК) (435-15), відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором), або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. А, п.24 зазначено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч.4 ст.65 СКУ). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або у порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню. П.25 ВСУ також зазначив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4,5 ст.71 СК (2947-14 ) щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК (435-15), за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. В разі, якщо жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно в їх спільній частковій власності.

У ст.368 ЦК України вказано, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст.369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

За ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, встановлених законом. В разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. В разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За встановлених фактичних обставин даної справи, суд визнає, що житловий будинок загальною площею 165,6кв.м., з яких житлова – 83,5кв.м., – який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; та земельна ділянка розміром 0,2158га, з кадастровим номером 5121483600:02:002:0207 і цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за цією ж адресою, - були набуті сторонами за час перебування у шлюбі і цей факт сторонами підтверджений в ході судового розгляду справи, та нічим і ніким не спростований.

Тому суд дійшов висновку про те, що вказане спірне майно - житловий будинок та земельна ділянка – підлягають поділу між сторонами у зв`язку з тим, що сторони цього бажають.

З урахуванням викладеного, суд визнає, що, у зв`язку з поділом майна та визнання права спільної сумісної власності, за позивачкою ОСОБА_1 підлягає визнанню право власності на 1 / 2 частину спірної вищевказаної нерухомості.

Керуючись ст.ст.60-63,69,70,71 СК України, ст.ст.1-5,7-11,16,368,369,372 ЦК України, висновками у Постанові Пленуму ВС України №11 від 21.12.2007р., ст.ст.1-6,11-13,76-83,88,133,137,141,208, 209, 247, 259,263, 264,265,268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності.

1) Визнати за позивачкою ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , вид.07.12.1998р. Болградським РВУМВС України в Одеській області, РНОКПП НОМЕР_2 ), у порядку поділу майна подружжя, – право спільної сумісної власності на 1 / 2 частку земельної ділянки розміром 0,2158га, з кадастровим номером 5121483600:02:002:0207 і цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), – що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

2) Визнати за позивачкою ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , вид. 07.12.1998р. Болградським РВУМВС України в Одеській області, РНОКПП НОМЕР_2 ), у порядку поділу майна подружжя, – право спільної сумісної власності на 1 / 2 частку житлового будинку загальною площею 165,6кв.м., з яких житлова – 83,5кв.м., – що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії, після чого набирає законної сили. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з поважних причин. Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: bg.od.court.gov.ua.

Повний текст рішення складений 07.05.2026року.

Суддя А.В. Кравцова