Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №754/12520/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-о/754/54/26

Справа №754/12520/25

РІШЕННЯ

Іменем України

14 травня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді - Сенюти В.О.,

секретаря судового засідання - Каба А.В.,

за участю:

представника заявника - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація про встановлення факту проживання однією сім`єю, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Подану заяву обґрунтовує тим, що заявник перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . У період шлюбу, квартира АДРЕСА_1 була приватизована ОСОБА_3 70/100 та заявником ОСОБА_2 - 30/100. Заявник з 10.11.1987 зареєстрований у вказаній квартирі. У 2015 році у ОСОБА_3 стався інсульт, враховуючи те, що остання знаходилась в паралізованому стані, а заявнику на той час було 80 років, відтак здійснювати догляд самостійно за дружиною заявник не мав можливості. У зв`язку із чим у 2017 році до України приїхав син ОСОБА_3 - ОСОБА_3 , громадянин рф. З дозволу заявника ОСОБА_2 , син дружини був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 . З того часу, у вказаній квартирі стали проживати однією сім`єю заявник, його дружина та її син. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина. Із заявами про прийняття спадщини щодо майна померлої ОСОБА_3 звернулись чоловік померлої ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 . Проте, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 раптово помер. Таким чином, ОСОБА_3 помер в період шестимісячного терміну з дня відкриття спадщини, не отримавши свою частку в спадщині померлої своєї матері. Враховуючи той факт, що померлий ОСОБА_3 є громадянином рф, який на момент смерті був офіційно розлучений та не мав неповнолітніх дітей, 16.04.2025 ОСОБА_2 подав заяву про відкриття спадщини щодо майна ОСОБА_3 . Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ткаченко Н.В. відкрила спадкову справу щодо майна померлого ОСОБА_3 . Заявник, 19.05.2025 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом відповідно до якого отримав 7/40 часток квартири АДРЕСА_1 з частки померлої ОСОБА_3 . Однак, 21/40 частки квартири залишилась в спадщині померлого сина ОСОБА_3 . У зв`язку із чим ОСОБА_2 подав 08.07.2025 заяву про прийняття спадщини щодо майна померлого ОСОБА_3 , проте нотаріус відмовив у видачі свідоцтва. Отже, враховуючи те, що заявник проживав із ОСОБА_4 однією сім`єю у спірній квартирі майже 8 років, відтак заявник є спадкоємцем за законом ІV черги. На підставі викладеного заявник просить встановити юридичний факт проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в період з 2017 року по січень 2025 року за адресою - АДРЕСА_2 .

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 05.08.2025 заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 07.08.2025 відкрито окреме провадження, призначено справу до розгляду та витребувано копію спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_3 .

В судовому засіданні представник заявника подану заяву підтримав, просив задовольнити з викладених підстав.

Представник заінтересованої особи Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Вислухавши вступне слово представника заявника, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 23.07.1983 по 13.08.2024.

У період шлюбу заявник та його дружина ОСОБА_3 стали співвласниками квартири АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_3 належало 70/100, а заявнику ОСОБА_2 - 30/100 частки квартири, про що свідчить копія свідоцтва про право власності від 10.08.2007, видане відділом приватизації Деснянської районної у місті Києві держадміністрації.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть.

Згідно копій свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.05.2025, заявник отримав у спадщину грошові вклади з відповідними відсотками та компенсаціями та 7/40 часток квартири АДРЕСА_1 . При цьому свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 21/40 ще не видано.

19.07.2025 приватний нотаріус Ткаченко Н.В. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , з тих підстав, що заявник не надав документи, які б давали підстави для закликання його до спадкоємства за законом.

Заявник вказує на те, що він та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, відтак є спадкоємцем за законом 4 черги.

Відповідно до положення чч. 1 -5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України)

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

Відповідно до положення ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості, пов`язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що під час розгляду справ не застосовуються положення щодо змагальності (ст. 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (ст. 13 ЦПК України). Законодавець у справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, у ч. 2 ст. 318 ЦПК України) (постанова Верховного Суду від 30.11.2023 в справі № 569/4466/23).

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).

За змістом ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У статті 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Під час вирішення спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати норми ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен настати на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Подібні за змістом висновки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 18.09.2023 у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) зазначено, що згідно з абзацом 5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 .06.1999 № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Необхідною умовою для встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини є доведеність факту спільного проживання заявника та спадкодавця, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період не менше ніж п`ять років.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 25.03.2024 у справі № 243/1073/23 (провадження № 61-18172св23).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

На підтвердження обставин, що викладені у заяві про встановлення юридичного факту спільного проживання заявника та померлого ОСОБА_3 , стороною заявника долучені лише копії письмових пояснень свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Проте, суд наведені письмові пояснення свідків до уваги не приймає, оскільки такі пояснення свідків без їх допиту в порядку ст. 230 ЦПК України не є належними доказами спільного проживання заявника та померлого ОСОБА_3 .

Та обставина, що заявник та померлий ОСОБА_3 зареєстровані за однією адресою - АДРЕСА_2 не є достатнім доказом фактичного прийняття спадщини та не є ні головною та ні обов`язковою ознакою спільного проживання та ведення спільного побуту, такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 937/10434/19-ц та від 05.02.2020 у справі № 712/7830/16 -ц.

Крім того, суд звертає увагу на дані, що містяться в повному витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть ОСОБА_3 , де вказано що дата смерті останнього приблизна ІНФОРМАЦІЯ_2 , а причини смерті не встановлені, через гнильні зміни, що ставить під сумнів доводи заявника, які викладені у заяві на обґрунтування останньої.

Всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України стороною заявника не надано належних, достовірних та допустимих доказів, які підтвердили б факт спільного проживання та ведення спільного побуту зі спадкодавцем однією сім`єю з 2017 року по січень 2025 року.

Отже, враховуючи те, що заявник не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання та ведення спільного побуту із спадкодавцем, суд приходить до висновку, що вимоги заяви ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України та висновок суду про відмову у задоволенні заяви, судові витрати покладаються на заявника.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02. 2010).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 10, 76-81, 84, 141-142, 263-265, 315 ЦПК України суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа: Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація про встановлення факту проживання однією сім`єю- відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Повний текст рішення суду складено - 08.06.2026.

Суддя В.О. Сенюта