Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №754/11191/24 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2706/26

Справа №754/11191/24

РІШЕННЯ

Іменем України

13 травня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді Зотько Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Юхименко А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-особа без самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус КМНО Мельник Людмила Сергіївна,про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м.Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, 29 червня 2021 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір про поділ спільного майна подружжя, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Л.С., зареєстровано в реєстрі за №1403. Згідно з вказаним договором про поділ спільного майна подружжя, особистою приватною власністю відповідача визнано: - квартиру АДРЕСА_1 ; - земельну ділянку 4 площею 0,1 га (кадастровий номер 800000000:62:519:0004) по АДРЕСА_2 особистою приватною власністю позивача визнано - телевізор Samsung QE43Q60T AUX UA. Пунктом 3 договору про поділ майна подружжя встановлено, що доплата за цим договором не здійснюється. Позивачка вважає, що договір про поділ спільного майна подружжя від 29.06.2021 року підлягає визнанню недійсним, оскільки був укладений нею під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах з огляду на те, що починаючи з 2020 року сімейні стосунки стали напруженими, відповідач пішов з дому, психологічний стан позивача та дітей (молодший син був неповнолітнім та навчався в школі) був тяжким та нестабільним. Напередодні шкільного випускного молодшого сина, відповідач заявив, що якщо позивачка укладе договір про поділ майна, визнавши за відповідачем право особистої власності на квартиру та земельну ділянку у Деснянському районі м.Києва, він згоден повернутись у сім`ю. З метою збереження сім`ї та стабілізації психологічного стану дітей (старший вирішив покинути навчання у ВНЗ, молодший ледь закінчив школу і не хотів нікуди вступати для отримання вищої освіти, так само і не мав наміру працювати чи чимось займатись, перебував у депресивному стані) позивач погодилась на укладення такого договору. Вже у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мельник Л.С. вона з тексту договору про поділ майна подружжя дізналась, що отримує у особисту власність телевізор, а відповідач - квартиру і земельну ділянку. Позивач вимушена була підписати цей договір, усвідомлюючи, що він для неї є вкрай не вигідним, але сподіваючись на налагодження стосунків у сім`ї та стабілізацію психологічного стану її та дітей. Однак, сподівання були марними. Скандали та напружені стосунки продовжуються. Відповідач постійно стверджує, що при розлученні залишить позивача ні з чим, оскільки вважає, що все майно, придбане за час шлюбу є його власністю та придбане за його кошти. Позивачка вважає вищевказаний договір недійсним, а відтак просила суд визнати недійсним договір про поділ спільного майна подружжя від 29 червня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Л.С. 29.06.2021 року, зареєстровано у реєстрі за №1403. Витрати по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу покласти на відповідача.

Ухвалою судді від 20.08.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні.

23.09.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вважає вимоги позивачки такими, що не підлягають задоволенню, та зазначає, що позивачка проживає в квартирі за адресою АДРЕСА_3 , яка придбана під час їхнього шлюбу, співвласниками якої є вони обоє. Попередньо, до укладення оскаржуваного Договору, вони домовлялись, що однією із умов Договору буде визнання за позивачкою права особистої приватної власності на усю зазначену квартиру. Однак, перед укладанням позивачка відмовилась внести цю умову в договір і він був укладений без вирішення юридичної долі зазначеної квартири, однак позивачка проживає в доній квартирі, і навіть забрала у відповідача, з його слів, ключі від цієї квартири, беззаперечно вказуючи та вважаючи це майно своєю особистою власністю. Також відповідач зазначив, що 12 липня 2024 року він лишив позивачці, усі свої готівкові заощадження, перед тим як змінив своє місце проживання, турбуючись про її матеріальне забезпечення. Мова йде про 3 450 Євро, 1600 доларів США та 7 тисяч гривень. А дійсною причиною укладення Договору щодо квартири АДРЕСА_1 , було те, що попередньо будівництво даної квартири частково фінансувалось його матір`ю а, однак в подальшому право власності було зареєстровано лише за ним, з імперативної вимоги дружини, що підтверджується копіями Інвестиційного договору 9971/РН-ПРМ від 20.02.2015, платіжної інструкції №1 від 27.02.2015 та договору купівлі-продажу квартири від 18.09.2017. А на придбання земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована за адресою АДРЕСА_4 , кадастровий номер 8000000000:62:519:0004, кошти були позичені ним особисто, розрахунок здійснювався також за особисті кошти. Саме з огляду на ці обставини було укладено оспорюваний Договір, у зв`язку з чим, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою судді, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 01.10.2024 було залучено до участі у справі в якості 3-особи без самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса КМНО Мельник Л.С..

Ухвалою судді, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 26.02.2025 року було закрито підготовчий розгляд справи та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

Позивачка та її представниця - адвокатка Філоненко В.В. у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримали, просили суд її задовольнити, надаючи пояснення посилались на обставини, що викладені у позовній заяві та поданих по суті спору заявах. Викладені судові дебати в письмовому вигляді надали суду для долучення до матеріалів справи.

Відповідач та його представниця - адвокатка Коломієць Ю.Г. у судовому засіданні щодо вимог позову категорично заперечували, надаючи пояснення посилались на обставини викладені у поданому суду відзиві на позовну заяву та поданих по суті спору заявах.. Викладені судові дебати в письмовому вигляді надали суду для долучення до матеріалів справи.

3-особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Людмила Сергіївна, у судове засідання не прибула, на адресу суду направила листа з проханням здійснювати розгляд справи за її відсутності. Пояснень 3-особи, щодо предмету спору на адресу суду не надходило.

Таким чином, суд вважав за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності 3-особи без самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса КМНО Мельник Л.С..

Вислухавши вступне слово сторін у справі та їх представників, заслухавши показання допитаних в судовому засіданні свідків, суд дійшов наступного висновку.

Нормами ч. 6 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частини 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Судом встановлено, що 29 червня 2021 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір про поділ майна подружжя, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Л.С., зареєстровано в реєстрі за №1403.

Згідно з умовами вказаного договору про поділ майна подружжя, особистою приватною власністю відповідача визнано:

- квартиру АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку 4 площею 0,1 га (кадастровий номер 800000000:62:519:0004) по АДРЕСА_2

особистою приватною власністю позивачки визнано - телевізор Samsung QE43Q60T AUX UA.

Пунктом 3 договору про поділ майна подружжя встановлено, що доплата за цим договором не здійснюється.

Як зазначено в позовній заяві, підставою для звернення до суду з позовом слугувало те, що починаючи з 2020 року сімейні стосунки стали напруженими, відповідач пішов з дому, психологічний стан позивачки та дітей був тяжким та нестабільним. Вже у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мельник Л.С. позивачка з тексту договору про поділ майна подружжя дізналась, що отримує у особисту власність телевізор, а відповідач - квартиру і земельну ділянку. Позивачка вимушена була підписати цей договір, усвідомлюючи, що він для неї є вкрай не вигідним, але сподіваючись на налагодження стосунків у сім`ї та стабілізацію психологічного стану її та дітей. Однак, сподівання були марними, скандали та напружені стосунки продовжуються. Відповідач постійно стверджує, що при розлученні залишить позивачку ні з чим, оскільки вважає, що все майно, придбане за час шлюбу є його власністю та придбане за його кошти.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, квартира за адресою: АДРЕСА_5 належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу від 18.09.2017 р. зареєстровано в реєстрі за № 3056, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І..

Судом встановлено, що 20.02.2015 року між ПАТ «ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , було укладено Інвестиційний договір №9971/РН-ПРМ інвестування об`єкту - житлової квартири №212 в будинку, поверх 10, кількість кімнат 1 , загальна проектна площа42,94 кв.м., згідно з яким сторони погодили, що кожен з покупців сплачує від свого імені 50% кожного вказаного платежу. ОСОБА_3 , відповідно до Платіжного доручення №1 від 27.02.2015 внесено на відповідно визначений рахунок ПАТ «ХК «Київміськбуд» кошти у розмірі 350 606,61 грн..

Згідно довідки ТОВ «Компанія з управління активами «Роскапітал», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є стороною за Інвестиційним договором №9971/РН-ПРМ від 20.02.2015, вони здійснили повну оплату у безготівковій формі згідно умов Договору в сумі 701 213,22 грн..

Відповідно до Договору відступлення до Інвестиційного Договору №9971/РН-ПРМ від 20.02.2015 ОСОБА_3 уступила на користь ОСОБА_2 весь комплекс прав та обов`язків , що передбачені Договором-1 та згідно з п.3.3 з моменту укладення вказаного договору ОСОБА_3 втратила право на грошові кошти, що були нею сплачені на підставі Договору-1. Зазначені кошти визнаються такими, що сплачені новим покупцем.

Доказів на спростування викладених вище обставин, суду надано не було.

Зі змісту оспорюваного Договору вбачається, що договір підписано сторонами у присутності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мельник Л.С... Особи сторін приватним нотаріусом встановлено, їх дієздатність, а також згідно з п.4 Договору, сторонами засвідчено, зокрема наступне:

-при укладенні цього Договору ми усвідомлювали і (усвідомлюємо) значення своїх дій і могли (можемо) керувати ними і не страждаємо на захворювання, які б перешкоджали цьому;

-розуміємо природу цього правочину, свої права та обов`язки за цим Договором;

-при укладенні цього Договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали значення та були свідомо приховані нами;

-Договір укладається нами згідно з справжньою нашою волею, без будь- якого застосування фізичного та психологічного тиску;

-Договір вчиняється на вигідних для нас, Сторін, умовах і не є результатом впливу тяжких обставин;

-умови цього Договору не поширюються на інше майно, що набувалося нами під час зареєстрованого шлюбу та яке ми вважаємо спільною сумісною власністю.»

Згідно з вимогами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Згідно з вимогами статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Верховного Суду у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.54 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Частини 9-14 ст.44 Закону України «Про нотаріат» встановлюють повноваження нотаріуса для встановлення дійсного наміру сторін правочину. У разі наявності сумнівів щодо уповноваженого представника, а також його цивільної дієздатності та правоздатності нотаріус має право зробити запит до відповідної фізичної чи юридичної особи. Нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Усі наведені вимоги законодавства покликані убезпечити правочин, а отже, і права осіб, яких цей правочин стосується. Крім того, правочин, посвідчуваний нотаріально, має вищий ступінь доказовості волі особи та інших чинників, з якими пов`язує закон набуття, зміну та припинення цивільних прав, оскільки нотаріус, посвідчуючи правочин, має здійснити чимало дій, які спрямовані на доведеність правочину вимогам закону.

Отже, враховуючи, що оспорюваний Договір про поділ майна подружжя підписаний його сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Л.С., тому відсутні підстави ставити під сумнів наявність у позивачки волевиявлення на його укладення.

Посилання у позовній заяві на те, що позивачка вимушена була підписати цей договір, усвідомлюючи, що він для неї є вкрай не вигідним, але сподіваючись на налагодження стосунків у сім`ї та стабілізацію психологічного стану її та дітей, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Як вбачається з наданого стороною позивачки Висновку експерта №1-06/03 за результатами проведення психологічної експертизи, складеного 06.03.2025 на підставі заяви ОСОБА_1 для проведення експертизи, використані наступні матеріали: в тому числі опитування близьких осіб щодо психологічних змін у ОСОБА_1 в оригіналі.

Вказані письмові опитування були складені адвокатом Філоненко В.В. за відповідною згодою осіб, однак їх копії до матеріалів справи долучені не були, а тому суд надаючи оцінку, виходив з тексту, викладеного безпосередньо експертом у своєму висновку.

Разом з тим, у цивільному процесі адвокат не проводить допит свідків особисто, оскільки це виключна функція суду.

Натомість захисник реалізує своє право на адвокатське опитування за згодою поза судом для формування доказової бази та готує свідків до судового засідання, де їм будуть ставити запитання суд та сторони.

Позасудове опитування (інтерв`ювання) здійснюється, якщо особа дає на це добровільну згоду. Це фіксується у вигляді письмових пояснень або спеціального акта опитування.

Таке опитування не є повноцінним доказом у суді (як показання, надані під присягою), але допомагає адвокату вибудувати лінію захисту та обґрунтувати клопотання.

Щоб суд врахував покази, особа має бути допитана безпосередньо на засіданні.

Представницею відповідача - адвокаткою Ю.Коломієць, після ознайомлення з вищевказаним експертним висновком, було заявлено клопотання про допит свідків.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи у суді були допитані свідки, які показали наступне:

Свідок ОСОБА_4 показав суду, що сторони у справі є його батьками. Він висловлював свою думку при проведенні експертизи. Зі слів матері йому відомо, що воона писала пояснення від імені свідків. Батько показував йому висновок експерта до судового засідання в якому, він надає вказані свідчення.

Свідок ОСОБА_5 показала суду, що вона знайома зі сторонами у справі, Вона надавала відповіді на запитання адвоката, які в подальшому були оформлені у вигляді документа, який вона прочитала і підписала в кабінеті адвоката. Свідку відомо, що відповідач здійснював маніпулювання позивачкою, умовою було його повернення до родини.

Свідок ОСОБА_6 показала суду, що знайома з родиною сторін дуже давно, якийсь час вони проживали всі разом. Вона не могла повірити, в 2021 році в те, що відбувалось. Був скандал, після якого діти і відповідач приїздили все менше. Опитування проводила адвокат в грудні 2024 року. Коли було укладено договір свідку не відомо, однак у неї склалось таке враження, що він був підписаний позивачкою під тиском. Позивачка займалась господарством і відпочинком родини, а відповідач забезпечував родину матеріально. На час укладення договору, в їх родині помер свекор, вони всі перехворіли на «Ковід», свідок народила дитину. Позивачка була у стресовому стані через багато факторів та подій в їх родині в тому числі.

Свідок ОСОБА_7 показав суду, що позивачка є його сестрою, відповідач її колишній чоловік. Свідок надавав пояснення в присутності позивачки та її адвоката, він писав їх від руки, в подальшому вони були роздруковані і він їх підписав. Віг тісно спілкувався з племінниками, і йому було відомо, що почались проблеми, вони закинули навчання, говорили, що якщо не буде сім`ї, то їх поведінка буде саме такою. Свідок зауважив, що він надавав пояснення щодо емоційного стану своєї сестри, який на той час спостерігав. Зі слів сестри та племінників, йому відомо, що умовою повернення відповідача до родини, була відмова позивачки від майна.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надані стороною позивачки при проведенні психологічного дослідження письмові пояснення близьких осіб не є повноцінним доказом, який міг використовуватись експертом при проведенні дослідження, оскільки вказані пояснення не були надані свідками під присягою, а сторона відповідача, в свою чергу, була позбавлена можливості поставити свідкам запитання, відповіді на які також могли бути враховані експертом при вказаному дослідженні.

Крім того, відповідачем надано суду нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_4 , яка за викладеним у ній змістом, є практично повністю протилежною письмовому опитуванню, проведеному адвокаткою позивачки.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду справи обставини, оцінюючи всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що доводи позивачки не знайшли свого підтвердження, а тому в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з вимогами статті ст.141 ЦПК України судовий збір покладається у разі відмови в позові на позивача, таким чином понесені позивачкою судові витрати по сплаті судового збору не підлягають компенсації, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. Заява про внесення виправлень розглядається протягом десяти днів після її надходження. Ухвала про внесення виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки.

Питання виправлення описки вирішено без повідомлення учасників справи.

Судом при виготовленні повного тексту рішення суду, було виявлено, що при оголошенні вступної та резолютивної частини рішення суду, судом не було зазначено 3-особу без самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус КМНО Мельник Л.С., що було допущено механічно, а відтак підлягає виправленню судом.

Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.41, 129 Конституції України, ст.ст. 202, 203, 207 ЦК України, ст.ст.69, 70 СК України, ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 178, 258, 259, 263 - 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-особа без самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус КМНО Мельник Людмила Сергіївна,про визнання договору недійсним - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дані позивачки: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Дані відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення суду виготовлено 08.06.2026.

Суддя: Т.А.Зотько