Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №642/6018/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 642/6018/24

Номер провадження 22-ц/818/373/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки адвоката Бондаренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 21 травня 2025 року в складі судді Бородіної О.В. по справі № 642/6018/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 09 вересня 2022 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб. Наразі вона звернулася до суду із позовом про розірвання шлюбу. У період шлюбу з відповідачем, 13 квітня 2024 року, для сім`ї за спільні кошти було придбано автомобіль марки «FORD FUSION», 2017 року випуску, який було зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 . Вказане рухоме майно набуте подружжям під час шлюбу, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності. З урахуванням того, що автомобіль є річчю неподільною, зареєстрований за відповідачем та знаходиться у його користуванні, вона має право на грошову компенсацію вартості її 1/2 частки у праві спільної власності.

Просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «FORD FUSION», 2017 року випуску, у розмірі 241 450,00 грн та судові витрати.

Рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 21 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки «FORD FUSION», 2017 року випуску, V двигуна 2488, д.н.з. НОМЕР_1 , у розмірі 241 450,00 грн та сплачений судовий збір у розмірі 3928,50 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що спірне рухоме майно набуте сторонами за час зареєстрованого шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між ними у рівних частках. Отже, позивачка має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірного транспортного засобу.

На вказане судове рішення 25 червня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - адвокат Вдовидченко О.І. до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не були досліджені надані відповідачем докази придбання автомобіля за його особисті кошти, не перевірено джерело походження коштів на придбання вказаного транспортного засобу, яким є дохід відповідача від відчуження його особистого рухомого та нерухомого майна, залишено поза увагою всі аргументи ОСОБА_2 та його представника, натомість взято до уваги недостовірні показання свідків. Позивачка навіть не пред`являла позовних вимог про визнання спірного транспортного засобу об`єктом спільного майна подружжя. Незважаючи на заявлене відповідачем клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з його хворобою з відповідними доказами, суд ухвалою від 17 лютого 2025 року закрив підготовче провадження у справі та перейшов до розгляду справи по суті, чим порушив його права. Відповідач фактично був усунений від доступу до правосуддя та не мав можливості викласти свої доводи, заявити процесуальні клопотання щодо подання та витребування доказів тощо. У подальшому подані до суду письмові докази та доводи відповідача були залишені поза увагою. Суд відмовив у його клопотаннях про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 642/1823/25 за його позовом про визнання майна особистою приватною власністю, а також про витребування доказів з Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району, які б могли підтвердити той факт, що позивачка на час придбання спірного транспортного засобу фактично вже припинила з ним шлюбні відносини, та мешкала окремо, що підтверджується довідкою про взяття її на облік як ВПО. Наданий позивачкою висновок про вартість транспортного засобу не відповідає дійсності, оскільки з урахуванням технічного стану відповідно до висновку від 22 червня 2025 року ринкова вартість автомобіля марки «FORD FUSION», 2017 року випуску, V двигуна 2488, д.н.з. НОМЕР_1 складає 337 300,00 грн. Понесені судові витрати складаються зі сплати судового збору, сплати за висновок про оцінку транспортного засобу (2000,00 грн), а також витрати на правничу допомогу - орієнтовно 80 000,00 грн.

13 жовтня 2025 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Відзив мотивовано тим, що за ініціативою відповідача тричі було відкладено підготовче засідання, подані ним заяви і клопотання були розглянуті судом, його докази долучені, з відзивом чи зустрічним позовом він не звертався, тому його доводи щодо відсутності доступу до правосуддя суперечать обставинам справи. Звернення відповідача до суду з позовом про визнання автомобіля його особистою власністю, провадження за яким досі не відкрито, не є підставою для зупинення провадження у цій справі. Попередній автомобіль відповідачем також придбано у шлюбі, а його квартиру відчужено 11 лютого 2021 року, задовго до придбання спірного автомобіля. Довідка про взяття її на облік як ВПО за адресою її сестри не свідчить про факт її проживання за цією адресою та не спростовує її проживання з відповідачем однією сім`єю станом на дату придбання спірного автомобіля. Відповідачем не спростовано презумпцію спільного сумісного майна подружжя. Наполягає на тому, що на час придбання спірного автомобіля вона постійно мешкала з відповідачем однією сім`єю у будинку АДРЕСА_1 , майно придбане за спільні кошти, в тому числі й її заощадження, саме вона знайшла оголошення щодо його продажу та домовлялась з продавцем про купівлю. Нею надані докази вартості спірного автомобіля, а наданий відповідачем звіт про оцінку майна від 22 червня 2025 року не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом, зроблений через місяць після ухвалення рішення суду, тоді як при розгляді справи відповідач посилався на відсутність у нього автомобіля. Розмір судових витрат є значно завищеним. Вказала, що зі змістом апеляційної скарги її представник ознайомилась лише 02 жовтня 2025 року, тому просить поновити строк на подачу відзиву.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів щодо дати отримання позивачкою копії апеляційної скарги, направлена судом копія ухвали про відкриття апеляційного провадження нею не отримана та повернута з відміткою відділення поштового зв`язку від 13 серпня 2025 року «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 96-97 том 2), з матеріалами справи представник ОСОБА_1 адвокат Бондаренко Т.О. ознайомилась 01 жовтня 2025 року (а.с. 89 том 2), а відзив подано 13 жовтня 2025 року (перший робочий день після вихідних - понеділок), то колегія суддів вважає, що строк на подачу відзиву на апеляційну скаргу не пропущений, і приймає його до розгляду.

В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 та його представники адвокати Авілова О. М. та Вдовидченко О. І. не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 04 червня 2026 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_2 отримано в електронному кабінеті 05 квітня 2026 року (а.с. 133, т. 2).

Адвокатом Авіловою Оленою Михайлівною, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , отримано в електронному кабінеті 05 квітня 2026 року (а.с. 135, т. 2).

Адвокатом Вдовидченком Олексієм Івановичем, який діє в інтересах ОСОБА_2 , отримано в електронному кабінеті 05 квітня 2026 року (а.с. 134, т. 2).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 та її представника адвоката Бондаренко Т.О., які проти апеляційної скарги заперечували, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09 вересня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб (а.с. 12 том 1), який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2024 року (а.с. 159-166 том 1).

У період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 13 квітня 2024 року ОСОБА_2 придбано у ОСОБА_5 транспортний засіб марки «FORD FUSION», 2017 року випуску, який згідно даних Єдиного державного реєстру МВС зареєстрований за ним. Згідно договору ціна транспортного засобу склала 99 000,00 грн (а.с. 13, 82-83, 89-90 том 1).

Згідно звіту з оцінки майна, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 , станом на 19 вересня 2024 року ринкова вартість автомобіля марки «FORD FUSION», 2017 року випуску, становить 482 900,00 грн. У звіті вказано, що транспортний засіб не було представлено до огляду (а.с. 15-32 том 1).

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10 том 1), з 13 березня 2024 року взята на облік як ВПО за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою № 6326-5003161393 (а.с. 76 том 1).

З наданого відповідачем рапорту капітана поліції ДОП СП ВП № 2 ХРУП № 3 в Харківській області від 15 січня 2025 року вбачається, що здійснювався вихід за адресою: АДРЕСА_1 , з метою встановлення місця мешкання та фактичного проживання ОСОБА_1 , 1988 року народження; в ході перевірки та бесіди із сусідами встановлено, що ОСОБА_1 раніше мешкала зі своїм чоловіком ОСОБА_2 за вищевказаною адресою до лютого 2024 року, після чого її більше не бачили, де вона може мешкати в теперішній час їм не відомо (а.с. 112, 136-138 том 1).

ОСОБА_1 працює за сумісництвом на посаді фахівець (оператор) відділення № 14 у ТОВ «Нова пошта» з 06 березня 2017 року, що підтверджується довідкою № 11 126 від 13 березня 2024 року (а.с. 157 том 1). З відомостей про доходи, наданих Пенсійним фондом України, вбачається, що дохід ОСОБА_1 за 2022 рік складав 197 687,95 грн, за 2023 рік - 332 160,71 грн, за 2024 рік - 203 525,70 грн (а.с. 153-156 том 1).

ОСОБА_2 були надані копії: акту огляду реалізованого транспортного засобу від 04 листопада 2020 року, з якого вбачається, що ним придбано автомобіль «MISTUBISHI CARISMA» за 93 500,00 грн, договору купівлі-продажу квартири від 11 лютого 2021 року, за яким ним продано квартиру за 805 330,00 грн; договору купівлі-продажу транспортного засобу від 16 листопада 2022 року, згідно якого ним продано належний йому автомобіль «MISTUBISHI CARISMA» за 85 000,00 грн; договору купівлі-продажу транспортного засобу від 23 листопада 2022 року, за яким ним придбано автомобіль «MISTUBISHI LANCER» за 87 500,00 грн; копію договору купівлі-продажу транспортного засобу від 10 квітня 2024 року, за яким ним продано автомобіль «MISTUBISHI LANCER» за 65 000,00 грн (а.с. 232-238 том 1).

У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя (а.с. 239-241 том 1); рішення у справі не ухвалено.

Судом першої інстанції за клопотаннями сторін були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_7 , яка працює разом із позивачкою, вказала, що їй відомо зі слів ОСОБА_8 , що у 2024 році її чоловік поїхав до Києва за новим авто Форд Фьюжен, на той час вони ще проживали разом, розійшлись влітку. ОСОБА_8 не казала, за які кошти придбано авто. До цього у ОСОБА_9 було авто ОСОБА_10 , яке вони продали. 24 квітня 2024 року сторони разом були у неї в гостях, ОСОБА_8 залишалась з ночівлею, на наступний день ОСОБА_11 приїхав на авто Форд ОСОБА_12 та забрав її.

Свідок ОСОБА_13 , яка є рідною сестрою позивачки, пояснила, що вони з сестрою переїхали до м. Харків з м. Бахмут. ОСОБА_8 мешкала у будинку чоловіка та його родини до середини липня 2024 року. Щодо придбання авто навесні 2024 року, свідку відомо зі слів ОСОБА_8 , що саме її сестра спілкувалася із продавцем, авто сторони придбали за спільні кошти. У березні 2024 року сестра була зареєстрована як ВПО у її квартирі з метою укладення декларації із лікарем. Також свідку відомо, що у ОСОБА_9 раніше було інше авто Мітсубісі.

Свідок ОСОБА_14 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , у судовому засіданні пояснила, що приблизно з лютого 2024 року вона не бачила ОСОБА_8 . Свідку було відомо, що син має намір придбати автомобіль. Як саме вони вирішували придбати авто, їй не відомо. Син казав, що це його кошти. Син продав свою квартиру ще до відносин з ОСОБА_8 . Також у сина були різні авто, які він продавав, а потім купляв нові. Свідок також вказала, що вона не мала наміру прописувати ОСОБА_8 у будинку.

У частині першій статті 60 СК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 провадження № 61-13953св19).

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Частинами 1-2 статті 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20), від 07 квітня 2021 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-11187св20), від 18 травня 2021 року у справі № 725/3818/19 (провадження № 61-11831св20).

Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду з позовом на підставі статті 364 ЦК України.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).

Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц.

Матеріали справи свідчать про те, що спірний автомобіль «FORD FUSION», 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , набутий сторонами під час перебування у шлюбі.

Доводи відповідача щодо того, що вказаний автомобіль є його особистою власністю, оскільки на час його придбання у квітні 2024 року вони з позивачкою вже не мешкали разом як подружжя, судом першої інстанції обґрунтовано відхилені, оскільки належних доказів цього не надано, показання сусідів належним доказом цього факту не є, а наявність у ОСОБА_1 довідки про реєстрацію як ВПО за адресою її сестри від 13 березня 2024 року факту проживання сторін однією сім`єю не спростовує, з огляду на те, що мати відповідача відмовлялась реєструвати позивачку у будинку, де вони мешкали.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що позивачка не пред`являла позовних вимог про визнання спірного транспортного засобу об`єктом спільного майна подружжя, колегія суддів відхиляє, оскільки така вимога сама по собі не є належним та ефективним способом захисту, тож її викладення у прохальній частині позовної заяви не потребується. При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц.

Посилання відповідача на те, що він був позбавлений доступу до правосуддя, що суд закрив підготовче провадження, незважаючи на його клопотання про відкладення, колегія суддів вважає безпідставним, з огляду на те, що відповідач особисто отримав копію позовної заяви з додатками ще 30 вересня 2024 року, що підтверджується його розпискою (а.с. 41 том 1), у встановлений судом 15-денний строк відзиву на позовну заяву не подав, підготовче засідання було неодноразово відкладено за його заявами, при цьому, участь у справі брала його представник адвокат Багмет К.Е., яка надавала пояснення, клопотання і докази, тобто відповідач жодним чином не був позбавлений можливості доведення своєї позиції перед судом. Клопотання відповідача про зупинення провадження і про витребування доказів обґрунтовано залишені судом без задоволення, оскільки розгляд справи за позовом ОСОБА_2 про визнання автомобіля особистою власністю не перешкоджає суду у межах розгляду цієї справи встановити обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, а докази, які він просив витребувати, не підтверджують обставин, що входять до предмету доказування у справі, та не спростовують факту спільного проживання сторін як подружжя у період придбання спірного майна.

Разом з тим, як вбачається з наданих відповідачем доказів, 04 листопада 2020 року, тобто ще до укладення шлюбу з позивачкою, він придбав автомобіль «MISTUBISHI CARISMA» за 93 500,00 грн, який у подальшому 16 листопада 2022 року продав за 85 000,00 грн та вже за тиждень, 23 листопада 2022 року, придбав інший автомобіль - «MISTUBISHI LANCER» за 87 500,00 грн. Вказаний автомобіль відповідач продав 10 квітня 2024 року за 65 000,00 грн і за декілька днів придбав спірний автомобіль «FORD FUSION» (а.с. 232-238 том 1).

Доказів того, що ОСОБА_1 своїми доходами брала участь в придбанні автомобіля «MISTUBISHI LANCER», вона не надала і на такі обставини не посилалась. Отже, доводи відповідача щодо купівлі цього автомобіля за кошти, отримані від продажу належного йому ще до шлюбу особистого автомобіля «MISTUBISHI CARISMA», позивачкою не спростовані. Договір купівлі-продажу автомобіля «FORD FUSION», що є предметом спору, укладений вже за три дні після відчуження автомобіля «MISTUBISHI LANCER», придбаного відповідачем за особисті кошти. Доказів, що в цей період сторони або особисто відповідач придбав інше цінне майно вартістю ціни продажу належного йому автомобіля, суду не надано.

Отже, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність доказів того, що відповідач витратив на купівлю спірного автомобіля саме ті кошти, які отримав від продажу попередніх автомобілів.

Водночас, посилання відповідача на отримання ним коштів для купівлі авто й від відчуження власної квартири за договором купівлі-продажу квартири від 11 лютого 2021 року колегія суддів не бере до уваги, оскільки цей договір укладений задовго до договору купівлі-продажу спірного автомобіля.

Встановивши, що спірний автомобіль придбано частково за грошові кошти, отримані ОСОБА_2 від продажу ним автомобіля, придбаного за його особисті кошти, колегія суддів вважає, що спірний автомобіль підлягає поділу між сторонами у частках пропорційно вкладеним коштам, а саме частка кожного з подружжя в спільному майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін у придбане майно, у тому числі за рахунок продажу майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю.

Таким чином доля ОСОБА_1 у спірному майні відповідно до розміру фактичного внеску складає 208 950,00 грн (482 900,00 грн - 65 000,00 грн) / 2).

При цьому, твердження ОСОБА_2 щодо того, що наданий позивачкою висновок про вартість транспортного засобу у розмірі 482 900,00 грн не відповідає дійсності, оскільки вартість автомобіля з урахуванням технічного стану складає 337 300, 00 грн, що підтверджується висновком оцінювача від 22 червня 2025 року, колегія суддів відхиляє, оскільки в ході розгляду справи відповідачем не було надано будь-яких доказів на спростування заявленої позивачкою вартості автомобіля, з клопотанням про призначення експертизи він не звертався та взагалі посилався на відсутність у нього автомобіля, а висновок оцінювача, долучений ним до апеляційної скарги, складений вже після ухвалення оскаржуваного рішення суду, тому апеляційним судом не приймається в силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

За таких обставин рішення суду підлягає зміні зі зменшенням суми грошової компенсації вартості частки у праві власності на автомобіль, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 241 450,00 грн до 208 950,00 грн.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

За подачу позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 2414,50 грн (а.с. 1 том 1), за подачу заяви про забезпечення позову нею сплачено 1514,00 грн (а.с. 33 том 1), хоча підлягало сплаті лише 605,60 грн (0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб). За поверненням судового збору, внесеного у більшому розмірі, ніж передбачено законом (1514,00 - 605,60 = 908,40 грн), позивачка має право звернутися до суду першої інстанції.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, на 86,5 %, то з відповідача на її користь підлягає стягненню судовий збір у розмірі (2414,50 + 605,60) * 86,5 % = 2 612,39 грн.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 4714,20 грн (а.с. 74 том 2), хоча підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2414,50 грн * 150% * 0,8 = 2 897,40 грн. Отже, судовий збір, внесений у більшому розмірі, ніж передбачено законом, у сумі 1 816,80 грн (4714,20 - 2897,40) підлягає поверненню ОСОБА_2 з державного бюджету.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, відповідно на 13,5%, тож з ОСОБА_1 на його користь підлягає стягненню 2897,40 * 13,5% = 387,10 грн.

Шляхом взаємозаліку зазначених сум колегія суддів дійшла висновку, що суму судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , слід зменшити з 3928,50 грн до 2225,29 грн (2612,39 - 387,10).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 21 травня 2025 року змінити в частині сум стягнення.

Зменшити розмір грошової компенсації вартості частки автомобіля марки «FORD FUSION», 2017 року випуску, V двигуна 2488, д.н.з. НОМЕР_1 , що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 241 450,00 грн до 208 950 (двісті вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн 00 коп, а також судового збору з 3928,50 грн до 2 225 (дві тисячі двісті двадцять п`ять) грн 29 коп.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області повернути ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) надміру сплачений 14 липня 2025 року за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 коп за квитанцією 1537-2922-1514-4074 АТ «Таскомбанк», одержувач платежу ГУК Харків обл/мХар Основ`ян/22030101, ЄДРПОУ 37874947, рахунок отримувача: UA398999980313161206080020661, банк одержувача Казначейство України (ел. адм. подат.).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 08 червня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина