Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №646/10492/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 травня 2026 року

м. Харків

справа № 646/10492/25

провадження № 22-ц/818/3006/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіндрашівської сільської ради про визнання права власності за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року, постановлене під головуванням судді Іщенко О.В.,-

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Кіндрашівської сільської ради про визнання права власності.

Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами, після смерті чоловіка - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; Зазначає, що власником спірного будинку, розташованого в селі Мирове Куп`янського району Харківської області був ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 19 квітня 1997 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. У встановлений законом строк позивачка звернулась до державного нотаріуса Куп`нської державної нотаріальної контори Харківської області із заявою про відкриття спадщини за законом після смерті її чоловіка, ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . 27 листопада 2013 року було відкрито спадкову справу за № 666/2013. 24 березня 2014 року державним нотаріусом Куп`янської державної нотаріальної контори Харківської області на ім`я ОСОБА_1 були видані свідоцтва про право на спадщину за заповідальним розпорядженням та за законом. Спірне майно не було оформлене у зв`язку із скрутним матеріальним станом позивача. 25 вересня 2025 року засобами поштового зв`язку позивачем була направлена нотаріально посвідчена заява до державного нотаріуса Третьої Харківської міської державної нотаріальної контори. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 27 вересня 2025 року за № 1199/02-31 позивачу відмовлено з підстав неможливості отримати інформацію про підтвердження факту державної реєстрації прав від Комунального підприємства «Куп`янське БТІ». Отже, позивачем вичерпано всі наявні можливості для отримання у позасудовому порядку у спадок залишене майно після смерті чоловіка.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачкою спосіб захисту свого цивільного права не є належним, а докази на підтвердження факту порушення саме Кіндрашівською сільською радою її права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні, тому, позовна заява задоволенню не підлягає.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 28 грудня 1963 року (а.с. 10).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 9).

З Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 35898705 від 27 листопада 2011 року вбачається, що 27 листопада 2013 року Куп`янською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 666/2013 після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).

ОСОБА_3 , на момент смерті, зокрема, на праві власності належав будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 19 квітня 1997 року (а.с. 14).

Оригінал свідоцтва про право власності на житловий будинок від 19 квітня 1997 року, знаходиться у позивача та наданий суду для огляду.

З технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду вбачається, що власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 . Технічний паспорт складено 19 квітня 1997 року.

Спадкоємцем після його смерті є позивачка.

З свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 березня 2014 року вбачається, що Гречук Є.А., державний нотаріус Куп`янської державної нотаріальної контори, посвідчила, що на підставі статті 1261 ЦК України, спадкоємицею зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у т.ч. з урахуванням 1/2 частки спадкового майна, від якої на її користь відмовився син спадкодавця ОСОБА_4 . Спадщину, на яку видано це свідоцтво, складається з: грошових коштів з відсотками, які зберігаються у Куп`янському відділенні Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на відкритому 17.06.2010 року на ім`я ОСОБА_3 поточному рахунку № НОМЕР_2 , залишок коштів на якому станом на 07.03.2014 р. складає - 39814,25 грн., належність яких спадкодавцю ОСОБА_3 підтверджується повідомленням Харківської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» від 11.03.2014 року за № 81-6-5-00/797-БТ (а.с. 13).

Окрім вказаного майна, на яке було видано свідоцтво, після його смерті залишилося спадкове майно, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок з надвірними будівлями належав спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 19 квітня 1997 року Кіндрашівською сільською радою Куп`янського району Харківської області. Просила видати на її ім`я додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом на вищевказаний житловий будинок з надвірними будівлями (а.с. 12).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27 вересня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав померлому ОСОБА_3 .

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не міститься жодна інформація про зареєстровані права на житловий будинок АДРЕСА_1 . За таких умов, враховуючи неможливість отримання інформації про підтвердження факту державної реєстрації прав від комунального підприємства «Куп`янське БТІ», видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом неможливо.

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалась на те, що власником будинку АДРЕСА_1 був її чоловік, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 27 листопада 2013 року було відкрито спадкову справу № 666/2013. 24 березня 2014 року державним нотаріусом Куп`янської державної нотаріальної контори Харківської області на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , були видані свідоцтва про право на спадщину за заповідальним розпорядженням та за законом. Спірне нерухоме майно не було оформлено у зв`язку з тяжким матеріальним становищем. 25 вересня 2025 року позивачкою було направлено до Третьої Харківської міської державної нотаріальної контори нотаріально посвідчену заяву. 04 жовтня 2025 року позивачкою було отримано постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 27 вересня 2025 року. Підставою відмови є неможливість отримати інформацію про підтвердження факту державної реєстрації прав від комунального підприємства «Куп`янське БТІ». За таких обставин, задля захисту та відновлення порушених нею прав позивачка змушена була звернутись з даним позовом.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу.

За статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватись якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

За загальним правилом ст. 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Так, згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч.4 ст. 3 цього Закону).

Положення п.3 ч.3 ст.10 Закону передбачають, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

На момент отримання ОСОБА_3 свідоцтва про набуття права власності спірного нерухомого майна у квітні 1997 року діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації такого права.

Так, правова норма статті 128 Цивільного кодексу Української РСР визначала, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Укладення угод як одну з підстав набуття права власності передбачалося і статтею 12 Закону України від 07.02.1991 № 697-XII «Про власність».

В подальшому з 2002 року по 1 січня 2013 року державна реєстрація прав власності на нерухоме майно здійснювалася відповідними бюро технічної інвентаризації згідно з нормами Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002.

Пунктом 1.3 цього Тимчасового положення передбачалося, що реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації.

Пункт 1.4 положення визначав реєстрацію прав власності на нерухоме майно як внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, за рахунок коштів особи, що звернулася до БТІ.

У вказаний період часу був прийнятий Цивільний кодекс України, який введений в дію з 01.01.2004 року.

Так, відповідно до ч.1,2,4 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Крім того, 03.08.2004 набрав чинності Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сферою регулювання якого є відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Вказаний Закон № 1952-IV надав визначення державній реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень як офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (стаття 2 Закону).

Нормами ст.4 Закону № 1952-IV було встановлено принцип обов`язковості державної реєстрації прав, за яким обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Згідно з п.5 Прикінцевих положень Закону № 1952-IV реєстрація об`єктів нерухомості проводилася комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації до створення єдиної системи органів реєстрації прав, до якої за ст.5 Закону входять місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження нерухомого майна, а саме: в містах Києві та Севастополі, місті обласного підпорядкування, районі, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру.

У цій справі нотаріус позбавлений можливості перевірити інформацію щодо фактів оформлення та/або реєстрації права власності на спірне майно за період з квітня 1997, коли позивач набув право власності на спірне майно, до 01.01.2013, коли повноваження з державної реєстрації прав власності на нерухоме майно були передані місцевими органами державної реєстрації прав.

Зі змісту постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27 вересня 2025 року убачається, що зберігачем інвентаризаційних справ на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на території Куп`янської міської громади, було визначено комунальне підприємство "Куп`янське БТІ". Вказане підприємство здійснювало державну реєстрацію прав на нерухоме майно до 01 січня 2013 року. На даний час адміністративне приміщення комунального підприємства "Куп`янське БТІ" внаслідок обстрілів та пожежі повністю знищено, інвентаризаційні справи, службова документація, комп`ютерна техніка та бази даних також знищені, працівники на вказаному підприємстві відсутні. Підприємство на даний час господарську діяльність не здійснює.

Проте, відсутність об`єктивної можливості підтвердити факт оформлення та/або реєстрації права власності за спадкодавцем, ОСОБА_3 , на спірне майно у зв`язку з неможливістю отримання інформації про підтвердження факту державної реєстрації прав від комунального підприємства «Куп`янське БТІ», а також відмова (незалежно від її правомірності) нотаріуса у видачі свідоцтва про на спадщину за законом, створили ситуацію, при якій позивач не може реалізовувати свої права, зокрема, щодо розпорядження цим майном, отримання передбаченої законом компенсації за знищення або пошкодження майна внаслідок збройної агресії російської федерації проти України тощо.

В той же час, Конституція України у статті 41 гарантує непорушність права власності та усі три правомочності власника: володіти, користуватися та розпоряджатися.

Невизнання державою права власності позивача на спірне майно є втручанням у це право, яке не переслідує легітимну мету та не є необхідним у демократичному суспільстві, а отже порушує гарантії, закріплені у статті 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У вищевказаній справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правило за аналогією закону (а саме, статті 392 ЦК України) має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.

У вказаній справі не було встановлено обставин, які б свідчили про наявність реєстрації права власності на спірне майно за будь-якою іншою особою.

При цьому у позивача наявний оригінал свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, який містить реєстраційну картку про реєстрацію спірного нерухомого майна у Куп`янському БТІ за ОСОБА_3 .

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки під час розгляду справи були підтверджені обставини, на які позивач посилається як на підставу свого позову.

При цьому належним відповідачем є саме територіальна громада, де розташоване спірне майно, тобто Кіндрашівська сільська рада.

Висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову є помилковим.

Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями і спорудами, після смерті чоловіка - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина