Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №635/8775/21 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року

м. Харків

справа № 635/8775/21

провадження № 22-ц/818/594/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участі секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Саврова Руслана Сергійовича на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року під головуванням судді Даниленко Т.П.,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Із урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути 62 550,00 доларів США, що складає в еквіваленті 1 643 607,6 грн за курсом НБУ.

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 62 550,00 доларів США, що складає в еквіваленті 2 471 669,50 грн за курсом НБУ на 01.05.2024 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних у розмірі 5 765 доларів США, що складає в еквіваленті 151 485,00 грн за курсом НБУ на 01.11.2021 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 19 630 грн 62 коп.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Савров Руслан Сергійович, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне та необґрунтоване і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Зазначає, що починаючи з 2018 року постійно проживає в Державі Ізраїль. Починаючи з тогу часу всього декілька разів відвідував Україну, а саме перебував у періоди з 12.10.2018 по 22.10.2018 року, з 09.09.2019 року по 10.09.2019 року та з 15.06.2021 року по 18.07.2021 року. Вказане підтверджується печатками Державної прикордонної служби України відбитки яких зроблені у паспорті громадянина Ізраїлю № НОМЕР_1 виданого 25.09.2017 року на ім`я ОСОБА_2 . Матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про призначені судові засідання у справі та відсутні дані про те, що ОСОБА_2 отримав заочне рішення суду. Отже відповідач не з`являвся на судові засідання, не повідомив про причини своєї неявки, не подав відзив та докази, що обґрунтовують його позицію у зв`язку із тим, що він починаючи з 18.07.2021 року постійно проживав за кордоном. В свою чергу, позовна заява про стягнення боргу була подана ОСОБА_1 лише 10.11.2021 року, тобто після виїзду відповідача за кордон. Договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений та посвідчений 25.02.2013 року. Сторони укладеного договору могли (мали право) звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу до 25.02.2016 року. Однак, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом поза межами строку позовної давності, а саме 10.11.2021 року. Також, зазначає на той факт, що ОСОБА_1 з метою штучного створення уявлення про звернення ним з позовом у межах строку позовної давності подав до суду заяву (додаток до позову) від 09.09.2021 року, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А.А., про те, що ОСОБА_2 начебто частково виконав умови договору позики шляхом повернення позивачу 13.12.2013 року двохсот доларів США, 26.12.2018 року тисячі доларів США та 14.07.2021 року двохсот п`ятдесяти доларів США. Відомості викладені у зазначеній заяві не відповідають дійсності. ОСОБА_2 на виконання договору позики від 25.02.2013 року не повертав ОСОБА_1 грошові кошти, у тому числі у зазначені в заяві дати. У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що заява від 09.09.2021 року про часткове виконання зобов`язання написана ним в порядку ст. 545 ЦК України. Стаття 545 ЦК України (підтвердження виконання зобов`язання) передбачає, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. Боржник (Позивач) не висував вимогу кредитору (Відповідачу) про видачу йому розписки про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі, а заява, навіть не розписка, була написана кредитором за власною ініціативою, яку обґрунтовано можна розцінювати, як одну із форм зловживання правом з метою штучного відновлення строків позовної давності. Зокрема, частиною 3 ст. 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Пунктом п. 17 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріуси, у тому числі уповноважені передавати заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам. Саме з метою отримання боржником (Відповідачем) «боргового документу» (заяви) ОСОБА_1 і звернувся 09.09.2021 року до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кожемякіна А.А. із відповідною заявою, яку нотаріус в порядку п. 17 ст. 34 ЗУ «Про нотаріат» повинен був передати ОСОБА_2 . Жодних заяв ОСОБА_2 не отримував, а про її існування дізнався лише під час ознайомлення з матеріалами судової справи. Крім того, необхідно звернути увагу на те, що нотаріус посвідчуючи заяву ОСОБА_1 від 09.09.2021 року не встановлював юридичний фак часткового виконання зобов`язання та не фіксував факт передачі боржником грошових коштів кредитору, а лише встановив особу ОСОБА_1 та засвідчив справжність його підпису. Таким чином, заяву від 09.09.2021 року посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А.А. про те, що ОСОБА_2 начебто частково виконав умови договору позики від 25.03.2013 року шляхом повернення Позивачу частини боргу, не можна вважати доказом, в розумінні ст. 76 ЦПК України, у зв`язку із її не належністю. Вважає, що рішення суду підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Камінська Анна Анатоліївна просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи встановлені фактичні обставини справи, та, взявши до уваги надані позивачем докази, а також те, що відповідачем не наведено належних доказів, які б спростовували факт отримання грошових коштів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , підтверджених належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 25.02.2013 року укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маліковою О.К. за реєстраційним номером 472, відповідно до якого, позивач передав у власність відповідачу гроші в сумі 64000 (шістдесят чотири тисячі) доларів США (що складає еквівалент 511552 (п`ятсот одинадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) гривні за курсом Національного банку України на день укладення цього договору).

Відповідно до пункту 1 вказаного договору строк повернення позики встановлений до 01.09.2013 року включно.

Грошові кошти повинні бути повернені в сумі еквівалентній 64000 доларів США за курсом Національного банку України на день їх повернення.

Позика є безпроцентною.

Згода на укладення договору позики від дружини позичальника ОСОБА_3 була отримана.

Як засвідчено вказаним договором, відповідач отримав грошові кошти від позивача до підписання договору.

Із заяви ОСОБА_1 про часткове виконання відповідачем грошового зобов`язання, посвідченою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А.А., зареєстровану в реєстрі за № 3827 від 09.09.2021 року вбачається, що відповідачем повернення грошових коштів здійснювалося частково.

В період з 01.09.2013 року до 31.12.2018 року відповідачем частково повернуто грошові кошти на загальну суму 1 450,00 доларів США, а саме:

- 13.12.2013 року ОСОБА_2 повернув позивачу 200 доларів США, що в еквіваленті станом на дату повернення становило 6500,00 грн за курсом НБУ;

- 26.12.2018 року ОСОБА_2 повернув позивачу 1000 доларів США, що в еквіваленті на дату повернення становило 27 435,00 грн за курсом НБУ;

- 14.07.2021 року ОСОБА_2 повернув позивачу 250 доларів США, що в еквіваленті на дату повернення становило 6830,40 грн за курсом НБУ.

В обґрунтування позовних вимог із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 25.02.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маліковою О.К. за реєстраційним номером 472. Відповідно до цього договору позивач передав у власність відповідачу гроші в сумі 64000 доларів США (що складає еквівалент 511552 гривні за курсом Національного банку України на день укладення цього договору), строком до 01.09.2013 року включно. Позика є безпроцентною. Згода на укладення договору позики від дружини позичальника ОСОБА_3 була отримана. Згідно з умовами договору повернення грошових коштів відповідачем повинно було бути здійснено до 01.09.2013 року включно в сумі еквівалентній 64000 доларів США за курсом Національного банку України на день їх повернення. Однак, відповідач виконав свої зобов`язання частково, а саме: 13.12.2013 року ОСОБА_2 повернув позивачу 200 доларів США, що в еквіваленті станом на дату повернення становило 6500,00 грн за курсом НБУ; 26.12.2018 року ОСОБА_2 повернув позивачу 1000 доларів США, що в еквіваленті на дату повернення становило 27 435,00 грн за курсом НБУ; 14.07.2021 року ОСОБА_2 повернув позивачу 250 доларів США, що в еквіваленті на дату повернення становило 6830,40 грн за курсом НБУ. За весь період прострочення зобов`язання відповідачем було повернуто 1450 доларів США. Вказане підтверджується заявою, укладеною позивачем 09.09.2021 року в порядку ст. 545 ЦК України про підтвердження часткового одержання виконання грошового зобов`язання. Заява посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А.А. за реєстраційним номером 3827. На день видачі заяви (09.09.2021 року) загальна сума заборгованості ОСОБА_2 за договором становила 62 550,00 доларів США, що складає в еквіваленті 1 672 912,26 грн за курсом НБУ. Станом на 01.11.2021 року загальна сума заборгованості ОСОБА_2 за договором позики становить 62 550,00 доларів США, що складає в еквіваленті 1 643 607,60 грн за курсом НБУ. Враховуючи викладені обставини, відповідачем був порушений строк виконання грошового зобов`язання за договором позики, що є підставою звернення із позовною заявою до суду.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 статті 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Положеннями частини першої статті 530 цього Кодексу передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт наявності заборгованості за договором позики відповідачем не спростовано.

Відповідно до умов, визначених у договорі позики від 25.02.2013 року, сума боргу 64000 (шістдесят чотири тисячі) доларів США (що складає еквівалент 511552 (п`ятсот одинадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) гривні за курсом Національного банку України на день укладення цього договору) повинна була бути повернута позивачу 01.09.2013 року включно. Грошові кошти повинні бути повернені в сумі еквівалентній 64000 доларів США за курсом Національного банку України на день їх повернення, однак до теперішнього часу борг повернуто не було.

Таким чином, сторони за договором позики визначили умови виконання договору(повернення коштів).

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 2 статті 1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи убачається, що відповідно до умов, визначених у договорі позики від 25.02.2013 року, сума 64000 (шістдесят чотири тисячі) доларів США (що складає еквівалент 511552 (п`ятсот одинадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) гривні за курсом Національного банку України на день укладення цього договору) повинна була бути повернута позивачу до 01.09.2013 року, включно.

Представником відповідача заявлено клопотання про застосування позовної давності з посиланням на те, що договір позики укладено 25.02.2013 року, а із позовом ОСОБА_1 звернувся лише у листопаді 2021 року.

Згідно зі статтею 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Як встановлено частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання - зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

За змістом частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19) дійшла висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання і до моменту його усунення, однак обмежується останніми трьома роками, що передували поданню такого позову.

Оскільки строк виконання зобов`язання у договорі позики зазначено 01 вересня 2013 року , то саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак позивач звернувся до суду із зазначеним позовом лише в листопаді 2021 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Під час вирішення заяви ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин судова колегія виходить із правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц (провадження № 61-19795св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14, якщо відповідач не був повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участь у розгляді, то це є підставою для вирішення судом заяви цього відповідача про застосування строку позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції під час розгляду справи.

Відповідно до наведених правових висновків суд вправі вирішувати питання про застосування позовної давності за заявою відповідача, який не був обізнаний про розгляд справи, не брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, проте у разі, якщо про застосування позовної давності відповідач заявив під час подання заяви про перегляд заочного рішення у справі.

Заява відповідача була подана під час подання заяви про перегляд заочного рішення, тому така заява помилково не була прийнята судом.

Що стосується посилання ОСОБА_1 на наявність заяви від 09.09.2021 року, від його імені, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А.А. за реєстраційним номером 3827, яка, як він вважає, є підтвердженням часткового одержання виконання грошового зобов`язання від відповідача, судова колегія зазначає наступне.

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 95 ЦПК України).

Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із вимог ст. 545 ЦК України вбачається, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

З матеріалів справи вбачається, що перед зверненням до суду з даним позовом 09.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кожемякіна А.А. та посвідчив особисту заяву про часткове одержання виконання грошового зобов`язання від відповідача у період з грудня 2013 року по липень 2021 року.

До матеріалів справи дана заява була долучена саме позивачем на підтвердження у відповідача невиконаного боргового зобов`язання.

Із доказів, наданих апелянтом на підтвердження своїх доводів, вбачається, що на час оформлення зазначеної заяви ОСОБА_2 знаходився на території держави Ізраїль, вказане підтверджується печатками Державної прикордонної служби України відбитки яких зроблені у паспорті громадянина Ізраїлю № НОМЕР_1 виданого 25.09.2017 року на ім`я ОСОБА_2 .

Із вимогою про надання такої заяви відповідач до ОСОБА_1 не звертався.

Оригінал заяви до матеріалів справи долучений саме позивачем.

Із змісту заяви вбачається, що нотаріус, посвідчуючи заяву ОСОБА_1 від 09.09.2021 року, не встановлював юридичний факт часткового виконання зобов`язання та не фіксував факт передачі боржником грошових коштів кредитору, а лише встановив особу ОСОБА_1 та засвідчив справжність його підпису на вказаній заяві.

Виходячи з вищевикладеного судова колегія доходить висновку, що дана заява оформлена за власним бажанням позивача з метою підтвердження факту нібито переривання строку позовної давності.

Підстав вважати, що у даних правовідносинах був подовжений або переривався строк позовної давності, судова колегія не вбачає.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, є безпідставними.

Рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги у зазначеній частині спростовують висновки суду першої інстанції.

Щодо посилання на порушення вимог чинного законодавства та відсутності доказів у матеріалах справи про належне повідомлення відповідача, судова колегія виходить з наступного.

Згідно ст. 211, 223 ЦПК України (станом на час розгляду справи в суді першої інстанції) розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов`язковим повідомленням учасників справи. Суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Матеріали справи свідчать про те, що у листопаді 2021 року під час звернення позивача із позовом, відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Безлюдівської селищної ради Харківського району Харківської області від 17.11.2021 року № 75

Всі процесуальні документи та судові повістки судом першої інстанції направлялись за даною адресою.

Судова повістка на 23 жовтня 2024 року була направлена на адресу відповідача завчасно та повернулась до суду із зазначенням: «адресат відсутній», що відповідно до п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням відповідача про дату та час розгляду справи.

Тому зазначені доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Згідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Під час звернення до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 13 620,00 грн.

Виходячи з вищевикладеного з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги на користь ОСОБА_2 в розмірі 13 620,00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Саврова Руслана Сергійовича - задовольнити.

Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 жовтня 2024 року - скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 13 620,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина