Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №636/1086/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/1086/26 Провадження 2/636/2361/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Золотоверхої О.О.,

за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИВ:

05.02.2026 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій вона просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на садовий будинок з надвірними будівлями загальною площею 30.1 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на земельні ділянки з кадастровим №6325455600:04:000:0003 площею 0.05 га та №6325455600:04:000:0004 площею 0.07 га.

В обґрунтування позову вказано, що на початку 2014 року ОСОБА_2 передав у користування ОСОБА_1 садовий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки: площею 0,05 га, кадастровий номер 6325455600:04:000:0003 та площею 0,07 га, кадастровий номер: 6325455600:04:000:0004, що розташовані на території Кочетоцької селищної ради садівниче товариство «Ізюмінка» за цільовим призначенням - для ведення садівництва. Даний садовий будинок належав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу садового будинку від 27.10.2009, зареєстрованого в реєстрі за № 2486, приватним нотаріусом Сіухіним І.І., земельні ділянки належали ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу земельних ділянок від 27.10.2009, зареєстровано в реєстрі за № 2487 та згідно Державного акту про право власності на землю ХР-26-06-078845 від 15.04.1998. Комунальним підприємством «Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації» станом на 30.10.2024 виготовлено технічний паспорт на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , замовник ОСОБА_1 .

На сьогоднішній день ОСОБА_1 продовжує користуватися цим садовим будинком та земельними ділянками, тобто добросовісно та відкрито володіє цим майном більше десяти років. Постійно сплачує членські внески за цією адресою. Про факт того, що вона з 2014 року і до цього часу відкрито та добросовісно володіє вищезазначеним нерухомим майном свідчить довідка від 12.05.2025, видана Головою правління садівничого товариства «Ізюмінка» ОСОБА_3 .

Отже, враховуючи, що позивач добросовісно заволоділа чужим майном і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно користуватися садовим будинком з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та двома земельними ділянками: площею 0,05 га, кадастровий номер 6325455600:04:000:0003 та площею 0,07 та, кадастровий номер: 6325455600:04:000:0004, що розташовані на території Кочетоцької селищної ради садівниче товариство «Ізюмінка» за цільовим призначенням для ведення садівництва, позивач вважає за можливе визнати за нею право власності на них за набувальною давністю.

Позивач надала заяву, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити та розглянути справу без її участі.

Відповідач надав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги визнав у повному обсязі та не заперечував проти їх задоволення.

Суд, розглянувши позовну заяву, повно та всебічно дослідивши надані докази встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є власником:

- цілого садового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу садового будинку від 27.10.2009, р.№2486 (номер у Державному реєстрі правочинів 3680817), укладений між ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Сіухіним І.І. (копія а.с.15, копія витягу з реєстру а.с.16);

- цілої земельної ділянки площею 0.12 га (кадастровий №6325455600:04:000:0003 для земельної ділянки розміром 0.05 га, кадастровий №6325455600:04:000:0004 для земельної ділянки розміром 0.07 га), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.10.2009, р.№2487 (номер в Державному реєстрі правочинів 3680850), укладений між ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Сіухіним І.І. (копія а.с.17, копія витягу з реєстру а.с.18).

Надано до суду також копію державного акту на право приватної власності на землю серії ХР-26-06-078845 від 15.04.1998, виданий ОСОБА_5 , щодо земельної ділянки площею 0.12 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для ведення садівництва (а.с.19), копію технічного паспорта на садовий (дачний) будинок за адресою: АДРЕСА_1 , від 30.11.2024 (а.с.20-23, замовник ОСОБА_1 ), копії довідок з КП «ЧМБТІ» від 30.10.2024, згідно яких спірний садовий будинок належить ОСОБА_2 (а.с.24, 25).

Згідно довідки від 12.05.2025 за підписом голови правління СТ «Ізюмінка» Росляк О.В. (а.с.26) ОСОБА_1 є членом СТ «Ізюмінка» з 15.04.2014 та користувачем садового будинку з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельних ділянок площею 0.05 га та 0.07 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; членські внески сплачуються своєчасно; заборгованостей немає.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 318 ЦК України, усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно з вимогами ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п`ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з заявою про передачу такої земельної ділянки у їхню власність. Набуття громадянами права власності на земельну ділянку за давністю користування здійснюється в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами згідно із статтею 118 цього Кодексу в межах норм, визначених статтею 121 цього Кодексу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду від 04.07.2018р., у справі № 201/12550/16-ц, сформовано правову позицію у якій вказано, що набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності.

Беручи до уваги зміст статті 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи, і які повинен довести позивач, є такі: 1) майно може бути об`єктом набувальної давності; 2) добросовісність володіння; 3) відкритість володіння; 4) давність володіння та його безперервність; 5) відсутність інших осіб, які претендують на це майно; 6) відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого, його власнику було відмовлено. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі № 296/6949/17.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відтак, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Такого висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі справа № 461/5075/23 (провадження № 61-42 св 25, постанова від 16.04.2025).

Подібні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18, а також у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 462/1720/21 (провадження № 61-7977св22) та інших.

Згідно позовної заяви «на початку 2014 року ОСОБА_2 передав у користування ОСОБА_1 садовий будинок … та дві земельні ділянки…», тобто на момент заволодіння майном позивачу було відомо, що вказане майно має законного власника. Більш того, законний власник - ОСОБА_2 станом на час рознгляду справи судом існує, не зник та повідомив суд про своє ставлення до позовних вимог.

Таким чином, позивачка не є добросовісним набувачем садового будинку та земельних ділянок, право власності на яку просить визнати за набувальною давністю, а сам по собі факт користування позивачкою цим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В зв`язку з вищезазначеним позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.12, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, пп.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Повний текст рішення суду виготовлено 08.06.2026.

Суддя О. О. Золотоверха