Вирок від 07 червня 2026 р. у справі №644/5565/25 (646/4446/25) — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/5565/25 (646/4446/25)

Провадження № 1-кп/644/9/26

08.06.2026

ВИРОК

Іменем України

08 червня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді – ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судових засідань – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2а приміщення Індустріального районного суду м. Харкова у режимі відеоконференції обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025170020005615 від 01.05.2025, стосовно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Форосна Новоселицького району Чернівецької області, громадянин України, з середньою-спеціальною освітою, неодружений, військовослужбовець військової служби за контрактом НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, займаючи посаду інспектор прикордонної служби вищої категорії – начальник другого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,

ВСТАНОВИВ:

I.Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Судом установлено, що ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, у військовому званні «молодший сержант», перебуваючи на посаді інспектор прикордонної служби вищої категорії – начальник другого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону, призначеного наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону (про особовий склад) від 04.03.2025 № 182-ОС, у порушення ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 28-32, 37, 16, 127, 128, 129, 130 Статуту внутрішньої служби та ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 07.03.2025 близько 08 год 50 хв, знаходячись у пункті тимчасової дислокації підрозділу у АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження начальника першого ВПС (тип С) ПРИККШР НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_6 № 67 від 07.03.2025, відповідно до якого ОСОБА_5 мусив здійснити висунення та закріплення на ПВ «КАНЗАС», ПВ «ЯМАЙКА» зведеним групам N?1 та N?2, забезпечити висунення та закріплення на вищевказані позиції, відновити інженерне облаштування позицій, провести заходи з масування, зайняття оборони та утриманні ПВ «КАНЗАС» та ПВ «ЯМАЙКА». Закріплення на визначених ПВ виконати до 04 год 30 хв 08.03.2025, доведене до нього в усному порядку заступником начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) з морально-психологічного забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування ОСОБА_7 , який був виданий уповноваженою особою, у межах своїх повноважень, із дотриманням належної форми і порядку його віддання, а також, ґрунтувався на законі, за змістом не суперечив чинному законодавству та не пов`язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина, тому, своїми діями ОСОБА_5 вчинив непокору - відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану.

Враховуючи викладене вище, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скоїв кримінальне правопорушення – злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України, тобто непокора – відкрита відмова виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану

Окрім того, ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, у військовому званні «молодший сержант», перебуваючи на посаді інспектор прикордонної служби вищої категорії – начальник другого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону, призначеного наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону (про особовий склад) від 04.03.2025 № 182-ОС, в порушення ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 28-32, 37, 16, 127, 128, 129, 130 Статуту внутрішньої служби та ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 25.03.2025 близько 20 год 30 хв, знаходячись у пункті тимчасової дислокації підрозділу у АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати бойовий наказ начальника першого ВПС (тип С) ПРИККШР НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_6 № 8/гриф від 25.03.2025, відповідно до якого ОСОБА_5 зобов`язаний зосередитись в районі н.п. Колодязне, з подальшим висуненням та проведенням інженерних робіт на околиці н.п. Дворічанське, проведення інженерного облаштування пункту управління та здійснення заходів з маскування, доведеного до нього в усному порядку заступником начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) з морально-психологічного забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування ОСОБА_7 , який був виданий уповноваженою особою, у межах своїх повноважень, із дотриманням належної форми і порядку його віддання, а також, ґрунтувався на законі, за змістом не суперечив чинному законодавству та не пов`язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина, тому, своїми діями ОСОБА_5 , вчинив непокору – відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов переконання, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скоїв кримінальне правопорушення – злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України, тобто непокору – відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану

1.1.Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, з огляду на який прокурор зазначив, що стороною обвинувачення надано та судом досліджено достатньо доказів для встановлення відповідності викладених у обвинувальному акті фактичних обставин об`єктивної істини, як зважаючи на окремі докази, так і в їх сукупності, що дають підстави визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України. Також, прокурор вважав, з урахуванням повного визнання вини ОСОБА_5 за обставин визначених у обвинувальному акті, та враховуючи заяву обвинуваченого щодо розгляду справи у порядку визначеному ч. 3 ст. 349 КК України, недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України. Окрім цього, прокурор вважав за можливе, з урахуванням щиросердного каяття обвинуваченого ОСОБА_5 , його позитивної характеристики, фактичним проходженням військової служби на посаді інспектора прикордонної служби вищої категорії – начальник другого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону, просив суд призначити ОСОБА_5 покарання в межах санкції ч. 4 ст. 402 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі. На підставі ст. 58, ст. 65 КК України замість покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки призначити ОСОБА_5 покарання у виді службового обмеження строком на 2 роки для військовослужбовців із відрахуванням в дохід держави суми грошового забезпечення у розмірі 20 відсотків.

1.2.Правова позиція сторони захисту:

1.2.1. Обвинувачений ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні – злочині,передбаченого ч.4 ст.402 КК України, повністю визнав, з відповідною кримінально-правовою кваліфікацією його дій погодився, не оспорюючи фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті від 09.05.2025. Свої дії ОСОБА_5 піддав критичній оцінці, у скоєному щиро розкаявся, висловив сором. Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_5 , повідомив суд про недоцільність дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ним не оспорюються, та запевнив, що правильно розуміє зміст цих обставин, погоджується з кваліфікацією його діянь, визнає обставини встановлені стороною обвинувачення, також розуміє, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, про що надав суду відповідну письмову заяву (а.с. 193). Також, обвинувачений підтримав позицію прокурора щодо визначення покарання та просив суд призначити йому покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців строком на 2 роки із відрахуванням у дохід держави суми грошового забезпечення у розмірі 20 відсотків.

1.2.2.Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_4 , який діє в інтересах обвинуваченого на підставі ордеру серії АХ № 1354362 від 03.06.2026 (а.с. 170), звернув увагу суду на щире каяття обвинуваченого та повністю підтримав позицію свого підзахисного щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Захисник ОСОБА_5 наголосив, що обвинувачений повністю визнає свою вину, запевнив та підтвердив добровільність висловленої ним позиції, а також розуміння змісту обставин, які ніким не оспорюються та обмежень щодо їх оскарження в апеляційному порядку, тому просив суд здійснити розгляд справи згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України. Також адвокат ОСОБА_4 просив суд суворо не карати ОСОБА_5 та призначивши йому мінімальне покарання, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, із застосуванням ст. 69, 58 КК України у виді службових обмежень для військовослужбовців строком на 2 роки із відрахуванням в дохід держави суми грошового забезпечення у розмірі 20 відсотків.

II.Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

За наведених обставин, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями скоїв кримінальне правопорушення – злочин, який суд кваліфікує за ч. 4 ст. 402 КК України як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

III. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів .

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 16.09.2024 (справа 444/870/22, провадження № 51- 2989 кмо 23) зазначила, що суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає, останньому роз`яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку

Беручи до уваги те, що обвинувачений винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав у повному обсязі, не піддавав сумніву обставини, викладені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, що у суду не викликало сумнівів у добровільності його позиції, тому суд, за згодою ОСОБА_5 , з`ясувавши думку прокурора, захисника обвинуваченого, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.

Заразом, суд з`ясував, чи не наполягає ОСОБА_5 на дослідженні всіх доказів у справі, а також роз`яснив обвинуваченому, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 349 КПК України, у зв`язку із надходженням відповідного клопотання від сторони обвинувачення про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються у кримінальному провадженні, яке беззастережно підтримано обвинуваченим, про що останнім надано до суду письмову заяву від 04.06.2026 (а.с. 193), керуючись імперативною вимогою щодо дотримання принципів змагальності та диспозитивності, суд визнав можливим обмежити обсяг досліджуваних доказів відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, та установив такий порядок їх дослідження: допит обвинуваченого, дослідження документів, що характеризують особу обвинуваченого наданих стороною обвинувачення та стороною захисту.

Так, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, повністю визнав та пояснив суду, що на початку березня 2025 року знаходячись у пункті тимчасової дислокації підрозділу у АДРЕСА_2 , в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження начальника першого ВПС (тип С) ПРИККШР НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_6 № 67 від 07.03.2025, доведене до нього в усному порядку заступником начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) з морально-психологічного забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування ОСОБА_7 , відповідно до якого він мусив здійснити висунення та закріплення позицій на ПВ «КАНЗАС» та ПВ «ЯМАЙКА» до 04 год 30 хв 08.03.2025 зведеним групам N?1 та N?2, відновити інженерне облаштування позицій, провести заходи з масування, зайняття оборони та утриманні ПВ «КАНЗАС» та ПВ «ЯМАЙКА». Окрім того, близько 25.03.2025, знаходячись у пункті тимчасової дислокації підрозділу у н.п. Обухівка, Дворічанської ТГ Куп`янського району, Харківської області, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати бойовий наказ начальника першого ВПС (тип С) ПРИККШР НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_6 № 8/гриф від 25.03.2025, доведеного до нього в усному порядку заступником начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) з морально-психологічного забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування ОСОБА_7 , відповідно до якого він мусив зосередитись в районі н.п. Колодязне, з подальшим висуненням та проведенням інженерних робіт на околиці н.п. Дворічанське, проведення інженерного облаштування пункту управління та здійснення заходів з маскування. ОСОБА_5 пояснив суду, що розумів, що бойове розпорядження та бойовий наказ видані уповноваженою особою, у межах своїх повноважень, із дотриманням належної форми і порядку його віддання, а також, ґрунтувався на законі, за змістом не суперечили чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина, заразом обвинувачений відкрито відмовився їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки в умовах воєнного стану.

Суд, заслухавши підсудного, дійшов переконання, що його показання не викликають сумніву у правильності розуміння змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції, розповідь ОСОБА_5 характеризується структурованістю, хронологією та не викликає сумнівів про відповідність дійсності обставинам.

Окрім показань ОСОБА_5 суд брав до уваги та досліджував документи щодо заходів забезпечення кримінального провадження за № 62025170020005615 від 01.05.2025, а також документи, що характеризують особу обвинуваченого, надані стороною обвинувачення та захисту, зокрема:

1. Біографічна довідка молодшого сержанта ОСОБА_5 (а.с. 195);

2. Витяг з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 04.03.2025 № 181-ОС (а.с. 196);

3. Витяг з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 04.03.2025 № 182-ОС (а.с. 196, 176 );

4. Довідка щодо використання щорічних основних відпусток за період 2022-2025 роки молодшого сержанта ОСОБА_5 (а.с. 198);

5. Анкета ОСОБА_5 (а.с. 199);

6. Службова характеристика від 10.03.2025, згідно якої за час проходження служби ОСОБА_5 зарекомендував себе посередньо, з посадовими обов`язками справляється сумлінно. До виконання своїх посадових обов`язків відноситься посередньо, потребує постійного контролю з боку керівництва (а.с. 200).

7. Медична характеристика від 10.03.2025 № 13-24-600, з якої вбачається, що діагноз ОСОБА_5 : вертеброгенна торакалгія, фаза ремісії. Обмежений міжхребцевий остеохондроз грудного, поперекового відділів хребта, з незначним порушенням функції. Неповна блокада правої ніжки пука Гіса. Карієс 37, 46 зубів. Ускладнений карієс 16, 36 зубів (а.с. 201);

8. Довідка № 668 гарнізонної військово-лікарської комісії, з якої вбачається, що молодший сержант ОСОБА_5 02.07.2024 отримав травму (поранення), пов`язану з захистом Батьківщини; та захворювання, пов`язані з проходженням військової служби (а.с. 202);

9. Паспортом громадянина України № НОМЕР_2 виданого 17.11.2021, органом 7319 на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 203-204) та довідка картка платника податків ОСОБА_5 (а.с. 205);

10. Ухвала слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 18.03.2023 про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів з моменту затримання, а саме з 15:30 18.03.2025, тобто з часу, коли ОСОБА_5 з`явився до суду для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та був змушений залишатись поряд із уповноваженою службовою особою. Визначено суму застави протягом дії запобіжного заходу у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 гривень 00 копійок (а.с. 206-208);

11. Повідомлення № 12/12-4705 від 20.03.2025, згідно якого ОСОБА_5 , 2001 року народження, звільнений з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» 20.03.2025, згідно ухвали Московського районного суду м. Харкова від 18.03.2023 по сплаті застави у розмірі 60 560 грн (а.с. 209);

12. Ухвала слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 09.04.2025 про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківській слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, взявши підозрюваного під варту в залі суду. Строк тримання під вартою рахувати з 11:00, 09.04.2025, тобто з часу, коли ОСОБА_5 з`явився до суду для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та був змушений залишатись поряд із уповноваженою службовою особою. Визначено суму застави у розмірі 90840 гривень (а.с. 210);

13. Повідомлення № 12/12-6245 від 14.04.2025, згідно якого ОСОБА_5 , 2001 року народження, звільнений з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» 11.04.2025, згідно з ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 09.04.2025 по сплаті застави у сумі 90 840 грн (а.с. 211);

14. Довідка від 08.05.2025 № 3428, згідно з якою ОСОБА_5 на диспансерному (профілактичному) обліку у лікаря-нарколога не перебуває (а.с. 212);

15. Довідка № 01-21/5882 від 07.05.2025, згідно з якою ОСОБА_5 в поліклінічне відділення КНП ХОР «ОКНЛ № 3» за амбулаторною допомогою не звертався, під медичним наглядом у лікаря-психіатра не перебуває (а.с. 213);

16. Постанова про виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження від 01.05.2025, якою виділено із кримінального провадження № 62025170020003520 від 12.03.2025 матеріали стосовно інспектора прикордонної служби вищої категорії – начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 214-217). Зазначене кримінальне провадження зареєструвати в ЄРДР за № 62025170020005615 від 01.05.2025 (а.с. 218-219);

17. Постанова про виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження від 01.05.2025, якою виділено із кримінального провадження № 62025170020004587 від 31.03.2025 матеріали стосовно інспектора прикордонної служби вищої категорії – начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 220-222). Зазначене кримінальне провадження зареєструвати в ЄРДР за № 62025170020005616 від 01.05.2025 (а.с. 223-224);

18. Постанова про об`єднання матеріалів досудових розслідувань від 01.05.2025, якою матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженню № 62025170020005615 від 01.05.2025 та № 62025170020005616 від 01.05.2025 об`єднати в одне провадження, за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України. Зазначене кримінальне провадження зареєструвати в ЄРДР за № 62025170020005615 від 01.05.2025 (а.с. 225-227). Зазначене кримінальне провадження зареєструвати в ЄРДР за № 62025170020005615 від 01.05.2025 (а.с. 228-230);

Письмові докази надані сторони захисту

19. Довідка № 235 від 24.01.2023 згідно з якою солдат ОСОБА_5 брав участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з 01.10.2022 по 24.01.2023 (а.с. 27,182);

20. Довідка № 2021 від 29.09.2022 згідно з якою солдат ОСОБА_5 брав участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з 26.06.2022 по 29.09.2022 (а.с.27/на звороті, 183);

21. Довідка № 12/4461 від 21.10.2023 згідно з якою солдат ОСОБА_5 брав участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, перебуваючи у межах Донецької області (а.с. 28, 184);

22. Грамота від 06.04.2021 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 за сумлінне ставлення до виконання службових обов`язків (а.с. 28/на звороті, 185);

23. Грамота від вересня 2022 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 за зразкове виконання службових обов`язків (а.с. 29, 186);

24. Відзнака «Захиснику України» № 429 від 16.08.2023 Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (а.с. 29/на звороті, 187);

25. Почесний нагрудний знак «Золотий Хрест» від 11.06.2024 Головнокомандувача Збройних Сил України (а.с. 30, 188);

26. Грамота від 25.06.2024 № 1982-АГ начальника НОМЕР_3 прикордонного загону за вагомий внесок у забезпечення надійної охорони державного кордону України (а.с. 30/на звороті, 189);

27. Грамота від Чернівецького міського голови за мужність і відвагу, героїзм та стійкість, проявлені під час виконання бойових завдань з відсічі збройної агресії проти України (а.с. 31, 190);

28. Подяка від 21.06.2024 командира військової частини НОМЕР_4 за проявлену стійкість та рішучість, проявлені під час спільного виконання завдань, щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України від збройної агресії російської федерації, разом з 57-ю окремою мотопіхотною бригадою імені кошового отамана ОСОБА_8 (а.с. 31/на звороті,191);

29. Нагрудний знак «За мужність в охороні Державного кордону» від 17.09.2024 № 1675-ос Голови Державної прикордонної служби України (а.с. 32, 192);

30. Витяг з журналу бойових дій першого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної служби комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України від 21.10.2025, з якого вбачається, результати виконання бойових (спеціальних) завдань за 20.1.02025 за участі ОСОБА_5 (а.с. 171);

31. Відзнака Прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону № 009 заступника начальника 4 ПКШР коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування (а.с. 172-173);

32. Довідка від 09.07.2025 № 1507/2267 згідно з якою ОСОБА_5 прийнятий в оперативне підпорядкування в/ч НОМЕР_5 , за період з 04.05.2025 по теперішній час сумлінно та віддано виконує поставлені бойові завдання щодо відсічі збройної агресії рф, до виконання службових обов`язків ставиться належним чином (а.с. 174);

33. Довідка про те, що ОСОБА_5 з 04.03.2025 дійсно проходить військову службу за контрактом к в/ч НОМЕР_6 АДРЕСА_3 (а.с. 175);

34. Витяг з послужного списку сержанта ОСОБА_5 за період з 17.10.2019 по цей час, від 22.04.2026 (а.с. 177-178);

35. Довідка від 22.04.2026 № 08/1000 станом на 22.04.2026, вислуга років становить: календарна – 05 років 06 місяців 29 днів (а.с. 179);

36. Лист заступника начальника коменданта прикордонної служби комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_9 Від 16.09.2025 (а.с. 180);

37. Службова характеристика, згідно якої за проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони, накази та розпорядження знає на достатньому рівні та використовує на практиці. Сумлінно виконує бойові завдання та проявляє справжній героїзм, сміливість та відвагу, своїми вчинками показує, наскільки він відданий українському народу та військовій присязі. Захист нашої держави від російських окупантів – є першочерговою для нього задачею (а.с. 181).

Будь-яких інших доказів у ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та підсудного, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених , зважаючи на позицію учасників судового провадження щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, надано та досліджено не було.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх узгодженими між собою та іншими доказами у справі, а також належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством, тому сумніву у своїй належності та допустимості не викликають.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998, де Європейський Суд наголошує про те, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь - яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Отже, оскільки обвинувачений ОСОБА_5 беззаперечно визнав свою вину у скоєнні інкримінованому йому кримінального правопорушення – злочину, не оспорює фактичні обставини справи та правильно розуміє зміст цих обставин, у суду відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_5 у скоєні злочину, передбаченого за ч. 4 ст. 402 КК України.

Суд дійшов переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце, а вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення вірно кваліфіковано за ч. 4 ст. 402 КК України, оскільки ОСОБА_5 усвідомлював, що відкрито відмовився виконати наказ начальника, в умовах воєнного стану, чим вчинив непокору.

Враховуючи викладене вище, суд вважає винним обвинуваченого ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, за яке до нього необхідно застосувати покарання передбачене санкцією відповідної статті КК України.

IV.Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, мотиви призначення покарання

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 згідно з вимогами ст. 65-67 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, та вимоги ч.2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у зазначеній статті КК України міститься лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Суд зважає, що у рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати у зв`язку з відстрочкою.

Судом враховано, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, що належить до категорії тяжкого злочину відповідно до ч. 5 ст.12 КК України, зокрема: санкція ч. 4 ст. 402 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Окрім наведеного, суд бере до уваги, що підсудним скоєно умисне військове кримінальне правопорушення – злочин спрямований проти встановленого порядку несення військової служби.

Вивченням особи обвинуваченого, судом установлено, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у с. Форосна Новоселицького району Чернівецької області, має повних 24 років, є громадянином України (а.с. 203-204, 199), має постійне місце проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 195), раніше до кримінальної відповідальності не притягався, що підтверджується у судовому засіданні обвинуваченим та прокурором, зокрема стороною обвинувачення доказів про спростування факту відсутності судимості суду не надано.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_5 наразі продовжує проходити військову службу на посаді начальника другого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування, що підтверджується витягом з наказуНачальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 04.03.2025 № 182-ОС (а.с. 196, 176 ). Характеризується з місця служби позитивно, як такий, що накази та розпорядження знає на достатньому рівні та використовує на практиці. Сумлінно виконує бойові завдання та проявляє справжній героїзм, сміливість та відвагу, своїми вчинками показує, наскільки він відданий українському народу та військовій присязі. Захист нашої держави від російських окупантів – є першочерговою для нього задачею (а.с. 181). Неодноразово нагороджувався відзнаками, грамотами та подяками (а.с. 28/на звороті, 185, 29, 186, 29/на звороті, 187, 30, 188, 30/на звороті, 189, 31, 190, 31/на звороті, 191, 32, 192, 172-173), брав участь у безпосередніх бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, що підтверджується довідками (а.с. 27, 182, 27/на звороті, 183, 28, 184,3 174), витягом з журналу бойових дій (а.с. 171) та витягом з послужного списку від 22.04.2026 сержанта ОСОБА_5 за період з 17.10.2019 по нинішній час (а.с. 177-178).

Суд бере до уваги, що обвинувачений не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра, що підтверджується довідкою від 08.05.2025 № 3428 (а.с. 212) та № 01-21/5882 від 07.05.2025 (а.с. 213) відповідно.

Суд враховує, що під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень ст. 66, 67 КК України, що відповідає правовій позиції викладеній у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з якої вбачається, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.

Відповідно до обвинувального акту від 09.05.2025 обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_5 є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення (а.с. 9). Так, ч. 6 ст. 368 КПК України визначено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З правового висновку Верховного Суду у постанові від 20.04.2021 в справі № 457/529/20 вбачається, що щире каяття – це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.

Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 кримінальне провадження № 629/847/15-к).

Судом враховано вимоги постанови Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №559/1037/16-к, де надано роз`яснення, що активне сприяння розкриття злочину і щире каяття є окремими обставинами, що пом`якшують покарання, у зв`язку з чим суд розцінює щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину альтернативними, незалежними, окремо існуючими обставинами, що пом`якшують покарання.

Під час судових слухань справи ОСОБА_5 беззаперечно та дійсно визнав свою вину за тих обставин, які ставляться йому в провину, усвідомлюючи усю тяжкість скоєного, вільно та без утаювання розкривав суду усі відомі йому обставини вчиненого діяння, неодноразово засуджував свою поведінку, надаючи їй відверту негативну оцінку, неодноразово виражав щирий сором з приводу цього та осуд своєї поведінки.

Суд зауважує, що безпосередньо сприймаючи під час судових засідань пояснення, показання, поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 , дійшов переконання, що підсудний дійсно виражає глибокі переживання щодо того, що сталося, соромлячись діяння, яке скоїв, охоче розкриває деталі скоєного задля забезпечення сприяння установлення усіх обставин що мають значення для справи, щиро засуджує свою кримінально карану поведінку, що може свідчити про позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь соціальної небезпечності підсудного, який виражає повну готовність нести кримінальну відповідальність та прийняте будь-яке покарання призначене судом.

Отже, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує таку пом`якшуючу покарання обставину, як щире каяття, а також, суд бере до уваги активне сприяння обвинуваченим розкриттю злочину, що підтверджується наданими у суді викривальними показами обвинуваченого та його відповідальною, процесуально-належною поведінкою під час досудового розслідування (а.с. 9) та судового розгляду справи по суті, що відповідає правовому висновку Верховного Суду у постанові від 30.10.2018 у справі №559/1037/16-к та від 20.04.2021 у справі № 457/529/20.

Відповідно до обвинувального акта від 09.05.2025 обставиною, що обтяжує покарання підсудного є вчинення злочину повторно (а.с. 9).

Отже, враховуючи наведене, під час призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує таку обтяжуючу покарання обставину, як вчинення злочину повторно.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Крім того, призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд також враховує вимоги ч.2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами.

Санкцією ч. 4 ст. 402 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Суд наголошує, що повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві. Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Зважаючи на вказану мету й принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Принцип індивідуалізації покарання застосовується з урахуванням приписів ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Тому суд апеляційної інстанції правильно врахував превентивне значення покарання в контексті конкретного кримінального правопорушення, що жодним чином не свідчить про недотримання в цьому випадку принципу його індивідуалізації..

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Так, в справі «Скополла проти Італії» від 17.09.2009, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

При призначенні покарання суд враховує ставлення ОСОБА_5 до скоєного, який вину у вчиненні кримінального правопорушення-злочину визнав повністю, щиро розкаявся, критично ставиться до скоєного та шкодує про вчинене, наявність обставин, які пом`якшують, а також те, що вказаними протиправними діями обвинуваченого шкода не завдана. Окрім того, враховуючи обставини справи та особу обвинуваченого-військовослужбовця, який має тривалий (більше 5 років) досвід участі у бойових діях (а.с. 179), численні нагороди, відзнаки та грамоти від командування, є учасником бойових дій та продовжує нині захищати країну в період збройної агресії російської федерації (а.с. 177-178), має відповідну кваліфікацію та навички, з урахуванням звернення заступника начальника коменданта прикордонної служби комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_9 від 16.09.2025 (а.с. 180), у якому останній прохав суд, при визначенні покарання ОСОБА_5 , обрати найбільш м`яке покарання, яке не буде пов`язане з обмеженням або позбавленням волі, оскільки наразі у військовій частині існує гостра необхідність у військовослужбовцях такого рівня кваліфікації, досвіду та характеру.

Заразом, суд також бере до уваги характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, що згідно зі ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, а також його матеріальний стан.

Положеннями ст.69 КК України визначено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 402 КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 4 ст. 402 Особливої частини КК України за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Отже, з урахуванням вказаних вище обставин, які пом`якшують обвинуваченому покарання, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, враховуючи його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, інформацію та характеристики на особу ОСОБА_5 , суд дійшов до висновку про те, що обвинувачений зробив для себе належні висновки, що свідчить про наявність підстав для застосування приписів ст.69 КК України та призначення ОСОБА_5 покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої у санкції ч.4 ст.402 КК України, зокрема 2 роки позбавлення волі.

Окрім того, враховуючи вищевказані обставини, триваючу нині збройну агресію російської федерації проти України, факт безперервності та проходження військової служби обвинуваченим і нині, його відданість країні, позитивну репутацію, військовий досвід набутий під час захисту України та рівень підготовки, зокрема й думку висловлену прокурором, захисником та безпосередньо ОСОБА_5 , а також звернення заступника начальника коменданта прикордонної служби комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_9 від 16.09.2025 (а.с. 180), суд дійшов переконання замість покарання визначеного судом обвинуваченому відповідно до ч. 4 ст. 402 із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді двох років позбавлення волі, на підставі ст. 58 КК України призначити покарання ОСОБА_5 у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на два роки, з відрахуванням двадцяти відсотків (20%) із суми грошового забезпечення ОСОБА_5 в дохід держави.

З огляду на продовження воєнного стану в Україні, у зв`язку з підвищеною потребою держави у військовослужбовцях, з урахуванням перелічених вище обставин, особи винного, його ставлення до скоєного, зважаючи на наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно зменшують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, думки сторони обвинувачення і сторони захисту, та звернення заступника начальника коменданта прикордонної служби комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_9 від 16.09.2025 (а.с. 180), саме зазначене покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи), та надасть можливість обвинуваченому продовжувати проходження військової служби та шляхом відрахування в дохід держави частини його грошового забезпечення матиме більшу суспільну користь.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Суд також вважає, що саме таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

V.Підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.

Цивільний позов під час досудового розслідування у кримінальному провадженні заявлено не було (а.с. 9).

VI.Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Підстави застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру відсутні.

Викривач у кримінальному провадженні відсутній, винагорода викривачу не пропонувалась.

Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 18.03.2023 застосовано до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів з моменту затримання, а саме з 15:30 18.03.2025, тобто з часу, коли ОСОБА_5 з`явився до суду для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та був змушений залишатись поряд із уповноваженою службовою особою. Строк дії ухвали визначено до 15:30 16.05.2025. Визначено суму застави протягом дії запобіжного заходу у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 гривень 00 копійок (а.с. 206-208).

20.03.2025 ОСОБА_5 звільнений з Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», у зв`язку зі сплатою застави у сумі 60 560,00 грн (а.с. 209).

Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 09.04.2025 застосовано до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківській слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, взявши підозрюваного під варту в залі суду. Строк тримання під вартою рахувати з 11:00, 09.04.2025, тобто з часу, коли ОСОБА_5 з`явився до суду для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та був змушений залишатись поряд із уповноваженою службовою особою. Строк дії ухвали визначено до 07.06.2025 включно. Визначено суму застави у розмірі 90 840,00 грн (а.с. 210).

11.04.2025 ОСОБА_5 звільнений з Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», у зв`язку зі сплатою застави у сумі 90 840,00 грн (а.с. 211).

Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 202 КПК України з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Статтею 182 КПК України передбачено, що застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків.

Частиною 8 статті 182 КПК України визначено, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.

Порядком внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 № 15 (далі за текстом - Порядок) встановлений порядок повернення застави, зокрема: кошти, внесені як застава, підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до п.8 Порядку застава повертається особі або заставодавцю у безготівковій формі на зазначений ними банківський рахунок, а у разі відсутності такого рахунка - готівкою через банки або підприємства поштового зв`язку. Для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає до територіального управління ДСА або апеляційного суду, якому відкрито депозитний рахунок, на який було внесено заставу, такі документи: заяву особи чи заставодавця, в якій обов`язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка - відомості про банк чи підприємство поштового зв`язку; засвідчену судом копію ухвали слідчого судді, суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави; копію платіжного або іншого документа, що підтверджує факт внесення коштів як застави.

На підстав викладеного, а також враховуючи те, що підстав для звернення застави в дохід держави, внесеної за обвинуваченого ОСОБА_5 судом не встановлено, заразом, суд бере до уваги, що захисник обвинуваченого у судових дебатах просив суд повернути заставу внесену за обвинуваченого ОСОБА_5 , обгрунтовуючи це тим, що запобіжний захід у вигляді застави останнім не був порушений, та що не спростовано прокурором, суд дійшов переконання, що запобіжний захід у вигляді застави підлягає продовженню з встановленими обов`язками до набрання вироком законної сили, а внесений розмір застави підлягає поверненню заставодавцю, після набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст.72 КК України суд вважає за необхідне зарахувати у строк покарання призначеного ОСОБА_5 за цим вироком строк попереднього ув`язнення з 18.03.2025 (а.с. 207/на звороті) по 20.03.205 включно (а.с. 209) та з 09.04.2025 (а.с. 210) по 11.04.2025 включно (а.с. 211), з розрахунку де одному дню попереднього ув`язнення відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців.

Витрати на проведення експертизи під час досудового розслідування та речові докази відсутні.

Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Отже, керуючись ст. 100, 122, 124, 174, 331, 337, 342-351, 358, 368-371, 373, 374, 376, 395, 532, 615 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та із застосуванням ст. 69 КК України призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 58 КК України замість покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки призначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на строк 2 (два) роки з відрахуванням 20 (двадцять) відсотків із суми його грошового забезпечення у дохід держави.

Роз`яснити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що під час відбування покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з дня приведення вироку до виконання.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбуття призначеного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання зарахувати строк попереднього ув`язнення з 18.03.2025 по 20.03.205 включно, та з 09.04.2025 по 11.04.2025 включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає трьом дням службового обмеження для військовослужбовців.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді застави залишити без змін, а після набрання вироком законної сили – скасувати.

Заставу, внесену заставодавцем за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 09.04.2025 у справі № 643/5503/25 (провадження № 1-кс/643/1823/25), у сумі 90 840 (дев`яносто тисяч вісімсот сорок) грн 00 коп на рахунок Територіального управління ДСА України в Харківській області, повернути заставодавцю після набрання вироком суду законної сили.

Після набрання вироком суду законної сили повернути заставодавцю заставу у сумі 60 560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) грн 00 коп, що внесена за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 18.03.2025 у справі № 643/4276/25 (провадження № 1-кс/643/1433/25), на рахунок Територіального управління ДСА України в Харківській області.

Прокурору та обвинуваченому копію вироку вручити негайно після його проголошення, учасники судового провадження мають право отримати у суді копію вироку. Учасникам судового провадження, які не були присутні під час проголошення вироку суду - направити його копію.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення, а ОСОБА_5 – у той же строк з моменту вручення йому копії, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України. Вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано не доцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. В іншому разі вирок набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційного суду, якщо його не буде скасовано.

Прокурору та обвинуваченому повний текст вироку вручається в день проголошення його резолютивної частини в умовах дії воєнного стану згідно ч.15ст. 615 КПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.

Суддя ОСОБА_1