Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №389/4536/25 — Знам’янський міськрайонний суд Кіровоградської області

04.06.2026

ЄУН 389/4536/25

Провадження №2/389/1547/25

Рішення

іменем України

(заочне)

04 червня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Берневек О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду міста Знам`янка Кіровоградської області цивільну справу за позовною ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

ОСОБА_1 , інтереси якої представляє - адвокат Перемот О.Г., звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 21.12.2024 в розмірі 55 428 грн 62 коп. Свої позовні вимоги обґрунтувала наступним. ОСОБА_3 є власницею легкового автомобілю марки RENAULT 19, 1993 року випуску, шасі (кузов) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Зазначений автомобіль був придбаний у шлюбі нею і її чоловіком ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 . На випадок смерті чоловік залишив заповіт, яким заповів їй все своє майно, тож не очікуючи оформлення своїх спадкових прав у грудні 2024 року вона продала цей автомобіль ОСОБА_2 . Спільно з покупцем, за взаємною згодою, вони визначили вартість автомобілю в 60 000 гривень. Так, 21 грудня 2024 року ОСОБА_2 сплатив їй 15 000 грн, і написав розписку, в якій зобов`язався виплатити до 01.05.2025 решту суми, після чого, вона передала йому сам автомобіль RENAULT 19, 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ключі та технічний паспорт. З того часу, своє зобов`язання по виплаті решти коштів за автомобіль ОСОБА_2 не виконав. Жодних претензій щодо неналежного технічного стану автомобілю ОСОБА_2 ніколи в жодній формі не висловлював. Надалі, 06 жовтня 2025 року у приватного нотаріуса Кропивницького районного нотаріального округу Цибульської Л.М. вона отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 . Вказує, що її представник неодноразово телефонувала ОСОБА_2 , але він не брав слухавку. З місця роботи ОСОБА_2 звільнився, а при відвідуванні представником будинку АДРЕСА_1 ?янка, де відповідач зареєстрований, встановлено, що він там не проживає. Ці обставини змушують її звертатися до суду за захистом свого порушеного права та стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошових коштів за розпискою від 21.12.2024.

Позивачка в судове засідання не з`явилася однак її представник - адвокат Перемот О.Г. подала суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, а розгляд справи проводити за її та позивачки відсутності. Не заперечувала щодо заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи за його участі та відзив на позовну заяву не подав.

Оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання не з`явився в судове засідання без поважних причин і не подав відзив, а позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення, суд згідно вимог ст.280 ЦПК України ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.

Чоловіку позивачки - ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 на праві власності належав автомобіль марки RENAULT 19, 1993 року випуску, шасі (кузов) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

За життя, ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Знам`янського міського нотаріального округу Кіровоградської області Поляковим О.О. 25.10.2017, зареєстрований в реєстрі за №883.

На підставі вказаного заповіту, 06.10.2025 приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Цибульською Л.М., дружині ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , як спадкоємиці останнього, видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №502. Згідно з вказаним свідоцтвом позивачка успадкувала автомобіль марки RENAULT 19, 1993 року випуску, шасі (кузов) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Позивачка та відповідач 21.12.2024 дійшли згоди щодо продажу вказаного автомобілю.

На підтвердження своїх зобов`язань перед ОСОБА_1 . ОСОБА_2 власноруч, в присутності свідків, написав розписку, згідно з якою він придбав у позивачки автомобіль та зобов`язався у строк до 01.05.2025 сплатити їй грошові кошти у розмірі 60 000 грн. При цьому ним внесено аванс у розмірі 15 000 грн. Вказана розписка підписана ОСОБА_2 та свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з положеннями ч.1 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ч.ч.1-3 ст.692 ЦК України Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Проте, боргова розписка може бути видана не лише на підтвердження укладення договору позики та його умов, так як обмежень на застосування розписки цивільне законодавство не містить.

З огляду на викладене, суд вважає, що 21.12.2024 між сторонами був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 автомобіль, а ОСОБА_2 зобов`язався сплатити їй грошові кошти за його придбання у розмірі 60 000 грн до 01.05.2025, передавши їй аванс в розмірі 15 000 грн.

Таким чином, сторони досягли згоди щодо розміру зобов`язання відповідача, а також щодо порядку та строків його виконання.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушено, має право на відшкодування завданої йому шкоди.

Частиною 1 ст.22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а згідно з п.1 ч.2 цієї статті Кодексу збитками є втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 1 ст. 22 ЦК України).

Крім того, згідно з п.4 ч.1 ст.611 та ч.1 ст.623 ЦК України відшкодування збитків є одним із правових наслідків порушення зобов`язання, тобто наслідком його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається зі змісту розписки від 21.12.2024, відповідач сплатив позивачу 15 000 грн, тобто частково сплатив вартість автомобіля, і не сплатив в обумовлений договором строк, до 01.05.2025, решту вартості автомобіля в розмірі 45 000 грн. Наразі, заборгованість залишається несплаченою.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього на підставі закону (ч.2ст.625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Оскільки відповідач у даній справі має порушене грошове зобов`язання перед позивачем, суд вважає, що наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ч.2 ст.625 ЦК України, а саме стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми за період прострочення, який позивач вказав у своїй позовній заяві.

Позивачем надано суду розрахунок 3% річних та індексу інфляційних втрат, який розраховано, відповідно до норм чинного законодавства. При цьому, відповідачем власного розрахунку суду не надано, заперечень щодо його розміру від нього не надходило.

Враховуючи викладене, а також те, що розписка від 21.12.2021 підтверджує факт виникнення у ОСОБА_2 зобов`язань перед ОСОБА_1 , які ним в свою чергу не виконано, оскільки оригінал розписки знаходився у позивача по справі, тому з сукупності вказаних підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з цим, щодо вимоги позивачки про стягнення з відповідача пені за подвійною обліковою ставкою НБУ у розмірі 8 217 грн 13 коп, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою; правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ч.1 ст.547 ЦК України); різновидом неустойки є пеня, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1,2 ст.549 ЦК України).

Так, відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 винесеній по справі № 342/180/17.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищезазначеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Тобто дія вказаного Закону на спірні відносини не поширюється.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення зобов`язання за договором позики задоволенню не підлягають.

Суд звертає увагу на те, що сторонами не досягнуто в договорі (розписка від 21.12.2024), домовленості з приводу розміру пені, при цьому позовна заява не містить посилань на нормативний акт, який визначає її розмір.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, у розмірі 8000 грн 00 коп, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. Судові витрати розподіляються між сторонами в порядку ст.141 ЦПК України.

Згідно зі ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат позивачем на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи, представником позивача надано суду належні та допустимі докази.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення нею витрат на правничу допомогу.

Дослідивши подані представником позивача докази та матеріали справи, суд вважає, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 8 000 грн 00 коп є співмірним зі складністю справи, з виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Разом з цим, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання правової допомоги у цій справі в розмірі 6 800 грн 00 коп пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 029 грн 52 коп.

На підставі викладеного, ст.ст.16, 530, 610, 612, 1046, 1047, 1049 ЦК України, керуючись ст.ст.18, 41, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за борговою розпискою від 21.12.2024 в загальному розмірі 47 111 грн 49коп, яка складається з основного боргу - 45 000 грн 00 коп, 3% річних - 795 грн 00 коп, інфляційних втрат - 1 316 грн 49 коп.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 029 грн 52 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 800 грн 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Суддя Знам`янського міськрайонного суду

Кіровоградської області О.В. Савельєва