Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №522/28052/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 522/28052/25

Провадження №2/523/3557/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді - Далеко К.О.,

за участю секретаря - Дяченко Т.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, цивільну справу № 522/28052/25 за позовом ОСОБА_1 до Приморського районного суду м. Одеси про визнання дій незаконними, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

Доводи позову.

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Приморського районного суду м. Одеси про визнання дій незаконними, стягнення моральної шкоди, якою просить:

- визнати дії Приморського районного суду м. Одеси по наданню позивачу відповіді зазначеним у даному позові способом – незаконними;

- стягнути з Приморського районного суду м. Одеси на користь ОСОБА_1 10 000 гривень компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що Приморським районним судом м. Одеси 26.12.2017 року прийнято рішення по справі. 22.07.2024 року до начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області був скерований запит про надання інформації щодо присяжних. Листом від 01.08.2024 року № 2-1 пор/к75-24-23/24 за підписом начальника управління Тараса Лукаша ТУ ДСА в Одеській області надало відповідь, за якою запит позивача від 22.07.2024 року скерований до Приморського районного суду м. Одеси. 22.07.2024, 23.10.2024, 01.11.2024 позивачем скеровані на адресу суду запити щодо надання інформації по вказаним присяжним. 17.11.2024 позивачем від Приморського районного суду м. Одеси отримана відповідь від 28.10.2024 №С-01 на № - від 23.10.2024, якою позивачу фактично відмовлено у наданні інформації, яка не є конфіденційною. Дана відповідь була скерована помічником голови суду Стрельченко Д.В., який діяв від імені суду. Відповідь суду була направлена позивачу не в звичайному цивільному конверті Укрпошта, а в шматочку аркуша колишнього у використанні з друкованим текстом з одного боку. Позивач зазначає. що суд знайшов непотрібний аркуш паперу з текстом та перетворив його у «конверт», та надіслав в ньому лист суду особі. Суд дозволив надіслати інваліду дитинства 1-ї групи «А» довічно листи за його підписом у непотрібному вигляді. Наведене позивач вважає вираженням повної неповаги до позивача, як людини і інваліда дитинства 1-ї групи «А» довічно.. Вказане свідчить про порушення судом норм моралі та етики. Позивач, як інвалід дитинства 1 групи «А» довічно, і так позбавлений можливості вести звичайний образ життя, а тут ще суд повідомляє позивача цим «конвертом», проявляючи тим самим явну неповагу до людини. Сам факт повідомлення позивача таким чином судом, завдає йому суттєві життєві хвилювання та образу на суд. Тобто в наявності істотні негативні наслідки щодо долі людини. Протиправні дії суду завдали позивачу моральної шкоди, яку він з урахуванням характеру та глибини заподіяних моральних страждань, викликаних самим фактом направлення йому судом відповіді у такому конверті, а також засад розумності та справедливості, оцінив у сумі 10 000 грн.

Доводи відзиву на позов.

15.04.2026 року до суду надійшов відзив відповідача Приморського районного суду м. Одеси скористався своїм правом, та подав до суду відзив на позовну заяву, яким просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування позову зазначив, що суд як володілець бази персональних даних, зобов`язаний забезпечити їх захист. Надання ПІБ, адрес чи контактів присяжних без їх згоди третім особам є прямим порушенням закону. Таким чином, дії відповідача в частині відмови у наданні конфіденційної інформації є законними, та спрямованими на виконання імперативних норм права. Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів (медичних довідок, висновків психолога) які би підтверджували погіршення стану його здоров`я або виникнення реальних психологічних страждань, саме внаслідок отримання листа у паперовому вигляді. Суб`єктивне відчуття «неповаги» через форму конверта є лише оціночним судженням позивача і не може бути підставою для стягнення бюджетних коштів. В умовах обмеженого фінансування судової системи (відсутність коштів на марки, конверти, папір) використання наявних матеріалів для забезпечення прав громадянина на отримання відповіді є вимушених заходом, а не виявом неповаги. Заявлена до відшкодування сума 10 000 грн. є неспівмірною та необґрунтованою, позивачем не наведено жодного розрахунку, чому саме така сума має компенсувати його хвилювання. Суд має виходити з засад розумності та справедливості. Позивач не надав жодного доказу: медичної довідки, висновку експерта-психолога_, який би підтверджував факт душевних страждань. Сама лише суб`єктивна образа чи незадоволення формою конверта не є юридично значимою моральною шкодою. Отримання листа у саморобному конверті не призвело до розголошення таємниці листування чи втрати змісту інформації. Позов ґрунтується виключно на припущеннях та суб`єктивному сприйнятті позивача, що не підтверджено жодним доказом у розумінні ст. 76-81 ЦПК України.

Доводи відповіді на відзив.

28.04.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив на позов, якою позивач ОСОБА_1 зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України затверджені Правила надання послуг поштового зв`язку. Цими Правилами не передбачено використання конверту штучного створення/виготовлення, зокрема, саморобного конверту. Твердження голови суду є відверто хибними та спрямовані на ухилення від цивільно-правової відповідальності. Вказаний конверт був доставлений позивачу поштовим працівником у розкритому по місцю склеювання стані, що дало можливість по ходу опрацювання даного листа ознайомитись із його змістом всіма працівниками пошти. Наведене свідчить про те, що лист, який був скерований позивачу, мали читати необмежене коло осіб, що є прямим порушенням права позивача на конфіденційність інформації, що стосується його особисто. Всі інші заперечення голови суду є відвертим намаганням уникнення від відповідальності.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.01.2026 року: розпорядження голови Приморського районного суду м. Одеси про визначення підсудності цивільної справи №522/28052/25 задоволено; матеріали цивільної справи №522/28052/25 ухвалено направити для розгляду до Суворовського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.02.2026 року виправлено описку в абзаці 12 мотивувальної та в абзаці 2 резолютивної частини ухвали Одеського апеляційного суду від 22 січня 2026 року, а саме ухвалено вірно зазначити «Пересипського районного суду м.Одеси», замість невірного «Суворовського районного суду м. Одеси».

Ухвалою судді Пересипського районного суду м. Одеси від 05.03.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приморського районного суду м. Одеси про стягнення моральної шкоди, визнання дій неправомірними – залишено без руху.

Ухвалою судді Пересипського районного суду м. Одеси від 30.03.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи.

ІII. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Приморський районний суд м. Одеси листом від 28.10.2024 року №С-01 надав ОСОБА_1 відповідь на його звернення від 23.10.2024 року, згідно якої повідомив, що відомості про особисте життя фізичної особи не можуть використовуватися як чинник, що підтверджує чи спростовує її ділові якості. Персональні дані фізичних осіб-учасників судового провадження можуть бути розголошені лише у спосіб передбачений законом, тобто за їх згодою. Нормативно відповідь обґрунтована п.2 ч.3 ст. 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст. 10 Закону України «Про захист персональних даних».

Наведений лист був направлений ОСОБА_1 конвертом, виробленим самостійно, із використанням наявних матеріалів.

Позивач зазначає про незаконність дій Приморського районного суду м. Одеси, яку вбачає в направленні йому відповіді на його звернення у нестандартному конверті, виготовленому на чернетці.

Суд виходить із того, що гарантоване статтею 55 Конституції і конкретизоване у законах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Питання відшкодування моральної шкоди регулюються Конституцією України (статті 32, 56, 62) та Цивільним кодексом України (зокрема, статті 23, 1167, 1168, 1176). Важливе значення для правозастосування мають також Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та інша актуальна практика Верховного Суду.

Основним міжнародним документом, крізь призму якого суди застосовують національне законодавство, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Це пов`язано з тим, що майже в кожному рішенні Європейського суду з прав людини, в якому держава-учасниця визнається порушником Конвенції, є тлумачення поняття відшкодування моральної шкоди (справедлива сатисфакція).

За статтею 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у:

1) фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.6 ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналіз наведених норм дає дійти висновку, що за загальним правилом складовими елементами загальних підстав для відшкодування моральної шкоди є: шкода, тобто наявність втрат у немайновій сфері потерпілої особи; протиправне діяння особи, яка її завдала; причинний зв`язок між ними; вина заподіювача шкоди.

Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності за заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Згідно із принципом змагальності сторін, необхідним є доведення обставин, які покладені в основу обґрунтування відповідних вимог про відшкодування моральної шкоди.

При оцінці моральної (немайнової) шкоди, спричиненої потерпілим, суд повинен належним чином оцінювати ступінь немайнових втрат.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункти 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами та доповненнями).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Суд виходить із того, що оформлення поштових конвертів та їх обробка регламентуються чинними нормативними документами, зокрема Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270, та державними інструкціями з діловодства, у даному випадку Інструкцією з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженою Наказом Державної судової адміністрації України 20 серпня 2019 року № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485).

Суд зазначає, що протиправною дією є не будь-яка дія, а саме така дія, яка зокрема спрямована на порушення або недотримання права особи.

За обставин даної справи, судом встановлено, що дії Приморського районного суду м.Одеси з направлення позивачу ОСОБА_1 відповіді на його запит, за допомогою нестандартного конверту, однак який містить всі необхідні реквізити, згідно Правил надання послуг поштового зв`язку, були направлені на дотримання права позивача на отримання інформації.

При цьому, нестандартна упаковка конверта, не може слугувати підставою для визнання дій Приморського районного суду м. Одеси протиправними, за обставин надання судом переваги праву на отримання позивачем відповіді на його запит, у встановлений законом строк, порівняно із ненаправленням у встановлені законом строки такої відповіді, за відсутності стандартних конвертів, внаслідок неналежного фінансування.

Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Таке правозастосування узгоджується із висновками ОП КЦС Верховного Суду, викладеними зокрема у постанові від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, суд дійшов висновків, що позивачем ОСОБА_1 , не доведено наявності в діях Приморського районного суду м. Одеси протиправності, завдання йому моральної шкоди, та наявності причинно-наслідкового зв`язку.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 позбавлені правового та доказового обґрунтування, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 134, 137, 141, 263 - 265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Приморського районного суду м. Одеси про визнання дій незаконними, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 08.06.2026 року.

Суддя: К.О. Далеко