Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №523/23916/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/23916/25

Провадження №2/523/2441/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"27" травня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси у складі:

головуючої судді - Далеко К.О.,

за участю секретаря судового засідання - Дяченко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 17 в м. Одеса, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу № 523/23916/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої злочином,

ВСТАНОВИВ:

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої злочином, яким просить:

- стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 40000 (сорок тисяч) доларів США 00 центів основного боргу, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання в розмірі 1 477 700 грн. (один мільйон чотириста сімдесят сім тисяч сімсот грн. 00 коп.), та 3 % річних в сумі 113 469, 75 грн. (сто тринадцять тисяч чотириста шістдесят дев`ять гривень 75 коп.);

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану злочином, в розмірі 500000 (п`ятсот тисяч) грн. 00 коп.;

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що Пересипським районним судом міста Одеси розглянута справа № 523/9925/13-к по кримінальному провадженню №12012170490000707 від 18.12.2012 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.190, ч.4 ст.358 КК України.

В кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 , у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.4 ст.190, ч.4 ст.190, ч.4 ст.358 КК України ОСОБА_1 , визнано потерпілим.

В рамках вищезазначеного кримінального провадження ОСОБА_1 було подано цивільний позов щодо відшкодування шкоди, але ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 523/9925/13- к цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 , залишено без розгляду, у зв`язку із закриттям кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, а також роз`яснено те, що заявлений потерпілим ОСОБА_1 цивільний позов про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, під час якого обвинувачений висловить свою позицію щодо заявлених позовних вимог.

Суть спору полягає у тому, що 31 грудня 2012 року ОСОБА_1 надав відповідачу ОСОБА_2 позику в розмірі 40 000 доларів США, про що останній написав власноручну розписку в якій зобов`язався повернути кошти в строк до 31 грудня 2013 року.

Разом із тим, Відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, кошти не повернув, ухиляється від повернення боргу.

В подальшому позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 , крім нього, напозичав коштів у багатьох осіб, та набрав кредитів у банках, і повертати їх не збирався, що стало підставою порушення відносного нього вищевказаного кримінального провадження.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 40000 (сорок тисяч) доларів США 00 центів, а також суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання, а саме: індексацію боргу 319 720 грн за 2014- 2025 роки, та 3% річних у розмірі 113 469,75 грн., нарахованих за 4318 днів (з 01.01.2014 по 27.10.2025).

Також позивач зазначає про те, що у зв`язку із неправомірними діями відповідача йому завдано і моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях на протязі всіх 12 років, втрати житла, що призвело до істотних змін в його житті, а також довготривалий час розгляду вказаної вище справи де всі ці обставини негативно позначилися на його емоційному стані.

Відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн. позивач вважає розумним та достатнім для відновлення справедливості.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі у порядку загального позовного провадження та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 05 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті.

ІII. Позиції сторін.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Костинчук В.В. в судове засідання подав заяву про розгляд справи у їх із позивачем відсутність, в якій також не заперечував проти заочного розгляду справи, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином за зареєстрованим місцем проживання в порядку статей 128, 130 ЦПК України, рекомендоване повідомлення повернулось до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що судом розцінюється як належне повідомлення. Така позиція суду відповідає судовій практиці з розгляду аналогічних спорів: Постанови Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі №760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі №760/17314/17). Відзиву від відповідача на позов до суду не надходило, заяв про розгляд справи у його відсутність до суду останній не подавав.

Згідно з положеннями ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи згоду представника позивача на проведення заочного розгляду справи, відсутність відзиву на позовну заяву, заяв про відкладення розгляду справи, належне повідомлення відповідачів про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній даних та доказів, постановивши заочне рішення, що відповідає ч.1 ст. 280 ЦПК України.

Згідно приписів до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

IV. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 31 грудня 2012р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого він передав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 40 000,00 (сорок тисяч доларів США), які відповідач зобов`язувався повернути до 31 грудня 2013р. Факт передачі грошей та їх отримання відповідачем підтверджується розпискою, складеною та посвідченою власноруч відповідачем 22.08.2013р.

В обумовлений сторонами в договорі строк, ОСОБА_2 позичені грошові кошти не повернув, прийняті на себе зобов`язання не виконав.

В провадженні Пересипського (Суворовського) районного суду м. Одеси розглядалося кримінальне провадження № 12012170490000707 від 18.12.2012 року (справа № 523/9925/13к) відносно ОСОБА_2 за ознаками кримінальних злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України. 31.10.2024 року ухвалою суду звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, кримінальне провадження закрито. ОСОБА_2 обвинувачувався зокрема щодо епізодів, які стосуються позивача ОСОБА_1 як потерпілої особи.

В рамках вищезазначеного кримінального провадження ОСОБА_1 було подано цивільний позові щодо відшкодування шкоди, але ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 523/9925/13- к цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 , залишено без розгляду у зв`язку із закриттям кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України в також роз`яснено те, що заявлений потерпілим ОСОБА_1 цивільний позов про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, під час якого обвинувачений висловить свою позицію щодо заявлених позовних вимог.

Вищезазначене стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

На підтвердження позовних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди, позивачем надано суду копію розписки, копію ухвали Суворовського районного суду м.Одеси від 31.10.2024 року, копію ухвали Одеського апеляційного суду від 07.10.2025 року.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст.ст. 10-13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст.ст.76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно дост.1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України

Відповідно до ч. 1ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку встановленому договором.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.

Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-996цс17 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 по справі №754/5396/17, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Згідно із частиною першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

18 вересня 2020 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №916/4693/15 вказав, що законодавство України не встановлює заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій його зазначено у договорі.

Аналіз ст. ст. 524, 533 ЦК України свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Як вбачається, заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій його зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку що у судому засіданні належними та допустимими доказами стороною позивача доведені вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 31.12.2012 року, у розмірі 40 000 (сорок тисяч) доларів США. При цьому, відповідач ОСОБА_2 жодним чином не спростував заявлені позовні вимоги.

Надаючи правову оцінку заявленим ОСОБА_1 позовним вимогам про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, та 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд констатує, що за обставин даної справи, сума боргу стягується в іноземній валюті – 40 000 дол. США.

В свою чергу, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 3 березня 2021 року у справі №130/2604/18.

З огляду на викладене, суд не вбачає правових підстав для стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 1 477 700 грн.

Разом із тим, частково знайшли своє підтвердження матеріалами справи та положеннями чинного законодавства України, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Позивачем нараховано 3% річних за період з 01.01.2014 по 27.10.2025.

Разом із тим, з 24.02.2022 року по теперішній час у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за №64/2022» за №2102-ІХ від 24.02.2022 та Указу Президента України №133/2022 від 14.03.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні діє воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався і діє на теперішній час.

Пунктом 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України (в редакції з 17 березня 2022 року) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на викладене, 3% річних можуть бути нараховані лише за період з 01.01.2014 по 24.02.2022.

За розрахунком суду, 3% річних від суми боргу 320 000 грн., складає 78 246,58 грн. Період прострочення грошового зобов`язання 2 977 днів.

Надаючи правову оцінку заявленим ОСОБА_1 позовним вимогам про стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичний або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

У даному випадку, на думку суду, критеріям розумності та співмірності із заподіяною, шляхом невиконання відповідачем грошового зобов`язання у визначений сторонами строк, що призвело до душевних страждань, пов`язаних із необхідністю заподіяння додаткового зусилля, часу та нервів за для доведеності через суд свого право на повернення грошей, протягом майже 12 років, моральною шкоди відповідатимуть заявлені вимоги про стягнення 50 000 грн, у зв`язку із чим суд приходить до висновку про часткове задоволення заявлених позивачем вимог про стягнення моральної шкоди.

Таке правозастосування узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постанові від 09.10.2024 року у справі № 619/2355/23.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, так як частково обґрунтовані та доведені.

Нормами ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено судом, позивачем при зверненні до суду з позовом не сплачено судовий збір. Тому, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом в розмірі 15 140,00 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 265, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 22, 1166, 1192 ЦК України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої злочином – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики в розмірі 40 000,00 (сорок тисяч) доларів США, та 3 % річних в сумі 78 246,58 (сімдесят вісім тисяч двісті сорок шість) гривень. 58 копійок.

Стягнення заборгованості зазначеної в доларах США проводити в гривневому еквіваленті по відношенню до долара США за курсом Національного Банку України на день проведення оплати по поверненню боргу.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) заподіяну моральну шкоду у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вищевказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складений 08.06.2026 року.

Суддя К.О. Далеко