Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №334/6170/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 26.05.2026 Справа № 334/6170/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/6170/24 Головуючий у І інстанції: Телегуз С.М.

Провадження № 22-ц/807/231/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого Полякова О.З.,

суддів Гончар М.С.,

Кухаря С.В.,

Секретар Камалова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації по Дніпровському району Запорізької міської ради, Орган опіки та піклування районної адміністрації по Хортицькому району Запорізької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав,

У С Т А Н О В И Л А:

У липні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Г.О. звернувся до суду з позовом, предмет якого у подальшому змінив, до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації по Дніпровському району Запорізької міської ради, Орган опіки та піклування районної адміністрації по Хортицькому району Запорізької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову зазначено, що 24.11.2012 між сторонами було укладено шлюб, від якого народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.09.2018 у справі № 334/5708/18 шлюб між сторонами розірвано.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.08.2018 у справі № 334/2547/18 затверджено мирову угоду, укладену між сторонами справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини, за якою, зокрема, сторони дійшли згоди, що місцем проживання ОСОБА_3 є місце проживання його матері ОСОБА_4 .

Проте, ОСОБА_4 фактично відмовилась від виконання вказаної мирової угоди та взагалі від виконання свої батьківських обов`язків, та вже через тиждень після її укладення запропонувала ОСОБА_1 , щоб їх малолітня дитина проживала в порядку черговості, тиждень у неї - тиждень у позивача, а вже через декілька місяців взагалі відмовилася забрати дитину до себе та запропонувала позивачу, щоб дитина залишилася проживати у нього, пояснюючи це тим, що втомилася від дитини і для ОСОБА_5 буде краще, якщо він залишиться проживати з разом батьком.

З 2019 року відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні та утриманні свого сина, взагалі не цікавиться життям дитини та жодного разу не зателефонувала сину, а коли ОСОБА_5 випадково зустрів її на вулиці у травні 2024 року, вона його навіть не впізнала. Наразі фактичне місце проживання відповідача невідоме.

З початку 2019 року до теперішнього часу дитина проживає разом з батьком: до 01.06.2020 вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 , а з 01.06.2020 - зареєстровані та мешкають за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач самостійно виховує та утримує сина, мати дитини не бере участі у вихованні дитини, не утримує та не цікавиться особистим, шкільним життям дитини, що підтверджується відповіддю Запорізької гімназії №86 ЗМР від 24.07.2024 № 01-42/67; характеристиками ОСОБА_3 від Запорізької гімназії № 86 ЗМР від 21.04.2022 № 01-42/76 та від 04.07.2024 №01-42/65; відповіддю ФОП ОСОБА_6 «Сучасна педіатрія «Альтернатива» від 26.07.2024 №26/07/24; висновком оцінки потреб сім`ї від 14.06.2024 Запорізького міського центру соціальних служб.

Натомість позивач має матеріальну можливість для утримання дитини, має постійне місце роботи, створив належні побутові умови для проживання, забезпечив належне медичне обслуговування, займається вихованням, дитина в подальшому хоче проживати з батьком, виходячи із якнайкращого забезпечення інтересів дитини, беручи до уваги малолітній вік, а також те, що дитина проживає з позивачем у звичних для неї умовах, а також байдуже ставлення матері, яка відмовилась від виховання та утримання сина, тому позивач вважає, що його позов слід задовольнити.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Г.О., з рахуванням аяви від 12.02.2025 про зміну предмета позову та залишення відповідних позовних вимог без розгляду, просив суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням від 24 вересня 2025 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя залишив позов без задоволення.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Г.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2025 рокута ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Г.О.зазначає, що суд не взяв до уваги надані докази на підтвердження позовних вимог, не врахував, що активна участь відповідача у розгляді справи не є тотожним бажанню спілкуватися з дитиною, брати участь у житті сина. ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків, не здійснює дій, необхідних для зміни взаємовідносин із сином.У матеріалах справи наявні заяви-звернення ОСОБА_2 щодо визначення заходів її участі у вихованні сина, зокрема, графіку зустрічей з сином, однак результати розгляду вказаного звернення суду повідомлені не були.

За весь час розгляду справи відповідач жодного разу не спілкувалась особисто з сином (за межами приміщення суду), не вчиняла жодних дій задля зустрічей, хоча батько не заперечував проти спілкування і не чинив перешкод у цьому. ОСОБА_2 не цікавиться, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, ОСОБА_3 , його навчанням, не забезпечує медичного догляду, лікування.

Згідно з висновком оцінки потреб сім`ї, ОСОБА_7 самостійно виховує сина. Він звертався до органів опіки та піклування із заявами щодо проведення профілактичних бесід із ОСОБА_2 з огляду на невиконання нею своїх батьківських обов`язків відносно малолітнього сина. Однак навіть після проведених бесід органами опіки та піклування поведінка ОСОБА_2 не змінювалась, вона й надалі продовжує ігнорувати прохання сина у спілкуванні. Докази цього наявні в матеріалах справи.

Згідно з висновком органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , мати фактично самоусунулась від виконання своїх обов`язків, не відвідує дитину, не цікавиться її життям та розвитком, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з сином в обсязі необхідному для його нормального самоусвідомлення в дуже важливий для формування його особистості вік, жінка не розуміє батьківського обов`язку, не виявляє ніяких батьківських почуттів,не замислюється про долю та майбутнє сина. ОСОБА_2 неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки відносно до малолітнього сина, права та інтереси якого повинні бути захищені у встановленому законом порядку, з метою захисту прав та інтересів дитини, орган опіки визнав доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На думку позивача, суд першої інстанції не врахував, що відповідач не з`явилась на жодну комісію з питань захисту прав дитини щодо порядку участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином. Вона навіть не отримала розпорядження органу опіки та піклування щодо визначення способів участі в житті сина, графіку спілкування з ним.

З моменту ухвалення рішення і станом на поточну дату ОСОБА_2 відсутня в житті малолітнього ОСОБА_3 , жодним чином не цікавиться ні його навчанням, ні здоров`ям, не намагається приділити час спілкуванню з дитиною.

Будь-яких належних доказів участі в житті сина, зацікавленості його розвитком, станом здоров`я ОСОБА_2 суду не надала.Матеріали справи мітять тільки скриншоти листування, яке не мало постійного характеру. Крім того, суд не дослідив змісту листування повною мірою. Так, в одному зі спілкувань малолітній ОСОБА_3 запитував матір, навіщо вона його у чотири роки віддавала до дитячого будинку, де його ображали та били.

На думку позивача, ОСОБА_2 почала брати участь у розгляді цієї справи тільки з однією метою – показати зацікавленість у розгляді справи, оскільки в Дніпровському районному суді м. Запоріжжя розглядається цивільна справа № 334/10590/24 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, про зміну місця проживання малолітньої дитини і звільнення від стягнення аліментів, за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, адже результат розгляду цієї справи може негативно характеризувати відповідача та може вплинути на результат рішення в іншій справі.

Крім того, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Г.О.зазначає, що ОСОБА_9 самоусунулась від виховання дитини у 2018 році, воєнний стан на території України введений з 24.02.2022, тому якби позивач мав на меті отримати відстрочку від призову, то звернувся би до суду значно раніше, а зміна предмету позову у цій справі заявлена тільки з огляду на матеріали висновку органу опіки та піклування від 11.02.2025, і жодним чином не пов`язана з приписами Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_9 в особі представника – адвоката Лісняка Я.В. заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Зокрема, зазначає, що звернення позивача до органів опіки та піклування щодо невиконання нею батьківських обов`язків відносно сина ОСОБА_3 , відбулися під час її вагітності другою дитиною, коли ОСОБА_9 змушена була часто знаходиться у лікарнях заради збереження дитини. Обставини справи свідчать, що відповідач потрапила у вкрай важку життєву ситуацію, пов`язану з необхідністю відстоювання своїх прав на маленьку доньку і саме така безвихідна ситуація змусила її трохи зменшити рівень спілкування з сином і зменшити час на його виховання. Однак свідомо вона не нехтувала своїми батьківськими обов`язками, не втрачала інтересу до сина і навмисно не ухилялась від виконання батьківських обов`язків. Наведені обставини об`єктивно свідчать про відсутність вини відповідача у зниженні рівня піклування про сина, тому це не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав.На думку відповідача, звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом пов`язане з його бажанням уникнути призову під час мобілізації у зв’язку з бойовими діями, оскільки він є військовозобов’язаним, не має права на відстрочку від призову під час мобілізації в особливий період. Користуючись її вкрай важкою життєвою ситуацією, використовуючи бажання малолітнього сина проживати разом з ним і згоду на це матері, ОСОБА_1 вирішив штучно створити юридичні умови для свого звільнення від призову під час мобілізації, в особливий період. Наведені дії позивача порушують права його малолітнього сина ОСОБА_3 на доступ до материнської турботи та піклування, а також порушують права відповідача на нормальні родинні стосунки матері з сином. Ініціювання позивачем спору в цій справі має на меті не захист прав та інтересів його малолітнього сина, а штучне створення підстав для уникнення публічного обов`язку з захисту Вітчизни, який прямо передбачений ст. ст. 17, 65 Конституції України.

У відзиві ОСОБА_9 в особі представника – адвоката Лісняка Я.В. також зазначила, що на теперішній час їх із сином взаємовідносини є достатньо напруженими. Ще станом на 20.05.2025 вона спокійно спілкувалася з сином в месенджері «Viber». Однак, син повідомив її, що батько його залякує тим, що у разі спілкування ОСОБА_5 з матір`ю, батька мобілізують на війну. Крім того, у листуванні син повідомив її про небажання позбавляти матір батьківських прав, але його змусили написати інше посадові особи районної адміністрації. Дитина дійсно залякана тим, що батька можуть мобілізувати до лав ЗСУ і звинувачує у цьому матір, іноді ображаючи її в достатньо грубій формі. У зв`язку з цим, син відмовляється спілкуватися з матір`ю.Допитана в судовому засіданні 29.07.2025 свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що син дуже хоче спілкуватись з матір`ю, а в судовому засіданні 05.08.2025 під час заслухання думки малолітнього ОСОБА_3 , підліток визнав, що від позбавлення відповідача батьківських прав особисто він отримає те, що його батька не мобілізують на війну.Відповідач розуміє, що дитина знаходиться у стресі та під тяжким психологічним впливом інших осіб. Усвідомлюючи психологічний стан дитини, мати не бажає завдавати сину ще більшого болю та психологічної травми, при цьому розуміючи, що вона має право на участь у вихованні дитини способами, які наведені в розпорядження № 507р від 25.08.2025, але в першу чергу керується інтересами дитини: вихід ОСОБА_5 зі стресового стану, його заспокоєння, та можливість сина раціонально оцінити всі події, які траплялись довкола нього останнім часом. Після цього відповідач буде поступово налагоджувати взаємовідносини з сином, в тому числі, за рахунок збільшення своєї участі у його вихованні.

Крім того, ОСОБА_9 в особі представника – адвоката Лісняка Я.В. зазначає, що твердження позивача про те, що відповідач не отримала розпорядження про визначення способів її участі у вихованні сина не відповідає дійсності.Вказане розпорядження існує як юридичний факт і це підтвердила представник третьої особи під час розгляду справи в суді першої інстанції. Відсутність оригіналу розпорядження на руках у відповідача ніяким чином не скасовує і не анулює його дійсності, а отже всі особи, яких воно стосується, зобов`язані його виконувати.Оригінал розпорядження № 507р від 25.08.2025 направлений представнику ОСОБА_9 – адвокату Лісняку Я. В. листом № 17.01/01-27/1203 від 24.10.2025 у відповідь на запит адвоката б/н від 20.10.2025. Оригінал розпорядження отриманий адвокатом ще до подання апеляційної скарги, переданий відповідачу і перебуває у неї, у зв`язку з чим, у апеляційного суду є всі необхідні правові підстави для поновлення відповідачу процесуального строку на подання доказів у справі і приєднання копії супровідного листа і розпорядження до справи в якості доказів, тому ОСОБА_9 в особі представника – адвоката Лісняка Я.В. просить апеляційний суд поновити відповідачу ОСОБА_9 процесуальний строк на подання доказів у справі: засвідчених копій супровідного листа № 17.01/01-27/1203 від 24.10.2025 і розпорядження районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району № 507р від 25.08.2025 та приєднати їх до справи в якості доказів.

У своїх додаткових поясненнях ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Г.О.заперечує проти доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Зазначає, що незалежно від життєвих обставин, ОСОБА_2 мала забезпечити належну материнську увагу як до доньки, так і до сина. Однак, життя сина, його фізичний і духовний розвиток, його навчання, підготовка до самостійного життя стали другорядними, неважливими для відповідача, оскільки ввесь свій час вона приділяє вирішенню власних «важких життєвих ситуацій», нехтуючи при цьому своїми батьківськими обов`язками відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .Так, органами опіки та піклування було визначено графік/час для спілкування: один день на місяць у неділю з 16 год 00 хв до 19 год 00 хв, з можливістю вільного пересування по місту, за умови, що мати повертає дитину за місцем проживання батька.З моменту отримання вказаного розпорядження, ОСОБА_2 так і не бачилася з сином, визначеного порядку участі в житті сина відповідач не дотримується. Фактично отримання і надання розпорядження про графік спілкування з дитиною було необхідне лише для умовного створення зацікавленості життям сина для суду, однак в дійсності мати до теперішнього часу не виконує батьківських обов’язків.

Надавши роздруківку електронного військово-облікового документа, позивач зазначає, що має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані 1) заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

12 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання ОСОБА_9 в особі представника – адвоката Лісняка Я.В. про долучення документів про зміну прізвища відповідача внаслідок укладення шлюбу з ОСОБА_11 .

У судовому засіданні 31 березня 2026 року колегія суддів заслухала неповнолітнього ОСОБА_3 , який зазначив, що йому 13 років, навчається у школі. Живе з татом і з бабусею. Його вихованням займається тато, який також його забезпечує матеріально. ОСОБА_5 пояснив, що не спілкується з мамою, бо йому не подобається таке спілкування. Після того, як у чотирирічному віці мати віддала його до санаторію, син не бажає спілкуватися з матір`ю. Любить тата і бабусю більше за маму. Під час засідання комісії органу опіки розгубився і сказав, що його змусили погодитися на позбавлення матері батьківських прав. Погодився на пропозицію мами сумісної прогулянки, але потім перехотів зустрічатися.

У судовому засіданні 26 травня 2026 року ОСОБА_1 та його представник – адвокат Петров Г.М. (наполягали на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволення позову.

ОСОБА_12 та ї представник – адвокат Лісняк Я.В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просили залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, що сторони не заперечували, однак жодним чином не свідчать про відсутність визначеного законом обов`язку матері дитини, нехтування нею щодо участі у вихованні сина, а також умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків, що є підставою для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, який допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини в її діях. Врахувавши встановлену мету звернення позивача до суду з позовом, зокрема, необхідність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини, що фактично є умовою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації в умовах воєнного стану, суд вбачає в цій справі ознаки штучного спору, задоволення якого призведе до фактичної можливості для певної міри зловживань щодо виконання позивачем його конституційного обов`язку, передбаченого ст.65 Конституції України, що на переконання суду є неприпустимим.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Запоріжжя народився позивач – ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрований з 01.06.2020 року за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 від 22.07.2020 року, та копією довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №503615-2020 від 28.07.2020 року.

Позивач ОСОБА_1 працює водієм автотранспортних засобів за основним місцем роботи в ТОВ «Транс Баланс» з 23.07.2019 року, що підтверджується копією довідки від 22.05.2024 року, його дохід за період з січень 2024-червень 2024 складає в сумі 44849,95 грн., що підтверджується копією довідки від 22.07.2024 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Запоріжжя народилася відповідач – ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_3 , зареєстрована з 01.02.2010 року за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відповіддю Департаменту адміністративних послуг ЗМР від 02.08.2024 року.

Сторони перебували у шлюбі, який рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.09.2018 року у справі №334/5708/18 розірвано.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 10.01.2013 року.

27.08.2018 року ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя по справі № 334/2547/18 затверджено мирову угоду, укладену між сторонами справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини, за якою: 1) Сторони дійшли згоди, що місцем проживання ОСОБА_3 є місце проживання його матері ОСОБА_4 . Станом на час укладення даної мирової угоди таким місцем проживання є квартира АДРЕСА_4 ; 2) ОСОБА_4 зобов`язується у разі зміни свого місця проживання повідомити ОСОБА_1 із зазначенням нової адреси свого місця проживання не пізніше одного місяця з дня зміни місця проживання. Також зобов`язується належним чином виконувати свої батьківські обов`язки щодо матеріального утримання та виховання сина, не перешкоджати ОСОБА_1 в здійсненні ним своїх батьківських прав та обов`язків, передбачених ст.ст. 150-151 СК України, зокрема в спілкуванні з сином у визначеному домовленістю сторін порядку. 3) ОСОБА_1 визнає, що місцем проживання його сина ОСОБА_3 є місце проживання його матері ОСОБА_4 . Зобов`язується брати участь в матеріальному утриманні дитини та її вихованні відповідно до вимог ст.150 СК України. 4) Спір між сторонами щодо порядку матеріального утримання дитини або спілкування з дитиною на теперішній час відсутній. В разі виникнення спору між сторонами щодо порядку спілкування з дитиною, її матеріального утримання спір може бути вирішений в порядку, передбаченому законом. 5) Сторони домовились, що судові витрати, в тому числі судовий збір та послуги адвоката, сторони не стягують один з одного. 6) Сторони стверджують, що ця мирова угода не суперечить їх інтересам та не порушує їх прав та прав інших осіб, в тому числі прав малолітньої дитини ОСОБА_3 .

Спільна дитина сторін ОСОБА_3 зареєстрований з 01.06.2020 року за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання №357-4/04-21 від 01.06.2020 року.

Будинок за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_13 (частка 21/100), що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 24.09.2019 року та копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №182197805 від 24.09.2019 року.

31.10.2020 року відповідач ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 , після реєстрації шлюбу отримала прізвище « ОСОБА_14 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 31.10.2020 року.

17.01.2022 року шлюб між ними розірвано заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі №334/8824/21.

Відповідач має іншу дитину – доньку ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьком якої є ОСОБА_8 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 05.04.2022 року.

24.05.2023 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя по справі №334/1815/22 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_15 разом з батьком ОСОБА_8 . Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання дитини ОСОБА_15 у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

13.12.2023 року Постановою Запорізького апеляційного суду рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_15 з матір`ю ОСОБА_9 . Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 аліменти на утримання дитини ОСОБА_15 у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02.06.2022 року і до повноліття дитини.

01.05.2024 року Постановою Верховного Суду постанову Запорізького апеляційного суду від 13.12.2023 року скасовано, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2023 року залишено в силі.

В провадженні Дніпровського районного суду м. Запоріжжя знаходиться цивільна справа №334/10590/24 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про зміну місця проживання малолітньої дитини і звільнення від стягнення аліментів, та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Згідно копії Акту обстеження умов проживання, складеного 30.12.2024 року спеціалістами Відділу по Хортицькому району Служби (управління) у справах дітей ЗМР, ОСОБА_2 мешкає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_5 , де також проживає її донька ОСОБА_15 та співмешканець ОСОБА_11 .

Згідно копії довідки Запорізької гімназії №86 ЗМР від 24.07.2024 року ОСОБА_3 навчається в гімназії з 01.09.2020 року, вихованням хлопчика займається батько ОСОБА_1 , який постійно цікавиться успіхами у навчанні сина, виконує рекомендації вчителів, відвідує батьківські збори, постійно на зв`язку з класним керівником. За період навчання хлопчика мати ОСОБА_4 не цікавилася успіхами у навчанні сина, не відвідувала батьківські збори, з класним керівником жодного разу не спілкувалася.

Згідно копії характеристики Запорізької гімназії №86 ЗМР від 04.07.2024 року ОСОБА_16 навчається в школі з першого класу. За час навчання ОСОБА_5 оволодів навчальним матеріалом на достатньому рівні. Володіє навичками самообслуговування. На уроках виявляє самостійність у роботі, коли прослухає повторний інструктаж. Хлопчик полюбляє фізичну культуру, де він відчуває себе дуже впевнено. В позаурочний час відвідує додаткові заняття з математики та української мови. ОСОБА_5 добре співпрацює у групі. Дуже товариський, має друзів серед одноліток. Не намагається лідирувати в групі. Має в класі позитивний статус. Жвавий, активний на перервах. Має охайний вигляд, приходить завжди в чистому одязі. Хлопчик забезпечений всім необхідним шкільним приладдям та речами, які необхідні для навчання в школі. Вихованням ОСОБА_5 займається тільки батько ОСОБА_1 : відвідує батьківські збори, приводить до школи та забирає дитину після уроків, цікавиться успіхами сина, вчителів, постійно на зв`язку з класним керівником. Допомогу у вихованні хлопчика надає бабуся ОСОБА_13 . Мати вихованням сина не займається, за 4 роки навчання в гімназію ніколи не приходила, не була на офлайн та онлайн батьківських зборах, з класним керівником жодного разу не спілкувалася, навіть по телефону, не цікавилася успіхами сина.

Згідно копії довідки ФОП ОСОБА_6 «Сучасна педіатрія «Альтернатива» від 26.07.2024 року дитина ОСОБА_3 спостерігається у медичному центрі згідно програми медичних гарантій за декларацією у лікаря ОСОБА_17 . Зі слів лікаря дитина зверталася за медичною допомогою в супроводі батька.

Згідно копії висновку оцінки потреб сім`ї від 14.06.2024 року Запорізького міського центру соціальних служб ОСОБА_1 самостійно виховує сина, мати покинула дитину, аліменти не сплачує, її місце проживання не відоме. Потреби дитини задовольняються.

Згідно копії письмових пояснень ОСОБА_2 на ім`я начальника Відділу по Хортицькому району Служби (управління) у справах дітей ЗМР від 30.12.2024 року остання не заперечує щодо місця проживання її сина ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 . За можливості (за домовленістю з батьком) допомагає дитині матеріально за потребою дитини, спілкується переважно в телефонному режимі, за її адресою дитина ніколи не мешкала, особистих речей в квартирі не має.

02.06.2025 року ОСОБА_2 звернулася до Голови Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району з заявою про встановлення заходів її участі у вихованні дитини, зокрема, графіку зустрічей з сином.

Розгляд звернення ОСОБА_2 про встановлення порядку участі у вихованні сина припинено у зв`язку з відсутністю повного пакету документів, що підтверджується копією листа Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району від 18.06.2025 року.

07.07.2025 року ОСОБА_2 повторно звернулася до Голови Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району з заявою про визначення заходів її участі у вихованні сина, надавши необхідні документи.

Також, відповідачем в якості доказів спілкування з сином 20.05.2025 року та 03.06.2025 року надано суду скріншоти її листування з сином у месенджері.

Згідно Висновку про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , затвердженого 15.05.2025 року Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Дніпровському району, встановлено, що 29.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до районної адміністрації ЗМР по Дніпровському району з заявою щодо проведення профілактичної бесіди з ОСОБА_2 стосовно неналежного виконання батьківських обов`язків по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 . Матеріали по справі були направлені до районної адміністрації ЗМР по Хортицькому району та відділу по Хортицькому району служби (управління) у справах дітей ЗМР для вирішення питання по суті. 14.03.2025 року до відділу служби надійшла відповідь від районної адміністрації ЗМР по Хортицькому району (від 03.03.2025 року №Г-11-Д-187) про проведення профілактичної роботи з ОСОБА_2 . Відділ по Хортицькому району служби (управління) у справах дітей ЗМР 12.02.2025 року здійснив вихід за адресою проживання ОСОБА_2 , в результаті відвідування була проведена бесіда, під час якої було з`ясовано, що мати за домовленість з батьком дитини, за можливості фінансово допомагає утримувати сина, також ОСОБА_2 повідомила, що цікавиться життям та здоров`ям дитини та переважно спілкується з сином по телефону. ОСОБА_2 було ознайомлено з заявою ОСОБА_1 та попереджено про відповідальність і наслідки за неналежне виконання свої батьківських обов`язків. 14.03.2025 року до відділу служби ОСОБА_1 надав письмове пояснення про те, що проведені профілактичні дії з ОСОБА_2 не вплинули на дії матері, вона і надалі продовжує ігнорувати прохання дитини у спілкуванні. 14.03.2025 року спеціалістом відділу було отримано письмове пояснення від малолітнього ОСОБА_3 , в якому хлопець написав, що згоден з позбавленням матері ОСОБА_2 батьківських прав відносно нього. На запит відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей ЗМР до відділу по Хортицькому району служби (управління) у справах дітей ЗМР було отримано листа від 02.04.2025 року, в якому було зазначено, що ОСОБА_2 не може надати доступ до помешкання щоб зробити акт обстеження квартири, у зв`язку з тим, що працює в іншому районі до 21:00. Пояснення надала через застосунок viber, також зазначила, що незгодна з позбавленням її батьківських прав відносно малолітнього сина. 17.04.2025 о 10:00 в приміщенні районної адміністрації ЗМР по Дніпровському району відбулася комісія з питань захисту прав дитини для надання висновку до суду для вирішення справи по суті. ОСОБА_2 була запрошена взяти участь у комісії, про що було направлено письмовий лист/запрошення. Мати на засідання комісії не з`явилася, було надано від представника (адвоката) лист про відкладення комісії у зв`язку з хворобою ОСОБА_2 . Розгляд питання було перенесено на наступне засідання комісії 01.05.2025 о 10:00. Повторно ОСОБА_2 було запрошено в телефонному режимі та через представника (адвоката) взяти участь у комісії. Мати на засіданні комісії не з`явилася та не повідомила про поважність причин неявки. На комісії був присутній ОСОБА_1 разом з малолітнім сином ОСОБА_3 , члени комісії заслухали думку дитини. Також малолітній ОСОБА_3 після засідання комісії надав спеціалістам відділу письмове пояснення про те, що він знає, що батько звертався до районної адміністрації ЗМР по Хортицькому району та відділу по Хортицькому району служби (управління) у справах дітей ЗМР з питанням проведення профілактичної бесіди з матір`ю, але ситуація в родині не змінилася та надав копію листування з матір`ю через застосунок viber. Мати фактично самоусунулася від виконання своїх обов`язків, а саме: не відвідує дитину, не цікавиться його життям та розвитком, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення в дуже важливий для формування його особистості вік; не надає дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі і не може бути для сина прикладом та авторитетом; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не створює умови для отримання освіти. Жінка не розуміє батьківського обов`язку, не виявляє ніяких батьківських почуттів, не займається вихованням та утриманням дитини, не замислюється про долю та його майбутнє. Беручи до уваги, що ОСОБА_2 неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до малолітнього сина, права та інтереси якого повинні бути захищені у встановленому законом порядку, з метою захисту прав та інтересів дитини, вважають за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення батьківських прав скасовує зв`язок одного з батьків з дитиною і позбавляє його всіх батьківських прав щодо неї, у тому числі права на контакт. Поділ сім`ї є дуже серйозним втручанням ( рішення ЄСПЛ від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії» (Haddad v. Spain), заява № 16572/17, пункт 54).

У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява N 39948/06, пункт 49, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Позбавлення особи батьківських прав є особливо далекосяжним заходом, який позбавляє одного з батьків сімейного життя з дитиною, і не відповідає меті їх возз`єднання. Ця сфера особливо потребує захисту від свавільного втручання (рішення ЄСПЛ від 08 січня 2013 року у справі «S.S. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 96).

Позбавлення одного з батьків батьківських прав щодо дітей є втручання у його право на повагу до сімейного життя, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції. Таке втручання є порушенням, якщо воно не здійснюється «відповідно до закону», не переслідує одну із законних цілей згідно з пунктом 2 статті 8 і може вважатися необхідним у демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2015 року у справі «Йованович проти Швеції» (Jovanovic v. Sweden), заява № 10592/12, пункт 74, від 08 січня 2013 року у справі «С. С. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 79).

ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, оскільки суд враховує якнайкращі інтереси дитини.

Суд правильно виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного з батьків, яка суперечить інтересам дітей, і неможливості змінити цю поведінку.

Матеріали справи не містять доказів свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків стосовно виховання дитини, абсолютної байдужості матері до дитини, фактів заподіяння шкоди дитині, або того, що вона становила загрозу для здоров`я та розвитку дочки.

У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім`ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75).

Держава має позитивні зобов`язання сприяти возз`єднанню сім`ї (рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (STRAND LOBBEN AND OTHERS v. NORWAY), № 37283/13, пункт 209).

Крім того, з метою повного та всебічного з`ясування обставин у справі, апеляційний суд заслухав думку самого неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який, на переконання колегії суддів, висловлював згоду на спілкування з матір`ю після її наполягань, однак зустрічі не відбулося у зв`язку з тим, що дитина перебуває під впливом батька.

Хоча прецедентна практика ЄСПЛ і Верховного Суду вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, яким необхідно приділяти належну увагу, не обов`язково є достатніми, щоб переважити інтереси батьків, особливо щодо регулярних контактів зі своїми дітьми (рішення ЄСПЛ від 14 березня 2017 року у справі «K.B. та інші проти Хорватії» (K.B. AND OTHERS v. CROATIA), заява № 36216/13, пункт 143).

Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не варто тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без урахування будь-яких інших факторів і проведення експертизи для визначення їхніх інтересів (рішення ЄСПЛ від 09 травня 2006 року у справі «C. Проти Фінляндії» (C. v. Finland), заява № 18249/02, пункти 57-59). Такі інтереси зазвичай вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю, за винятком випадків, коли це завдасть шкоди її здоров`ю та розвитку (рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі «Нойлінгер і Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), заява № 41615/07, пункт 136).

Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.

Матеріалами справи підтверджено, що мати не втратила інтересу до сина, звертається до органу опіку з проханням забезпечити зустрічі з ОСОБА_5 , намагається спілкуватися з ним, однак неприязні стосунки з позивачем, який має суттєвий вплив на сина, не дозволяють повною мірою здійснювати своє материнське піклування про ОСОБА_5 .

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (Постанови Верховного Суду від 26.07.2021 року у справі № 638/15336/18; від 07.02.2022 року у справі № 759/3554/20; від 10.11.2023 року у справі № 401/1944/22; від 15.11.2023 року у справі № 932/2483/21).

Оцінивши Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, з урахуванням того, що судом не встановлено достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції повністю обґрунтовано не погодився з таким висновком, оскільки позбавлення відповідача батьківських прав суперечить інтересам дитини.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав: «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

Апеляційний суд також враховує рішення від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13), в якому Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які залежно від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд першої інстанції таку оцінку вже здійснив, з нею погоджується і апеляційний суд.

Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до неправильного тлумачення позивачем норм матеріального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Г.О. – слід залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2025 року – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Геннадія Олександровича – залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2025 року– залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 05 червня 2026 року.

Головуючий

Судді