Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №334/7223/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 27.05.2026 Справа № 334/7223/25

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 334/7223/25 Пр. № 22-ц/807/554/26Головуючий у 1-й інстанції: Баруліна Т.Є. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А.

за участі секретаря Товстопятко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2025 року у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» (надалі – ТОВ «ФК «ПОЗИКА») до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ТОВ «ФК «ПОЗИКА» звернулось до суду з вищезазначеним позовом (а.с.1-13), в якому просило у рахунок погашення заборгованості передТОВ «ФК «ПОЗИКА» стягнути з ОСОБА_1 3942,98 шв. франків, що складається з розміру 3 % річних – 3942,98 шв. франків, а також судовий збір.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 15.06.2007 року між відповідачем та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір №11168090000. Ленінським (нова назва – Дніпровським) районним судом м. Запоріжжя від 05.03.2014 року у цивільній справі №334/6752/13-ц за позовом Банка до ОСОБА_1 ухвалено рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11168090000 від 15.06.2007 року у розмірі 26519,15 швейцарських франків. Виконавчий лист в іншій справі ЄУН № 334/6752/13-ц перебував на виконанні останній раз 04.10.2016 року (виконавче провадження завершено у зв`язку із відсутністю майна на яке можливо звернути стягнення). В подальшому на виконанні не перебував. Рішення у справі №334/6752/13-ц не виконано навіть частково. 02.12.2016 року між ПАТ «УкрСиббанк», як правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та ТОВ «ФК «ФІНАКТИВ» було укладено договір факторингу № 50, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором відступлено до ТОВ «ФК «ФІНАКТИВ». 12.12.2016 року між ТОВ «ФК «ФІНАКТИВ» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» було укладено договір факторингу №50/1, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором відступлено до ТОВ «ФК«ПОЗИКА». Таким чином, ТОВ «ФК «ПОЗИКА» є єдиним власником всіх прав вимог за вищезазначеним Кредитним договором, у тому числі прав на отримання всіх платежів. У зв`язку з невиконанням Боржником обов`язку щодо повернення коштів (розмір суми заборгованості встановлений рішенням від 05.03.2014 року Ленінським (нова назва – Дніпровським) районним судом м. Запоріжжя у справі № 334/6752/13-ц) розмір заборгованості складає 3942,98 шв. франків., з яких: 3%річних (в шв.франках) – 3942,98 шв. франків (нараховано в період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року). Станом на дату звернення до суду вищевказані суми заборгованості погашені не були.

В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю першої інстанції Баруліну Т.Є. (а.с.14). Ухвалою суду першої інстанції від 08.09.2025 року (а.с.17) провадження у цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2025 року (а.с.75-78) у задоволенні позову позивача у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ТОВ «ФК «ПОЗИКА» у своїй апеляційній скарзі (а.с.82-88) просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, у рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «ФК «ПОЗИКА» стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 3942,98 шв. франків, що складається з розміру 3 % річних – 3942,98 шв. франків.

В автоматизованому порядку 26.12.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (а.с.89). Ухвалою апеляційного суду від 29.12.2025 року (а.с.90) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 06.01.2026 року (а.с.93). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 07.01.2026 року (а.с.94), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с.95), з урахуванням ухвали апеляційного суду від 09.01.2026 року про виправлення описки (а.с. 103), приймаючи до уваги навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень; штату суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі; відпустки судді-доповідача у період з 16.02.2026 року по 02.03.2026 року включно (довідка – а.с.132), участі судді – доповідача у курсах підвищення кваліфікації у період з 18.05.2026 по 22.05.2026 року (довідка - а.с. 167).

Відповідач ОСОБА_1 подав апеляційному суду на вищезазначену апеляційну скаргу позивача ТОВ «ФК «ПОЗИКА» у цій справі: - відзив (а.с.110-131) та - додаткові пояснення з посиланням на:

= ухвалу Ленінського (нова назва – Дніпровського) районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2019 року у справі ЄУН 334/6752/13-ц (а.с. 135) за заявою ТОВ «ФК «ПОЗИКА» про видачу дублікатів виконавчих листів, якою у задоволенні якої судом першої інстанції було відмовлено, у тому числі з підстав недоведення заявником поважності причин пропуску строку пред`явлення їх до виконання (витяг з Єдиного державного реєстру судових рішень наявний у матеріалах цієї справи а.с. 23-24, остання є чинною, належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та стороною позивача апеляційному суду не надані);

= та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.02.2026 року у справі ЄУН№ 754/511/23 (а.с. 133-162) у подібних відносинах, який є обов`язковим для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду (а.с.165) розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконфернції в порядку задоволення клопотання відповідача (а.с.163-164).

У дане судове засідання повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи належним чином (а.с.108-109,165-166), представник позивача ТОВ «ФК «ПОЗИКА» та відповідач ОСОБА_1 , у тому числі останній в режимі відеоконференції, не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Відповідно до ст. 212 ч. 5 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відео конференції поза межами приміщення суду…несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з`явились, за наявними у цій справі матеріалами та доказами.

В силу вимог ст. 247 ч. 2 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи… фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 січня 2022 року (суддя-доповідач Гончар М.С., судді Маловічко С.В. та Подліянова Г.С. – витяг а.с. 25- 29) в іншій справі ЄУН 317/104/21 за позовом ТОВ «ФК «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 (ст. 82 ч. 1 ЦПК України) про звернення стягнення на предмет іпотеки апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ПОЗИКА» було залишено без задоволення, рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 01 липня 2021 року, яким було відмовлено у задоволенні позову позивача ТОВ «ФК «ПОЗИКА» через пропуск строку позовної давності, залишено без змін (остання є чинною, належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні). В силу вимог ст. 36 ч. 4 ЦПК України …рішення …судді в інших справах…не може бути підставою для відводу.

Самовідводи відсутні, відводів у цій справі не заявлено.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ТОВ «ФК «ПОЗИКА» підлягає частковому задоволенню у цій справі з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 367 ч. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 374 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п.1).…змінити рішення (п.2).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 376 ЦПК України підставами для …зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ст. 376 ч. 4 ЦПК України).

В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що хоча суд першої інстанції, правильно відмовив у задоволенні вищезазначеного позову позивача у цій справі у повному обсязі, правильно керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 95, 128, 141, 258, 259, 263- 265, 268, 354 ЦПК України та правильно встановивши такі фактичні обставини цієї справи.

05.03.2014 року позовну заяву ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Преміум Інжінірінг» про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів нарахованими за користування кредиту та пені, було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11168090000 від 15.06.2007 року в сумі 26519,15 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 04.07.2013 року становить 223596,86 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати в сумі 2235, 97 грн. В задоволенні іншої частини відмовлено.

02.12.2016 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «ФІНАКТИВ» було укладено договір факторингу №50/1, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитом №11168090000 від 15.06.2007 року, укладеним між яким ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «ФІНАКТИВ».

Відповідно до договору факторингу №50/1, укладеного 02.12.2016 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «ФІНАКТИВ», сторонами погоджена форма реєстру боржників з переліком їх особистих даних, розміру заборгованості кожного з боржників. Форма реєстру боржників наведена в додатку №1.1 до цього договору.

12.12.2016 року між ТОВ «ФК «ФІНАКТИВ» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» було укладено договір факторингу №50/1-1, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитом №11168090000 від 15.06.2007 р., укладеним між яким ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «ПОЗИКА».

Згідно з договором факторингу №50/1-1, укладеного 12.12.2016 р. між ТОВ «ФК «ФІНАКТИВ» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА», сторонами погоджена форма реєстру боржників з переліком їх особистих даних, розміру заборгованості кожного з боржників. Форма реєстру боржників наведена в додатку №1.1 до цього договору.

Вказані обставини встановлені в ухвалі Апеляційного суду Запорізької області від 19.10.2017 року (а.с.3-4), якою було замінено стягувача ПАТ «УкрСиббанк» його правонаступником ТОВ «ФК «ПОЗИКА» у виконавчому провадженні серія ВП № 52179050 відкритому 12 вересня 2016 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованості у сумі 26519,15 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом 04.07.2013 року становить 223596,86 гривень».

Звертаючись до суду із відповідним позовом, ТОВ «ФК «ПОЗИКА» вказувало, що оскільки після ухвалення судового рішення про стягнення з відповідача суми боргу за кредитним договором, зобов`язання ОСОБА_1 перед Товариством не було припинено та не було виконано відповідачем належним чином, дане зобов`язання продовжує діяти й на момент звернення до суду, є триваючим правопорушенням, ТОВ «ФК «Позика» просило стягнути з відповідача 3% річних за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року.

Проте, суд першої інстанції помилився у підставі для відмові вищезазначеного позову позивача у цій справі у повному обсязі, пославшись на порушене право позивача та пропуск останнім строку позовної давності у цій справі, так як виходив із такого.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), якою відступлено від правових висновків, зроблених у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини щодо виконання судових рішень врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування норм статті 625 ЦК України в разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі.

Результат правового аналізу статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань відповідно до статті 625 ЦК України.

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач просив застосувати позовну давність (а.с.53-54). У главі 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Результат аналізу наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому день остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням і є датою, коли зобов`язання відповідача перед банком за кредитним договором припиняється. У законі визначено обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

У постановах від 10 та від 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подання такого позову.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24) зроблено висновок, що «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Позивач зважуючи на вимоги вказаного пункту Прикінцевих положень ЦивільногоКодексу України, просив стягнути 3% річних та інфляційні втрати за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, посилаючись на зупинення строків позовної давності.

Так, відповідно до п.19 Прикінцевих положень ЦКУкраїни, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом зупиняється на строку дії воєнного стану.

Законом України 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до пункту 31 частини 11 статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", затверджений Указ Президента України 24 лютого 2022 року N 64/2022, яким в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, у подальшому, продовжено і який триває досі.

Законом України від 15 березня 2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набув чинності 17 березня 2022 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Норми Перехідних положень, і ті що передбачають подовження строку позовної давності і ті, що забороняють зокрема нарахування інфляційних втрат та 3% річних на період воєнного стану, насамперед спрямовані на захист інтересів, як у цій справі, слабкої сторони у договірних правовідносинах, задля обмеження додаткових можливостей недобросовісного кредитора, який зловживає правами, та своїми діями порушує права відповідача на захист від притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу.

Як зазначено вище рішенням Ленінського (нова назва – Дніпровського) районного суду м. Запоріжжя від 05.03.2014 у цивільній справі №334/6752/13 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором.

12.12.2016 року між ТОВ «ФК «ФІНАКТИВ» (який є правонаступником ПАТ «Укрсиббанк») та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» було укладено договір факторингу №50/1-1, згідно умов якого позивачу на користь ТОВ ««ФК «ФІНАКТИВ» було відступлено право вимоги, зокрема за договором №11168090000 від 15.06.2007 року.

Суд першої інстанції вважав, що з 2016 року позивач не був обмежений у можливості звернення до суду у будь-який час з вимогами застосування наслідків порушення зобов`язання у вигляді стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, між тим обрав саме час на період воєнного стану, коли всі учасники цивільних правовідносин є максимально вразливими, зокрема і щодо додаткового тягаря фінансової відповідальності, тому дії кредитора у цьому випадку не є добросовісними. Згідно вимог ст. 625 ЦК України, стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Таким чином, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували зверненню із таким позовом. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ ФК «ПОЗИКА» з вимогою про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК трьох відсотків річних за період з 12.03.2017 року по 23 лютого 2022 року звернулося 01 вересня 2025 року, тобто з пропуском строку позовної давності, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до пред`явлених вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційним судом встановлено відсутність порушеного права позивача та, відповідно, відсутність підстав для застосування позовної давності у цій справі в якості самостійної підстави для відмови у задоволенні вищезазначеного позову позивача до відповідача у цій справі.

Оскільки, в силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист позивач у цій справі здійснює на свій розсуд. Однак, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України). В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи… В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України).

Проте, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів на виконання вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

При цьому, апеляційним судом встановлено, що станом на час перегляду 27.05.2026 року апеляційним судом законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.12.2025 року у цій справі за апеляційною скаргою позивача, Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 11.02.2026 року у справі ЄУН 754/511/23 (а.с. 137-162), в якій вона зазначала у тому числі такі правові висновки:

«..п. 135. Разом з тим з урахуванням висновків у цій справі Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, за змістом яких, коли кредитор уже скористався судовим захистом – рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання не може вважатись натуральним навіть за умов пропуску стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання і відмови в поновленні цього строку судом, оскільки такі обставини не мають правового значення, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на таке невиконане зобов`язання…».

145. Вказане судове рішення (про відмову в поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмову у видачі його дубліката) засвідчує, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Тобто у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України.

146. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

147. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням власних висновків у цій справі вважає, що суди попередніх інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, правильно виходили з того, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України…».

Апеляційним судом встановлено, що:

-відповідно до інформації про виконавче провадження (а.с.5) виконавче провадження за виконавчим листом № 334/6752/13-ц від 20.08.2014 року завершено, 04.10.2016 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст. 47 через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, остання є чинною, належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та сторонами апеляційному суду не надані, хоча апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі);

- також, позивач ТОВ «ФК «ПОЗИКА» є правонаступником стягувача ТОВ «ФК «ФІНАКТИВ» на підставі: = договору факторингу №50/1 від 12.12.2016 року, останній є правонаступником стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на підставі: = договору факторингу №50 від 02.12.2016 року та ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 19.10.2017 року у справі №334/6752/13 (копія а.с.3-4) про заміну стягувача ПАТ «УкрСиббанк» його правонаступником ТОВ «ФК «ПОЗИКА» у виконавчому провадженні Серія ВП № 52179050 відкритому 12 вересня 2016 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у сумі 26519,15 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом 04.07.2013 року становить 223596,86 гривень;

-проте, на теперішній час також будь-якого виконавчого провадження з приводу примусового виконання рішення Ленінського (нова назва – Дніпровського) районного суду м. Запоріжжя від 05.03.2014 року в іншій справіЄУН 334/6752/13-ц про стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості 223596,86 грн. немає за виконавчим провадженням №52179050 (боржник ОСОБА_1 , стягувач ПАТ «УкрСиббанк» - а.с.5),

-оскільки, у тому числі ухвалою Ленінського (нова назва – Дніпровського) районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2019 року (витяг з Єдиного державного реєстру судових рішень – а.с. 23-24) в задоволені заяви ТОВ «ФК «ПОЗИКА» про видачу дублікатів виконавчих листів відмовлено.

При вищевикладених обставинах, правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставинах цієї справи, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України та вищезазначеного останнього висновку ВП ВС від 11.02.2026 року у справі ЄУН 754/511/23, враховуючи факт неперебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою судом у видачі ТОВ «ФК «ПОЗИКА» дублікатів виконавчих листів в іншій справі ЄУН 334/6752/13-ц, дійшов висновку, що останнє унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень у цій справі взагалі частини другої статті 625 ЦК України, оскільки немає і обов`язку відповідача ОСОБА_1 у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, у позивача ТОВ «ФК «ПОЗИКА» немає правової підстави для нарахування та стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню, а тому позивачу у цій справі ТОВ «ФК «ПОЗИКА» слід відмовити у задоволенні його вищезазначеного позову до відповідача у повному обсязі з інших підстав, а саме: через його безпідставність та необґрунтованість.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони позивача лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.

За таких обставин, апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ПОЗИКА»слід задовольнити частково, рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2025 року у цій справі змінити, виклавши мотивувальну частину останнього в редакції від цієї постанови.

Крім того, в разі задоволення апеляційної скарги позивача лише частково при вищевикладених обставинах, позивач в силу вимог ст. ст. 133, 141 ч. 1, 13 ЦПК України не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст.ст. 12, 81-82, 89, 367-368, 371 – 372, 374 - 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2025 року у цій справі змінити, виклавши мотивувальну частину останнього в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 04.06.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Онищенко Е.А. Трофимова Д.А.