Вирок від 07 червня 2026 р. у справі №750/16035/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/16035/25

Провадження № 1-кп/750/191/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 року Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1

з участю: секретаря ОСОБА_2

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

потерпілого ОСОБА_5

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7

обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.10.2025 за № 62025100150004466 відносно:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нетішин Хмельницької області, українця, громадянина України, військовослужбовця, раніше судимого вироком Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27.05.2024 за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 року обмеження волі, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, українця, громадянина України, раніше не судимого, військовослужбовця, учасника бойових дій, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 345 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

Відповідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

24.02.2022 Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану» № 64/2022, затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, у зв`язку з чим на території України запроваджено правовий режим воєнного стану.

Відповідно до пред`явленого обвинувачення, 01.10.2025 близько 16.00 год. військовослужбовець ІНФОРМАЦІЯ_3 (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ) НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України інспектор прикордонної служби вищої категорії ОСОБА_9 спільно з військовослужбовцями військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_8 та ОСОБА_10 проводили час поблизу Торгового центру «Дитячий світ», що розташований по просп. Миру, 30 в м. Чернігові.

У цей день та час військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_8 підійшов до входу вказаного Торгового центу, розташованого по АДРЕСА_4 , де на порозі побачив виставковий манекен, на якому була одягнена куртка Sobello чорного кольору, після чого у останнього виник злочинний умисел на викрадення вказаного майна.

З метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на викрадення вказаної куртки Sobello чорного кольору, військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_8 , вважаючи що його дії не помітні для сторонніх осіб, зняв вказану куртку з виставкового манекену та почав рухатись в сторону військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_3 (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ) НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України інспектора прикордонної служби вищої категорії ОСОБА_9 , який знаходився неподалік по просп. Миру в м. Чернігові зі сторони вул. Івана Мазепи, спостерігаючи за тим, що вчиняє ОСОБА_8 .

Поряд з цим, у цей час поруч проходив ОСОБА_5 , який побачив, як ОСОБА_8 за відсутності продавця зняв з виставкового манекена куртку Sobello чорного кольору та почав рухатись по просп. Миру в бік вул. Івана Мазепи в м. Чернігові. Усвідомлюючи, що останнім вчиняється злочин, ОСОБА_5 пришвидшився, наздогнав ОСОБА_8 , який в той час вже знаходився поруч з ОСОБА_9 , та спитав чи розрахувався ОСОБА_8 за вказану куртку.

У свою чергу, військовослужбовець ІНФОРМАЦІЯ_3 (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ) НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України інспектор прикордонної служби вищої категорії ОСОБА_9 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи, що дії ОСОБА_8 були спрямовані на викрадення з виставкового манекена куртки Sobello чорного кольору, проте вони не доведені до кінця, оскільки виникла перешкода у розпорядженні вказаним майном, усвідомлюючи протиправність та відкритість своїх дій, доєднався до злочинного умислу ОСОБА_8 , спрямованого на відкрите викрадення чужого майна, та висловився в бік останнього, використовуючи ненормативну лексику, з пропозицією відірвати з куртки бирку та втікати з місця події, після чого самостійно зірвав вказану бирку, яку в подальшому викинув.

Протиправні дії ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не були доведені до кінця з причин, що не залежали від їх волі, а саме внаслідок втручання ОСОБА_10 , який не розділяючи протиправність дій останніх, забрав з рук ОСОБА_8 куртку та відніс її, знову одягнувши на манекен.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_9 та ОСОБА_8 власнику майна ОСОБА_11 спричинено майнову шкоду на суму 2600 грн.

Таким чином, ОСОБА_8 органом досудового розслідування обвинувачується у незакінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.

ОСОБА_9 органом досудового розслідування обвинувачується у незакінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.

Крім того, наказом Голови Національної поліції України від 11.10.2023 № 1624-о/с полковник поліції ОСОБА_5 призначений на посаду начальника Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.

01.10.2025 начальник Головного управління Національної поліції в Чернігівській області полковник поліції ОСОБА_5 , перебуваючи при виконанні службових обов`язків, у службових справах прямував з приміщення Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, розташованого за адресою: м. Чернігів, просп. Перемоги, 74, по просп. Миру в напрямку вул. Івана Мазепи.

У цей день, близько 16.00 год., проходячи повз Торговий центр «Дитячий світ», розташований за адресою: м. Чернігів, просп. Миру, 30, начальник Головного управління Національної поліції в Чернігівській області полковник поліції ОСОБА_5 побачив як ОСОБА_8 , знаходячись на порозі вказаного Торгового центру, за відсутності продавця, зняв з виставкового манекена куртку Sobello чорного кольору та почав рухатись по просп. Миру в бік вул. Івана Мазепи в м. Чернігові.

Після цього, полковник поліції ОСОБА_5 , перебуваючи при виконанні службових обов`язків, діючи у відповідності до положень ч. 1 ст. ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», з метою припинення виявленого кримінального правопорушення, наздогнав ОСОБА_8 для з`ясування обставин, після чого, усвідомлюючи, що на його одязі відсутні розпізнавальні знаки поліцейського, представився ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , який знаходився поруч, працівником поліції – начальником ГУНП в Чернігівській області.

У свою чергу, військовослужбовець ІНФОРМАЦІЯ_3 (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ) НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України інспектор прикордонної служби вищої категорії ОСОБА_9 , 01.10.2025 о 16.04 год., знаходячись поруч з ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що ОСОБА_5 є працівником правоохоронного органу, оскільки останній напередодні перед ними представився, діючи з прямим умислом, у зв`язку з виконанням ОСОБА_5 службових обов`язків, які полягали у припиненні виявленого кримінального правопорушення, з метою завдання фізичної шкоди, з мотивів явної неповаги до авторитету працівників правоохоронного органу, демонструючи зухвалість, виштовхав полковника поліції ОСОБА_5 на проїжджу частину просп. Миру, де завдав останньому не менше трьох ударів правою рукою в область обличчя, чим спричинив полковнику поліції ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді підшкірної гематоми скронево-виличної ділянки ліворуч, садніння та гематоми області правої вилиці, які як усі в сукупності, так і кожне окремо відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров`я чи незначної втрати працездатності.

Вказані дії ОСОБА_9 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 2 ст. 345 КК України як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

За сукупністю вчиненого ОСОБА_9 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 345 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засіданні вину у скоєному кримінальному правопорушенні визнав повністю і пояснив наступне. 01.10.2025 він разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 близько 16 години йшли по просп. Миру. При цьому ОСОБА_9 та ОСОБА_10 рухались метрів на 15 попереду. Біля входу до ТЦ «Дитячий Світ» він помітив манекени з одягом. Обвинувачений зняв з манекену куртку і продовжив рух у напрямку ТЦ «Полісся». Коли він наздогнав ОСОБА_9 , останній йому крикнув щоб той зірвав з куртки бірку Після цього ОСОБА_9 підбіг до ОСОБА_8 , взяв куртку, зірвав з неї бірку і викинув до смітника. Потім куртка опинилась у ОСОБА_10 . Зі сторони дороги вийшов громадянин в цивільному одязі, як далі з`ясувалось це був потерпілий ОСОБА_5 , він представився працівником поліції і спитав обвинуваченого чи купив він куртку чи викрав її. ОСОБА_5 почив смикати ОСОБА_8 за руку, останній відштовхнув його, потім ОСОБА_5 перемкнув увагу на ОСОБА_9 , в них відбулась сутичка. ОСОБА_10 в цей час повернув куртку до магазину. Як ОСОБА_9 наносив удари ОСОБА_5 – ОСОБА_8 не бачив. Всі втрьох були в стані сильного сп`яніння. З ОСОБА_9 вчинити викрадення куртки ОСОБА_8 не домовлявся. В скоєному розкаявся.

Крім зізнавальних пояснень обвинуваченого, його вина підтверджуються також свідченнями потерпілого та дослідженими у судовому засіданні доказами.

Потерпілий ОСОБА_5 під час допиту в судовому засіданні пояснив, що він є начальником ГУНП В Чернігівській області. 01.10.2025 близько 16 год. він вийшов з будівлі управління і рухався до перехрестя з просп. Миру. Повернувши ліворуч він дійшов до ТЦ «Дитячий світ», в цей час він помітив, що біля входу до ТЦ стоїть невідомий, високого зросту, в капюшоні, і знімає з манекену куртку. В цей час поряд нікого з продавців не було. Він занепокоївся, оскільки невідомий увесь час озирався і вів себе неприродньо. Знявши куртку невідомий, яким виявився у подальшому ОСОБА_8 пішов у напрямку ТЦ «Полісся», де його чекали ще двоє осіб ( ОСОБА_9 і ОСОБА_10 ). Коли ОСОБА_8 зрівнявся з потерпілим, останній спитав в нього чи розрахувався він за куртку, і при цьому представився начальником поліції. ОСОБА_8 вів себе агресивно. ОСОБА_5 сказав, що викликає слідчо-оперативну групу і виставив руку вперед щоб притримати ОСОБА_8 . При цьому ОСОБА_5 звернувся до 4 молодих хлопців, щоб останні звернули увагу на те, що ОСОБА_8 скоює злочин. Після цього до ОСОБА_5 підійшов ОСОБА_9 і вони з ОСОБА_8 почали відштовхувати потерпілого. ОСОБА_8 відразу відійшов, а ОСОБА_9 поводився агресивно, нецензурно лаявся і штовхав потерпілого. ОСОБА_5 неодноразово йому наголошував, що є працівником поліції, коли ОСОБА_9 з потерпілим опинились на проїжджій частині, ОСОБА_9 наніс кілька ударів в голову потерпілого, злетіли окуляри. Одразу приїхали декілька нарядів поліції, які затримали ОСОБА_9 , а також ОСОБА_8 і ОСОБА_10 .

Також винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 підтверджується наданими прокурором та дослідженими в судовому засіданні наступними доказами:

- заявою ОСОБА_12 від 01.10.2025, згідно якої остання просить провести розслідування за фактом замаху на грабіж, а саме спроби відкритого незаконного заволодіння майном – курткою, що мало місце близько 16 год. 30 хв. 01.10.2025 поблизу ТЦ «Дитячий світ», що у м. Чернігові по просп. Миру, 30;

- заявою ОСОБА_11 від 02.10.2025, за змістом якої вона просить розпочати досудове розслідування за фактом відкритого заволодіння поблизу входу до ТЦ «Дитячий світ», що у м. Чернігові по просп. Миру, 30, близько 16 год. 00 хв. 01.10.2025 її майном, а саме курткою Sobello, яка в подальшому, завдяки втручанню сторонніх осіб була повернута;

- протоколом огляду місця події від 01.10.2025 з фототаблицями до нього, відповідно до якого за адресою: просп. Миру, 30, ТЦ «Дитячий світ», проведено огляд та вилучено вдягнену на манекен куртку «Sobello Luxury Collection», 48 розміру, чорного кольору;

-протоколом огляду речових доказів від 05.10.2025, згідно якого проведено огляд куртки, вилученої 01.10.2025 в ході огляду місця події, встановлено, що куртка нова, без пошкоджень, бірка та цінник на куртці відсутні;

-протоколом проведення слідчого експерименту від 05.11.2025 за участю ОСОБА_8 , відповідно до якого були відтворені події вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення 01.10.2025;

-та іншими доказами, що були надані суду та досліджені у судовому засіданні, які, хоча й не мають доказів стосовно обставин та подій, але підтверджують належність і допустимість вищевказаних доказів.

Аналізуючи в сукупності надані сторонами кримінального провадження та перевірені в судовому засіданні докази, які узгоджуються між собою, суд за вказаних обставин вважає доведеною винуватість ОСОБА_8 , а його дії вірно кваліфікованими за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, як незакінчених замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану.

Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудним у розумінні ст. 19 КК України.

При призначенні покарання, згідно з вимогами ст.ст. 65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч.2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Як у справі «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_8 відповідно до ст. 67 КК України судом визнано вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння та у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.

Враховуючи особу ОСОБА_8 , який, будучи раніше судимим, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та вчинив кримінальне правопорушення під час іспитового строку, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі, підстав для застосування ст. 69, 75 КК України суд не вбачає.

Частинами першою, третьою статті 68 КК України передбачено, що при призначенні покарання за незакінчене кримінальне правопорушення суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця. За вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Також, судом враховано, що ОСОБА_8 був засуджений вироком Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27.05.2024 за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 року обмеження волі, звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, та вчинив кримінальне правопорушення 01.10.2025, тобто в період іспитового строку.

Відповідно до ч. 3 ст. 78 КК у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КК якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Частиною 4 ст. 71 КК передбачено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

У випадку вчинення особою кримінального правопорушення під час іспитового строку, покарання, від якого вона була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Тобто звільнення від покарання з випробуванням не вважається невід`ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового кримінального правопорушення під час іспитового строку.

Наведений підхід відображено у постановах Верховного Суду від 15 липня 2025 року у справі № 462/7107/24, від 07 травня 2025 року у справі № 522/15810/22, від 14 вересня 2021 року у справі № 127/25037/17, від 30 вересня 2021 року № 641/5122/19, від 21 травня 2019 року у справі № 266/3940/16-к, від 14 серпня 2019 року № 127/4760/18.

За таких обставин, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують покарання, та наявність обставин, що обтяжують покарання, вчинення нового правопорушення в період іспитового строку, а також враховує вимоги ст. 50 КК України, згідно з якою метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ч. 3 ст. 68 КК України, вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_8 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, призначити покарання за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України у вигляді 6 років позбавлення волі.

Відповідно до положень ст.ст. 71, 72 КК України за сукупністю вироків до призначеного за цим вироком покарання у виді 6 років позбавлення волі, приєднати невідбуту частину покарання за вироком Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27.05.2024 у виді 1 року обмеження волі, що відповідно до п.п. б) п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України становить 6 (шість) місяців позбавлення волі, та остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у вигляді 6 (шести) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

Призначаючи обвинуваченому зазначене вище покарання, суд виходить із того, що воно є достатнім для його виправлення і перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів, що відповідає його особі та є достатнім для досягнення цілей покарання, передбачених ч. 2 ст. 50 КК України.

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Згідно п.2 ч.4 ст.374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема, рішення про залік досудового тримання під вартою.

За змістом ст.1 Закону України «Про попереднє ув`язнення», попереднє ув`язнення відповідно до кримінально-процесуального законодавства України є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст.197 КПК України, строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого – з моменту затримання.

Так, згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вичненні злочину, від 01.10.2025, ОСОБА_8 було затримано о 16 год. 15 хв. 01.10.2025. В подальшому, ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 03.10.2025 стосовно ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, дію якого неодноразово було продовжено, і наразі останній утримується в ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор».

Отже, на підставі викладеного та з урахуванням вимог чинного законодавства, з метою виконання вироку запобіжний захід ОСОБА_8 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили слід залишити без змін, початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_8 слід обчислювати з 01.10.2025 - моменту фактичного затримання, та на підставі ч.5 ст.72 КК України, у строк покарання слід зарахувати строк його попереднього ув`язнення з 01.10.2025 до дня набрання вироком законної сили, із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

За сукупністю вчиненого ОСОБА_9 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 345 КК України.

Під час допиту в судовому засіданні він частково визнав свою вину, а саме, в частині скоєння ним інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, при цьому заперечивши вину у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст .15 ч. 4 ст 186.

Так, ОСОБА_9 в судовому засіданні надав наступні покази. 01.10.2025 він разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_10 рухались по просп. Миру При цьому він разом з ОСОБА_10 йшов попереду ОСОБА_8 метрів на 10-15. Пройшовши повз ТЦ «Дитячий світ», ОСОБА_9 озирнувся та побачив, що позаду йде ОСОБА_8 і кличе ОСОБА_10 щоб той поміряв куртку. ОСОБА_9 спитав нащо на куртці бірка і зірвав бірку і пішов її викидати до смітника. Коли повернувся то помітив що до ОСОБА_8 чіплявся якийсь незнайомий чоловік у цивільному одязі. ОСОБА_9 підійшов до останнього і спитав, нащо той чіпляється до ОСОБА_8 . Тоді невідомий перемкнув свою увагу на ОСОБА_9 і представився працівником поліції. У них виникла сутичка, в процесі якої ОСОБА_9 вдарив кулаком в голову невідомого, яким виявися потерпілий ОСОБА_5 . Потім приїхало кілька екіпажів поліції, які затримали ОСОБА_9 , та разом з ним ОСОБА_8 та ОСОБА_10 . Обвинувачений пояснив, що всі затримані були в стані алкогольного сп`яніння.

Крім зізнавальних пояснень обвинуваченого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, його вина підтверджуються також викладеними вище показами потерпілого ОСОБА_13 , свідків та дослідженими у судовому засіданні доказами.

Так, свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив наступне. 01.10.2025 він разом з товаришами перебував на зупинці громадського транспорту біля ТЦ «Дитячий світ» і побачив, що неподалік знаходяться ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , між якими відбувається сварка. При цьому ОСОБА_5 намагався заспокоїти ОСОБА_9 , повідомляв йому, що є працівником поліції і змушував припинити порушення громадського порядку. Далі між ними відбулась сутичка, в ході якої ОСОБА_9 наніс удар в обличчя потерпілого, від чого у того спали окуляри та кепка. Потім ОСОБА_9 повалив ОСОБА_5 на проїжджу частину, але невдовзі був затриманий представником екіпажу патрульної поліції.

Свідок ОСОБА_15 та свідок ОСОБА_16 під час допиту в судовому засіданні дали аналогічні свідчення.

Також винуватість обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, підтверджується наданими прокурором та дослідженими в судовому засіданні наступними доказами:

-реєстраційною карткою заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення за фактом нанесення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, що мало місце 01.10.2025 під час конфлікту, який виник по АДРЕСА_4 за участю ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ;

-копією витягу з наказу № 1624 о/с від 11.10.2023 про призначення полковника поліції ОСОБА_5 на посаду начальника ГУНП в Чернігівській області;

-копією довідки Департаменту кадрового забезпечення НПУ від 02.10.2025 № 1339, виданої ОСОБА_5 , про те, що він дійсно працює на посаді начальника ГУНП в Чернігівській області;

-копією довідки ГУНП в Чернігівській області від 02.10.2025 № 45646 про те, що начальник ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_5 , 01.10.2025 виконував службові обов`язки, у відпустці чи на лікарняному не перебував;

-довідкою лікаря щодо факту госпіталізації ОСОБА_5 01.10.2025 о 17:21 з попереднім діагнозом: ЗЧМТ 01.10.25 (струс головного мозку);

-випискою № 25/1526 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 03.10.2025, яка підтверджує медичний діагноз потерпілого ОСОБА_5 ;

-висновком експерта № 747 від 14.11.2025, згідно якого ОСОБА_5 внаслідок події, що трапилась 01.10.2025 було завдано тілесні ушкодження, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності;

-протоколом огляду від 02.10.2025 відеозапису з камери спостереження «Безпечне місце», встановленої неподалік ТЦ «Дитячий світ» за адресою: м. Чернігів, просп. Миру, 30, на якому зафіксовано подію сутички між ОСОБА_17 та ОСОБА_5 , що мала місце 01.10.2025;

-протоколом проведення слідчого експерименту від 11.11.2025 за участю ОСОБА_9 , відповідно до якого були відтворені події вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення 01.10.2025, а саме сутички з ОСОБА_5 та нанесення йому тілесних ушкоджень;

-та іншими доказами, що були надані суду та досліджені у судовому засіданні, які, хоча й не мають доказів стосовно обставин та подій, але підтверджують належність і допустимість вищевказаних доказів.

Суд звертає увагу, що при кваліфікації дій за ч. 2 ст. 345 КК України, важливим є встановлення інтелектуального моменту умислу особи, а саме розуміння винним двох обов`язкових складових: по-перше, усвідомлення особою, що опір вчиняється саме працівникові правоохоронного органу; по-друге, усвідомлення, що такий працівник виконує, покладені на нього законом функції. Така позиція узгоджується зі сталою практикою Касаційного кримінального Суду у складі Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 15 січня 2020 року (справа №75914950/17, провадження 51-4724км19).

При цьому здійснення потерпілим поліцейським діяння з припинення правопорушення у вільний від служби час є таким, що відбувається в період проходження служби під час виконання службових обов`язків, що узгоджується з приписами частини другої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», якими на поліцейського незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби покладено обов`язок вжити необхідних заходів в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій.

Вказаний обов`язок поліцейського випливає із закріпленого у статті 12 Закону України «Про Національну поліцію» принципу безперервності в діяльності поліції та обумовлений особливим правовим статусом поліцейського, який вимагає від нього відповідної професійної поведінки як у службовий, так і в позаслужбовий час.

Аналізуючи в сукупності надані сторонами кримінального провадження та перевірені в судовому засіданні докази, які узгоджуються між собою, суд за вказаних обставин, враховуючи зізнавальні пояснення обвинуваченого ОСОБА_9 , який в момент нанесення тілесних ушкоджень усвідомлював, що потерпілий ОСОБА_5 є працівником поліції, вважає доведеною винуватість ОСОБА_9 , а його дії вірно кваліфікованими за ч. 2 ст. 345, як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , суд визнає щире каяття.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_9 відповідно до ст. 67 КК України судом визнано вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння та у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.

За таких обставин, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують покарання, та наявність обставин, що обтяжують покарання, а також враховує вимоги ст. 50 КК України, згідно з якою метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України, вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_9 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, призначити покарання в межах санкції ч. 2 ст. 345 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі.

Разом з тим, зважаючи на те, що обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому, суд вважає можливим виправлення обвинуваченого із застосуванням ст. 75 КК України, без відбування покарання та з іспитовим строком. Підстав для застосування положень ст. 69 КК України суд не вбачає.

Згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 01.10.2025, ОСОБА_9 було затримано о 16 год. 30 хв. 01.10.2025. В подальшому, ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 03.10.2025 стосовно ОСОБА_9 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.11.2025 ОСОБА_9 продовжено строк тримання під вартою, визначено заставу в розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 60580 грн. 00 коп., та покладено на нього обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора, суду із встановленою ними періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; утримуватись від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.

ОСОБА_9 02.12.2025 було звільнено з-під варти у зв?язку із внесенням застави та в подальшому строк дії обов?язків ОСОБА_9 судом було неодноразово продовжено, і наразі строк дії вказаних обов`язків продовжено до 06.07.2026.

Отже, на підставі викладеного та з урахуванням вимог чинного законодавства, з метою виконання вироку, запобіжний захід ОСОБА_9 у виді покладення обов`язків, визначених ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.11.2025, до набрання вироком законної сили слід залишити без змін, у строк покарання ОСОБА_9 необхідно зарахувати строк його попереднього ув`язнення з 01.10.2025 до 02.12.2025, із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Разом з тим, оцінивши усі надані стороною обвинувачення письмові докази відповідно до положень ст. 94 КПК України, кожен окремо та у їх сукупності, а також безпосередньо вислухавши показання свідків, потерпілого та обвинувачених, суд вважає висунуте ОСОБА_9 обвинувачення за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України, недоведеним належними, допустимими та достатніми доказами та виходить з таких мотивів.

Статтею 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Стаття 10 КПК України встановлює рівність всіх перед законом і судом.

Згідно з ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України.

При цьому, обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний зі кримінальним правопорушенням, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі.

Із роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 18 та 19 своєї Постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», вбачається, що суди при розгляді кримінальних справ мають суворо додержуватись закріпленого у ч. 1 ст. 62 Конституції принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Визнати особу винною у вчиненні злочину можливо тільки за умови доведеності її вини. При цьому необхідно мати на увазі, що в силу ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Конституційний Суд України у рішенні № 1-р/2019 від 26.02.2019 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

За правовою позицією, сформованою у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 13.04.2021 року у справі № 699/144/19 обираючи стандарт доказування, який має використовуватися в кримінальних провадженнях, слід віддати перевагу стандарту «поза розумним сумнівом» перед стандартом «баланс ймовірностей». Він означає, що в достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не вказує на те, що в його достовірності взагалі немає сумнівів, але означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними. Підґрунтям стандарту «поза розумним сумнівом» є фундаментальна цінність суспільства - гірше осудити невинного, ніж дозволити винному уникнути покарання; відповідно суспільство, яке цінує добре ім`я і свободу кожного, не повинно засуджувати людину, коли є розумні сумніви в її винуватості.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, у параграфі 55 рішення ЄСПЛ від 15.02.2012 року у справі «Гриненко проти України» (CASE OF GRYNENKO v. UKRAINE), скарга № 65890/13, зазначається, що «при оцінці доказів ЄСПЛ зазвичай застосовує стандарт доведення «поза всяким розумним сумнівом». Однак доведення повинно будуватися на сукупності досить надійних, чітких і послідовних припущень або аналогічних неспростовних презумпцій фактів». ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом (справа «Авшар проти Туреччини» (CASE OF AVSAR v. TURKEY), скарга № 25657/94). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Завданнями кримінального провадження згідно зі ст. 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному проваджені підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; та інші обставини.

Відповідно до ст. 121 Конституції України та ст. 36 КПК України, підтримання державного обвинувачення покладається на прокурора.

Згідно зі ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 84 КПК України).

Відповідно до вимог ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на прокурора.

Суд може постановити обвинувальний вирок лише у тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ, як порушення права на захист (справа «Маттоціа проти Італії», рішення від 25.07.2000 року).

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroрlu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Турції).

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винним у його вчиненні.

Ухвалюючи вирок, суд, згідно з вимогами ч. 1 ст. 368 КПК України, повинен вирішити, зокрема, питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення. При цьому особливо важливо ретельно і всебічно перевірити наявність розумного сумніву за обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк до десяти років.

Юридична оцінка діяння у межах висунутого обвинувачення належить до кола питань, що вирішуються судом під час ухвалення вироку (пункт другий частини першої статті 368 КПК). Судовий розгляд згідно зі статтею 337 КПК України проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю та змістом кваліфікація завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінальними процесуальними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Склад кримінального правопорушення включає чотири елементи (об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт, суб`єктивну сторону), кожен з яких має певний набір ознак: обов`язкових і факультативних, для кваліфікації діяння як злочину. Такі ознаки повинні бути визначені у диспозиції відповідної норми КК України, за якою кваліфікуються дії обвинувачених.

Недоведеність у діянні обвинуваченого хоча б однієї із ознак складу кримінального правопорушення, що визначена у диспозиції норми КК України, загалом виключає встановлення у діянні складу кримінального правопорушення, та є відповідною підставою для виправдання особи.

ОСОБА_9 органом досудового розслідування обвинувачується у незакінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.

За змістом пред`явленого ОСОБА_9 обвинувачення за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186, з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на викрадення куртки Sobello ОСОБА_8 , вважаючи що його дії не помітні для сторонніх осіб, зняв вказану куртку з виставкового манекену та почав рухатись в сторону ОСОБА_9 , який знаходився неподалік, спостерігаючи за тим, що вчиняє ОСОБА_8 . У свою чергу, ОСОБА_9 , діючи умисно, усвідомлюючи, що дії ОСОБА_8 були спрямовані на викрадення з виставкового манекена куртки Sobello, проте вони не доведені до кінця, оскільки виникла перешкода у розпорядженні вказаним майном, усвідомлюючи протиправність та відкритість своїх дій, доєднався до злочинного умислу ОСОБА_8 , спрямованого на відкрите викрадення чужого майна, та висловився в бік останнього, використовуючи ненормативну лексику, з пропозицією відірвати з куртки бирку та втікати з місця події, після чого самостійно зірвав вказану бирку, яку в подальшому викинув.

Надаючи оцінку вищевказаним діям обвинуваченого ОСОБА_9 , суд враховує, що відповідно до диспозиції ст. 186 КК України, об`єктивна сторона даного злочину характеризується вилученням майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють вчинення викрадення. Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, направленим на відкрите викрадення та прагнення одержати у зв`язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків, досягти іншої матеріальної вигоди, в основі якого лежить бажання протиправно збагатитися за рахунок чужого майна та спеціальна мета - безоплатно обернути його на свою або іншої особи користь.

Згідно роз`яснень, що містяться в пункті 3 постанови пленуму Верховного суду України № 10 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності", грабіж як відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення. Окрім того, грабіж можливо вчинити лише з прямим умислом.

Прямий умисел при вчиненні грабежу виражається у тому, що винний усвідомлює, що вчиняє відкрите вилучення чужого майна, усвідомлює неминучість настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді майнової шкоди для потерпілого та бажає їх настання. Тому мотив грабежу завжди є корисливим по відношенню до його предмету, тобто вчиняється з метою збагачення, матеріальної вигоди.

Крім того, мета злочину це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом. Мета грабежу полягає у заволодінні (привласненні) чужого майна, отриманні майнової вигоди.

Згідно зі статтею 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Так, грабіж вважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном. Таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпорядитися вилученим майном (винести, передати іншим особам тощо). Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати як замах на грабіж.

Як встановлено із досліджених доказів, у ОСОБА_9 був відсутній умисел, спрямований на відкрите вилучення предмета грабежу – куртки, та, відповідно, на отримання матеріальної вигоди для себе. При цьому, дії ОСОБА_9 не оцінювались ним як викрадення чужого майна, що виключає в його діях будь-який корисливий мотив.

В справі відсутні докази на підтвердження прямого умислу на вчинення ОСОБА_9 інкримінованого йому кримінального правопорушення, щодо отримання матеріальної вигоди.

Наведені обставини об`єктивно підтверджуються показами обвинуваченого ОСОБА_8 , який показав, що 01.10.2025 він разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 близько 16 години йшли по просп. Миру. При цьому суд звертає увагу, що за показами ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 рухались метрів на 15 попереду, біля входу до ТЦ «Дитячий Світ» ОСОБА_8 помітив манекени з одягом, зняв з манекену куртку і продовжив рух у напрямку ТЦ «Полісся», після чого наздогнав ОСОБА_9 . Зазначене спростовує доводи сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_9 спостерігав за вказаним діями ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що вони були спрямовані на викрадення чужого майна, доєднавшись до злочинного умислу ОСОБА_8 , спрямованого на відкрите викрадення чужого майна.

Суд також враховує покази обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що з ОСОБА_9 вчинити викрадення куртки ОСОБА_8 не домовлявся.

Зазначені обставини також узгоджуються з показами самого обвинуваченого ОСОБА_9 , який заперечив вину у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст .15 ч. 4 ст 186, зокрема, зазначивши, що він разом з ОСОБА_10 йшов попереду ОСОБА_8 метрів на 10-15. Пройшовши повз ТЦ «Дитячий світ», ОСОБА_9 озирнувся та побачив, що позаду йде ОСОБА_8 і кличе ОСОБА_10 щоб той поміряв куртку. ОСОБА_9 спитав нащо на куртці бірка і зірвав бірку і пішов її викидати до смітника.

Той факт, що обвинувачений ОСОБА_9 , побачивши у ОСОБА_8 куртку, запропонував зняти з неї бірку, а в подальшому сам її зірвав та викинув, не може свідчити про наявність в його діях прямого умислу на відкрите заволодіння вказаним майном.

Жодних доказів на підтвердження того, що у будь-який момент у ОСОБА_9 виник умисел на заволодіння курткою, яку приніс ОСОБА_8 , стороною обвинувачення не надано, а судом такого умислу не встановлено. Також не встановлено, що зірвання бірки з куртки було здійснено ОСОБА_9 з метою заволодіння цим майном.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Як зазначалось вище, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

За вимогами ст. 374 КПК України, у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Також, відповідно до роз`яснень, наведених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» суду належить оцінити всі зібрані у справі докази, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних та інших джерелах, з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності.

Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону, проте сторона обвинувачення не надала суду достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили винуватість обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України.

Безпосередньо, всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд прийшов до висновку про те, що їх не можна покласти в основу обвинувачення ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186, оскільки досліджені у судовому засіданні докази, та інші процесуальні документи, як самі по собі, так і в сукупності, прямо чи опосередковано не підтверджують наявність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України у діях ОСОБА_9 , а саме такого обов`язкового елементу складу злочину, як суб`єктивна сторона злочину. Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21жовтня 2021 року (справа № 596/1688/18, провадження № 5-3051 км 21).

На підставі наведеного, суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, беручи до уваги, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, приходить до висновку про необхідність виправдання обвинуваченого ОСОБА_9 на підставі пункту 3 частини 1 ст. 373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_9 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, зокрема його суб`єктивна сторона - прямий умисел ОСОБА_9 на відкрите заволодіння чужим майном (курткою), що не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі обвинуваченого.

Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній.

Процесуальні витрати на залучення експертів під час здійснення досудового розслідування відсутні.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 374 КПК України суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_8 визнати винуватим за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

Відповідно до положень ст.ст. 71, 72 КК України за сукупністю вироків до призначеного за цим вироком покарання приєднати невідбуту частину покарання за вироком Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27.05.2024 у виді 1 (одного) року обмеження волі, що відповідно до п.п. б) п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України становить 6 (шість) місяців позбавлення волі, та остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у вигляді 6 (шести) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

Зарахувати у строк відбування покарання час тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та рахувати початок строку відбування ним покарання з 01.10.2025.

Запобіжний захід ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили - залишити без змін .

ОСОБА_9 визнати винуватим за ч. 2 ст. 345 КК України та призначити покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_9 у строк покарання час його перебування під вартою з 01.10.2025 по 02.12.2025.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_9 наступні зобов`язання:

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Запобіжний захід ОСОБА_9 у виді покладення обов`язків, визначених ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 28.11.2025, до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

ОСОБА_9 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України та виправдати через недоведеність в його діянні складу вказаного кримінального правопорушення.

Речові докази після набрання вироком законної сили - куртку жіночу чорного кольору «SOBELLO Luxure collection» 48 розміру – залишити у власності ОСОБА_11 ; копію квитанції на закупівлю курток «SOBELLO Luxure collection» та бейдж з аналогічної куртки - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а в разі подання апеляційної скарги – після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо вирок суду не скасований.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Чернігова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченим та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Суддя ОСОБА_1