Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №367/449/26 — Глухівський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 367/449/26

Провадження № 2/576/536/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 червня 2026 року м. Глухів

Глухівський міськрайонний суд Сумської області

суддяУсенко Л.М.

секретар судового засіданняБірюк О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу№ 367/449/26

за позовомОСОБА_1

доОСОБА_2

треті особи Служба у справах дітей та сім`ї Гостомельської селищної ради Служба у справах дітей та сім`ї Шосткинської міської ради

пропозбавлення батьківських прав

учасники справи та представники: позивач представник позивача відповідач представники третіх осіб не з`явився Бараболя В.І. ОСОБА_2 не з`явились

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 20.01.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей та сім`ї Гостомельської селищної ради, Служба у справах дітей та сім`ї Шосткинської міської ради, про позбавлення батьківських прав, передано за підсудністю до Глухівського міськрайонного суду Сумської області.

Позовна заява мотивована тим, що після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем згідно рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29.01.2020, їх малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач повністю опікується сином, несе відповідальність за життя і здоров`я дитини. Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не піклується за збереження здоров`я дитини, не приймає участі у піклуванні, вихованні та утриманні сина, не спілкується з дитиною, не цікавиться її життям та розвитком, не надає матеріальної допомоги. Відповідач написала заяву про відмову від виконання батьківських обов`язків відносно сина. Оскільки відповідач повністю самоусунулася від виховання дитини, позивач просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник позивача - адвокат Бараболя В.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позов визнала, повідомила, що сина бачила давно, бажання їздити до м. Ірпінь вона не має, телефоном із сином спілкується рідко.

Служба у справах дітей та сім`ї Гостомельської селищної ради в судове засідання свого представника не направила, надавши заяву про розгляд справи у відсутність представника служби у справах дітей та сім`ї Гостомельської селищної ради відповідно до поданих документів та чинного законодавства.

Служба у справах дітей та сім`ї Шосткинської міської ради в судове засідання свого представника також не направила.

Заслухавши представника позивача, відповідача, дослідивши письмові докази, розглядаючи позов в межах заявлених вимог, суд приходить до наступного.

Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 20).

Згідно актового запису про шлюб у застосунку «Дія», рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29.01.2020, яке набрало законної сили 02.03.2020, шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (а.с. 8-10).

За довідкою директора Ліцею № 1 Гостомельської селищної ради від 26.11.2025 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учнем 5-Г класу зазначеного закладу. Його мати ОСОБА_2 контакту із ліцеєм не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, із вчителем не спілкується, батьківські збори не відвідує. ОСОБА_1 займається вихованням дитини, приходить на виклики до ліцею та завжди присутній на батьківських зборах, цікавиться успішністю та участю дитини у житті закладу (а.с. 12).

Відповідно до довідки директора КНП «Гостомельський ЦПМСД» від 02.12.2025, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , спостерігається лікарем загальної практики - сімейної медицини Вишковською Н.В. в АЗПСМ № 1 КНП «Гостомельський ЦПМСД» Гостомельської селищної ради, з яким заключена декларація з 09.08.2024. Згідно даних декларації законним представником дитини є батько - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У випадках захворювання дитина перебувала на огляді лікаря виключно з батьком. Мати дитини - ОСОБА_2 , до медзакладу з приводу захворювань сина жодного разу не зверталась, у лікуванні дитини участі не приймала, станом здоров`я сина не цікавилась (а.с. 7, 11).

24 листопада 2025 року ОСОБА_2 склала заяву, в якій відмовилася від виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та просила покласти обов`язки по вихованню на його батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 6).

Згідно висновку органу опіки та піклування Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Київської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого розпорядженням Гостомельської селищної військової адміністрації № 466 від 20.05.2026, малолітній ОСОБА_4 , після розірвання шлюбу між батьками, протягом 2020-2024 років залишився проживати разом з матір`ю ОСОБА_2 . Однак, через погіршення життєвих обставин, неможливість самостійно забезпечити належний рівень виховання і контролю за поведінкою дитини, ОСОБА_2 звернулася до компетентних органів із заявою про тимчасове влаштування сина до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей. Батько ОСОБА_1 після спілкування з сином зрозумів, що дитина відчуває гострий дефіцит батьківського тепла, що перебування у закладі дітей з різними складними життєвими обставинами негативно впливає на його поведінку та розвиток, вилучив сина з інтернатного закладу та забрав проживати разом з ним, оскільки мати дитини визнала, що на даному етапі не може створити стабільних умов для сина, а тому повністю довіряє батькові дитини. На даний час малолітній ОСОБА_6 проживає разом з батьком, який займається його вихованням, розвитком та утриманням, піклується його здоров`ям. На засідання комісії ОСОБА_2 була запрошена належним чином, але не з`явилася, надала пояснення, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, бо не має можливості виконувати належним чином свої батьківські обов`язки. На засіданні комісії було заслухано думку дитини, зі згоди батька, та самого батька ОСОБА_1 . Орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 84-85, 89-92).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Комплексний аналіз пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).

Вищевказані фактори як у своїй сукупності, так і кожен окремо можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21, а відтак судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Змістом статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який допускається лише за наявності виключних обставин, зокрема умисного, тривалого та винного ухилення від виконання батьківських обов`язків, що підтверджується належними та допустимими доказами.

У цій справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Матеріали справи не містять жодних доказів, які характеризують відповідача як матір.

Позивач не пояснив та не довів, чому позбавлення батьківських прав матері дитини буде сприяти інтересам сина.

Сам по собі факт проживання дитини з батьком, здійснення ним основного догляду та виховання, а також обмеженої участі матері у житті дитини не є безумовним доказом свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач відмовлялася від спілкування з дитиною (навпаки, в судовому засіданні повідомила, що інколи спілкується з дитиною по телефону, і позивач цього не заперечив), перешкоджала її розвитку, вчиняла жорстоке поводження, зловживала батьківськими правами або створювала загрозу для життя чи здоров`я дитини, а її пасивність щодо участі в житті дитини, є недостатньою для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.

Надані позивачем довідки освітнього та медичного закладів лише констатують факт відсутності активної участі матері у навчальному процесі та вихованні дитини, однак не підтверджують наявності умислу та вини, які є обов`язковими для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Позивач не довів належними та допустимими доказами наявності саме винної поведінки відповідача та її ухилення від виконання батьківських обов`язків, тобто в ході судового розгляду не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися із сином і брати участь у його вихованні, остаточно та свідомо самоусунулася від виконання обов`язків щодо виховання сина, а також про те, що позбавлення її батьківських прав щодо останнього сприятиме дотриманню принципу якнайкращих інтересів дитини.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Як зауважено Європейським судом з прав людини у змісті пункту 49 рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

При цьому суд критично ставиться до висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, з огляду на його недостатню обґрунтованість. Зокрема, у вищевказаному висновку містяться посилання лише на пояснення позивача щодо самоусунення відповідача від виконання покладених на неї батьківських обов`язків, співпрацю батька з навчальним закладом, у якому навчається дитина, та медичною установою, а також надання матір`ю заяви про надання згоди на позбавлення її батьківських прав. Достатнього обґрунтування підстав для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між матір`ю та дитиною, відомостей про відібрання особистих пояснень щодо причин подання такої заяви, як і про застосування органом опіки та піклування заходів щодо покращення їх взаємовідносин, а також висвітлення думки дитини щодо позбавлення матері батьківських прав висновок не містить.

Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).

Більше того, суд не вважає за можливе прийняти визнання позову відповідачем, оскільки, як зауважувалось Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 заява відповідачки про відмову від батьківських прав щодо дитини та визнання позову про позбавлення батьківських прав не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення позову у цій справі, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Отже, позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що наразі вичерпано усі можливості налагодити відносини матері з дитиною, наявності виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, умисного, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками щодо малолітнього сина. З урахуванням того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Одночасно слід попередити відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та виконувати в подальшому обов`язки щодо виховання та утримання дитини, передбачені сімейним законодавством.

Керуючись ст.ст. 150, 164, 165 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4, 12-13, 19, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 08 червня 2026 року.

Суддя Л.М Усенко