Вирок від 04 червня 2026 р. у справі №462/4831/26 — Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/4831/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м.Львова в складі головуючого – судді ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду у судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026142390000129 про обвинувачення

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Слов?янськ Краматорського району Донецької області, українця, громадянина України, місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , та який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, востаннє – 28.08.2023 року вироком Слов?янського міськрайонного суду Донецької області за ч.2 ст.185, ч.4 ст.70 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, звільненого 23.07.2024 року з місць позбавлення волі умовно-достроково,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.357 КК України,

встановив:

ОСОБА_2 25.05.2026 року близько 15.00 год., перебуваючи на зупинці громадського транспорту біля ТЦ «Будинок Меблів», що за адресою: м.Львів, вул.Любінська, 92, помітив на лавці чорну сумку, всередині якої знаходилися дві пластикові банківські карти, емітовані в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .

Усвідомлюючи, що виявлені ним картки належать іншій особі та відповідно до норм ст.1 Закону України «Про інформацію», п.1, п.3 ст.36 Закону України «Про платіжні послуги», ст.51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» дані банківські карти є офіційними документами, тобто електронними платіжними документами, засобами доступу до банківського рахунку, усвідомлюючи протиправність своїх дій і бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, маючи умисел на незаконне привласнення офіційних документів, привласник картки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , власником яких є ОСОБА_3 , з метою її подальшого використання з корисливих мотивів задля власного збагачення.

Прокурор звернулася до суду зі клопотанням про розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

До обвинувального акта долучено заяву щодо визнання своєї винуватості, згідно якої обвинувачений ОСОБА_2 в присутності захисника - адвоката ОСОБА_4 беззаперечно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, погоджується із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження та погодився на розгляд обвинувального акта в спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні та без виклику учасників судового провадження.

Потерпілий ОСОБА_3 подав заяву, у якій вказав, що ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згідний на розгляд обвинувального акта в спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні та без виклику учасників судового провадження.

На підставі ст.302, 381, 382 КПК України суд здійснює розгляд обвинувального акта в спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження. Вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Суд, вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали кримінального провадження, дійшов переконання, що вина ОСОБА_2 у привласненні офіційного документа доведена повністю і його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.357 КК України.

При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної та обставини, що пом?якшують і обтяжують покарання.

Положеннями ст.50, 65КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також даним та особливостям особистості винного.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд у ході призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов?язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_2 , є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_2 , судом не встановлено.

Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке є кримінальним проступком; особу винного, який раніше судимий (т.1, а.с.73-82), з квітня 2022 року перебуває на обліку в КНП ЛОР «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень» з діагнозом: розлад психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів (т.1, а.с.71), на обліку в психоневрологічному диспансері не перебуває (т.1, а.с.72).

Виходячи з наведеного, враховуючи конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 слід обрати покарання, достатнє і необхідне для його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, у виді пробаційного нагляду в межах санкції ч.1 ст.357 КК України, із покладенням обов`язків, які передбачені ч.2, п.3, 4 ч.3 ст.59-1 КК України.

На підставі ч.9 ст.100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Відтак, питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати відсутні.

Підстав, передбачених ст.176, 177 КПК України, для застосування щодо обвинуваченого запобіжних заходів суд не вбачає.

Керуючись ст.100, 368-371, 373, 374, 382 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.357 КК України, і призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 2 (два) роки.

Зобов`язати ОСОБА_2 , відповідно до ч.2 ст.59-1 КК України, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі ч.3 ст.59-1 КК України зобов`язати ОСОБА_2 працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано посаду (роботу); виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Відповідно до ч.1 ст.49-2 КВК України строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Контроль за поведінкою ОСОБА_2 покласти на орган з питань пробації за місцем фактичного проживання засудженого.

Речові докази:

– компакт диски «СD-R», на якому знаходиться відеозапис з камер відеоспостереження за 25.05.2026 року з магазину «Новий градус», що на вул.Любінській, 2А у м.Львові (т.1, а.с.54, 60) - залишити в матеріалах кримінального провадження;

-банківські картки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 (т.1, а.с.18, 19, 20) – повернути ОСОБА_3 , як власнику.

Вирок за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення з урахуванням особливостей, передбачених статтею 394 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст.381, 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Відповідно до ч.4 ст.382 КПК України копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя (підпис)

Згідно з оригіналом.

Суддя: ОСОБА_1