Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №442/1318/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/1318/26

Провадження №2/442/927/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Нагірної О.Б.,

з участю секретаря судового засідання Лесович О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 442/1318/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

встановив:

Позивач звернувся з позовом до відповідача, просить стягнути з останньої борг за договором позики від 28.07.2018 в розмірі 11000 доларів США та 3% річних в сумі 1489,07 доларів США.

На підтвердження своїх позовних вимог покликається на те, що 28.07.2018 ОСОБА_2 отримала в позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 11000 доларів США, що підтверджується написаною нею розпискою від 28.07.2018.

Згідно з розпискою від 28.07.2018 сторони домовились, що строк виконання зобов`язання з повернення коштів настає через 36 місяців від дня отримання коштів, із визначенням місця виконання зобов`язання у м. Стрий. Позивач пред`явив до відповідача письмову вимогу про повернення коштів,проте вказана вимога залишилась відповідачем без належного реагування, грошові кошти не повернуто. З огляду на невиконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач звертається до суду за захистом своїх прав та інтересів.

19.02.2026 направлено запит до Відділу АДР Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо реєстрації місця проживання відповідача, що містяться в картотеці реєстраційного обліку.

Ухвалою від 16.03.2026 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін 06.04.2026. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред`явлення зустрічного позову. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

Ухвалою від 06.04.2026 здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомлення (виклику) сторін цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Призначено підготовче засідання на 21.04.2026 о 09:20 год.

21.04.2026 розгляд справи відкладено на 06.05.2026.

Ухвалою від 06.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості на 04.06.2026 о 09:05 год. в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися. Представник позивача подала заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання не з`явився, не повідомивши причини неявки, про розгляд справи був належним чином повідомлений, заяви про розгляд справи у його відсутності не надходило, у встановлений судом строк, на адресу суду відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів та постановити заочне рішення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та перевіривши зібрані по справі докази, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження..

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень ч.1ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Суд встановив, що 28.07.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, про що відповідачем було написано розписку.

Із змісту розписки вбачається, що ОСОБА_3 отримала позику в ОСОБА_1 у розмірі 11000 тис. доларів США, зобов`язується протла, що стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 626, 628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом частин 1, 2 статті 207 та частини 2 статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов`язанням її повернення), так і дати її отримання.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України 18.09.2013 року у справі № 6-63 цс 13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов`язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Таким чином, розписка надана позивачем про передачу грошових коштів містить ознаки договору позики, з такої можна встановити дійсну правову природу договірного зобов`язання.

Всупереч укладеному договору позики та вказаним нормам відповідач у встановлений строк не виконав покладені на нього зобов`язання та не повернув борг.

Оцінивши надані суду докази у їх сукупності, встановивши дійсний характер правовідносин між сторонами, з врахуванням тієї обставини, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань за договором позики, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення 3% річних.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник не повернув суму позики у строк, встановлений договором, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити на вимогу кредитора, крім суми боргу, 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачені статтею 625 ЦК України 3 % річних є не штрафною санкцією, а способом захисту майнового права кредитора та компенсацією за користування боржником грошовими коштами, які він своєчасно не повернув.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, у яких зазначено, що правова природа процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, полягає у компенсації кредитору втрат від несвоєчасного отримання належних йому коштів.

Суд встановив, що відповідач отримала від позивача грошові кошти за договором позики, однак у визначений строк свій обов`язок щодо їх повернення не виконала, у зв`язку з чим допустила прострочення виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3 % річних, суд дійшов висновку, що він здійснений відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України, виходячи із суми простроченого грошового зобов`язання та періоду прострочення.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях, однак сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Якщо грошове зобов`язання визначене в іноземній валюті, воно підлягає виконанню відповідно до умов такого зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц зазначив, що визначення грошового зобов`язання в іноземній валюті не суперечить вимогам законодавства, а суд не вправі змінювати валюту зобов`язання, визначену сторонами.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних за договором позики у розмірі 1 489 (одна тисяча чотириста вісімдесят дев`ять) доларів США 07 центів є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо витрат на правову допомогу.

У матеріалах справи наявний ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги від 06.02.2026 у Дрогобицькому міськрайонному суді Львівської області адвокатом Мазурем Василем Васильовичем.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу складається з гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п. 48 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах” підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79,статтях 84,88,89 ЦПК України.

Витрати на правничу допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ст. 26 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно із ч. 3 ст. 27 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність” до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст. 632 цього Кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13000 грн.

Відповідно до платіжної інструкції від 10.02.2026 ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 5401,52 грн.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути понесені ним і документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 5401,52 грн.

Беручи до уваги те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача, як і не надав доказів належного виконання ним умов кредитного договору, суд вважає позов підставним, а відтак, такий слід задоволити.

Керуючись статтями 12,13,18,76,81, 263-265 ЦПК, статтями 625,1046,1047,1048,1050 ЦК України, суд

ухвалив:

позов задоволити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 11000 (одинадцять тисяч) доларів США, що складається з суми основного боргу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 1489 (одна тисяча чотириста вісімдесят дев`ять), 07 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 5401 (п`ять тисяч чотириста одну) гривню 52 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 13000 (тринадцять тисяч) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст виготовлено 08.06.2026

Суддя Нагірна О.Б.