Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №524/15300/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/15300/25 Номер провадження 22-ц/814/1589/26Головуючий у 1-й інстанції Ковальчук Т. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Чумак О.Ю.,

суддів Дряниці Ю.В., Панченка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 грудня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним,-.

В С Т А Н О В И В :

03 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Просив визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 15000 доларів США, посвідчений розпискою від 12 липня 2019 року.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 грудня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за його позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Не погодившись з ухвалою суду її в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . Просив оскаржувану ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права. Зазначає, що справа № 524/2624/24 містить інші предмет та підстави позову, а позивачем був ОСОБА_2 . При цьому, суд першої інстанції безпідставно ототожнив заперечення відповідача з підставами позову. Також зазначає, що вказаною ухвалою порушено право позивача на доступ до суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 03 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Просив визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 15000 доларів США, посвідчений розпискою від 12 липня 2019 року.

В обґрунтування позову посилається на недійсність договору позики від 12 липня 2019 року, оскільки його було укладено не за власною волею, а під примусом, розписка складена та підписана 11-12 травня 2022 року під час його незаконного позбавлення волі та побиття, яке організував ОСОБА_3 (син відповідача) з метою примусу до підтвердження боргового зобов`язання і сплати коштів. Такий договір позики у вигляді розписки від 12 липня 2019 року укладений проти справжньої волі позивача, під тиском та у результаті протиправних дій з боку третьої особи, отже, не може вважатися дійсним і створювати юридичні наслідки. Наведене, на думку позивача, підтверджується копіями вироків Автозаводського районного суду міста Кременчука щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також матеріалами кримінального провадження № 12022170500000577 від 12 травня 2022 року, які зберігаються в Кременчуцькій окружній прокуратурі.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи № 524/2624/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики Автозаводський районний суд міста Кременчука вже надав оцінку доводам ОСОБА_1 , якими він обґрунтовує вимоги у цій справі за позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним. Ці доводи є аналогічними, інших обставин позивач не наводить, нових підстав не зазначає.

Так, рішенням від 17 грудня 2024 року у справі № 524/2624/24 Автозаводський районний суд міста Кременчука задовольнив частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики; стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15000 доларів США заборгованості за договором позики від 12 липня 2019 року, а також 3% річних в сумі 786,37 доларів США, судові витрати в сумі 6006,66 грн; у задоволенні іншої частини вимог – відмовив. Рішення суду набрало законної сили.

Предметом позову вказаної вище справи було, зокрема, стягнення заборгованості за договором позики, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 15000 доларів США, посвідчений розпискою від 12 липня 2019 року.

При цьому свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 12 липня 2019 року відповідач отримав від нього та його сина у позику кошти в сумі 400000 грн, що було еквівалентом 15000 доларів США; відповідач зобов`язався повернути кошти в строк до 01 червня 2022 року. Кошти відповідач у визначений строк не повернув.

Заперечуючи проти задоволення наведених позовних вимог, ОСОБА_1 вказував, що розписка про отримання коштів була складена під примусом, що підтверджується вироками суду; вказана обставина, на його переконання, свідчить про недійсність договору позики; у вироках суду було встановлено, що група осіб у період із 11 по 12 травня 2022 року примушувала ОСОБА_1 до повернення боргу, а саме 400000 грн, в еквіваленті 15000 доларів США. Саме за цих обставин останнім була написана розписка про отримання коштів, а не 12 липня 2019 року.

Водночас під час розгляду справи № 524/2624/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики Автозаводський районний суд міста Кременчука встановив, що на підтвердження факту передання коштів позивач надав суду оригінал розписки; факт складання вказаної розписки відповідачем не оспорювався. Разом із тим, відповідач та його представник повідомили про те, що вказана розписка складені під психологічним та фізичним тиском, що на думку відповідача підтверджувалось долученими копіями вироків суду.

При цьому долучені відповідачем докази підтверджують факт застосування до нього фізичного насилля з метою примушування до виконання зобов`язань з повернення коштів, однак врахував те, що у вироках Автозаводського районного суду м. Кременчука від 02 лютого 2022 року у справі № 524/3917/22, від 04 серпня 2022 року у справі № 524/4253/22, від 26 січня 2023 року у справі № 524/5442/22, від 02 серпня 2022 року у справі № 524/4255/22, від 03 серпня 2022 року у справі № 524/4252/22 зазначено, що події із застосуванням до відповідача фізичного тиску відбулись з 11 травня 2022 року по 12 травня 2022 року, в свою чергу долучена позивачем розписка про отримання коштів датована 12 липня 2019 року, тобто за 2,5 роки до подій, описаних у вироках. Також, у зазначених вище вироках суду судом не було встановлено факту написання ОСОБА_1 розписки про отримання коштів внаслідок застосування до нього фізичного і психологічного примусу. З цих підстав, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів те, що складання розписки про отримання коштів у борг відбулось через застосування до нього фізичного насилля з боку третіх осіб, тобто наявність причинного зв`язку між фізичним тиском і вчиненням правочину, а також відсутність його волі на вчинення правочину.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).

Разом з тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) вказано, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред`явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (див. постанову Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 204/7727/19, провадження № 61-1251св23).

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів звертає увагу, що у справі № 524/2624/24 розглядався позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу. При цьому останній із зустрічним позовом не звертався, вимога про визнання договору позики недійним не заявлялася, про що безпосереньо зазначається в рішенні Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 грудня 2024 року. Тобто судом не вирішувалося питання недійсності правочину. Тоді як обставини при яких була написана розписка досліджувалися судом саме в аспекті вимог про стягнення заборгованості, однак не вирішувалося питання наявності чи відсутності обставин для визнання договору недійсним, що є самостійною вимогою.

Колегія суддів звертає увагу, що на відміну від визнання договору нікчемни з підстав передбачених законом, визнання договору недійсним можливе лише у порядку звернення особи до суду з відповідним позовом та є самостійною вимогою, яка при розгляді справи № 524/2624/24 не заявлялася.

Враховуючи, що підстави та предмет позову не є ідентичними, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним слід направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не задовольняє позовні вимоги, не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а направляє справу для продовження розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.

З огляду на висновок стосовно суті апеляційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 грудня 2025 року – скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в частині відмови у задоволенні заяви про видачу дублікату виконавчого листа та заміни сторони виконавчого провадження протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

О.О. Панченко