Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №369/15250/23 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 369/15250/23

Категорія 57

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Годованюк Ю.Р., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (надалі за текстом - позивач) звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач), про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідічем було поширено недостовірну, у зв`язку з чим просить суд:

Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача, інформацію, поширену відповідачем, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у соціальній мережі Facebook на її особистій сторінці (зареєстрована як " ОСОБА_5 ") ІНФОРМАЦІЯ_2 о 20:55, а саме інформація, яка була розміщена у вигляді текстового повідомлення наступного змісту:

- "Один із «сільних міра сєго» (бо за плечима була служба в патрульній міліції Голосіївського району Києва) (мо хто згадає: ОСОБА_6 ) умудрився взяти в оренду один із експонатів! музею (див. посилання) і зробив там звичайну наливайку-забігайлівку. Прикривався тим, що після закривання музею о 18:00 високі поліцейські чини там мають точку, щоб гарно випити і розважитися. Проте я від початку своєї роботи на посаді директора музею розпочала боротьбу проти цього проходимця."

- "Зараз, коли ми прикрили його брудний генделик, він пригрозив мені, що та ж поліція, СБУ, НАБУ і ще купа інших силових структур України зітруть мене в порошок, бо за ним такі люди стоять. " - "Не тегаю тих посадовців, на яких він посилається, бо не вірю, що хтось із них справді може бути причетним до того неподобства P.S. До речі, думаю,, що ті, хто до нього їздив, вжахнулися на б, коли побачили б ту антисанітарію, яку ми побачили там під час роботи комісії (очевидно, він думав, що саме так слід розуміти автентику)".

- Зобов`язати відповідача протягом 10 днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі видалити та спростувати недостовірну інформацію про позивача, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 о 20:55 на своїй особистій сторінці у соціальній мережі Facebook (зареєстрована під іменем "ОСОБА_2") шляхом написання тексту такого змісту на своїй особистій сторінці в Facebook: - "Спростування. Я, відповідач повідомляю, що інформація повідомлена мною відносно позивача та поширена мною на моїй особистій сторінці в Facebook, є недостовірною та такою, що підлягає спростуванню. Я прошу вибачення у позивача за свої висловлювання та образи."

- Стягнути з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн.

Відповідач заперечує проти задоволення позову. В той же час, відповідач визнає, що частина спірної інформації була поширена нею та є негативною щодо відповідача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.06.2024 дану справу передано за підсудністю до Подільського районного суду міста Києва.

21.11.2024 справа 369/15250/23 надійшла до Подільського районного суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу 369/15250/23 передано на розгляд судді Гребенюк В.В.

Ухвалою суду від 26.11.2024 позовну заяву залишено без руху.

05.12.2024 року на виконання Ухвали суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено позовну заяву в новій редакції.

Ухвалою суду від 06.12.2024 цивільну справу повторно залишено без руху.

24.12.2024 представником позивача подано заяву про виправлення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 25.12.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд в загальному позовному провадженні та призначено підготовче засідання.

25.02.2025 до суду від відповідача надійшов відзив.

14.04.2025 до суду від відповідача надійшла заява про виклик свідків.

У підготовчому засіданні 15.04.2025 судом задоволено клопотання відповідача про виклик свідків, закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 12.06.2025 взяли участь представники сторін, а також свідки.

Свідки склали присягу свідків та надали покази по справі.

За результатами засідання судом було оголошено перерву до 31.07.2025.

У судовому засіданні 31.07.2025 взяли участь представники сторін та відповідач.

Відповідач вказала, що існує підміна понять, все що написано є правдою, адже має на це повне право та має всі відео та матеріали щодо ситуації яка склалась з відповідачем.

У судовому засіданні оголошено перерву, адже суд перейшов до стадії дослідження доказів.

У судовому засіданні 20.10.2025 взяли участь представники сторін та відповідач.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Суд, керуючись приписами ч.1 ст. 244 ЦПК України суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення оголосивши дату та час його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та дослідивши докази, суд встановив наступне.

Позивач є директором ПП "БРИЗ" на підставі Наказу № 19 від 31.12.2013 року.

25.06.2003 між Державним музеєм народної архітектури та побуту України (орендодавець) та приватним підприємством «Бриз» (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №1, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування нежитлове приміщення: шинок із с. Бабанка, Черкаська обл.., пункт громадського харчування «Шинок», названу в подальшому об`єкт, що орендується.

Відповідно до п.1.1 договору об`єкт, що орендується являє собою споруду - хату оштукатурену, не оздоблену іншими матеріалами орендодавця і стоїть окремо, з підсобними та допоміжними спорудами.

Адреса: 03026, м. Київ. с. Пирогів, Державний музей народної архітектури та побуту України (п.1.2 договору).

Загальна площа приміщення становить 154 кв.м (п.1.3 договору).

Розмір земельної ділянки, що передається у користування разом з об`єктом, що орендується 1151 кв.м. (п.1.5 договору).

Орендар використовує об`єкт, що орендується для надання послуг громадського харчування, відвідувача музею (п.1.8 договору).

Відповідно до п.2.1 договору оренда плата узгоджується сторонами у залежності від економічного стану та розмірів комунальних платежів орендодавця. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця шляхом наперед не пізніше 10 числа кожного місяця.

Орендна плата за об`єкт, що орендується, визначається згідно додатку №3, крім того оплата за використання електроенергії та водопостачання здійснюється у відповідності з показниками лічильник орендаря (п.2.2 договору).

Згідно з п.3.1 договору орендодавець має право припинити орендні відносини у випадках, коли орендар порушує умови договору та не сплачує орендну плату більше трьох місяців підряд.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що орендар зобов`язується своєчасно здійснювати орендні платежі.

Відповідно до п.5.1 договору строк оренди складає 30 років з моменту прийняття об`єкту, що орендується, з моменту фактичної передачі об`єкту ствердженого актом приймання-передачі.

25 червня 2003 року Державний музей народної архітектури та побуту України та ПП "БРИЗ" уклали Договір №2 оренди нежитлового приміщення на наступних умовах.

Орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове володіння та користування нежитлове приміщення: комору з с. Варва, Чернігівської області, пункт громадського харчування «Кулішна» (далі - об`єкт) (преамбула Договору №2);

Об`єкт, що орендується, являє собою споруду-комору, виготовлену з круглого дерев`яного брусу, не оштукатурена і не оздоблена іншими матеріалами орендодавця і стоїть окремо (пункт 1.1 2);

Адреса: 03026, м. Київ, с. Пирогів, Державний музей народної архітектури та побуту України (план - схема розміщення об`єкту, що орендується, міститься у додатку №1) (пункт 1.2);

Загальна площа комори становить: 21,5 кв.м (план приміщення міститься у проектній документації, позначено як об`єкт №1, додаток 2, сторінка 1:3) (пункт 1.3);

Підвальні приміщення відсутні (пункт 1.4);

Розмір земельної ділянки, що передається у користування разом з об`єктом, що орендується: 70 кв.м; план земельної ділянки міститься у проектній документації (див. додаток 2, стор. 1) (пункт 1.5);

Кількість поверхів: одноповерхова споруда (пункт 1.6);

Стан об`єкта, що орендується, на момент передачі в оренду задовільний (пункт 1.7 Договору №2);

Супутні споруди та підсобні приміщення - належать орендарю (пункт 1.8);

Орендар використовує об`єкт, що орендується, для надання послуг громадського харчування, відвідувачам музею; крім того, орендар повинен дотримуватись українських національних традицій та встановлених орендодавцем правил, що відповідають вимогам Музею народної архітектури та побуту України (пункт 1.9);

Орендна плата узгоджується сторонами у залежності від економічного стану та розмірів комунальних платежів орендодавця; орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця наперед не пізніше 10 числа кожного місяця (реквізити додаються) (пункт 2.1);

Орендна плата за об`єкт, що орендується, визначається згідно з додатком №3, крім того, плата за користування електроенергією та водопостачанням здійснюються відповідно до показників лічильників орендаря (пункт 2.2);

Усі зміни та доповнення, що стосуються змін орендних платежів виконуються тільки у письмовій формі та легалізуються підписами і печатками сторін, після чого зміни та доповнення набирають юридичної сили (пункт 2.3);

Орендна плата проводиться орендарем на підставі Договору №2 та наданої орендодавцем податкової накладної; несвоєчасне надання орендодавцем необхідних документів не тягне відповідальності орендаря за несвоєчасну сплату орендних послуг (пункт 2.4);

Ставки орендної плати є незмінними та можуть переглядатися тільки при зміні вартості комунальних послуг та індексу інфляції за погодженням з орендарем (пункт 2.5);

Орендодавець: користується правами власника на об`єкт, що орендується (комору), у повному обсязі на підставі законодавства України; має право здійснювати перевірку порядку використання орендарем об`єкта, що орендується, згідно з умовами Договору №2; за Договором №2 втрачає право розпоряджатися об`єктом, що орендується, на строк оренди без письмової згоди орендаря; погоджує з орендарем та затверджує назву об`єкта, що орендується; надає постійні перепустки для працівників орендаря; має право припинити орендні відносини у випадках, коли орендар порушує умови Договору №2 та не сплачує орендну плату більше трьох місяців поспіль (пункт 3.1);

В інших випадках припинення орендних відносин у сторін Договору №2 в односторонньому порядку не допускається (пункт 3.2);

Орендар зобов`язується: використовувати об`єкт, що орендується, за його цільовим призначенням відповідно до умов, передбачених в пункті 2 Договору №2; не передавати об`єкт, що орендується, в орендне користування іншим особам (юридичним або фізичним); своєчасно здійснювати орендні платежі; самостійно і за власний рахунок здійснювати поточний ремонт об`єкта, що орендується, протягом строку оренди; утримувати об`єкта, що орендується, у повній справності; не здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудову, добудову та перепланування об`єкта, що орендується; підтримувати території, прилеглі до об`єкта, що орендується, та земельну ділянку у належному санітарному та протипожежному стані; за власний рахунок усувати несправності та поломки комунікацій об`єкта, що орендується; безборонно допускати на об`єкт, що орендується, представників орендодавця з метою перевірки його використання згідно з умовами Договору №2; ввести для працівників ПГХ «Кулішна» та обслуговуючого персоналу українські національні костюми та одяг (пункт 4.1);

Строк оренди складає 30 років з моменту прийняття об`єкта, що орендується, з моменту фактичної передачі об`єкта підтвердженого актом приймання-передачі (пункт 5.1).

25.06.2003 між Державним музеєм народної архітектури та побуту України (нова назва Національний музей народної архітектури та побуту України) та Приватним підприємством «Бриз» укладено договір на благодійництво, відповідно до умов якого ПП «Бриз», як благодійник, передає у власність майно за переліком, вказаним в додатку № 1 на безоплатній основі, а музей приймає у власність вказане в додатку №1 майно, яке знаходиться на земельній ділянці музею, збудовано "ПП "Бриз" і відображено на його власному балансі.

Відповідно до п.2.1 договору про благодійництво передача майна здійснюється на підставі акту приймання-передачі.

25.06.2003 у між сторонами укладено акт приймання-передачі нежилого приміщення (додаток №1 до договору про благодійництво нежилих приміщень від 25.06.2003р.) відповідно до якого орендар (ПП «Бриз») передав, а орендодавець (Державний музей народної архітектури та побуту України) прийняв належні орендареві нежилі приміщення, які знаходяться на земельній ділянці Державного музею народної архітектури та побуту України (м. Київ, с. Пирогів). Відповідно до акту передано нежитлові приміщення: будинок павільйон «Шинок» розміром 48 кв.м, будинок зала «Кулішна» та прибудови розміром 98,4 кв.м та будинок кіоск «Кулішна» розміром 9,8 кв.м. право власності на нежилі приміщення, що передаються за цим актом, у повному об`ємі переходить до орендодавця з дня підписання цього акту.

Відповідно до п.2.2 договору про благодійництво музей, після оформлення власності на майно, зобов`язується надати першочергове право користуванням майном підприємству «Бриз» на умовах його оренди, на платній основі, упродовж 30 (тридцяти) років з дня передачі майна у власність музею.

Приватне підприємство "Бриз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного музею народної архітектури та побуту України про усунення перешкод у користування орендованим приміщенням, шляхом надання вільного доступу, а саме: зобов`язати Національний музей народної архітектури та побуту України усунути перешкоди в користуванні орендованим приміщенням, а саме експонатом музею "Шинок" із с. Бабанка, Черкаської обл., пункт громадського харчування "Шинок", який знаходиться за адресою: 03026, м. Київ, с. Пирогів, Державний музей архітектури та побуту України, згідно договору № 1 оренди нежитлового приміщення від 25.06.2003, шляхом надання вільного доступу до орендованого приміщення, згідно укладеного договору № 1 від 25.06.2003".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі №910/16735/23 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 у справі №910/16735/23 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Бриз" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі № 910/16735/23 залишено без задоволення.

Приватне підприємство "Бриз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного музею народної архітектури та побуту України про усунення перешкоди у користуванні орендованим приміщенням: комори з села Варва, Чернігівської області, пункту громадського харчування «Кулішна», загальною площею 21,5 кв.м., що знаходиться за адресою: с. Пирогів, м. Київ, 03026, Державний музей народної архітектури та побуту України (далі - орендоване приміщення), відповідно до укладеного сторонами договору оренди нежитлового приміщення від 25.06.2003 №2 (далі - Договір №2) шляхом надання вільного доступу до вказаного орендованого приміщення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/14200/23 в задоволенні позову відмовлено повністю. Позовні вимоги за зустрічним позовним позовом Національного музею народної архітектури та побуту України до Приватного підприємства «Бриз» про виселення з музейної споруди задоволено повністю. Виселено Приватне підприємство «Бриз» з музейної споруди, що знаходиться за адресою: с. Пирогів, м. Київ, Державний музей народної архітектури та побуту України, пункт громадського харчування «Кулішна».

У вказаних рішення судів встановлено обставини укладення між сторонами Договору оренди №1 та №2, а також Договору про благодійництво. Крім цього, у Рішенні Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/14200/23 встановлено, що Договір оренди №2 є нікчемним.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є директором Державного музею народної архітектури та побуту України, про що вказано у відзиві на позову заяву.

03.09.2025 відповідачем на сторінці в Facebook було опубліковано спірну інформацію наступного змісту: "Один із «сільних міра сєго» (бо за плечима була служба в патрульній міліції Голосіївського району Києва) (мо хто згадає: ОСОБА_6 ) умудрився взяти в оренду один із експонатів! музею (див. посилання) і зробив там звичайну наливайку-забігайлівку. Прикривався тим, що після закривання музею о 18:00 високі поліцейські чини там мають точку, щоб гарно випити і розважитися. Проте я від початку своєї роботи на посаді директора музею розпочала боротьбу проти цього проходимця. Зараз, коли ми прикрили його брудний генделик, він пригрозив мені, що та ж поліція, СБУ, НАБУ і ще купа інших силових структур України зітруть мене в порошок, бо за ним такі люди стоять. Не тегаю тих посадовців, на яких він посилається, бо не вірю, що хтось із них справді може бути причетним до того неподобства P.S. До речі, думаю,, що ті, хто до нього їздив, вжахнулися на б, коли побачили б ту антисанітарію, яку ми побачили там під час роботи комісії (очевидно, він думав, що саме так слід розуміти автентику)".

Посилання на спірну інформацію, нижче: ІНФОРМАЦІЯ_3).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Суд наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 Верховним Судом зроблено правовий висновок такого змісту: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до ст. ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі; гідність та честь фізичної особи є недоторканними; фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації; особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі, ділової репутації.

Отже, право на поширення інформації про іншу особу пов`язується з обов`язком перевірити достовірність такої інформації, а також зустрічним правом особи, про яку поширюється інформація, вимагати поваги до її честі, гідності та ділової репутації.

Згідно ст. 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Захист права на недоторканність честі, гідності та ділової репутації може здійснюватися у загальний спосіб: відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України), та/або у спеціальний: спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 6 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Відтак, спростуванню підлягає негативна інформація про особу, яка набула поширення, тобто доведена до відома хоча б однієї особи, відмінної від позивача, зокрема через мережу Інтернет.

Як вказує позивач та визнає відповідач, відповідачем було розповсюджено спірну інформацію

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги пред`явлено до належних співвідповідачів.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (Постанова Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 918/233/18, пункт 8.3. Постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 910/8593/20). При цьому вказаний висновок є загальним для вирішення спорів, предметом якого є захист ділової репутації.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанови Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18, від 21.11.2019 у справі № 927/791/18, від 18.03.2021 у справі № 927/791/18).

В Постанові від 18.03.2021 у справі № 927/791/18 Верховний Суд зазначив, що в дифамаційних спорах присутній обов`язок доказування правдивості висловлювань зі сторони відповідача та надав обґрунтовану позицію, що розповсюдження відносно особи звинувачень кримінального характеру є неприпустимим.

Суд дослідивши характер спірних висловлювань щодо позивача, вважає що спірна інформація була викладена у формі фактичного твердження та не є оціночним судженням, вказана інформація повідомляється чітко, точно та є констатацією факту того, що позивач зловживав службовим становищем в особистих цілях або вимагав неправомірну вигоду від ОСОБА_2 , що виключає можливість віднесення такої інформації до оціночних суджень, вона не є припущенням чи критикою позивача, та її можна перевірити на достовірність.

Відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело.

В свою чергу, відповідач вказує та наполягає, що поширена спірна інформація є правдивою.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч.1 ст. 82 ЦПК України).

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано жодного належного доказу щодо правдивості оспорюваної інформації, а саме: «один із сільних міра сєго» (бо за плечима була служба в патрульній міліції Голосіївського району Києва) (мо хто згадає: ОСОБА_6 ) умудрився взяти в оренду один із експонатів! музею (див. посилання) і зробив там звичайну наливайку-забігайлівку. Прикривався тим, що після закривання музею о 18:00 високі поліцейські чини там мають точку, щоб гарно випити і розважитися. Проте я від початку своєї роботи на посаді директора музею розпочала боротьбу проти цього проходимця. Зараз, коли ми прикрили його брудний генделик, він пригрозив мені, що та ж поліція, СБУ, НАБУ і ще купа інших силових структур України зітруть мене в порошок, бо за ним такі люди стоять. Не тегаю тих посадовців, на яких він посилається, бо не вірю, що хтось із них справді може бути причетним до того неподобства P.S. До речі, думаю,, що ті, хто до нього їздив, вжахнулися на б, коли побачили б ту антисанітарію, яку ми побачили там під час роботи комісії (очевидно, він думав, що саме так слід розуміти автентику)».

З обставин даної справи враховуючи позицію відповідача, що вказана інформація є правдивою, випливає, що втручання у право позивача на недоторканність його честі та гідності було свавільним, неправомірним та не легітимним, оскільки не містило фактичного підґрунтя.

Враховуючи встановлені обставини та зважаючи на доводи позивача суд вважає, що оприлюднена інформація щодо позивача в момент її публікації була недостовірною, особисті немайнові права позивача порушені та підлягають судовому захисту, а позов підлягає задоволенню.

Отже, з огляду на вимоги ст. ст. 12, 80, 81 ЦПК України, суд визнає достатніми докази на підтвердження того, що мало місце поширення фактичних відомостей про позивача, які мають характер недостовірних.

Виходячи з вищевикладеного, суд доходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню у цій частині.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача вибачитись, Суд зазначає, що не вправі зобов`язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК ( 435-15 ).

Разом із тим не суперечить закону визнання судом мирової угоди, за умовами якої сторони як спосіб захисту гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи передбачають вибачення перед потерпілим».

Зазначене узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини у рішеннях від 25 травня 2011 року (заява № 33014/05) у справі «Редакція газети «Правовоє дєло» та Штекель проти України».

Аналогічна за змістом правова позиція міститься Постанові Верховного суду у справі № 712/10999/22 від 13.03.2024 року та у ППВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 N 1.

Відтак, позовні вимоги про зобов`язання відповідача вибачитись задоовленню не підлягають.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Однак у цій справі позивачем не надано жодного доказу в частині обґрунтування суми відшкодування моральної шкоди, та не було надано доказів того, що діями відповідача було принижено честь або гідність позивача, або порушились нормальні життєві зв`язки позивача.

Відтак, у відшкодуванні моральної шкоди, слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282, 289, ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково;

Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_4 , інформацію, поширену ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у соціальній мережі Facebook на її особистій сторінці (зареєстрована як " ОСОБА_5 ") ІНФОРМАЦІЯ_2 о 20:55, а саме інформація, яка була розміщена у вигляді текстового повідомлення наступного змісту:

- "Один із «сільних міра сєго» (бо за плечима була служба в патрульній міліції Голосіївського району Києва) (мо хто згадає: ОСОБА_6 ) умудрився взяти в оренду один із експонатів! музею (див. посилання) і зробив там звичайну наливайку-забігайлівку. Прикривався тим, що після закривання музею о 18:00 високі поліцейські чини там мають точку, щоб гарно випити і розважитися. Проте я від початку своєї роботи на посаді директора музею розпочала боротьбу проти цього проходимця."

- "Зараз, коли ми прикрили його брудний генделик, він пригрозив мені, що та ж поліція, СБУ, НАБУ і ще купа інших силових структур України зітруть мене в порошок, бо за ним такі люди стоять. " - "Не тегаю тих посадовців, на яких він посилається, бо не вірю, що хтось із них справді може бути причетним до того неподобства P.S. До речі, думаю,, що ті, хто до нього їздив, вжахнулися на б, коли побачили б ту антисанітарію, яку ми побачили там під час роботи комісії (очевидно, він думав, що саме так слід розуміти автентику)".

В іншій частині позову відмовити;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3358 (Три тисячі триста п`ятдесят вісім) гривень 40 копійок;

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 Зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 );

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 );

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч. 2 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України. Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя В.В. Гребенюк