Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №344/4202/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/4202/26

Провадження № 2/344/3909/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

04 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої -Кіндратишин Л.Р.

за участю секретаря судового засідання Комуніцької Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції рф про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

03.03.2026 позивач звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до відповідача, в якій просить стягнути з держави рф в особі представницького органу міністерства юстиції рф моральну шкоду в розмірі 5 000 0000 грн. та судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вона є громадянкою України (підтверджується паспортом громадянина України, НОМЕР_1 ) та її зареєстроване місце проживання з 04.05.2006 – АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою у паспорті.

02.06.2005 вона набула у спільну часткову власність частину житлового будинку, загальною площею 70,1 кв.м., житловою 34,8 кв.м., із земельною ділянкою, площею 4306,0 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 . У цьому будинку вона проживала разом з своїм чоловіком – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Загальновідомо, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія РФ проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

Разом з тим, 24.02.2022 відбулося повномасштабне вторгнення рф. Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 22.01.2026 №114, затверджено оновлений Перелік територій, на яких ведуться бойові дії або які тимчасово окуповані рф, відповідно до якого с. Романівка Іллінівської сільської територіальної громади Краматорського району Донецької області з 18.08.2023 по 20.05.2025 належало до територій активних бойових дій та з 21.05.2025 визначене як тимчасово окупована територія.

Отже, проживання у с. Романівка об`єктивно пов`язане з реальною загрозою життю та здоров`ю цивільного населення. Фактичні бойові дії та напад російських військ на Донецьку область підтверджують не лише адміністративні документи, але й численні повідомлення від міжнародних і українських інформаційних агентств.

У період активних бойових дія у вказаному населеному пункті здійснювались регулярні обстріли, що створювало реальну загрозу життю та здоров`ю, вона була змушена залишити місце постійного проживання та переміститися на підконтрольну Україні територію.

Факт переміщення підтверджується довідкою від 04.12.2024 за №2615-7002171890 про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи із зазначенням фактичного місця проживання АДРЕСА_2 .

Таке вимушене переміщення внаслідок збройної агресії рф спричинило не тільки втрату можливості користуватися власним житлом а й необхідність повного відділення житлового укладу в іншому регіоні, призвівши до погіршення психологічного та емоційного стану та матеріальне навантаження на облаштування життя у місті Івано-Франківську.

Щодо визначення розміру моральної шкоди, то вона виходила із правових позицій Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини.

До моменту вимушеного переселення, вона була повноцінним членом суспільства, мала стабільне житло, налагоджений побут, соціальні зв`яжи та можливість, вести звичне повноцінне життя. При цьому, на даний час залишається лише формальним власником свого житла, побутових речей другий рік поспіль.

Вона вимушена облаштовувати побут заново, адаптуватись до нового середовища, що погіршило фінансовий стан і спричинило додаткове фінансове навантаження, втрату звичного життєвого укладу; вона перебуває у тривалому стресі та почутті небезпеки за власне життя і життя дитини, вимушеній зміні місця проживання та соціального середовища.

Також змушена відмовитися від вимоги про стягнення матеріальної шкоди з відповідача не тому, що така відсутня, а тому що в окупації доведення її розміру стало неможливим. Саме тому вимога про стягнення моральної шкоди залишається єдиним реальним способом судового захисту. Вона не просить суд компенсувати вартість майна, натомість просить компенсувати роки життя у стані невизначеності, втрат безпеки, стабільності та відчуття дому

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 03.03.2026 справу передано судді Кіндратишин Л.Р.

04.03.2026 позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

05.05.2026 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача – адвокат Соболик О.В. у вступному слові позовні вимоги підтримала з підстав та мотивів, що викладені письмово.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений в передбаченому законом порядку шляхом розміщення оголошень

Вислухавши вступне слово представника позивача, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку .

Так, судом встановлено, що згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , такий виданий Костянтинівським МВГУМВС України в Донецькій області, 02.11.2011, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження с. Романівка Костянтинівського району Донецької області, зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , з 01.05.2006 ( а.с. 11-12).

Згідно із довідкою Центру надання адміністративних послуг Івано-Франківської міської ради про взяття на обліку внутрішньо переміщену особу від 04.12.2024 за №2615-7002171890, фактичне місця проживання – перебування ОСОБА_1 визначено АДРЕСА_2 ( а.с. 14).

Відповідно до даних Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за №462095419, від 29.01.2026, будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 70,1 кв.м. з 30.05.2008 на праві спільної часткової власності по зареєстровано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальновідомою обставиною, тобто такою що не потребує доказування (частина третя статті 82 ЦПК України), є те, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено поняття «судовий імунітет», відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Згідно з частиною четвертою цієї статті, у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій, однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Відповідно до ч.9 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в редакції на час розгляду справи відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди рф.

Відповідачем по справі - російською федерацією, як країною агресором, у 2014 році було окуповано частини території Луганської і Донецької областей. Військові дії російської федерації на території України були фактично визнані та засуджені різними міжнародними інстанціями.

Суд вважає, що наслідком саме збройної агресії російської федерації щодо України, що є загальновідомим фактом, а тому не підлягає доказуванню відповідно до ч.3 ст.82 ЦПК України, стала окупація частини території України. Зокрема ведення активних бойових дій державою-агресором спричинило вимушене залишення позивачкою місця свого постійного проживання.

До початку вторгнення російської федерації на територію України позивачка проживала у с. Романівка Костянтинівського району Донецької області, яке Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 22.01.2026 №114, затверджено оновлений Перелік територій, на яких ведуться бойові дії або які тимчасово окуповані рф, відповідно до якого с. Романівка Іллінівської сільської територіальної громади Краматорського району Донецької області з 18.08.2023 по 20.05.2025 належало до територій активних бойових дій та з 21.05.2025 визначене як тимчасово окупована територія.

Проте, в подальшому позивачка, з грудня 2024 року проживати у м. Івано-Франківськ. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації проти України з 24.02.2022 року ОСОБА_1 була позбавлена звичного для неї способу життя, страху за своє життя у зв`язку із збройною агресією.

Нанесена позивачу російською федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного стану та продовжує їй завдавати чималих моральних страждань, пов`язаного із втратою власності, житла, постійного місця проживання, побуту, що є доведеним.

Позивач звернулася до суду з позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої її у зв`язку із значним погіршенням психоемоційного стану, внаслідок збройної агресії російської федерації на території України, втрати житла, вимушеного зміни місця проживання. У цій категорії спорів іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ, оскільки російська федерація вийшла за межі суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, тому що будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну, і суди України, мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли російська федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року по справі №308/9708/19 (провадження № 61-18782св21).

Своїми діями відповідач надав мовчазну згоду на участь у справі, як це передбачено Законом України «Про міжнародне приватне право» та узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 754/10080/19 (провадження № 61-584св21), яка відповідно до положень ч.4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судом.

Оскільки постійне відчуття тривоги та психологічної нестабільності, пов`язані із вимушеним переселенням, втратою відчуття безпеки, втратою звичного соціального оточення, власності; необхідності повної перебудови способу життя та адаптації до нових умов проживання і навчання; постійному емоційному напруженні, пов`язаному з матеріальними труднощами та невизначеністю майбутнього, внаслідок збройної агресії російської федерації, суд вважає, що саме на відповідача російську федерацію покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду позивачу.

Отже, враховуючи доведений характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, порушені нормальних життєвих зв`язків, тривалість негативних змін у житті Позивачки, враховуючи неможливість усунення негативних наслідків, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі у розмірі 5 000 000 (п`ять мільйонів) гривень 00 копійок, що еквівалентно 98 096 Євро за офіційним курсом Національного банку України станом на 25.02.2026.

Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Зважаючи на те, що позивач згідно приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду цим позовом, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 30 000 гривень 00 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-285, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції рф на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 000 ( п`ять мільйонів) гривень 00 копійок, що станом на 25.02.2026 становить 98 096 (дев`яносто вісім тисяч дев`яносто шість ) Євро.

Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції рф на користь держави судовий збір у розмірі 30 280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) гривень

Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП : НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне зареєстроване місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ;

Відповідач : російська федерація в особі міністерства юстиції рф, адреса : вул. Житня, буд.14, будівля 1, м. Москва.

Повне рішення 04.06.2026.

Суддя

Івано-Франківського міського суду Кіндратишин Л.Р.