Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №523/8356/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/8356/25

Провадження №2/523/2285/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2026 р. м. Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси

у складі: головуючої – судді Кремер І.О.,

з участю секретаря судового засідання Павлова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 24 в м. Одеса в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 523/8356/25 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, припинення права власності на частку у майні та визнання права власності, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що 07.03.1998 між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Наразі в провадженні Пересипського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Позивач вказує на те, що у період шлюбу сторонами за спільні кошти було набуте майно, а саме: житлова квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56,9 кв.м., житловою площею 36,8 кв.м. З огляду на викладене, ОСОБА_1 вважає зазначене майно об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, яке підлягає поділу між колишнім подружжям.

У зв`язку з цим, просить суд задовольнити даний позов та ухвалити рішення, яким в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд констатує, що в рамках розгляду даної справи ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, припинення права власності на частку у майні та визнання права власності. Обґрунтовуючи свої вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 вказує на те, що житлова кватира за адресою: АДРЕСА_1 хоч і була придбана за період шлюбу, однак, за частину особистих кошти від продажу квартири її батьків, яку вона отримала у спадщину, а також з урахуванням того, що вона за особисті кошти погашала кредит по квартирі, після фактичного припинення шлюбних відносин саме після січня 2022 року. Вартість квартири на момент її придбання становила 535 683,00 грн.

Зокрема, для придбання спірної квартири ОСОБА_2 продала спадкову квартиру батьків та надала свої особисті кошти в сумі 220150,00 грн., що було еквівалентно 17000 дол. США на дату укладення угоди 19.08.2014. Саме вказані кошти у були скеровані в якості першого внеску на придбання спірної житлової квартири.

Також, для придбання кватири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 56,9 кв.м., житловою площею – 36,8 кв.м., ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № А030001 від 18.08.2014 з ПАТ «Кредобанк» на суму 321400,00 грн.

Окрім того, із січня 2022 року фактичні шлюбні відносини між подружжям були припиненні, після чого ОСОБА_2 за особисті кошти у період з 28.10.2022 по 22.12.2023 було погашено решту заборгованості кредиту за Кредитним договором № А030001 від 18.08.2014 у загальній сумі 218,350,00 грн.

Таким чином розмір особистих коштів ОСОБА_2 , вкладені у спірне майно становлять 438500,00 грн.

Згідно звіту про оцінку вартість спірної житлової квартири становить 1135000,00 грн. А тому, враховуючи те, що особистими коштами дружини є грошова сум у розмірі 438500,00 грн., спільними коштами подружжя, які було вкладено житлову квартиру є грошова сума у розмірі 696500,00 грн., з яких половиною від спільної власності є 348250,00 грн.

У зв`язку з вище викладеним просить суд ухвалити рішення, яким:

?Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя трикімнатну житдову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

?В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

?В порядку поділу майна подружжя припинити права на частку ОСОБА_1 у спільному майні та стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 348250,00 грн. замість частки ОСОБА_1 в спільному майні подружжя.

В рамках розгляду даної справи представником позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 було подано заяву про збільшення позовних вимог, в яких представник позивача за зустрічним позовом просила суд ухвалити рішення, яким:

?Визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

?При проведенні поділу об`єкту спільної сумісної власності подружжя відступити від рівності часток, збільшивши частку ОСОБА_2 ;

?Визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 розміру частки квартири вартістю 786 750,00 грн.

?Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 розміру частки квартири вартістю 348 250,00 грн.

?В порядку поділу об`єкту спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

?В порядок поділу об`єкту спільної сумісної власності подружжя припинити право на частку ОСОБА_1

?Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 348 250,00 грн. замість частки ОСОБА_1 в спільній власності подружжя.

?Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений позивачкою судовий збір в розмірі 9084,00 грн.

Суд констатує, що представником відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 було подано відзив на зустрічну позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову. Так, обґрунтовуючи свої заперечення проти зустрічного позову представник вказує на те, що згідно Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 01.09.2025 року за № 201-20250901-0010323291, оціночна вартість об`єкта нерухомості, а саме житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 складає 1 426 377,20 грн. Відповідач ОСОБА_1 не проти присудження йому компенсації вартості його частки, однак, у справедливому розмірі, яка складатиме 1/2 частки від 1426 377,20 грн., а саме у розмірі 713188,60 грн.

Ухвалою судді про прийняття цивільної справи до свого провадження та відкриття провадження по справі від 09.06.2025 було постановлено проводити розгляд справи у в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 26.08.2025 було постановлено прийняти зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, припинення права власності на частку у майні та визнання права власності до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, об`єднавши позовні вимоги за зустрічним позовом в одне провадження із первісним позовом.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 28.10.2025 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в останнє судове засідання подали до суду заяву, в якій просили суд провести завершити розгляд справи за їх відсутності.

Однак, у попередніх судових засіданнях позивач та представник позивача первісний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та відзиві на зустрічну позовну заяву. Просили суд ухвалити рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі, у задоволені зустрічного позову відмовити.

Представник відповідачки за первісним позовом (позивачка за зустрічним позовом) ОСОБА_3 в останнє судове засідання подала до суду заяву, в якій просила суд провести завершити розгляд справи за її відсутності.

Однак, у попередніх судових засіданнях представник відповідачки (позивачки за зустрічним позовом) зустрічний позов підтримала з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві та відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 . Просила суд ухвалити рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі, у задоволені первісного позову відмовити.

Згідно приписів до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно приписів ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

По справі встановлено, 07.03.1998 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб (Т. 1 а.с. 16).

Рішенням Ради суддів України від 25.11.2021 року № 55 «Про використання суддями ЄДРСР у режимі повного доступу» затверджено, що повний доступ до усіх інформаційних ресурсів ЄДРСР судді можуть використовувати безпосередньо для здійснення правосуддя.

Так, судом із наявних даних в ЄДРСР встановлено, що рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 05.08.2025 за результатами розгляду справи № 523/8849/25 шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Судом встановлено, що 19.08.2014 ОСОБА_2 було набуто у власність житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56,9 кв.м., житловою площею 36,8 кв.м.

Право власності ОСОБА_2 на вказану вище житлову квартиру набуто на підставі Договору купівлі – продажу від 19.08.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського МНО Качур О.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1947 (Т. 1 а.с. 59 – 60).

Суд зазначає, що майно було придбано ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 .

Правовідносини між сторонами випливають із норм Глави 8 Сімейного кодексу України.

Згідно приписів ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначені положення також резюмуються ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.05.2017 у справі №6-843цс17, відповідно до якої тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

При цьому особа, яка заявляє вимоги про визнання майна особистою приватною власністю та заперечує поширення на нього правового режиму спільної сумісної власності подружжя, зобов`язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

В межах розгляд даної справи ОСОБА_2 заперечує проти поширення презумпції рівності часток у праві спільності власності подружжя на житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56,9 кв.м., житловою площею 36,8 кв.м.

Таким чином, саме на ОСОБА_2 покладається обов`язок доведення обставин, необхідних для спростування презумпції рівності часток майна подружжя та підтвердження факту придбання спірного майна за рахунок її особистих коштів.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що сам по собі факт набуття майна під час шлюбу не є безумовною підставою для визнання його спільною сумісною власністю подружжя, оскільки визначальне значення має джерело походження коштів, за які таке майно придбано.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 сформульовано правовий висновок про те, що при вирішенні спорів щодо поділу майна подружжя суд повинен встановлювати не лише час набуття майна, а й джерело його придбання та мету набуття такого майна.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.05.2017 у справі №6-843цс17, відповідно до якої тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Разом із тим зазначена презумпція не є абсолютною та може бути спростована одним із подружжя шляхом надання належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують особистий характер спірного майна.

За приписами ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Судом встановлено, що 19.08.2014 ОСОБА_2 було набуто у власність житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56,9 кв.м., житловою площею 36,8 кв.м. на підставі Договору купівлі – продажу від 19.08.2014, посвідченого приватним нотаріусом Одеського МНО Качур О.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1947.

Згідно вказаного Договору купівлі – продажу від 19.08.2014 житлова квартира була придбана за ціною 535 683,00 грн.

За умовами п. 3.3 Договору купівлі – продажу від 19.08.2014, розрахунок між сторонами здійснюється з відстроченням платежу. Суму у розмірі 214 283,00 грн. покупець перерахував безготівковим рахунком продавцям, згідно платіжних доручень від 19.08.2014 до підписання цього Договору, копії яких заходяться у справах приватного нотаріуса. Суму у розмірі 321 400,00 грн. покупець зобов`язується перерахувати на особисті рахунки продавців після отримання кредиту на придбання вказаної квартири у ПАТ «КРЕДОБАНК» до 20 год. 00 хв. 19.08.2014.

Так, судом встановлено, що 18.08.2014 між ОСОБА_2 та ПАТ «КРЕДОБАНК» було укладено Кредитний договір № А030001 (надалі – Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 321 400,00 грн. на строк до 17.08.2034.

За умовами п. 2.2 Кредитного договору Кредит видається на наступні цілі: придбання нерухомості 3-х кімнатної квартири загальною площею 59,6 кв.м., житловою площею 36,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За умовами п. 2.4 Кредитного договору, Кредит видається за умови: надання Позичальником підтвердження про внесення на рахунок власних коштів не менше 40 % вартості об`єкта кредитування (нерухомості), згідно Договору купівлі – продажу.

Таким чином, в рамках розгляду даної справи судом встановлено, що спірна житлова квартира за адресою: АДРЕСА_1 була придбана за грошові кошти наступним чином:

?214 283,00 грн., що складають 40 % вартості квартири були передані безпосередньо ОСОБА_2 продавцям шляхом здійснення безготівкового розрахунку до підписання Договору купівлі – продажу;

?321 400,00 грн., що складають 60 % вартості квартири були отриманні ОСОБА_2 у кредит за Кредитним договором № А030001 від 18.08.2014 для здійснення решти оплати за Договором купівлі – продажу.

Суд зазначає, що і у зустрічному позові, і у поясненнях, наданих у судовому засіданні, представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 вказувала на те, що оплата за квартиру у розмірі 214 283,00 грн., що складає 40 % вартості спірного майна, була здійснена за особисті кошти ОСОБА_2 , які вона отримала від продажу спадкового майна.

По справі встановлено, що 19.08.2011 ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом отримала у власність 1/4 частку житлової квартири за адресою: АДРЕСА_2 (Т. 1 а.с.47).

Із матеріалів справи вбачається, що іншим співвласником житлової квартири за адресою: АДРЕСА_2 , у частці 2/3 є брат ОСОБА_2 – ОСОБА_5 .

У подальшому, 07.07.2014 ОСОБА_2 та її брат ОСОБА_5 відчужили належну їм житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на підставі Договору купівлі – продажу від 07.07.2014, посвідченого приватним нотаріусом Кеменчуцького МНО Татаринцевою І.А. за реєстровим № 348 (Т. 1 а.с. 53 – 56).

За умовами Договору купівлі – продажу від 07.07.2014 продаж житлового квартири було здійснено за ціною 279 444,29 грн.

Суд констатує, що як вбачається із загальнодоступних даних, грошова сума у розмірі 279 444,29 грн. станом на 07.07.2014 по курсу НБУ (1 дол. США = 11,72 грн.) еквівалента 23 701,80 дол. США.

Представник позивача Поліщук М.І. у судовому засіданні вказувала на те, що брат ОСОБА_2 – ОСОБА_5 , який проживає на території РФ, від спадщини за померлою матір`ю відмовився та повідомив ОСОБА_2 , що вона може залишити собі грошові кошти, вилучені від продажу його частки.

В підтвердження викладеної обставини представник позивачки за зустрічним позовом надала до суду Виписку по рахунку ОСОБА_2 за період з 19.06.2014 – 26.03.2026, відкритому в АТ «Сенс Банк», якої вбачається, що ОСОБА_2 07.07.2014 поклала на власний рахунок у банку грошові кошти у розмірі 28000,00 дол. США.

Також із вказаної банківської Виписки вбачається, що 21.07.2014 ОСОБА_2 зняла із банківського рахунку грошові кошти у розмірі 20000,00 дол. США.

Як було вище встановлено по справі, Договір купівлі – продажу спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 було укладено 19.08.2014.

Суд констатує, що стороною позивача за первісним позовом в судовому засіданні заперечувався в повному обсязі факт внесення 40 % вартості квартири у розмірі 214 283,00 грн. за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 .

Так, ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що грошова сума у розмірі 214 283,00 грн. яка була перерахована ОСОБА_2 як перша частка внеску оплати за квартиру була спільними коштами подружжя.

Однак, суд констатує, що в противагу доводам та наданим доказам ОСОБА_2 , стороною позивача за первісним позовом до суду не було надано жодного доказу, який би підтверджував той факт, що грошові кошти у розмірі 214 283,00 грн. були сімейними заощадженнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема, доказу працевлаштування позивача за первісним позовом, отриманого ним доходу.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.02.2022 у справі №335/1576/20, саме сторона, яка заперечує особистий характер майна, повинна надати належні докази того, що спірне майно було придбане за рахунок спільних коштів подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

З огляду на вище викладене, суд зазначає, що позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що грошові кошти у розмірі 214 283,00 грн., які були перераховані ОСОБА_2 як перша частка внеску оплати за квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , були саме спільними коштами подружжя.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що джерелом походження грошових коштів у розмірі 214 283,00 грн. для здійснення першого внеску оплати за спірну квартиру були саме кошти, отримані ОСОБА_2 від продажу житлової квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд бере до уваги доводи ОСОБА_2 щодо здійснення першої оплати у розмірі 40 % вартості квартири відбулася за її особисті кошти, оскільки такі доводи узгоджуються з письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, а також із загальною послідовністю встановлених судом обставин та наближеним часовим проміжком відчуження нерухомого майна ОСОБА_2 у м. Кременчук, Полтавської області, та придбанням спірної квартири.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.02.2022 у справі №335/1576/20, відповідно до якої у разі підтвердження факту придбання майна за особисті кошти одного з подружжя таке майно не набуває статусу спільної сумісної власності, навіть якщо було придбане у період шлюбу.

Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що належність майна до особистої приватної власності одного з подружжя може підтверджуватись сукупністю непрямих доказів, які у своїй сукупності підтверджують джерело походження коштів, їх рух та зв`язок між відчуженням особистого майна та придбанням нового майна.

Оцінивши наявні у справі докази відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами доведено факт придбання 40 % спірного майна у розмірі 214 283,00 грн. за її особисті кошти.

За таких обставин суд приходить до висновку, що 40 % власності спірної квартири не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.

Як було вище встановлено судом, грошові кошти у розмірі 321 400,00 грн., що відповідають розміру 60 % вартості квартири, були отриманні ОСОБА_2 у кредит за Кредитним договором № А030001 від 18.08.2014 для здійснення решти оплати за Договором купівлі – продажу від 19.08.2014.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Отже, об`єктом права спільної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки.

Згідно з ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Таким чином, суд зазначає, що грошові кошти у розмірі 321400,00 грн., що відповідають розміру 60 % вартості квартири були отриманні ОСОБА_2 у кредит за Кредитним договором № А030001 від 18.08.2014 для здійснення решти оплати за Договором купівлі – продажу від 19.08.2014, тобто такий договір кредиту було укладено в інтересах сім`ї, а саме для придбання житлової квартири.

А тому, суд зазначає, що тільки 60 % частини спірної квартири є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, який підлягає рівному поділі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

З огляду на вище викладене, беручи до уваги всі встановленні обставини справи в сукупності, суд доходить висновку, що спірна житлова квартира за адресою: АДРЕСА_1 підлягає поділу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступним чином:

?2/3 частини житлової квартири визнаються власністю ОСОБА_2 (70% частин житлової кватири, з яких 40 % частин житлової квартири – особиста власність; 30 % частин житлової квартири – спільна сумісна власність подружжя);

?1/3 частини житлової квартири визнаються власністю ОСОБА_1 (30% частин житлової кватири – спільна сумісна власність подружжя).

З приводу позовної вимоги щодо стягнення із ОСОБА_2 грошової компенсації на користь ОСОБА_1 вартості його частки, суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 370 ЦК України передбачено, що виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Частка ОСОБА_1 у спірному майні становить 1/3, частка позивача – 2/3, тобто частка відповідача є незначною та виділити її в натурі є неможливим з технічної точки зору, спільне користування та володіння майном між сторонами теж є неможливим.

Згідно приписів ч.ч. 2, 4, 5 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).

Суд зазначає, що у відзиві на зустрічну позовну заяву представник ОСОБА_1 – ОСОБА_4 зазначив, що ОСОБА_1 не проти присудження компенсації вартості його частки, однак, у справедливому розмірі, яка складатиме 1/2 частки від 1426 377,20 грн., а саме у розмірі 713188,60 грн.

По справі встановлено, що на замовлення адвоката Поліщук М.І., суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 447/2023 від 26.07.2023) проведено оцінку майна, а саме житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 1 а.с. 223 – 257).

Так, згідно з Висновком про вартість об`єкта нерухомого майна становить 1 137 000,00 грн.

З огляду на вище викладене суд констатує, що вартість 1/3 частки ОСОБА_1 у житловій квартирі становить 348 250,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2 , на виконання вимог та ст. 71 СК України, внесено на депозитний рахунок кошти у сумі 348 250,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією № АРР7-2С77-НРАК-24К5 від 18.04.2026.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що частка відповідача у житловій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , за своїм розміром та вартістю є незначною, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не проти присудження йому грошової компенсації, а також те, що ОСОБА_2 внесено на депозитний рахунок вартість належної відповідачу частки, суд вважає за можливе присудити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості його 1/3 частки у житловій квартирі.

Окремо в рамках розгляду даної справи суд вважає за необхідним надати оцінку доводам сторони ОСОБА_2 щодо врахування у частку майна виплати бору за кредитним договором після припинення фактичних шлюбних відносин із ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 вказує на те, що того, із січня 2022 року фактичні шлюбні відносини між подружжям були припиненні, після чого ОСОБА_2 за особисті кошти у період з 28.10.2022 по 22.12.2023 було погашено решту заборгованості кредиту за Кредитним договором № А030001 від 18.08.2014 у загальній сумі 218350,00 грн.

Представник позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_3 в судовому засіданні вказувала на те, що сплата боргу за кредитним договором, який було взято на придбання квартири, тобто в інтересах сім`ї, за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 є підставою для збільшення її частки у спільному майні.

Однак, суд не може погодитися із вказаним твердженням сторони позивача за зустрічним позовом з огляду на наступне.

Суд констатує, що факт припинення фактичних шлюбних відносин і ведення спільного господарства із січня 2022 року в рамках розгляду даної справи підтверджувався сторонами під час розгляду даної справи.

28.10.2022 ОСОБА_2 надала письмову розписку, відповідно до якої зобов`язується з жовтня 2022 року передавати ОСОБА_7 готівкові кошти для погашення заборгованості по Кредитному договору № А030001 від 18.08.2014.

В свою чергу ОСОБА_7 надала письмову розписку від 28.10.2022, відповідно до якої зобов`язується отримувати від ОСОБА_2 готівкові кошти за перерахування за кредитним договором.

Вказані розписки від 28.10.2022 наявні у матеріалах справи.

Також, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_8 у період з 28.10.2022 по 22.12.2023 здійснювалася оплата за кредитним договором № А030001 від 18.04.2014 на загальну суму 218 350,00 грн.

З наявної у матеріалах справи Довідки № 77-1953кі/24 від 23.01.2024, виданої АТ «КРЕДОБАНК» вбачається, що ОСОБА_2 повністю виконала боргові зобов`язання за Кредитним договором № А030001 від 18.08.2014.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 490/6024/16-ц зазначив, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Внаслідок укладення кредитного договору чи договору позики у подружжя виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Суд зазначає, що виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок особистих коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого з подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18).

З огляду на вище викладене, суд констатує, що сплата одним із подружжя кредитної заборгованості за особисті кошти не є законною підставою для збільшення частки майна одного із подружжя, однак, може бути підставою для звернення з позовом про стягнення в порядку регресу частини виконаного зобов`язання.

В рамках розгляду даної справи ОСОБА_2 із вимогою про стягнення із ОСОБА_1 частини виконаного за особисті кошти кредитного зобов`язання не зверталася.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно приписів ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормою ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вище викладене суд доходить висновку, що у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 слід відмовити, зустрічний позов ОСОБА_2 є таким, що підлягає частковому задоволеню.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4 – 7, 10, 49, 76, 79, 211, 228, 244, 258 – 259, 264, 265, 354 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, припинення права власності на частку у майні та визнання права власності – задовольнити частково.

Здійснити поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме житлової квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини житлової квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлової квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на житлової квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56,9 кв.м., житловою площею 36,8 кв.м.

Виплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості за 1/3 частини житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 348250 /триста сорок вісім тисяч двісті п`ятдесят/ грн. 00 коп., які внесено ОСОБА_2 на депозитний рахунок ТУ ДСА в Одеській області згідно квитанції № АРР7-2С77-НРАК-24К5 від 18.04.2026.

У задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом – відмовити.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканець: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканка: АДРЕСА_3 .

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05 червня 2026 року.

Суддя Пересипського

районного суду м. Одеси І.О. Кремер