Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №185/5498/26 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/5498/26

Провадження № 2-а/185/37/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Юдіної С.Г., за участю секретаря Садової К.О. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Павлоградський відділ державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі головного державного виконавця Стасюк Яни Вікторівни, про скасування постанови, суд -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Павлоградський відділ державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі головного державного виконавця Стасюк Яни Вікторівни, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову № 158 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, якою ОСОБА_1 визнано винним та накладено адміністративне стягнення у вигляді 17 000,00 грн.; провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП – закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Позов обґрунтовано тим, що 09 квітня 2026 року, через мобільний додаток «Дія», позивачу стало відомо, що старшим державним виконавцем Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відносно нього відкрито виконавче провадження № 80706698 та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на його рахунках. Стягувачем у вказаному виконавчому провадженні значиться Відповідач. Для з`ясування усіх обставин справи, того ж дня, позивач прибув до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , де уповноваженими особами було повідомлено, що постановою № 158 від 09 лютого 2026 року його було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 17000,00 грн. Копію оскаржуваної постанови позивач отримав в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 10 квітня 2026 року. Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 14 квітня 2026 року провадження у справі відкрито, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику/повідомлення сторін. Копію вказаної ухвали представники відповідача та третьої особи отримали 15 квітня 2026 року у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі – ЄСІТС).

17 квітня 2026 року представником відповідача через підсистему (модуль) ЄСІТС подано відзив на позовну заяву, згідно якого заперечив проти задоволення позовних вимог. У своїх доводах посилався зокрема на положення п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, за яким позивач вважається належним чином оповіщеним про виклик. Зважаючи на неявку за повісткою на 26.12.2025 року о 09:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в діях позивача вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому оскаржувана постанова є правомірною.

Від представника третьої особи будь-яких письмових пояснень чи клопотань до суду не надійшло.

Суд, вивчивши матеріали адміністративної справи, доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією України та Законами України.

За приписами ст. 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Як видно з матеріалів справи, 09 лютого 2026 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 було винесено постанову № 158 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено на позивача стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 17 000,00 грн.

Вищевказану постанову мотивовано тим, що в особливий період, під час проведення мобілізації, військовозобов`язаний ОСОБА_1 не з`явився за повісткою 26.12.2025 року о 09:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Як вбачається з довідки про причини повернення, відправлення № 0670582222035 повернуто 24.12.2025 з причин відсутності адресата за вказаною адресою.

Відповідно до положень статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-XII, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ч. 3 ст. 33, ч. 1 ст. 34 Закону № 2232-XII).

Сторонами справи визнається та не заперечується, що позивач є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Частиною 3 статті 210-1 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинені в особливий період.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Наведена вище норма КУпАП є бланкетною, оскільки відсилає до інших нормативних актів, якими врегульовано організацію оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливим періодом є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17) установлено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Також у цій справі наголошується, що Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Окрім наведеної постанови, таку саму правову позицію сформульовано і в інших постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 131/1449/16-ц (касаційне провадження № 61-4157св18); від 14.02.2018 у справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61-3951св18); від 20.02.2018 у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61-4304св18); від 21.02.2018 у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження № 61-4255св18) та ін.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від № 2102-ІХ від 24.02.2022 року, в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Згідно з Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 24.02.2022 року, оголошується та проводиться загальна мобілізація. В подальшому Указами Президента строки воєнного стану та проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувались та на момент, коли позивачеві треба було з`явитись за повісткою (26.12.2025 о 09:00 год.), не спливли.

Згідно абзацу восьмого частини третьої ст. 22 Закону № 3543-XII, у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк. У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім`я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки.

Тобто, за наявності відповідних підстав, особа, яка не виконує обов`язок щодо з`явлення за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, може бути притягнута до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

За приписами частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За своїм змістом склад будь-якого правопорушення, передбаченого положеннями КУпАП, зокрема й правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною третьою статті 210-1 КУпАП, характеризується сукупністю об`єктивних та суб`єктивних ознак, якими є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона.

Об`єктом вказаного вище правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП є суспільні відносини у сфері оборону, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Об`єктивна сторона даного правопорушення може виражатися у порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема й в частині порушення правил військового обліку, вчиненого в умовах особливого періоду.

Суб`єкт даного правопорушення є спеціальним, оскільки відповідальність за частиною третьою статті 210-1 КУпАП може нести лише особа, на яку законодавством покладено обов`язок дотримання законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

З суб`єктивної сторони вказане правопорушення характеризується таким обов`язковим елементом як вина у формі умислу чи необережності.

Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Згідно статті 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що повістку про виклик позивач не отримував. Натомість, ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 майор ОСОБА_2 , при винесенні постанови зокрема посилався на положення пп. 2 п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ, у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Вищевказані положення є правовою презумпцією, тобто припущенням, яке без доказів вважається істинним, доки його неправдивість не буде безспірно доведено.

Оскільки позивач повістки про виклик не отримував та з її змістом не був ознайомлений, наведена вище презумпція не може бути підставою для висновку про обізнаність позивача, що його викликали до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 09:00 год. 26 грудня 2025 року, та відповідно про наявність у нього вини, яка є обов`язковим елементом складу правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, №4909, параграф 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, котрі б підтверджували вчинення позивачем правопорушення та правомірність притягнення його до адміністративної відповідальності, суд прийшов до висновку, що постанова є не законною і підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 94, 242-246, 286 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Павлоградський відділ державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі головного державного виконавця Стасюк Яни Вікторівни, про скасування постанови - задовольнити.

Скасувати постанову № 158 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 09 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 17000,00 грн.

Провадження в справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити за відсутності в його діях складу правопорушення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 10-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 295 КАС України.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С. Г. Юдіна