Постанова від 04 червня 2026 р. у справі №757/3170/26-п — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/3170/26-п

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2026 року м. Київ

Суддя Печерського районного суду міста Києва Соловйов Олег Леонідович, при секретарі судових засідань Скляренко А.М., за участі захисника Булай В.С., розглянувши матеріали, які надійшли з Відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції в м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст.130 ч.1 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №557792 від 03.01.2026 ОСОБА_1 03.01.2026 о 01:40 год. у м. Києві по вул. Хрещатик, 29/1 керував автомобілем Lexus RX400H, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп`яніння: розширені зіниці очей, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння відмовився, чим порушив п.2.5 Правил Дорожнього Руху, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, через проходження військової служби на лінії бойового зіткнення. Його захисник - адвокат Булай В.С. навів правову позицію, відповідно до якої, провина у вчиненні адміністративного правопорушення, вважав не доведеною. Зазначив, що фіксування руху транспортного засобу відсутнє, перебування ОСОБА_1 в салоні автомобіля, навіть на водійському місці, не створює передумов для твердження про здійснення керування. Наявність знак сп`яніння у ОСОБА_1 наведені за протоколом є суб`єктивними твердженнями поліцейського, які не мають підтвердження. Обов`язок проходження огляду на стан сп`яніння розповсюджується лише на водіїв, тому вимогу поліцейського про звільнення проїжджої частини шляхом паркування автомобіля на узбіччі вважає провокацією, спрямованою на фіксацію руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 . За твердженнями захисника, подальша відмова водія ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан сп`яніння, обумовлена нічним часом, поганим самопочуттям та нерозумінням правових наслідків відмови. Долучення до матеріалів адміністративної справи копії постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 122 КУпАП за перевищення швидкості, не створює преюдиціальних наслідків, оскільки не відповідає часу та місцю вчинення інкримінованого правопорушення.

При вирішенні питання про наявність чи відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, слід виходити з наступного.

Кодексом України про адміністративні правопорушення визначено форму і основні елементи змісту рішення (постанови), що приймається в конкретній справі. В ній, зокрема, повинні бути викладені всі обставини вчинення правопорушення, отримані на підставі сукупності досліджених доказів на обґрунтування наявності складу правопорушення та правильності його юридичної кваліфікації.

Згідно ч.2 ст.7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Згідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Відповідно до п.2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, є керування транспортними засобами особами в стані сп`яніння, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп`яніння, так само ухилення осіб, які керують транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Отже, лише при наявності у особи, яка керувала транспортним засобом ознак сп`яніння, може бути підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.

Обов`язок проходження особами огляду на стан сп`яніння, покладається на осіб, які керували транспортними засобами з явними ознаками сп`яніння.

Порядок проходження водіями огляду на стан сп`яніння в Україні, визначається «Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу на швидкість реакції» затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року за № 1452/735 (далі Інструкція № 1452/735) та положеннями ст. 266 КУпАП.

Відповідно до п. 7 Розділу І вказаної Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частиною 2 ст. 266 КУпАП передбачено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Аналогічні вимоги викладені у п. 6 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 № 1395, відповідно до якого у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Згідно п. 4 Інструкції № 1452/735, ознаками наркотичного сп`яніння серед іншого є : звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість; а також наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота).

Таким чином, для притягнення водія до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст.130 КУпАП за порушення вимог п.2.5 Правил дорожнього руху має бути встановлений факт керування ТЗ, наявність у водія ознак сп`яніння, та факт відмови водія від проходження у встановленому порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, зокрема і у закладі охорони здоров`я. Наведені умови притягнення водія до відповідальності за ст.130 КУпАП повинно бути задокументовано у встановленому законом порядку.

Протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №557792 від 03.01.2026, складався без присутності свідків, про що зазначено у наведених документах, а лише із застосуванням відеозапису фіксації вчиненого ОСОБА_1 порушення п. 2.5 ПДР, що є достатнім для фіксації відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння, відповідно до п. 6 Інструкції № 1395, ч. 2 ст. 266 КУпАП.

У такому разі доказом відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння має бути відеозапис вчиненого порушення п. 2.5 ПДР, який долучається до матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до дослідженого відеозапису, який додано до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №557792 від 03.01.2026, вбачається спілкування працівників патрульної поліції з ОСОБА_1 , щодо проходження огляду на стан сп`яніння. В той же час момент безпосередньої зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , суду не надано.

Аналізуючи зміст протоколу ЕПР 1 №557792 від 03.01.2026 у порівнянні із відеозаписом нагрудних камер поліцейських БК 472282, 472118 створеному під час оформлення матеріалів, слід зазначити, що фактичний огляд водія не проводився, ознаки сп`яніння відображенні інспектором ОСОБА_2 суб`єктивно та некоректно, у порівнянні із вимогами п.3,4 Інструкції № 1452/735. Оскільки, розширення або звуження зірниць очей, фіксується з огляду на «відсутність реакції на світло», а тремтіння пальців рук обов`язково повинно бути «вираженим». Некоректне відображення ознак сп`яніння за протоколом ставить під сумнів перебування водія у відповідному сп`янінні, що позначається на законності вимог поліцейського до водія щодо проходження огляду на стан сп`яніння. Визнання водієм факту вживання лікарських засобі, які за клінічними показниками мають обмеження у керуванні ТЗ, ще не створюють умов для обов`язкового проходження огляду на вимогу поліцейського, оскільки такими умовами є наявність ознак сп`яніння визначених п.3, 4 Інструкції № 1452/735.

Долучена до адміністративних матеріалів, постанова серії ЕНА №4411357 складена 02.04.2025 інспектором роти № 4 батальйону №1 УПП в Полтавській області Півнем С.М. про притягнення ОСОБА_1 за ч.4 ст.122 КУпАП за перевищення швидкості 02.04.2025 о 17:39 год в с. Решетилівка на 306 км дороги Київ-Харків-Довжанський, не має преюдиціального значення, оскільки не доводить факту керування ТЗ ОСОБА_1 03.01.2026 о 01:40 год. у м. Києві по вул. Хрещатик, 29/1.

З досліджених в залі судового відеозаписів боді-камер працівників поліції, вбачається тривале спілкування водія з поліцейськими, під час якого висловлюється сумнів про знаходження водія в стані сп`яніння, який останній обґрунтовує вживанням лікарських засобів, оскільки перебуває на реабілітації. Разом з тим, сукупність тверджень про перебування водія в стані сп`яніння, визнання останнім факту вживання лікарських засобів, які знижують швидкість реакції, не перешкоджає допуску до керування. Так, службові особи патрульної поліції, які повинні серед іншого повинні забезпечувати безпеку дорожнього руху, припускають можливість здійснення керування ТЗ водієм, після висловлення сумніву щодо перебування його в стані сп`яніння. Більш того, на відео зафіксовано незаконне розпорядження працівника патрульної поліції до ОСОБА_1 про здійснення руху автомобілем, без нагальної для того потреби, приховуючи дійсну мету «фіксації факту керування» під вигаданим приводом необхідності звільнення проїжджої частини для руху транспорту.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви» зазначив, що підбурювання з боку міліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним переслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений, для того, щоб можна було встановити факт злочину, тобто отримати докази і розпочати кримінальне переслідування.

При цьому, основні вимоги справедливості, зазначені в ст. 6 Конвенції відносяться до всіх видів злочинів, від самих незначних до особливо тяжких. Суспільний інтерес не може виправдовувати використання доказів, отриманих за допомогою провокації.

Згідно ст.1 КУпАП завданням цього Кодексу є серед інших й запобігання правопорушенням, а не провокація громадян на їх вчинення.

Крім того, відповідно до п.1 ч.1 ст.23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень.

Наявність провокації з боку працівників поліції простежується за відеозаписом боді-камер працівників поліції, якими зафіксовано рух автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , що обумовлено не забезпеченням безпеки дорожнього руху, а необхідністю штучного створення доказової бази для притягнення до адміністративної відповідальності.

З відеозапису, стає очевидно, що весь алгоритм дій працівника поліції, який фактично спонукав до вчинення адміністративного правопорушення, повністю сплановані та виконані працівником поліції задля складання протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до сформованої позиції Європейського суду з прав людини наявність державного інтересу не можна використовувати в якості обґрунтування щодо використання доказів, отриманих в результаті поліцейської провокації, оскільки застосування таких доказів наражає обвинуваченого на ризик остаточно позбавитись справедливого судового розгляду із самого початку; внутрішньодержавне законодавство не повинно дозволяти використання доказів, отриманих в результаті підбурювання з боку державних агентів. В іншому випадку таке законодавство не відповідає принципу «справедливого судочинства». (Рішення ЄСПЛ у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, «Худобін проти російської федерації» від 26 жовтня 2006 року, «Ваньян проти російської федерації» від 15 грудня 2005 року, «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року.)

Європейським судом вироблена концепція провокації, яка порушує пункт 1 статті 6 Конвенції, і є відмінною від застосування законних оперативних методів попереднього розслідування. Ним встановлено, що, тоді як застосування спеціальних методів розслідування, зокрема негласних, не може саме по собі порушувати право на справедливий судовий розгляд, небезпека поліцейської провокації в результаті таких заходів передбачає, що їх застосування повинно бути обмежене зрозумілими рамками (рішення ЄСПЛ від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви»).

Під провокацією (поліцейською) ЄСПЛ розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб`єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто отримати докази та порушити кримінальну справу (рішення ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року).

Матеріалами справи підтверджено, що керування ОСОБА_1 транспортним засобом під контролем працівників поліції за фіксації на нагрудні відеокамери, фактично було спровоковано самими працівниками поліції у завуальованому вигляді під приводом безпеки руху, які у подальшому склали протокол про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Таким чином, мала місце провокація вчинення правопорушення працівниками поліції у розумінні ЄСПЛ, тобто схиляння суб`єкта до певних протиправних дій з метою подальшого їх виявлення та порушення питання адміністративного переслідування.

Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, розпочате провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на те, що працівниками поліції не було належним чином зафіксовано рух ТЗ під керуванням ОСОБА_1 , а в подальшому за наявності ознак наркотичного сп`яніння з метою штучного створення доказової бази припущена провокація у вигляді спонукання особи до керування ТЗ, з метою створення умов для фіксації адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення, який в порядку ст.251 КУпАП є одним з доказів в справі про адміністративне правопорушення, та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка має право складати відповідний протокол та не може бути перекладено на суд.

Відповідно дост.252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

Отже, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі в зв`язку з відсутність складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.ст. 8, 27, 34, 35, 247, 283, 284 КУпАП, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом десяти днів із дня її винесення.

Суддя: О.Л.Соловйов