Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №372/2594/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/2594/26

3-531/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 червня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Потабенко Л.В.

за участі секретаря Колісник К.С.

прокурора Артимович О.В.

особи, яка притягається до відповідальності ОСОБА_1

захисника Кулініченка Г.В

розглянувши матеріали, які надійшли від Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , працюючої лікарем фтизіатром КНП ОМР «Обухівська БЛІЛ», РНОКПП НОМЕР_1 ,

за ч.1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення №4760 від 17 квітня 2026 року ОСОБА_1 , будучи членом позаштатної Госпітальної ВЛК на базі КНП «Обухівського БЛІЛ» перебуваючи на посаді лікаря-фтизіатра, в порушення вимог ч.1 ст.45 Закону України «Про запобігання корупції» несвоєчасно, без поважних причин подала декларацію особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2024 рік за типом «щорічна», а саме – 25.03.2026 року о 10 год. 22 хв., чим вчинила адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 172-6 КУпАП.

Прокурор при розгляді справи посилався на наявність в діяннях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Захисник ОСОБА_1 – адвокат Кулініченко Г.В., надав пояснення, в яких наголосив на недоведеності складу умисного правопорушення. Під час розгляду справи посилався на те, що ОСОБА_1 тривалий час працює лікарем - фтизіатром. 27 грудня 2024 року відповідно до наказу №241 ОСОБА_1 була введена в члени складу позаштатної госпітальної ВЛК на базі КНП ОМР «Обухівська БЛІЛ». Даний наказ №241 був виданий в п`ятницю 27.12.2024 року не містить даних з якого часу він набирає чинності і на який період діє. ОСОБА_1 ознайомлена з ним не була, так як в матеріалах справи відсутнє будь-яке підтвердження про це. Пунктом 1 даного наказу затверджено основний та резервний персональний склад лікарів в позаштатній госпітальній військо-лікарській комісії. ОСОБА_1 в даному складі відсутня. Відповідно до п.2 даного наказу, який двічі повторює п.2, вказано, що для участі в роботі даної комісії залучати лікарів, в тому числі ОСОБА_1 . Виходячи з цього ОСОБА_1 не була членом ВЛК, та її могли залучати по необхідності, тим самим в неї був відсутній обов`язок на подання декларацій. Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 з 27 грудня 2024 року по 31 грудня 2024 року залучалась до засідань ВЛК, а тому обов`язок про подачу декларації у неї відсутній. 29 листопада 2024 року наказом №241 було затверджено функціональні обов`язки лікаря-фтизіатра позаштатної госпітальної військово-лікарської комісії, які були підписані ОСОБА_1 . Даний наказ є сумнівним так як за даним номером наказу, його було затверджено лише в грудні 2024 року. Цим наказом був затверджений склад ВЛК і він не затверджував, жодних обов`язків лікаря-фтизіатра. Матеріали справи не містять даних, що ОСОБА_1 попереджалась про дачу будь-яких декларації. Просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП не визнала, підтримала надані її представником адвокатом Кулініченко Г.В. заперечення. При цьому пояснила, що з наказом №241 від 27 грудня 2024 року вона ознайомлена не була, про подання декларації її ніхто не попереджав, в засіданнях ВЛК вона ніколи участі не приймала. Декларацію подала тільки після дачі пояснень працівникам правоохоронних органів при складанні протоколу по адміністративне правопорушення, які сказали їй це зробити.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ст. 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Виходячи із диспозиції частини 1 статті 172-6 КУпАП, несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є адміністративним правопорушенням, пов`язаним з корупцією, що вчиняється суб`єктом правопорушення, який усвідомлював, що його бездіяльність, тобто несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є порушенням Закону (є протиправною), тягне за собою адміністративну відповідальність, і бажав так чинити, або свідомо допускав, що така бездіяльність призведе до порушення Закону, хоча не бажав його порушувати.

Об`єктивна сторона статті 172-6 КУпАП виражається у формі бездіяльності. Це означає, що особа, маючи юридичний обов`язок вчинити певну дію (подати декларацію), не вчиняє її у встановлений законом строк.

Суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, характеризується умисною формою вини, тобто воно може бути вчинене тільки з прямим чи непрямим умислом.

Судом встановлено таке.

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (зі змінами) затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.

Відповідно до п.2.5 цього Положення - до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності.

Позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК призначаються у складі голови, заступника голови (може призначатись один з членів комісії), членів комісії (не менше ніж три лікарі) і секретаря з числа фахівців з медичною освітою. До складу ВЛК можуть призначатися лікарі інших спеціальностей.

До складу ВЛК (ЛЛК) ТЦК та СП входять медичні працівники закладу охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, визначеного рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (голови обласної, Київської міської військових адміністрацій, а також районних військових адміністрацій та військових адміністрацій населених пунктів), за погодженням з головою відповідної штатної ВЛК регіону.

Штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.

За запитом голови ВЛК (ЛЛК), до роботи позаштатних (постійно та тимчасово діючих) ВЛК (ЛЛК) на правах членів ВЛК (ЛЛК) можуть залучатися головні (провідні) медичні спеціалісти, начальники відділень, інші лікарі-спеціалісти закладів охорони здоров`я (установ), спеціалісти інших (не медичних) спеціальностей, начальник медичної служби та/або представник командування (керівництва) військової частини, де проходить службу військовослужбовець, що оглядається.

На підставі затвердженого переліку начальник (керівник) закладу охорони здоров`я (установи) своїм наказом призначає позаштатні постійно діючі ВЛК, їх персональний склад і визначає порядок їх роботи.

Головою позаштатної постійно діючої ВЛК призначається лікар, який пройшов тематичне удосконалення (підготовку) з питань військово-лікарської експертизи або має досвід виконання обов`язків у складі військово-лікарських комісій не менше одного року.

Відповідно до п.п. «ґ» п.2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» голови, їх заступники, члени та секретарі позаштатних постійно діючих військово-лікарських комісій віднесено до суб`єктів на яких поширюється дія вказаного закону.

Наказом №241 від 27 грудня 2024 року ОСОБА_1 була введена в члени складу позаштатної госпітальної ВЛК на базі КНП ОМР «Обухівська БЛІЛ».

Пунктом 1 даного наказу затверджено основний та резервний персональний склад лікарів в позаштатній госпітальній військо-лікарській комісії. ОСОБА_1 в даному складі відсутня. Відповідно до п.2 даного наказу, який двічі повторює п.2, вказано, що для участі в роботі даної комісії залучати лікарів, в тому числі ОСОБА_1 , тим самим суд встановив, що ОСОБА_1 не була членом ВЛК, а могла б бути тільки залучена до засідання по необхідності.

Як вказала ОСОБА_1 , про існування вказаного наказу вона довідалася лише в квітні 2026 року, при наданні пояснень при складанні протоколу про адміністративне правопорушення відносно неї. Вона свій підпис не ставила, що прокурором не спростовано і не надано доказів ознайомлення її з даним наказом.

Матеріали справи не містять даних, що ОСОБА_1 в грудні 2024 року залучалась до засідань позаштатної Госпітальної військово-лікарської комісія. Дані обставини в судовому засіданні прокурором спростовані не були.

ОСОБА_1 ніяких функцій члена даної комісії не вчиняла, тим самим не виконувала владних, адміністративно-господарських або організаційно-розпорядчих функцій, не підписувала документів та не отримувала жодних виплат чи іншої вигоди.

Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, встановленого порядку, зміцнення законності, запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі та гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Статтею 62 Конституції України визначено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину. Суд вважає, що встановлення безпосередньо в Конституції України формули презумпції невинуватості як об`єктивно-правового положення має найважливіший значення для захисту прав та законних інтересів громадян. Хоча цей принцип сформульовано як кримінально-процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу.

Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

ЄСПЛ у справі «AllenetdeRibemont v. France» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, деякі справи про адміністративні правопорушення, за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

Спираючись на положення ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), суд, виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Підставою адміністративної відповідальності є наявність у діях особи всіх ознак складу правопорушення, передбаченого Законом, тобто наявність усіх необхідних елементів об`єктивних та суб`єктивних ознак, які характеризують дане суспільно небезпечне діяння як правопорушення.

Відсутність одного з елементів юридичних ознак складу правопорушення не утворює складу правопорушення.

Відповідно до вимог КУпАП одним із завдань провадження у адміністративних справах цієї категорії є забезпечення судами своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин, передбачених ст. ст. 247 і 280 КУпАП, звертаючи особливу увагу на з`ясування таких питань: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягується до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого КУпАП; чи є особа винною у його вчиненні; чи належить вона до суб`єктів цього правопорушення; чи не містить правопорушення ознак злочину; чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені ст. 38 КУпАП; чи немає інших обставин, що виключають провадження у справі.

Згідно ст. 8 Конституції України «в Україні визнається і діє принцип верховенства права».

Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Христов проти України» від 19.02.2009, заява № 4465/04). Правова визначеність вимагає, щоб норми актів були зрозумілими, точними й гарантували, що ситуації та правовідносини будуть передбачуваними. Адже інакше не можна забезпечити однакового застосування положень законів, що уможливлює необмежене їх трактування в правозастосовній практиці й неминуче призводить до сваволі.

Європейський суд неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, адже це є гарантією визнання правомірності чи неправомірності дій як державних службовців, так і окремих громадян (рішення у справах «Рябих проти Росії», заява від 2003 р., № 52854/99, п.52; «Савінський проти України», заява від 28.02.2006; № 6965/02, п.23).

Такий підхід випливає також із змісту рішення Європейського суду з прав людини, постановленого 11.04.2013 року у справі «Вєренцов проти України», у якому суд зазначив, що відповідальність за порушення встановленого порядку не може наступати, якщо зазначений порядок не було достатньо чітко встановлено внутрішнім законодавством. Суд констатував, що за браком чітких та передбачуваних законів, що встановлюють певні правила, покарання осіб за порушення неіснуючого порядку суперечить ст. 7 Конвенції про захист прав люди і основоположних Свобод.

За ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», національні суди при розгляді справ зобов`язані застосовувати Конвенцію та практику Суду, які є джерелом національного права України.

Статтею 251 КУпАП України передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Суд приходить до висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, виходячи з такого.

Відсутність правового статусу суб`єкта декларування (критерій реальності функцій). Ключовим для кваліфікації за ст. 172-6 КУпАП є належність особи до суб`єктів, визначених ст. 3 Закону «Про запобігання корупції». ОСОБА_1 згідно наказу повинна була б залучатися до засідання ВЛК за необхідності, тим самим вона не була членом даної комісії і до неї протягом 2024 року жодного разу не залучалась.

Для деталізації аргументу про те, що декларування не є самоціллю, а лише інструментом контролю, варто звернутися до практики Вищого антикорупційного суду та Верховного Суду. Хоча вони розглядають кримінальні справи (ст. 366-2, 366-3 КК України), їхня логіка щодо мети фінансового контролю та суспільної небезпеки напряму застосовується судами загальної юрисдикції при розгляді адмінсправ за ст. 172-6 КУпАП.

Вищий антикорупційний суд у кримінальних провадженнях (які за логікою близькі до адмінсправ) неодноразово вказував, що декларування не є самоціллю. Метою фінансового контролю є виявлення незаконного збагачення. Якщо особа працює на рядовій посаді (медсестра) і не має сторонніх доходів, пов`язаних з роботою комісії (яка не діяла), то затримка у поданні декларації не несе загрози національній безпеці чи правопорядку.

Так у справах:

- № 991/1447/22 (Вирок ВАКС від 03.05.2022): у цій справі суд зазначив, що об`єктом посягання є суспільні відносини у сфері здійснення фінансового контролю. Суд акцентував увагу на тому, що якщо несвоєчасне подання не мало на меті приховування реального майнового стану, то ступінь суспільної небезпеки такого діяння є мінімальним або відсутнім.

- № 991/3655/20 (Постанова Апеляційної палати ВАКС від 14.12.2020): суд вказав, що правова природа декларування полягає у контролі за доходами осіб, які виконують функції держави. Якщо особа фактично не виконувала цих функцій через недіяльність комісії, то подання нею декларації втрачає свій першочерговий контрольний смисл.

Верховний Суд розглянув касаційну скаргу на вироки щодо особи, яку було засуджено за неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 366-1 Кримінального кодексу України), та скасував попередні рішення та закрив кримінальне провадження, виходячи з наступного (справа № 522/11389/17, провадження № 51-240км18 від 26 квітня 2018 року).

Головний аргумент Верховного Суду: "З огляду на вимоги Закону України «Про запобігання корупції» особа, яка формально перебуває на посаді, передбаченій підпунктом «а» пункту 1 частини 1 статті 3 цього Закону, але фактично не здійснює передбачених для цієї посади владних чи організаційно-розпорядчих повноважень, не може вважатися суб`єктом декларування та, відповідно, суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК України, у разі неподання нею такої декларації."

"Таким чином, за обставин цієї справи суб`єкт злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України, у діях особи відсутній."

У цій справі було встановлено, що особа була призначена на посаду керівника, але:

- фактично не виконувала обов`язків: вона не приступала до виконання обов`язків керівника протягом усього звітного періоду.

- не здійснювала повноважень: не здійснювала жодних організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.

ВС дійшов висновку, що оскільки ця особа фактично не виконувала владних чи організаційно-розпорядчих повноважень, вона не була уповноважена на виконання функцій держави у розумінні Закону "Про запобігання корупції", попри своє формальне призначення на посаду.

Застосовуючи зазначену правову позицію до даної справи, суд звертає увагу на те, що оскільки ОСОБА_1 фактично не приступала до виконання обов`язків члена позаштатної госпітальної ВЛК протягом усього звітного періоду, не здійснювала жодних організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, не виконувала жодної функції члена даної комісії, то на неї не розповсюджуються вимоги фінансового контролю.

Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не приймала участі в засіданнях ВЛК, тим самим не приймала ніяких рішень, а тому вона не набула статусу «осіб, уповноважених на виконання функцій держави».

Крім згаданої справи ВС № 522/11389/17, подібний підхід застосовують апеляційні суди у справах щодо членів тендерних комітетів або ліквідаційних комісій, які не збиралися (наприклад, Постанова Київського апеляційного суду у справі № 752/15570/20). Суд чітко вказує: «Сама по собі наявність наказу про призначення без фактичного здійснення функцій не є достатньою підставою для визнання особи суб`єктом корупційного правопорушення».

Факт подання декларації 25.03.2026 року (після того, як надала пояснення працівникам правоохоронних органів) не свідчить про визнання вини чи запізніле виконання обов`язку. Оскільки статус суб`єкта декларування не підтвердився в ході судового розгляду (через відсутність участі в засіданні ВЛК), обов`язок подання щорічної декларації за 2024 рік у ОСОБА_1 не виник у принципі. Відтак, дата подання документа (березень 2026 року) не має юридичного значення для встановлення складу правопорушення, оскільки відсутній сам об`єкт регулювання.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом №241 від 27.12.2024 у встановленому законом порядку. Обов`язок суб`єкта декларування виникає не з моменту видання акту, а з моменту, коли особа фактично приступила до виконання обов`язків або була офіційно повідомлена про набуття відповідного статусу, що тягне за собою обмеження, передбачені Законом.

Оскільки ОСОБА_1 не підписувала жодних документів про ознайомлення зі статусом суб`єкта декларування, вона перебувала у стані «добросовісної помилки» (honest mistake).

Постанова Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 755/1540/19 (хоча вона стосується цивільного права, принципи застосовуються аналогічно): дії особи не можуть вважатися протиправними, якщо вони зумовлені нечіткістю процедур або відсутністю належного повідомлення з боку державного органу (адміністрації лікарні).

Суд при розгляді ст. 172-6 КУпАП звертається до практики ЄСПЛ (справа «Ісмаїлов проти Російської Федерації» та інші), де зазначено, що втручання держави у права особи має бути пропорційним. У даному випадку притягнення медичної сестри до відповідальності (штраф + внесення в Реєстр корупціонерів) за несвоєчасну декларацію щодо комісії, яка не видала жодного папірця, є непропорційним заходом. Суспільний інтерес у такому покаранні відсутній, оскільки корупційний ризик у цій ситуації дорівнює нулю.

У справах щодо членів ВЛК, які не проводили засідань, судова практика сформувалася виходячи із такої логіки: якщо особа не приймала рішень (не визначала придатність до служби, не виписувала довідки), вона не мала доступу до ресурсів або владних важелів, де міг би виникнути корупційний інтерес. Отже, несвоєчасне подання декларації такою особою є суто формальним порушенням, яке не завдало жодної шкоди інтересам держави.

Так, як зазначено у постанові Львівського апеляційного суду по справі № 462/6693/23, лікар-голова ЛКК не подав вчасно декларацію (у даному випадку - ЛКК, але правова позиція ідентична для позаштатних ВЛК). Втім суд закрив провадження, зазначивши, що особа хоч і входить до переліку суб`єктів, визначених ст.3 Закону, проте не виконувала жодних організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій у розумінні примітки до ст.364 КК України. Суд наголосив, що формальне порушення термінів за відсутності корупційної складової не утворює складу правопорушення.

Як зазначено у постанові Чернівецького апеляційного суду по справі № 727/12716/23, Апеляційний суд підкреслив, що правопорушення, передбачене ст. 172-6 КУпАП, за своєю суттю є корупційним. Корупція передбачає використання повноважень з метою отримання вигоди. Якщо комісія не працювала, особа не могла використовувати повноваження, а отже, суспільна небезпека дії відсутня. Суд закрив справу за відсутністю складу (п. 1 ст. 247 КУпАП).

Склад правопорушення за ст. 172-6 КУпАП є бланкетною нормою, яка невід`ємно пов`язана з реальним статусом особи як суб`єкта владних повноважень.

За відсутності реалізації таких повноважень, притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення фінансового контролю є безпідставним та суперечить принципу правової визначеності.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, полягає у несвоєчасному поданні декларації особою, яка має на це юридичний обов`язок.

Обов`язок подати декларацію виникає не лише з факту наявності прізвища у наказі, а з моменту набуття особою статусу суб`єкта декларування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не приймала участі ні в одному засіданні ВЛК позаштатна ВЛК та не прийняла жодного рішення. Відповідно до правової позиції Верховного Суду (справа № 522/11389/17) статус суб`єкта є похідним від реальної діяльності.

Оскільки ОСОБА_1 фактично не здійснювала функцій члена ВЛК юридичний обов`язок подавати декларацію у неї не виник. Відтак, факт подання декларації у березні 2026 року не може вважатися порушенням строку, оскільки самого обов`язку дотримуватися цих строків не існувало.

Суб`єктивна сторона характеризується виною у формі умислу. Особа повинна усвідомлювати свій статус, обов`язок подати декларацію та свідомо порушувати встановлений строк.

Суд звертає увагу на те, що оскільки законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, то з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.

Таким чином, у судовому засіданні не було доведено у діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 33-35, 36, 40-1, 172-7, 268, 283-285 КУпАП, суд

П О С Т А Н О В И В :

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанов а може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області

Суддя Л.В. Потабенко