Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №504/1125/26 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа №504/1125/26

Провадження №2/504/2850/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

секретаря – Ориник М.В.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, смт. Доброслав, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, про встановлення юридичного факту родинних відносин, визнання права власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами в порядку спадування за законом, після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача про встановлення юридичного факту родинних відносин, визнання права власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами в порядку спадування за законом, після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На обгрунтування доводів позову заявник вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 .

За життя ОСОБА_3 на підставі запису в погосподарській книзі Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 6 сторінка 34 належав житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 .

На день смерті ОСОБА_3 був зареєстрований з нею та проживав за однією адресою її син- ОСОБА_2 .

08.04.2011 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким заповів належні йому земельні ділянки своєму внучатому племіннику – ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Ранжеве помер ОСОБА_2 .

Після його смерті відрилась спадщина.

Спадщину прийняв ОСОБА_1 .

22.02.2019 року приватний нотаріус Лиманського районного нотаріального округу Одеської області Драгой Н.І. видала ОСОБА_1 два свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Заявник стверджує, що окрім вищевказаних земельних ділянок, за життя ОСОБА_2 належав і житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , оскільки після смерті своєї матері він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, тобто фактично прийняв спадщину за законом.

Заявник вважає, що за законом має також успадкувати вказаний житловий будинок.

Заявник також просить встановити факт родинних відносин, а саме, що він є внучатим племінником ОСОБА_2 , оскільки інакше ніж в судовому порядку довести даний юридичний факт він можливості не має.

В судовому засіданні позивача та його представник доводи позову підтримали, просили його задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача сповіщений про дату час та місце судового розгляду справи, відзив на позов до суду не надіслав.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про можливість задоволення заяви з наступних підстав:

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 від шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

ОСОБА_6 народилась від шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

ОСОБА_2 народився від шлюбу ОСОБА_9 та ОСОБА_3 .

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які приведені судом до присяги, показали суду, що дійсно ОСОБА_1 приходиться внучатим племінником ОСОБА_2 .

Більш того, ОСОБА_1 опікувався дядьком аж до самої смерті ОСОБА_2 .

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Суд приймає до уваги, що заявник вичерпав можливість довести належними доказами факт родинних відносин іншим, позасудовим, способом.

Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що оскільки заявник позбавлений іншим чином ніж в судовому порядку встановити факт родинних відносин із померлим дядьком, а цей факт підтверджений показами свідків та дослідженими в судовому засіданні наявними у справі копіями свідоцтв про народження заявника та його матері, свідоцтва про народження спадкодавця, заяву задовольнити та встановити юридичний факт про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , є внучатим племінником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , та відноситься до спадкоємців 5 черги за законом.

Щодо права на спадщину:

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Виходячи зі змісту положень ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.

Водночас для переходу права власності в порядку спадкування, необхідно аби спадкодавець за життя набув таке право.

За положенням частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР.

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина друга статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Оскільки спадкодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому спірні правовідносини, що пов`язані із питаннями саме відкриття та прийняття спадщини після смерті такої особи на той час були врегульовані нормами ЦК УРСР у редакції 1963 року.

За правилами статей 529-530 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого.

Статтею 561 ЦК УРСР було передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Разом із цим, на час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини.

Згідно статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

З матеріалів справи вбачається що за життя ОСОБА_3 на підставі запису в погосподарській книзі Любопільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 6 сторінка 34 належав житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 .

На день смерті ОСОБА_3 був зареєстрований з нею та проживав за однією адресою її син- ОСОБА_2 .

Тобто ОСОБА_2 фактично вступив у володіння спадковим майном – спірним житловим будинком, відтак спадщина після смерті матері з моменту відкриття спадщини перейшла до ОСОБА_2 .

Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 560 ЦК УРСР, яка діяла на момент відкриття спадщини, є правом, а не обов`язком спадкоємця.

Оскільки ОСОБА_2 став власником спірного житлового будинку відповідно до закону, яким були врегульовані на той час відносини спадщини, а отримання свідоцтва про право на спадщину було правом спадкоємця, а відсутність державної реєстрації нерухомого майна за спадкоємцем не припиняє його права власності, то після смерті такого спадкоємця належне йому право підлягає успадкуванню на загальних підставах.

Таким чином суд вважає доцільним вимоги позову в частині визнання права власності на спадкове нерухоме майно також задовольнити.

На підставі наведеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року, «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», ст. ст. 258-260, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області, про встановлення юридичного факту родинних відносин, визнання права власності на житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами в порядку спадування за законом, після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановити юридичний факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , є внучатим племінником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , та відноситься до спадкоємців 5 черги за законом.

В порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок, з господарчими будівлями і спорудами, загальною площею 67,0 кв.м, житловою площею 43,0 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який за життя належав ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадщину після смерті якої фактично прийняв ОСОБА_2 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Суддя В. К. Барвенко