Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №480/1665/26 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2026 року Справа № 480/1665/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповал М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1665/26 за позовом ОСОБА_1 до 3 територіального Одеського вузла урядового зв`язку та захисту інформації України про визнання дій протиправними, скасування висновку та наказу

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 просить суд:

- визнати дії відповідача при розгляді заяви від 02.07.2020 і підготовлений висновок від 09 липня 2020 року протиправними;

- скасувати Висновок від 09 липня 2020 року по заяві позивача від 02.07.2020 року;

- скасувати наказ 23-Ф від 17.08.2020 року, поновити позивачу 6 місячний строк згідно поданої заяви про поновлення строку;

- визнати, що позивач компенсацію по Закону № 796-XII не отримував;

- зобов`язати відповідача на виконання п.13 Порядку № 975 направити заяву ОСОБА_1 від 08.08.2024 з доданими до неї документами до Адміністрації Держспецзв`язку;

- відновити строк на отримання позивачем одноразової грошової допомоги відповідно поданої заяви;

- зобов`язати Голову Держспецзв`язку прийняти управлінського волевиявлення на призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати відповідача встановити черговість на отримання одноразової грошової допомоги дату реєстрації заяви від 09.10.2018.

Свої вимоги мотивує тим, що наявними у нього документами підтверджується факт проходження військової служби, участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також встановлення ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби. Позивач зазначає, що за таких обставин він набув право на одноразову грошову допомогу відповідно до законодавства про соціальний і правовий захист військовослужбовців, проте відповідачем протиправно складено висновок про відсутність підстав для її виплати.

Ухвалою суду від 18.03.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 31.03.2026 заяву позивача про продовження строку залишення позовної заяви без руху задоволено. Продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви на десять днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою суду від 05.06.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Ухвалою суду від 15.04.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем був поданий відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити.

Позивач подав відповідь на відзив, в якому з доводами представника відповідача не погодився та просив задовольнити його позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності відповідно до ст. 90 КАС України, встановив такі обставини.

Позивач проходив військову службу у військах урядового зв`язку.

З витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Північного регіону від 23.06.2018 № 243 вбачається, що захворювання позивача пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АБ № 0032423, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 25.06.2018, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У подальшому, згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0029149, за результатами повторного огляду позивачу підтверджено ІІ групу інвалідності. При цьому у зазначеній довідці також вказано, що ІІ групу інвалідності встановлено з 25.06.2018, а причина інвалідності - захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У зв`язку із встановленням інвалідності позивач звертався до 3 територіального Одеського вузла урядового зв`язку Держспецзв`язку із заявами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

За результатами розгляду заяви позивача від 02.07.2020 3 територіальним Одеським вузлом урядового зв`язку Держспецзв`язку підготовлено висновок від 09.07.2020 щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності військовослужбовця Держспецзв`язку, в якому зазначено про відсутність підстав для виплати позивачу такої допомоги.

Як наслідок, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України видано наказ від 17.08.2020 № 23-ф, яким відмовлено у призначенні виплати позивачу вищезазначеної допомоги.

Вважаючи зазначені висновок та наказ протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини п`ятої статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) та Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-XII передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 та 5 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII врегульовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті. Встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби

Пунктом "б" частини першої статті 162 Закону № 2011-XII унормовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Частинами другою статті 163 наведеного Закону передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Згідно положень частини дев`ятої статті 163 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної норми Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25 грудня 2013 року № 975, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі - Порядок № 975), який врегульовує питання, пов`язані з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Як встановлено судом, згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0029149, позивачу з 26.06.2018 встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Як встановлено судом, згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0029149, позивачу з 26.06.2018 встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Крім того, з витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Північного регіону від 23.06.2018 № 243 вбачається, що захворювання позивача пов`язане з проходженням військової служби, а також з виконанням обов`язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Отже, надані позивачем документи МСЕК та ВЛК підтверджують обставини, з якими Закон № 2011-XII та Порядок № 975 пов`язують виникнення права на одноразову грошову допомогу, а саме факт встановлення позивачу ІІ групи інвалідності та причинний зв`язок захворювання з виконанням обов`язків військової служби.

Надаючи оцінку оскаржуваному висновку від 09.07.2020, суд враховує, що відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, пославшись, зокрема, на неповноту поданих документів та неможливість підтвердження наявності у позивача права на таку допомогу.

Разом з тим суд вважає такі висновки відповідача необґрунтованими.

Так, у висновку від 09.07.2020 відповідач зазначив про необхідність мати інформацію щодо первинного встановлення інвалідності та вказав, що до заяви не додано документів, які свідчать про первинний огляд інваліда.

Разом з тим суд критично оцінює такі висновки відповідача, оскільки з довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0029149 вбачається, що хоча огляд позивача зазначений як повторний, у цій же довідці вказано, що позивачу встановлено другу групу інвалідності з 25.06.2018. Аналогічні відомості щодо встановлення позивачу ІІ групи інвалідності з цієї дати містяться і в довідці МСЕК серії АБ № 0032423.

Отже, сама лише позначка у довідці МСЕК про повторний огляд не свідчить про відсутність у поданих документах інформації про дату первинного встановлення відповідної групи інвалідності, оскільки така дата прямо зазначена у наданих позивачем документах.

Крім того, відповідно до пункту 3 Порядку № 975 дата, зазначена у довідці МСЕК про первинне встановлення інвалідності, має значення у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності. Натомість матеріали справи не свідчать про зміну групи інвалідності позивача за результатами повторного огляду, оскільки як у довідці серії АВ № 0029149, так і в довідці серії АБ № 0032423 зазначено про встановлення позивачу саме ІІ групи інвалідності.

За таких обставин посилання відповідача в оскаржуваному висновку на відсутність документів про первинний огляд інваліда є необґрунтованим, оскільки додана позивачем до заяви від 02.07.2020 довідка МСЕК містила необхідну інформацію про групу інвалідності та дату її встановлення.

Крім того, суд враховує, що відповідачем в оскаржуваному висновку не надано належної оцінки витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Північного регіону від 23.06.2018 № 243, яким встановлено причинний зв`язок захворювання позивача з проходженням військової служби та виконанням обов`язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Зазначений документ за своїм змістом відповідає вимогам пункту 11 Порядку № 975 щодо подання постанови відповідної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювання. Водночас оскаржуваний висновок не містить мотивів, з яких відповідач не врахував цей документ як належне підтвердження причинного зв`язку захворювання позивача з проходженням та виконанням обов`язків військової служби.

Суд також звертає увагу, що пункт 11 Порядку № 975 розмежовує документи, які підтверджують причинний зв`язок захворювання, та документи, які свідчать про причини й обставини поранення, контузії, травми або каліцтва. У спірних правовідносинах підставою для звернення позивача за одноразовою грошовою допомогою є не поранення, контузія, травма чи каліцтво, а саме захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби.

За таких обставин оцінка повноти поданих позивачем документів мала здійснюватися з урахуванням характеру встановленої причини інвалідності. Тобто визначальним документом щодо причинного зв`язку у цьому випадку є саме висновок військово-лікарської комісії, яким встановлено зв`язок захворювання з проходженням військової служби та виконанням обов`язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

При цьому відповідач не навів у висновку обставин, які б спростовували відомості, зазначені у довідках МСЕК серії АВ № 0029149, серії АБ № 0032423 та у витягу з протоколу ВЛК від 23.06.2018 № 243. Натомість висновок про відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги зроблено переважно з формальних мотивів, без належної оцінки змісту поданих позивачем документів у їх сукупності.

Суд вважає, що за наявності довідки МСЕК, яка підтверджує встановлення позивачу ІІ групи інвалідності та зазначає причинний зв`язок інвалідності із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби, а також витягу з протоколу ВЛК, який підтверджує причинний зв`язок такого захворювання, відповідач не мав підстав для висновку про неможливість підтвердження права позивача на одноразову грошову допомогу лише з мотивів ненадання додаткових документів, які прямо не передбачені пунктом 11 Порядку № 975 для такого випадку.

Щодо посилання відповідача у висновку на неможливість встановити факт отримання або неотримання позивачем одноразової грошової допомоги як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суд зазначає, що пункт 11 Порядку № 975 не передбачає обов`язку заявника подавати окремий документ про неотримання такої допомоги.

За наявності сумнівів щодо можливої попередньої виплати відповідач не був позбавлений можливості перевірити ці обставини шляхом витребування необхідної інформації у відповідних органів. Водночас позивач не може нести негативні наслідки неналежної перевірки відповідачем таких обставин, тим більше за відсутності доказів отримання ним одноразової грошової допомоги.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не проходив військову службу саме у Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, суд зазначає наступне.

Суд враховує, що Держспецзв`язку як окремий державний орган була утворена після звільнення позивача з військової служби, у зв`язку з чим сам по собі факт непроходження позивачем служби безпосередньо у Держспецзв`язку не може бути визначальним для вирішення питання про наявність чи відсутність у нього права на одноразову грошову допомогу.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу у військах урядового зв`язку Комітету державної безпеки СРСР. Наявні у справі документи свідчать про послідовну організаційну трансформацію відповідних підрозділів урядового зв`язку.

Суд зазначає, що після проголошення незалежності України постановою Верховної Ради України від 20.09.1991 № 1581-XII було створено Службу національної безпеки України, а Законом України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 № 2229-XII визначено правові засади діяльності Служби безпеки України. Крім того, Указом Президента України від 13.07.1992 № 375/92 "Про начальника Головного управління урядового зв`язку Служби безпеки України" підтверджується функціонування Головного управління урядового зв`язку у системі Служби безпеки України.

У подальшому, Указом Президента України від 06.10.2000 № 1120/2000 було затверджено Положення про Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України.

Відповідно до пункту 2 розділу IX "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 23.02.2006 № 3475-IV "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України" (надалі - Закон № 3475-IV), Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України утворюється на базі та за рахунок чисельності Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації і відповідних підрозділів Служби безпеки України. Цією ж нормою визначено, що Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України є правонаступником Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України.

Крім того, статтею 2 Закону № 3475-IV визначено, що Держспецзв`язку є державним органом, призначеним, зокрема, для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв`язку. Відповідно до статті 5 цього Закону до загальної структури Держспецзв`язку входять, зокрема, територіальні підрозділи.

З наведеного вбачається послідовний організаційний зв`язок між підрозділами урядового зв`язку, в яких позивач проходив військову службу, підрозділами урядового зв`язку у системі Служби безпеки України та подальшим утворенням Держспецзв`язку на базі відповідних підрозділів СБУ.

Крім того, саме 3 територіальний Одеський вузол урядового зв`язку Держспецзв`язку прийняв до розгляду заяву позивача від 02.07.2020 та склав оскаржуваний висновок від 09.07.2020 щодо виплати одноразової грошової допомоги. Тобто відповідач фактично реалізував повноваження уповноваженого органу щодо попереднього розгляду документів позивача.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що висновок 3 територіального Одеського вузла урядового зв`язку Держспецзв`язку від 09.07.2020 щодо відсутності підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги є протиправним, оскільки складений без належної оцінки поданих позивачем документів.

Крім того, відповідач безпідставно поставив можливість реалізації позивачем права на одноразову грошову допомогу у залежність від подання документів та встановлення обставин, які не передбачені пунктом 11 Порядку № 975 як обов`язкові для вирішення питання про виплату такої допомоги.

Суд також враховує, що наказ Голови Держспецзв`язку від 17.08.2020 № 23-ф прийнято на підставі зазначеного висновку 3 територіального Одеського вузла урядового зв`язку Держспецзв`язку від 09.07.2020. Водночас предметом оцінки у цій частині є саме правомірність висновку відповідача як документа, яким оформлено результати розгляду поданих позивачем матеріалів та який став підставою для подальшого прийняття наказу.

За таких обставин, з огляду на встановлену судом необґрунтованість та протиправність висновку від 09.07.2020, такий висновок підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права позивача, суд враховує, що відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що питання формування висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги за результатами розгляду поданих особою документів належить до повноважень уповноваженого органу, визначеного Порядком № 975. При цьому суд не може підміняти собою такий орган, самостійно здійснювати повну перевірку документів замість нього та формувати відповідний висновок.

Водночас дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень не є абсолютними та не звільняють його від обов`язку діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а також з урахуванням усіх юридично значущих обставин.

Оскільки судом встановлено, що висновок 3 територіального Одеського вузла урядового зв`язку Держспецзв`язку від 09.07.2020 складений без належної оцінки поданих позивачем документів та з неправильним застосуванням положень Порядку № 975, належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним скасування такого висновку та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 02.07.2020 про виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Стосовно вимоги позивача про поновлення трирічного строку на отримання одноразової грошової допомоги суд зазначає, що такий строк не є процесуальним строком звернення до суду у розумінні КАС України, а стосується процедури реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної Законом № 2011-XII та Порядком № 975. При цьому позивачу ІІ групу інвалідності встановлено у 2018 році, а із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, за результатами розгляду якої складено оскаржуваний висновок від 09.07.2020, він звернувся 02.07.2020, тобто у межах трирічного строку з дня виникнення права на отримання такої допомоги, а тому, така позовна вимога не підлягає задоволенню.

Також позивач просить суд визнати, що він не отримував компенсацію відповідно до Закону України № 796-XII. Суд зазначає, що доводам відповідача щодо неможливості встановлення факту отримання або неотримання позивачем відповідних виплат надано оцінку вище та зазначено, що позивач не може нести негативні наслідки неналежної перевірки відповідачем таких обставин. Тому, зазначена вимога задоволенню не підлягає.

Вимога про зобов`язання відповідача направити заяву позивача з доданими документами для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги також не підлягає задоволенню у заявленій редакції, оскільки суд уже визначив належний спосіб захисту шляхом скасування протиправного висновку та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 02.07.2020 з урахуванням висновків суду. Саме за результатами такого повторного розгляду відповідач має діяти відповідно до процедури, визначеної Порядком № 975.

Поряд з цим, не підлягає задоволенню вимога про зобов`язання встановити позивачу черговість на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки питання організації виплати, її черговості та бюджетного виконання може вирішуватися лише після належного розгляду заяви позивача та прийняття уповноваженим органом відповідного рішення щодо призначення такої допомоги. На час розгляду цієї справи такого рішення за результатами повторного розгляду заяви позивача ще не прийнято, а тому зазначена вимога є передчасною.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 23000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів: копії квитанції прибуткового касового ордеру від 29.05.2026 № 1, договору про надання правової допомоги від 01.01.2025, додаткової угоди до договору від 01.05.2026 № 1, акту здачі-приймання робіт, надання послуг, виконаних адвокатом від 29.05.2026, опису робіт, наданих послуг, позивач сплатив адвокату Бельському В.М. кошти в загальній сумі 23000 грн на оплату правової допомоги, яка відповідно до розрахунку опису робіт складається з:

- консультації та роз`яснення з правових питань, пов`язані з подачею відповідачем апеляційної скарги (1000 грн);

- вивчення судової практики у подібних справах (2000 грн);

- складання та направлення заяв від імені клієнта до 3 ТВУЗ Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецзв`язку з метою отримання даних та інформації необхідної для оформлення позовної заяви щодо порушення прав клієнта на отримання одноразової грошової допомоги (5000 грн);

- підготовка позовної заяви до Сумського окружного адміністративного суду (10000 грн);

- складання заперечень на відзив 3 ТВУЗ Держспецзв`язку по справі № 480/1665/26 (5000 грн);

Водночас суд враховує, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу у сумі 23000 грн не є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, необхідним для їх виконання. З матеріалів справи вбачається, що позовна заява, заперечення на відзив, а також звернення до 3 ТВУЗ Держспецзв`язку та Адміністрації Держспецзв`язку складалися і подавалися безпосередньо позивачем, а не адвокатом Бельським В.М. При цьому частина заявлених витрат стосується досудового листування з державними органами та отримання інформації, а не безпосереднього представництва інтересів позивача у суді. За таких обставин заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є завищеною та підлягає зменшенню до розміру, який відповідає критеріям реальності, необхідності та співмірності.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Враховуючи те, що справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, представник позивача у судові засідання не з`являвся, позовна заява та відповідь на відзив складена позивачем, листування з державними органами здійснював позивач, а не його представник, а надані послуги зводились виключно до консультацій позивача, суд вважає заявлений розмір витрат на правничу допомогу у сумі 23000 грн неспівмірним зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та значенням справи для сторін

За таких обставин, з урахуванням критерію реальності, необхідності та співмірності витрат, а також часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до 3 територіального Одеського вузла урядового зв`язку та захисту інформації України про визнання дій протиправними, скасування висновку та наказу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати висновок 3 територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 09.07.2020 про відмову ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги.

Зобов`язати 3 територіальний Одеський вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.07.2020 про виплату одноразової грошової допомоги, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 3 територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал