Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №160/6419/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 рокуСправа №160/6419/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 ) щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку військовозобов`язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 ) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів актуальні відомості про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , з військового обліку військовозобов`язаних відповідно до ч.4 ст.28 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", який діяв станом на момент виключення.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" в редакції, яка була чинна станом на 25.04.2012 року, військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

ІНФОРМАЦІЯ_5 настав юридичний факт досягнення ОСОБА_1 граничного віку перебування у запасі та військовому резерві у зв`язку з досягненням 40-річного віку.

Під час оновлення військово-облікових даних в застосунку «Резерв+» виникла помилка і у графі «Категорія обліку» зазначено, що ОСОБА_1 "на обліку", що не відповідає достовірним даним, оскільки він був автоматично виключений з військового обліку 01.01.2013 року.

Листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №ВОБР/626 від 16.02.2026 року представнику позивача повідомлено:

"01.04.2014 року до Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» було внесено зміни, якими передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду рядового складу було збільшено до 50 років.

У подальшому, редакцією Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014 р. граничний вік перебування в запасі другого розряду рядового складу було збільшено ще раз до 60 років.

Приписами статті 27 Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі.

Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Пунктом 11 Додатку №2 до мобілізаційної директиви Генерального штабу Збройних Сил України від 22.06.2015 року №332/2/2180, прийнятої на підставі внесених змін до Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» було визначено порядок поновлення громадян на військовому обліку військовозобов`язаних, які були виключені (зняті) з нього за старим законодавством.

Отже з набранням чинності зазначених змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакція 2014 року) військовозобов`язаного ОСОБА_1 автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки не досяг 60-річного віку".

ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних, оскільки його було виключено з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв`язку з чим представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2026 року для розгляду адміністративної справи №160/6419/26 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

23.03.2026 року на адресу відповідача направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.

24.03.2026 року відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

03.04.2026 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на військовому обліку в Дзержинському РВК.

01.01.2013 року військовозобов`язаного ОСОБА_1 виключено з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», які досягли граничного віку перебування в запасі, відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового складу - до 40 років.

Ні ІНФОРМАЦІЯ_6 , ні згодом ІНФОРМАЦІЯ_4 не здійснювались дії щодо поновлення позивача на військовому обліку.

Відповідно до «Порядку реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 року №932, здійснюється автоматичне взяття на військовий облік громадян України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, які на такому обліку не перебувають або були виключені з військового обліку.

Відповідно до частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

ОСОБА_1 автоматично поновлено в запас, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки не досяг 60-річного віку, тобто повинен згідно чинного законодавства перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

01.04.2014 року до Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» було внесено зміни, якими передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду рядового складу було збільшено до 50 років.

У подальшому, редакцією Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014 р. граничний вік перебування в запасі другого розряду рядового складу було збільшено до 60 років.

Приписами статті 27 Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань. Запас військовозобов`язаних поділяється на першу і другу категорії.

До запасу першої категорії належать військовозобов`язані, які проходили військову службу та здобули під час її проходження військово-облікову спеціальність. До запасу другої категорії належать військовозобов`язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не проходили військової служби.

Приписами статті 28 Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд - до 60 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі.

Військовий квиток серії НОМЕР_3 на сторінці 27 та 33 не містить відмітки «печатки» про виключення позивача з військового обліку 01.01.2013 року за віком.

Натомість у військовому квитку наявна відмітка про перебування на обліку з 16.12.2000 року.

ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 та має статус військовозобов`язаного.

З урахуванням викладеного, на думку представника відповідача, у ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні правові підстави для виключення ОСОБА_1 з військового обліку з підстав пункту 4 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з недосягненням граничного віку 60 років.

19.05.2026 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, в яких позивач звертаю увагу суду на наступне.

У аналогічному адміністративному спорі Рівненським окружним адміністративним судом від 17 квітня 2026 року у справі №460/4517/26 ухвалено рішення, яким підтверджено правову позицію щодо протиправної бездіяльності територіального центру комплектування, що полягає у невнесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку військовозобов`язаних на підставі досягнення граничного віку перебування в запасі.

Зазначене рішення має істотне значення для забезпечення однакового застосування норм права у подібних правовідносинах та свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог і правової позиції позивача.

У вищезазначеному рішенні зазначена наступна позиція суду:

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 досяг граничного 40-річного віку, і відповідно до вищезазначених норм Закону в редакції станом на 05 грудня 2012 року мав бути виключеним із військового обліку, а відповідно, ще у 2013 році набути статусу невійськовозобов`язаного.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Суд зазначає, що позивач не належить до жодної з зазначених у ч. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" категорій, зокрема не є військовозобов`язаним, не перебуває в запасі, оскільки, за законом станом на 18 травня 2013 року мав бути виключений з обліку за досягненням граничного віку перебування в запасі.

Водночас, суд критично ставиться до доводів Відповідача, а саме, «Позивач був поставлений на військовий облік 12 лютого 2025 року в порядку передбаченому Постановою КМУ від 16 серпня 2024 року №932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.» - оскільки, як зазначалось вище позивач не відноситься до жодної із вищевказаних осіб.

Доказів наявності правових підстав для невнесення вказаної інформації, відповідач суду не надав.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 15 квітня 2021 року у справі №9901/104/20, від 01 вересня 2022 року у справі №990/46/22, від 31 серпня 2023 року у справі №990/75/23 та від 14 березня 2024 року у справі №240/25193/23, неодноразово наголошувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Така бездіяльна форма поведінки щодо неприйняття рішення, не вчинення певних дій не здійснюється суб`єктом владних повноважень всупереч установленого законодавчим актом обов`язку взагалі чи протягом установленого строку.

У постанові від 13 грудня 2019 року у справі №826/7889/16 Верховний Суд зазначив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Отже, з метою повного та всебічного захисту прав, позивач вважає, що необхідно визнати протиправними дії відповідача щодо невнесення відповідної інформації про позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців і резервістів та зобов`язати відповідача внести інформацію (зміни) до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців і резервістів.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 і має статус військовозобов`язаного.

01.01.2013 року військовозобов`язаного ОСОБА_1 виключено з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», які досягли граничного віку перебування в запасі, відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового складу - до 40 років.

Під час оновлення військово-облікових даних в мобільному застосунку «Резерв+» ОСОБА_1 виявив, що в графі «Категорія обліку» зазначено "Перебуває на обліку".

17.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою, в якій просив:

- виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі другого розряду на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі).

- внести зміни протягом п`яти робочих днів в Єдиний електронний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення мене, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі).

Листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №ВОБР/626 від 16.02.2026 року позивачеві повідомлено:

"01.04.2014 року до Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» було внесено зміни, якими передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду рядового складу було збільшено до 50 років.

У подальшому, редакцією Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014 р. граничний вік перебування в запасі другого розряду рядового складу було збільшено ще раз до 60 років.

Приписами статті 27 Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі.

Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Пунктом 11 Додатку №2 до мобілізаційної директиви Генерального штабу Збройних Сил України від 22.06.2015 року №332/2/2180, прийнятої на підставі внесених змін до Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», було визначено порядок поновлення громадян на військовому обліку військовозобов`язаних, які були виключені (зняті) з нього за старим законодавством.

Отже з набранням чинності зазначених змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакція 2014 року) військовозобов`язаного автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки не досяг 60-річного віку".

ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних, оскільки його було виключено з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону №2232 військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в районних (міських) військових комісаріатах та відповідних органах інших військових формувань.

Запас військовозобов`язаних поділяється на першу і другу категорії.

До запасу першої категорії належать військовозобов`язані, які проходили військову службу та здобули під час її проходження військово-облікову спеціальність.

До запасу другої категорії належать військовозобов`язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не проходили військової служби, а також військовозобов`язані-жінки.

Військовозобов`язані, зараховані до запасу другої категорії, у разі здобуття під час перебування в запасі або служби у військовому резерві військово-облікової спеціальності переводяться до запасу першої категорії (крім військовозобов`язаних-жінок).

Окрім того, згідно редакції ст. 28 Закону України №2262-ХІІ, станом на день звернення позивача до відповідача та на теперішній час, запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд - до 60 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Згідно ст. 33 Закону №2232 військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно положень статті 37 Закону №2232 взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.

Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають зокрема громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Відповідно до положень пункту 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є:

для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;

для військовозобов`язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного;

для резервістів - військовий квиток.

Статтею 32 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40-річного віку (25.04.2012) було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Запас військовозобов`язаних згідно зі статтею 28 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Згідно пункту 4 частини 6 статті 37 Закону України №2232-ХІІ виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Судом встановлено, що станом на 25.04.2012 року (досягнення позивачем 40 років) чинне законодавство України передбачало граничний вік перебування в запасі для військовозобов`язаних, що мають військове звання рядового складу - до 40 років.

Відповідно до пункту 5.7.5 Настанови з військового обліку прапорщиків, мічманів, сержантів, старшин, солдатів і матросів запасу Збройних Сил України та інших військових формувань, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 35 від 22.01.2002 року (із змінами та доповненнями), виключення з військового обліку військовозобов`язаних, які досягли граничного віку перебування в запасі Збройних Сил України, проводиться протягом січня-лютого наступного року за тим, у якому військовозобов`язані досягли граничного віку перебування в запасі.

У військових квитках (пункт 16) та облікових картках (розділ VI) військовозобов`язаних робляться записи про виключення їх з військового обліку, після чого військові квитки повертаються власникам, а облікові картки зберігаються у картотеці знятих і виключених з військового обліку.

Пунктом 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №921 від 07.12.2016 року встановлено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників і військовозобов`язаних у районних (міських) військових комісаріатах здійснюється за їх особистої присутності.

При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у п. 16 цього Порядку.

З матеріалів справи суд вбачає, що 01.01.2013 року військовозобов`язаного ОСОБА_1 виключено з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», які досягли граничного віку перебування в запасі, відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового складу - до 40 років.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року №1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»» від 22 липня 2014 року №1604-VII - до 60 років.

У свою чергу, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.

Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Станом на 25.04.2012 року (досягнення позивачем 40-річного віку) спору між сторонами стосовно наявності у позивача на той час права на виключення з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, передбаченого ч.2, ч.4 ст.28 Закону №2232 (в редакції станом на 28.09.2009р.), не існувало.

Натомість, спірні правовідносини щодо поновлення на військовому обліку та не виключення позивача з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі виникли саме у 2026 році (під час оновлення позивачем військово-облікових даних в застосунку «Резерв+»).

Відтак, застосуванню для врегулювання спірних правовідносин підлягають норми закон, чинні станом на вказаний час.

Відтак, є безпідставними доводи позивача про те, що на спірні правовідносини не поширюються приписи Закону №2232 зі змінами, які внесено Законом №1604-VII, а також, стосовно зворотності дії закону у часі.

З рахуванням викладеного, дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у внесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку військовозобов`язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є правомірними.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1331,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ "Приватбанк" від 02.03.2026 року.

З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник