Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №175/5193/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1578/26 Справа № 175/5193/26 Суддя у 1-й інстанції - Качаленко Є.В. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі Дніпропетровської області апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 , одруженого, який має на утриманні двох неповнолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

звільнено від адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, за малозначністю, оголошено усне зауваження.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 закрито,

в с т а н о в и л а :

постановою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026 року капітана ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, проходячи службу на посаді заступника командира стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , з дислокацією у АДРЕСА_2 , будучи відповідальним за бойову та мобілізаційну готовність, успішне виконання батальйоном бойових завдань, за бойову підготовку, військову дисципліну та внутрішній порядок у батальйоні, за підтримання в належному стані навчально-матеріальної бази, її вдосконалення та правильне використання під час навчання, за підготовку кваліфікованих спеціалістів, за фізичну підготовку й спортивно-масову роботу в батальйоні, в порушення ст. ст. 11, 16, 129, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 08.02.2026 недбало поставився до військової служби, достовірно знаючи, що він зобов`язаний підтримувати дисципліну та внутрішній порядок у батальйоні, а також вживати заходів для своєчасного та об`єктивного надання доповідей та донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, скоєні (вчинені) військовослужбовцями, внаслідок чого не повідомив про подію, яка мала місце 08 лютого 2026 року близько 02 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_2 , між військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 під час вживання спиртних напоїв, внаслідок чого виникла суперечка, в ході якої були нанесені тілесні ушкодження командиру 1 взводу 1 роти стрілецького батальйону, старшому лейтенанту ОСОБА_2 . Відповідальність за правопорушення, допущене ОСОБА_1 , передбачена ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

ОСОБА_1 звільнено від адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, за малозначністю, оголошено усне зауваження.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 закрито.

Не погодившись із зазначеною постановою, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги сторона захисту зазначає, що порушено його право на захист, оскільки в призначену дату 03.04.2026 року судове засідання не відбулось. 06.04.2026 року він приїхав до суду для ознайомлення з матеріалами справи, при цьому судовий розгляд на вказану дату не призначався та він не отримував відповідних повісток, судове засідання не проводилось, однак 07.04.2026 року через застосунок «Дія» він отримав постанову суду від 06.04.2026 року.

Висновок суду про закриття провадження за малозначністю не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки в його діях взагалі відсутній склад адміністративного правопорушення. При цьому закриття за малозначністю є нереабілітуючою підставою, що псує службову репутацію офіцера.

Зауважує, що 08.02.2026 року, отримавши телефонний дзвінок, він негайно прибув на місце події та почав дізнаватися подробиці інциденту, дії були направлені на оперативне з`ясування обставин. Затримка доповіді безпосередньому командирові зумовлена необхідністю попереднього з`ясування обставин та з`ясуванням, чи буде подаватися заява про вчинення злочину.

Звертає увагу, що на місці події перебував інший заступник командира батальйону ОСОБА_3 , який здійснив доповідь командирові.

Вказує на відсутність вини, оскільки він діяв виключно в інтересах служби, намагаючись зібрати максимум достовірної інформації перед доповіддю, що виключає несумлінність та байдужість до обов`язків.

Наголошує, що за подіями, які мали місце 08.02.2026 року, його вже притягнуто до дисциплінарної відповідальності, що робить подальше адміністративне переслідування надмірним та таким, що суперечить загальним засадам права, подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, однак у судове засідання не з`явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП України апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

До цього ж, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, керуючись ст. 268 КУпАП України, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи.

Вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП України, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписом ст. 8 КУпАП України особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року за №3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до положень частини 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява №22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 належно виконані.

Так, суд першої інстанції встановив, що вина ОСОБА_1 підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення №08/26 від 12.02.2026 року; поясненнями ОСОБА_1 , поясненнями ОСОБА_3 , довідкою ЄО №6631 від 08.02.2026 року.

Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для прийняття рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, відтак доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу із формальним підходом та при ухваленні постанови в справі не дав оцінку доказам невинуватості, а також поясненням ОСОБА_1 , є безпідставними та голослівними.

Так, частиною другою статті 172-15 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Об`єктивною стороною недбалості, тобто недбалого ставлення до служби, є невиконання або неналежне виконання службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них. При цьому, якщо особа не мала реальної можливості взагалі проявити ставлення до своїх службових обов`язків, то не можна говорити про те, що воно було недбалим чи несумлінним (через хворобу, у зв`язку з виконанням інших покладених на неї обов`язків, внаслідок нетривалої роботи на посаді та за відсутності досвіду тощо). Недбале ставлення військової службової особи до своїх службових обов`язків характеризує, перш за все, об`єктивну сторону вчиненого і виявляється в тому, що за наявності в особи реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, винний або взагалі не діє, не виконує службові обов`язки, або хоча і діє, але виконує ці обов`язки неналежним чином, не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччя з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо.

Верховний Суд України у своїй постанові від 21.05.2021 у справі № 185/12161/15-к вказав, що при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов`язків необхідно встановити, що винний зобов`язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов`язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов`язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається.

Об`єктивна сторона правопорушення — недбале ставлення до військової служби. У даній справі недбале ставлення полягає у неповідомленні про подію, яка мала місце 08 лютого 2026 року близько 02 год. 00 хв. між військовослужбовцями військової частини.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується необережністю.

ОСОБА_1 не передбачав можливість настання шкідливих наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити, виходячи з посадових обов`язків, наявності фактів порушень, допущених підлеглим особовим складом, не повідомив безпосередньому командиру про настання певної події.

Здійснення повідомлення заступником командира батальйону ОСОБА_3 не виключає обов`язку саме ОСОБА_1 подавати донесення у порядку підпорядкованості про вчинені військовослужбовцями правопорушення, що прямо передбачено п. 73 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Посилання ОСОБА_1 про з`ясування всіх обставин події не нівелювало вищенаведеного обов`язку, оскільки одразу після повідомлення командиру про подію останній мав можливість продовжити збір інформації та з`ясування обставин події.

Сам ОСОБА_1 не заперечує наявність події (конфлікту) між підлеглими йому військовослужбовцями та факт неповідомлення командира про обставини виявленого правопорушення, однак зазначає, що таке донесення здійснене іншим заступником командира та ним здійснювався збір доказів, що, в свою чергу, не є безсумнівною підставою необхідності виконання ним обов`язку, передбаченого Статутом.

Аналізуючи відомості наведених доказів у справі, з урахуванням пояснень ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Щодо доводів апеляційної скарги про подвійне притягнення до юридичної відповідальності у зв`язку із притягненням ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за даним фактом, апеляційний суд вважає, що такі доводи не заслуговують на увагу.

Так, принцип non bis in idem закріплений у ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави».

У справі « ОСОБА_4 проти росії» Велика палата ЄСПЛ зазначила, що для відповіді на питання про те, чи були правопорушення, за які заявника було притягнуто до відповідальності, одними й тими самими (idem), вирішальне значення має не правова кваліфікація за національним правом, а відповідні факти.

В даному випадку одночасне притягнення військовослужбовця і до адміністративної, і до дисциплінарної відповідальності за фактично одну подію не суперечить чинному законодавству України, оскільки адміністративне правопорушення — це відповідальність перед державою за правопорушення, які завдають шкоди суспільному порядку та наслідком яких є матеріальні (фінансові) зобов`язання, тоді як стягнення від командира, тобто дисциплінарна відповідальність, виступає заходом внутрішнього впливу.

Отже, в даному випадку за фактом однієї події має місце різна кваліфікація за відмінною юридичною відповідальністю, а тому апеляційний суд не вбачає порушення засади non bis in idem.

Протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 відповідає нормам ст. 256 КУпАП, а тому відсутні підстави для визнання його недопустимим.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно і об`єктивно з`ясував усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та навів в оскаржуваній постанові докази, на яких ґрунтується висновок суду про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, з чим також погоджується і суд апеляційної інстанції.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції і слугували підставою для скасування оскаржуваної постанови судді та закриття провадження в справі, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді, апеляційним переглядом не встановлено.

Апеляційний суд не вбачає порушення права на захист ОСОБА_1 , оскільки відповідно до оскаржуваної постанови останній брав участь у судовому засіданні, надавав пояснення, які співпадають із поясненнями, викладеними в апеляційній скарзі, та враховані місцевим судом при постановленні рішення. Крім того, ОСОБА_1 не зазначив, що виклад його пояснень у постанові не відповідає дійсності, а відсутність судового засідання та неповідомлення про дату розгляду справи, з урахуванням його фактичної участі під час розгляду справи, є формальними та сприймаються апеляційним судом як спосіб захисту.

Крім того, місцевим судом враховані пояснення ОСОБА_1 щодо фактичних обставин та часткового виконання ним своїх службових обов`язків, внаслідок чого прийнято рішення про малозначність діяння та, відповідно, закриття провадження.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції постанова винесена з дотриманням вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026 року, якою звільнено від адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, за малозначністю, оголошено усне зауваження та провадження у справі закрито, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА