Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №260/2652/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 червня 2026 року м. Ужгород№ 260/2652/26

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі уповноваженого представника Приходько Крістіни Валеріївни ( АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

23 квітня 2026 року ОСОБА_1 , в особі уповноваженого представника Приходько Крістіну Валеріївну звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , якою просить визнати протиправним та скасувати рішення від 11 квітня 2026 року, прийняте інспектором прикордонної служби 1 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) ОСОБА_2 , про відмову у перетинанні державного кордону ОСОБА_1 .

27 квітня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

1. Позиції сторін.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що право виїзду за межі України в умовах надзвичайного або воєнного стану мають особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність. Під час перетину державного кордону 11 квітня 2026 року Позивач на підтвердження супроводу своєї дружини з числа осіб з інвалідністю надав такі документи: паспорт громадянина України та для виїзду за кордон; свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_4 щодо наявності зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_3 ; довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія АВ номер 0013634 ОСОБА_3 в якій визначено, що остання є особою з інвалідністю ІІ групи, пенсійне посвідчення серії НОМЕР_5 ОСОБА_3 в якому зазначено, що остання є особою з інвалідністю ІІ групи; військово обліковий документ. Факт надання Позивачем вказаних документів під час спроби перетину державного кордону України не заперечується у рішенні про відмову у перетинанні державного кордону від 11 квітня 2026 року. Також не ставиться під сумнів їх повнота, достовірність та належне оформлення. Причиною відмови Позивачу в перетинанні державного кордону було те, що попередньо супроводжуюча особа, яка здійснювала супровід не повернулася (порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями)). Однак, положеннями Правил №57 не визначено такої підстави для відмови у перетині державного кордону для особи, яка перетинає державний кордону, як не повернення попередньо супроводжуючої особи, яка здійснювала супровід. Разом з цим, згідно з положеннями пункту 29 Правил №57 за порушення порядку перетинання державного кордону, встановленого цими Правилами, громадяни притягуються до відповідальності згідно із законом. В той же час, будь-яких доказів на підтвердження обставин порушення правил супроводу попередньою супроводжуючою особою, яка здійснювала супровід, рішення про відмову у перетинанні державного кордону від 11 квітня 2026 року не містить.

13 травня 2026 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування зазначено, що в ході перевірки документів встановлено, що відповідно до інформації, яка зберігається у відомчій базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який супроводжував свою матір ОСОБА_5 19.05.2022 року, не виконав вимоги п. 2.1 Правил, а саме не повернувся в Україну разом з особою яку супроводжував. Громадянка ОСОБА_6 повернулась на територію України наступного дня 20.05.2022 року, а її син не повернувся на територію України по сьогоднішній день. В ході перевірки документів та вивчення наявності законних підстав для виїзду за кордон відносно ОСОБА_1 в міжнародному пункті пропуску «Чоп» на Державному кордоні України з Угорською Республікою, 11.04.2026 року, факт зміни Доглядача за громадянкою ОСОБА_3 не було підтверджено, а саме: не надано на паспортний контроль документів, що підтверджують відмову від послуг з догляду на не професійній основі попереднього Доглядача, а також документів про стан здоров`я нового Доглядача, що підтверджують його спроможність надавати послуги з догляду на не професійній основі. Таким чином, позовні вимоги Позивача, щодо протиправності та скасування рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України від 11.04.2026, є помилковими та безпідставними, оскільки службові особи НОМЕР_3 прикордонного загону діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

19 травня 2026 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що право виїзду за межі України в умовах надзвичайного або воєнного стану мають особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність. Надання документів про стан здоров`я нового Доглядача, що підтверджують його спроможність надавати послуги з догляду на не професійній основі, не передбачено для підтвердження права особи для перетинання державного кордону особами, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України. Супровід особи з інвалідністю, яка потребує постійного догляду відповідно до абзацу 9 пункту 2.1 Правил, про що зазначає Відповідач у відзиві на позовну заяву, є окремою підставою для перетину державного кордону супроводжуючою особою згідно положень пункту 2-1 Правил, та не є підставою для перетину кордону Позивачем, оскільки останній супроводжував дружину із числа осіб з інвалідністю, яка не потребувала та не потребує постійного догляду. Разом з цим, враховуючи наявність у відзиві Відповідача на позовну заяву інформації ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який супроводжував свою матір ОСОБА_5 19.05.2022 року під час перетину державного кордону, варто зазначити, що відповідно до пункту 2.1. Правил в редакції від 08 квітня 2022 року, перетин державного кордону може здійснюватися: особою з інвалідністю I чи II групи - у супроводі одного або обох батьків, на утриманні яких перебуває така особа з інвалідністю, дружини /чоловіка, повнолітніх сина/ доньки, їхдружини/ чоловіка (за наявності документів, що підтверджують родинні зв`язки та інвалідність). Необхідності здійснення постійного догляду, супроводжуючою особою за особою з інвалідністю, вказана вище підстава для перетину державного кордону, також, не містить. У свою чергу, під час перетину державного кордону 11 квітня 2026 року Позивач на підтвердження супроводу своєї дружини з числа осіб з інвалідністю надав такі документи: паспорт громадянина України та для виїзду за кордон; свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_4 щодо наявності зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_3 ; довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія АВ номер 0013634 ОСОБА_3 в якій визначено, що остання є особою з інвалідністю ІІ групи, пенсійне посвідчення серії НОМЕР_5 ОСОБА_3 в якому зазначено, що остання є особою з інвалідністю ІІ групи; військово-обліковий документ. Факт надання Позивачем вказаних документів під час спроби перетину державного кордону України не заперечується у рішенні про відмову у перетинанні державного кордону від 11 квітня 2026 року. Також не ставиться під сумнів їх повнота, достовірність та належне оформлення.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_6 .

11 квітня 2026 року з метою перетину державного кордону позивач прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску Чоп «Дружба (Страж)».

Однак, інспектором прикордонної служби 1 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » головним сержантом ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України ОСОБА_8 .

Згідно з вказаним рішенням, на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року»» громадянина України ОСОБА_8 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та «Правила перетинання державного кордону громадянами України» затвердженими постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року, так як вищезазначений громадянин здійснює супровід дружини з інвалідністю, проте попередньо супроводжуюча особа, яка здійснювала супровід не повернулася (порушення вимог постанови КМУ №57 (зі змінами та доповненнями)).

Позивач, вважаючи рішення відповідача протиправним, звернувся із даним позовом до адміністративного суду.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно із статтею 64 Конституції України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі - Закон № 1710, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частинами першою, другою статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Частиною першою статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга статті 14 Закону № 1710).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 3857, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Приписами статті 2 Закону № 3857 передбачено, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Частиною першою статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.

Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:

Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду. 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, передбачені частиною першою статті 6 Закону № 3857, функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України, одним із яких є правовий режим воєнного стану.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 02 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону № 389).

Відповідно до статті 2 Закону № 389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

В указі Президента України про введення воєнного стану згідно зі статтею 6 Закону № 389, серед іншого, зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої цієї статті).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі – Указ № 64/2022) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого неодноразово продовжена.

Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 цього Указу встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, Президент України на виконання пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України видав указ, який фактично запровадив особливий правовий режим воєнного стану.

Своєю чергою, указаний правовий режим на підставі Закону № 389 є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389 в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Тобто повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, делеговане саме статтею 8 Закону № 389.

Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначені приписами статті 20 Закону № 389.

Відповідно до статті 20 Закону № 389 правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

У процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров`я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).

У період дії воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Вчинення консульських дій у закордонних дипломатичних установах України в умовах воєнного стану за заявами громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які не оновили персональні дані у строки, визначені цим Законом, здійснюється за умови одночасного їх оновлення.

Дійсність військово-облікових документів перевіряється консульською посадовою особою закордонної дипломатичної установи України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положення абзацу першого цієї частини не застосовується у разі: оформлення посвідчення особи на повернення в Україну; вчинення консульських дій щодо дітей громадянина України, другий з батьків яких є іноземцем або особою без громадянства; вчинення дій за заявами громадян України, які перебувають під арештом, затримані чи позбавлені волі за кордоном.

В умовах воєнного стану оформлення паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон розміщеним за межами України відокремленим підрозділом (філією, представництвом) державного підприємства, що належить до сфери управління Державної міграційної служби України, громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років здійснюється за умови наявності у вказаних осіб військово-облікових документів.

Дійсність військово-облікових документів перевіряється працівником відокремленого підрозділу (філії, представництва) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто наведені приписи статті 20 Закону № 389 дозволяють дійти висновків про те, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав, своєю чергою, характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану.

Вказане цілком узгоджується з приписами статті 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону № 389.

Пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455, який виданий відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389, встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.

За змістом пункту 2 Правил № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, зокрема паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Отже, законодавством встановлена загальна умова для всіх громадян України для перетину державного кордону, крім паспортних документів в передбачених законодавством випадках також мати підтверджувальні документи.

Відповідно до абзацу третього, тринадцятього пункту 2-1 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність.

Громадяни України чоловічої статі віком від 23 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев`ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.

Отже, правом на перетин державного кордону в умовах воєнного стану наділені особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України.

Водночас такі особи зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.

Суд встановив, що 11 квітня 2026 року позивач, супроводжував свою жінку, ОСОБА_3 , якій встановлено II групу інвалідності безстроково.

Під час спроби перетину державного кордону України в пункті пропуску «Чоп «Дружба (Страж)» він отримав рішення головного сержанта ОСОБА_2 про відмову в перетинанні державного кордону.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1710 у ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Отже, за змістом наведеної норми уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України у ході перевірки документів під час здійснення прикордонного контролю осіб наділені правом пошуку необхідної інформації у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України.

У спірній ситуації під час здійснення прикордонного контролю позивача відповідачем встановлено, що відповідно до інформації, яка зберігається у відомчій базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який супроводжував свою матір ОСОБА_5 19.05.2022 року, не виконав вимоги п. 2.1 Правил, а саме не повернувся в Україну разом з особою яку супроводжував. Громадянка ОСОБА_6 повернулась на територію України наступного дня 20.05.2022 року, а її син не повернувся на територію України по сьогоднішній день.

Суд звертає увагу, що підставою для відмови у перетинанні державного кордону позивачу ОСОБА_1 стало не встановлення будь-якого порушення ним особисто вимог Правил № 57, а факт невиконання у 2022 році обов`язку щодо повернення в Україну іншою особою – ОСОБА_9 , який супроводжував ОСОБА_3 під час її попереднього виїзду за межі України.

Водночас матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_1 раніше здійснював супровід ОСОБА_3 за межі України або допускав порушення вимог пункту 2-1 Правил № 57 щодо обов`язку повернення в Україну не пізніше повернення особи, яку він супроводжував.

Навпаки, встановлені судом обставини свідчать про те, що порушення, на яке послався відповідач у спірному рішенні, стосується виключно ОСОБА_7 , який є окремою фізичною особою та самостійним суб`єктом правовідносин. Відтак негативні правові наслідки дій або бездіяльності ОСОБА_7 не можуть автоматично покладатися на позивача лише з огляду на те, що обидві особи у різний час здійснювали супровід однієї й тієї ж особи з інвалідністю.

Суд зазначає, що чинне законодавство України не передбачає можливості обмеження права громадянина на перетин державного кордону з підстав невиконання вимог Правил № 57 іншою особою. Відповідальність має індивідуальний характер, а тому порушення, допущене ОСОБА_9 , не може бути самостійною та достатньою підставою для відмови у перетинанні державного кордону позивачу, який не є особою, що допустила таке порушення.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач фактично пов`язав право позивача на виїзд за межі України з поведінкою третьої особи, що суперечить принципу індивідуальної юридичної відповідальності та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а відтак рішення інспектора прикордонної служби 1 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону ОСОБА_1 від 11 квітня 2026 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до частини першоїстатті 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при поданні адміністративного позову сплатив судовий збір у розмірі 1 331,20 грн, що підтверджується квитанцією від 23 квітня 2026 року № 8912-1432-6670-3830, (а.с. 5).

Таким чином, вказана сума судових витрат підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 , в особі уповноваженого представника Приходько Крістіни Валеріївни до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення інспектора прикордонної служби 1 категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону ОСОБА_1 від 11 квітня 2026 року.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 судові витрати у вигляду сплаченого судового збору в розмірі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 05 червня 2026 року.

СуддяТ.В.Скраль