Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №259/5196/13-ц — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4392/26 Справа № 259/5196/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Бабія С.О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Усенко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Нечай Руслан Васильович, на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року про відновлення втраченого судового провадження в його частині, у складі судді Бабія С.О., у справі № 259/5196/13-ц за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “АНСУ” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором та договором поруки, –

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2026 року було відкрито провадження у справі № 259/5196/13-ц про відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року відновлено втрачене провадження Куйбишевського районного суду м. Донецька у цивільній справі № 259/5196/13-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором та договором поруки у частині рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22.11.2013 року наступного змісту:

«Справа № 2/259/1487/2013

259/5196/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2013 року місто Донецьк

Куйбишевський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого: судді Черткової Н.І.,

при секретарі Перепетайло Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з

обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором та договором поруки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду до відповідачів про стягнення боргу за кредитним

договором та договором поруки, посилаючись на наступне.

29.11.2007 року між Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк», правонаступником всіх прав та зобов`язань якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 5878855, відповідно до умов якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 51 796,00 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед позивачем за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 5903773 від 29.11.2007 року.

Відповідно до зазначеного договору забезпечення відповідач ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

Відповідачі порушили умови та зобов`язання за кредитним договором та договором поруки, внаслідок чого станом на 16.05.2013 року утворилась заборгованість у розмірі 44 372,21 доларів США та еквівалент 6 359,63 доларів США.

На сьогоднішній день сума боргу відповідачем не погашена.

Представник позивача у судове засідання не прибув, надав суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутність та підтримання позовних вимог.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися. Про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі. Тому суд у відповідності до ст.224 ЦПК України, вважає за можливим провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, вважає позов підлягаючим задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 29.11.2007 року між Закритим акціонерним

товариством «Донгорбанк», правонаступником всіх прав та зобов`язань якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 5878855, відповідно до умов якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 51 796,00 доларів США.

Судом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед позивачем за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 , був укладений договір поруки № 5903773 від 29.11.2007 року.

Відповідно до зазначеного договору забезпечення відповідач ОСОБА_2 , поручився перед банком за виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

В судовому засіданні встановлено, що позивач належним чином виконав свої обов`язки за кредитним договором, відкривши відповідачу ОСОБА_1 позичковий рахунок та надавши йому обумовлені кредитним договором грошові кошти у повному обсязі, що підтверджується меморіальним ордером № 375089287 від 29.11.2007 року та меморіальним ордером № 375089285 від 29.11.2013 року.

Судом також встановлено, що відповідачі порушили умови та зобов`язання за кредитним договором та договором поруки, внаслідок чого станом на 16.05.2013 року утворилась заборгованість у розмірі 44 372,21 доларів США та еквівалент 6 359,63 доларів США, з яких:

заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 31 956,11 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом, нарахованими станом на 16.05.2013 року в розмірі 12 416,10 доларів США; пеня, нарахована за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, станом 16.05.2013 року в розмірі еквівалент 5 841,67 доларів США; штраф за порушення позичальником обов`язків, передбачених п.п.4.3,2-4.3.6 кредитного договору, а саме за невиконання відповідачем ОСОБА_1 обов`язку надати позивачу довідку про заробітну плату в розмірі еквівалент 517,96 доларів США.

В судовому засіданні встановлено, що 16,07.2013 року між ПАТ «ПУМБ» та товариством з обмеженою відповідальністю «АНСУ» відповідно до чинного законодавства України був укладений договір відступлення прав вимоги № 1034/44.

Згідно даного договору відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 5878855 від 29.11,2007 року, що був укладений між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 ; відповідно до договору відступлення ТОВ «АНСУ» набуло прав кредитора до ОСОБА_1 за кредитним договором.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника (ст. 516 ЦК України).

Судом встановлено, що на сьогоднішній день сума боргу відповідачем не погашена.

У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виповняться належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свої зобов`язання і на підставі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ст. 554 ЦК України правовим наслідком порушення зобов`язання, забезпеченого

порукою, є відповідальність боржника і поручителя перед кредитором як солідарних боржників (оскільки договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя - п. 1.3. договору поруки). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки відшкодування збитків.

Крім того, на підставі ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем при подачі позовної заяви судовий збір у встановленому законом розмірі 1 720,50 гривень з кожного відповідача.

Таким чином, суд, оцінивши всі докази в їх сукупності, приходить до висновку про те, що

озовні вимоги законні і обґрунтовані.

На підставі ст. ст. 526, 554, 555, 610, 629, 651, 1054 ЦК України і керуючись ст. ст. 15, 60, 12, 214,215, 223 ЦПК України, -

ВИРІШИВ;

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором та договором поруки, задовольнити.

Стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» заборгованість за кредитом в сумі 44 372,21 доларів США та еквівалент 6 359,63 доларів США, а також судовий збір в розмірі 1 720,50 гривень з кожного відповідача.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:».

Не погоджуючись зі вказаною ухвалою, ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Нечая Р.В. в системі “Електронний суд” 30 січня 2026 року подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про відновлення втраченого судового провадження у справі №259/5196/13-ц, вважаючи судове рішення незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права, без з`ясування обставин, що мають істотне значення для розгляду питання поновлення судового провадження у зазначеній справі. Скаржник наголошує, що судом першої інстанції розглянуто питання за ініціативою суду, тобто, без відповідної заяви сторін у справі про таке відновлення судового провадження, що, на думку скаржника, суперечить положенням ч.5 ст. 491 ЦПК України, а, відтак, і поза межами строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, який в судовому порядку не поновлювався. Разом з цим суд першої інстанції не врахував відсутності на таке відновлення заяви будь-кого зі сторін справи, а, відтак, за відсутності пояснень заявника щодо обставин втрати судового провадження, з`ясування питання місцезнаходження копій матеріалів провадження та мети такого відновлення судового провадження. Крім того, судом першої інстанції не враховано, що стягувач за виконавчими документами у справі не вчиняв жодних дій протягом 2017-2026 років щодо звернення до суду з відповідною заявою про відновлення втраченого судового провадження, що, на думку скаржника, свідчить про відсутність наведення жодної поважної причини, яка перешкоджала здійсненню стягувачу таких дій (а.с.163-165).

У березні 2026 року в системі “Електронний суд” ТОВ “Ансу”, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , де зазначає про те, що мотиви апеляційної скарги ОСОБА_1 є фактично оскарження чинної постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року у даній справі, адже на виконання саме цієї постанови судом першої інстанції постановлена оскаржувана ухвала, а не за заявою учасників справи. Посилання скаржника на те, що Розділ Х ЦПК України не передбачає такого порядку відновлення втраченого провадження є необґрунтованим, враховуючи, що в даному випадку суд першої інстанції позбавлений можливості не виконати пряму вказівку суду апеляційної інстанції. Просили відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін (а.с.202,203).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно постанови Дніпровського апеляційного суду у даній справі від 23 грудня 2025 року (провадження № 22-ц/803/11163/25) оригінал рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22 листопада 2013 року залишився у справі № 259/5196/13-ц та вважається втраченим. Відповідно до вимог ст.489 ЦПК України, втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду. Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» без відновлення втраченого судового провадження в частині рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22 листопада 2013 року є порушенням процесуального закону, що має наслідком скасування судового рішення. При новому розгляді суду першої інстанції поновити втрачене судове провадження в частині рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22.11.2013 року, після чого розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» по суті.

До заяви ТОВ «АНСУ» про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчих листів, виданих на виконання рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22 листопада 2013 року у справі № 259/5196/13-ц, та про видачу дублікатів цих виконавчих листів додано скановану копію рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22 листопада 2013 року у справі № 259/5196/13-ц, провадження № 2/259/1487/2013, яким стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «АНСУ» заборгованість за кредитом у сумі 44 372,21 доларів США та еквівалент 6 359,63 доларів США, а також судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень з кожного відповідача. На копії міститься посвідчувальний підпис судді, відбиток печатки Куйбишевського районного суду м. Донецька, а також відмітка про набрання рішенням законної сили 02 грудня 2013 року.

При цьому судом першої інстанції враховано матеріали виконавчого провадження, яке здійснювалося за результатами розгляду справи, на підставі виконавчих листів № 2/259/1487/2013 від 27 лютого 2014 року Відділом державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку (виконавче провадження № 43054186, боржник ОСОБА_1 та № 43054299, боржник ОСОБА_2 ).

Відновлюючи втрачене судове провадження у справі 259/5196/13-ц, суд першої інстанції вважав достатніми зібрані матеріали для часткового відновлення втраченого судового провадження. При цьому суд врахував, що обсяг документів втраченого судового провадження, які підлягають відновленню, залежить саме від мети такого відновлення, тобто, для розгляду заяви ТОВ «АНСУ» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачу дублікатів виконавчих листів на рішення № 2/259/1487/2013 від 27 лютого 2014 року на виконання рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22 листопада 2013 року у справі № 259/5196/13-ц з резолютивною частиною: «Стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «АНСУ» заборгованість за кредитом в сумі 44 372,21 доларів США та еквівалент 6 359,63 доларів США, а також судовий збір в розмірі 1 720,50 гривень з кожного відповідача». Саме для такого судового розгляду вказаного питання достатньо поновлення втраченого судового провадження в частині рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22 листопада 2013 року, як це вказано у постанові Дніпровського апеляційного суду у даній справі від 23 грудня 2025 року (провадження № 22-ц/803/11163/25).

З даним висновком колегія суддів повністю погоджується, оскільки норми ЦПК України не містять законодавчого визначення поняття «втрачене судове провадження», однак, виходячи з їх змісту, втрата судового провадження - це повна або часткова втрата цивільної справи, якій присвоєно певний порядковий номер та заведено статистичну картку та у якій має місце відображення усіх процесуальних дій та актів в рамках такого провадження.

При цьому з урахуванням статті 488 ЦПК України відновлені можуть бути як всі, так і частина документів (окремий документ) конкретної цивільної справи позовного, наказного чи окремого провадження, яке було закінчене ухваленням рішення або постановленням ухвали про його закриття.

Порядок відновлення судового провадження, втраченого у зв`язку з припиненням діяльності судів на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим (АР Крим), окремих районах Донецької та Луганської областей, а також у зв`язку з проведенням антитерористичної операції (АТО), при цьому враховуючи положення Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, який дії по всій території України, окрім положень ЦПК України, регламентується також спеціальним законодавством. Так, питання щодо підсудності справ про відновлення судового провадження, втраченого на цих територіях, визначається відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» або Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції». Крім того, вирішення питання підсудності у цій категорії справ має здійснюватись з урахуванням, зокрема, розпорядження голови Верховного Суду “Про зміну територіальної підсудності судових справи в умовах воєнного стану” від 06 березня 2022 року №1/0/9-22.

Слід зауважити, що нормами розділу X ЦПК України не передбачено, з якою метою може бути ініційоване питання про відновлення втраченого судового провадження. Однак відповідно до вимог, які ставляться до заяви про відновлення втраченого судового провадження, зазначення у ній мети відновлення є обов`язковим (частина друга статті 491 ЦПК України).

Нормами законодавства України, що регулюють порядок відновлення втраченого судового провадження, не визначено, з яких причин судове провадження може бути втрачено. Разом з тим судове провадження може бути відновлене незалежно від причин його втрати, які можуть мати як об`єктивний, так і суб`єктивний характер.

До об`єктивних причин втрати судового провадження (які не залежать від волі людини) можна віднести, зокрема, стихійне лихо (землетрус, повінь, ураган тощо), аварію техногенного характеру (пожежа, затоплення приміщення тощо), військові дії.

Суб`єктивними причинами втрати судового провадження (які залежать від волі людини) можуть бути, зокрема, знищення матеріалів в ході військових дій.

Відновлення втраченого судового провадження не вирішує питання щодо суб`єктивних матеріальних прав та обов`язків осіб, а є судовим захистом процесуальних прав, які пов`язані із втратою судового провадження.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до міжнародного та європейського права з прав людини поняття доступу до правосуддя зобов`язує держави гарантувати право кожної особи на звернення до суду (за певних обставин, до альтернативного органу вирішення спорів), з метою отримання юридичного захисту, у разі якщо права особи були порушені. Таким чином, це також право, яке допомагає особі домогтися реалізації своїх прав.

Доступ до правосуддя охоплює низку людських прав, а саме: право на справедливий суд згідно зі статтями 6 ЄКПЛ та 47 Хартії основних прав ЄС і право на ефективний засіб правового захисту згідно зі статтями 13 ЄКПЛ та 47 Хартії.

У відповідності до ст. 489 ЦПК України,втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.

Колегія суддів відзначає, що доводи скаржника щодо постановлення оскаржуваної ухвали без відповідної заяви учасників справи з порушенням питання відновлення втраченого провадження колегія суддів відкидає, адже положеннями ст. 489 ЦПК України це питання може бути розглянуто судом і за ініціативою суду, що в даній справі і відбулось. Саме постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року суду першої інстанції було надано вказівку про відновлення втраченого провадження в частині рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22 листопада 2013 року, що є ініціативою суду, а Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області, в провадженні якого знаходиться дана справа, позбавлений можливості не виконати таку вказівку суду вищої інстанції.

З аналогічних підстав відкидаються і доводи скаржника про розгляд питання відновлення втраченого провадження поза межами строку на пред`явлення виконавчих документів до виконання, враховуючи, що постанова апеляційного суду ухвалена 23 грудня 2025 року, а оскаржувана ухвала 26 січня 2026 року. В даному випадку перебіг строків, встановлених для пред`явлення виконавчих документів до виконання, не застосовується, як і не з`ясовується мета такого відновлення судового провадження, оскільки дане питання ініційовано апеляційною інстанцією в даній справі, де наведені мотиви необхідності цього відновлення у справі, а не за заявою учасників справи, де наведення мети такого відновлення є обов`язковим.

Крім того, колегія суддів наголошує, що згідно з вимогами ст.ст. 488-490 ЦПК України особливістю цього виду провадження є те, що суду відведена у ньому досить активна роль і навіть, за відсутності відповідних клопотань заявника, суд має вживати всіх можливих заходів для витребування необхідних документів, матеріалів, допиту свідків тощо, оскільки у разі, якщо провадження не буде відновлене, особа втратить можливість реалізувати захист свого порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або охоронюваного законом інтересу.

Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку у цій справі, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повністю дотримано норми процесуального права, виконано вимоги постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року у даній справі, що відповідає вимогам ст.488,489 ЦПК України.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення питання про відновлення втраченого провадження.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність ухвали суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено, тому ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Нечай Руслан Васильович — залишити без задоволення.

Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “26” травня 2026 року.

Повний текст постанови складено “05” червня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О.Макаров